МАНІФЕСТ ЕСХАТОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: «Гола людина» приречена
Микола Реріх. Армагеддон, 1936
Есхатологія — це вчення про кінцеву долю людини і всього сущого. У цьому маніфесті мається на увазі глобальний кінець світобудови: кінець людства і всієї людської реальності.
Лавиноподібне сходження катастроф — спершу біологічної (пандемія), потім гуманітарної (війна в Україні) — гранично гостро поставило перед усією людською цивілізацією проблему безпеки у всіх сенсах та на всіх рівнях.
Відповідний документ ООН, який представляє екологічну, культурну, економічну та інші загрози, фокусується на створенні безпрецедентних комплексних програм глобальної безпеки.
Все це можна було б вважати важливим позитивним кроком, якби не одне але.
Колись Альберт Ейнштейн зауважив, що жодна проблема не вирішується на рівні, на якому вона виникла. Той стан, у якому опинилася людська цивілізація, охоплює всі без винятку її символічні інститути, закони та норми.
А це означає, що будь-які рішення, які ухвалюються на рівні цих інститутів (включаючи міжнародні), — у кращому разі сфокусовані на усуненні другорядних обставин замість роботи з першопричинами проблем.
Усвідомлення цієї обставини в масштабах цивілізації, на жаль, відсутнє, що, втім, також є симптомом кризи.
Зауважу, що слово «криза» не надто влучне, доречніше було б «катастрофа», яка, за словами Хайдеггера, «настільки катастрофічна, що її ніхто не помічає». Помічають окремі деталі, елементи, а загальна картина залишається майже повністю поза увагою.
Втім я стверджую, що нинішня ситуація є небаченою раніше і максимально катастрофічною з усіх подібних в історії людської цивілізації.
Причина полягає в тому, що сучасний світ втратив усе те, що було його основою.
Звернімося до епохи «осьового часу» (термін К. Ясперса — прим. ред.) — коли разом з основними формами філософського мислення народилися і всі типи великих цивілізацій.
Ці принципи можна сформулювати у такий спосіб:
1. Принцип трансцензусу — основа людського буття полягає в метафізичному мисленні, що є позамежним потребам виживання та будь-якого роду миттєвим інтересам.
Трансцензус (позамежування) вириває людину з нескінченного та позбавленого сенсу біологічного кругообігу відтворення роду та відкриває можливості необмеженого становлення та розвитку.
Усі форми людського існування лежать на фундаменті принципу трансцензусу і виводяться з нього — від культури і науки до політики та економіки.
2. Принцип верховенства автономної особистості — мислення і, отже, перетворення особини на людину здійснюється виключно в конкретній особистості, яка сама визначає власну долю, покладаючись на ризик і експеримент, поза і над будь-якими колективними формами (рід, клан, соціальна група тощо).
У цій перспективі соціум виявляється середовищем, в якому розкривається природа та можливості автономної особистості. Інакше кажучи, суспільство є способом розкриття особистості, а не чимось, що стоїть над нею й тяжіє.
3. Принцип мультиверсальності — різноманітність комплементарних реальностей, сформованих різними культурами «осьового часу».
На цих трьох принципах були започатковані всі великі цивілізації в горизонті їх багатотисячолітньої історії, що несе в собі потенціал розвитку та трансформації.
У цьому контексті сама ідея безпеки полягала не в стагнації і горезвісному «заморожуванні» протиріч і конфліктів, але в розвитку, за допомогою якого ці протиріччя вирішувалися і перетворювалися на нові можливості, а також породження різноманітності реальностей і сенсів, що стоять за ними.
Іншими словами, безпека задовольнялася метафізичним (філософським) мисленням, що формує безліч різноманітних унікальних сенсів. Девіз рer aspera ad astra (лат. через терни до зірок — прим. ред.) якнайкраще виражав фундаментальну умову безпеки як розвитку.
В ЯКОМУ СТАНІ ЛЮДСТВО ОПИНИЛОСЯ У XXI СТОЛІТТІ?
Було продовжено тенденції, вперше описані Хосе Ортега-і-Гассетом у програмній роботі «Повстання мас».
Якщо стисло сформулювати, то йдеться про тенденції уніфікації людства, що за умови зростання добробуту призвело до відмови від філософського мислення та заміни його узкопрагматичними, вузькоспеціалізованими навичками, що, у свою чергу, породило панування виключно утилітарних цінностей.
У ХХІ столітті ці тенденції не просто остаточно стали планетарними, загальноцивілізаційними, але до них додалися тенденції гранично деструктивні (навіть у порівнянні з описаними Ортега-і-Гассетом).
Ці тенденції такі:
1. Домінування цифрових технологій, і ширше — панування технологій як способу існування (які у перспективі здатні без обмеження задовольняти потреби рівня біовиживання за повного ігнорування потреб вищого рівня).
Це призводить до створення фантазму всемогутності — уявлення про необмежені можливості технологій вирішувати фундаментальні питання людського буття за повного виключення філософського мислення.
2. Повне панування фізикалістської парадигми, що визначає людську свідомість як продукт нейрофізіологічних процесів.
3. Заміна принципу та стану автономної особистості колективними структурами та інституціями.
4. Виключення із структури сучасної цивілізації символів трансценденції та насамперед символу смерті.
Сумарний вектор цих тенденцій більш ніж катастрофічний. Сучасна людська цивілізація випала з історії.
Проте позбавлення історії означає щось інше, ніж думав Френсіс Фукуяма. Позбавлене історичного горизонту людство опинилося у вимірі застиглого «зараз», з якого — через відсутність будь-яких форм трансцензусу — вихід принципово неможливий.
В цих умовах усі сенси, породжені цивілізаціями «осьового часу», перетворюються на елементи панівного інформаційного шуму, тобто квазізнання, спрямованого виключно на задоволення миттєвих, біовиживаючих потреб.
Що, зрештою, призвело до появи «голої людини» (істоти, керованої виключно матеріальними потребами — термін Агамбена — прим. ред.) як домінуючого людського типу.
Але цивілізація, повністю відірвана від своїх основ, приречена на зникнення, ознаки якого ми зараз спостерігаємо.
Несуча конструкція сучасної цивілізації така, що не залишає місця будь-якій можливості трансформації та виходу з фатальної ситуації, що склалася.
Іншими словами, людство як форма буття — вичерпане, і його єдиною перспективою є колапс, конкретну форму якого поки що складно спрогнозувати, проте, швидше за все, це буде одночасно і соціальна, і екологічна, і культурна, і антропологічна катастрофа.
Відповідно, питання безпеки в контексті людства в цілому, його розвитку як єдиної системи — втратило свій зміст.
Реальною стає не перспектива розвитку, а перспектива кардинальної зміни координат — що я формулюю як перспективу есхатологічної безпеки (тобто перспективу «після кінця людства»).
Інакше кажучи, час еволюції колективних спільностей незворотно завершився.
Настає час еволюції особистості. Інструментами еволюції особистості та, отже, інструментами досягнення безпеки є інституції освіти.
Але — принципово іншого роду, аніж нині звичні формальні колективні, корпоративні форми освіти.
Йдеться про щось подібне до античних філософських шкіл (але в зовсім інших умовах) — малі мікрогрупи, завданням яких є формування особистостей-поліматів, тобто особистостей, що розвиваються на кордонах різних сфер і, таким чином, знаходяться поза будь-якою обмеженою ідентичністю.
