Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
Спекотного серпневого дня 1867 року американський журналіст Семюел Клеменс ступив на одеську землю. До кінця життя він називатиме цю свою подорож «мій щасливий вояж». А як же інакше, коли саме після поїздки Клеменс зник, а замість нього з’явився знаменитий письменник Марк Твен. Та головне — саме з Одеси почалася історія кохання завдовжки 35 років. Без якої не було б ані «Пригод Тома Сойєра», ані «Принца і жебрака», ані блискучих гумористичних оповідань.
Лише про дві речі
ми будемо шкодувати на смертному одрі —
що мало любили й мало подорожували
Марк Твен
ВСЕ ПОЧАЛОСЯ НА МІССУРІ
Майбутньому «батькові американської літератури», як назвав Марка Твена письменник Вільям Фолкнер, його власний батько не залишив нічого, крім боргів. Тож хлопчині довелося ставитися до примх долі з фірмовим гумором і навчитися самому заробляти гроші.
В 11 років Семюел Клеменс залишив школу, щоб працювати друкарем, паралельно займаючись самоосвітою і розважаючи публіку гумористичними замітками в газеті «Ганнібал Джорнал», яку видавав його старший брат. А далі життя в портовому містечку на річці Міссурі саме підказало шлях до фінансового благополуччя. І Семюел став лоцманом — не тільки всіма шанованим, а й дуже добре оплачуваним фахівцем.
Мало хто в порту заробляв більше за лоцмана. Тож Семюел залучив до професії ще й молодшого брата. Його загибель унаслідок вибуху котла на пароплаві «Пенсильванія» стала для нього другою після смерті батька серйозною психологічною травмою.
Цю страшну смерть Семюел побачив у пророчому сні за місяць до трагедії і до кінця життя вважав себе винним у тому, що сталося. Проте ні мужності, ні почуття гумору, ні ділової хватки він не втратив.
НА ШЛЯХУ ДО ОДЕСИ…
Коли 1861 року Громадянська війна зробила судноплавство на Міссурі неможливим, він переорієнтувався на інший «королівський заробіток» — видобуток срібла в штаті Невада. Однак робота в копальнях не допомогла Семюелу розбагатіти, і тоді він нарешті вирішив зосередитися на тому, що в нього виходило найкраще, — розважати публіку письменницькою творчістю.
Взявши за псевдонім лоцманський термін «марк твен», яким позначали мінімально допустиму для судноплавства глибину, він увійшов під цим ім’ям в історію літератури. Відтоді гумор і трагедія, легка схильність до аферизму й літературна обдарованість, любов до подорожей та проблеми з грошима — всі ці інгредієнти склали той гримучий коктейль, який нам сьогодні відомий як біографія Марка Твена.
З такими вихідними даними доля просто зобов’язана була привести його в одну зі «світових столиць гумору» Одесу. І вона його туди привела.
ПЕРШИЙ АМЕРИКАНСЬКИЙ ТУРИСТ
Успіх у читача смішної казки Твена «Славнозвісна жаба-стрибунка з Калавераса» вилився у два результати. Перший подарував американцям ідею жаб’ячих перегонів, яку вони тут же втілили в життя. Другий — редакції газет із задоволенням фінансували подорожі Марка Твена, про які він писав блискучі журналістські звіти.
Скажіть, хіба міг «батько американської літератури» Марк Твен пройти повз винахід «батька організованого туризму» британця Томаса Кука? Звісно, ні. Тож, коли перше у світовій історії турагентство Thomas Cook Group спорядило до Європи першу американську тургрупу з 65 осіб, серед них на пароплаві «Квакер-Сіті» опинився і наш герой.
Треба сказати, що успіх баптистського проповідника Томаса Кука починався майже як курйоз. На вихідних порядний англійський джентльмен XIX століття відверто нудьгував. Тому прагнув розважити себе традиційною порцією віскі.
ПОДОРОЖІ ЗАМІСТЬ ВІСКІ
Однак пастор Кук не тільки сам не пив, а й іншим активно заважав вживати алкоголь. Замість спиртного він запропонував джентльменам членство в товаристві тверезості, булочку з чаєм, а на додачу — інноваційний на той час атракціон — подорож завдовжки 20 км потягом із Лестера до Лефборо. Не безкоштовно, звісно, а за один шилінг.
Але навіть сам Господь Бог не очікував, що боротьба пастора з алкоголізмом виявиться у підсумку такою перспективною справою і вийде далеко за межі Лестера. Досі Thomas Cook Group — найбільша туристична компанія Великої Британії. У неї 3000 філій по всьому світу, 20 000 співробітників та авіакомпанія на 100 літаків.
Подорож зі США до Європи була не з дешевих — 1 250$, шалені гроші на ті часи. Але у Марка Твена був дар переконання не гірший, ніж у Остапа Бендера. І в підсумку суворий полковник Джон МакКомб, редактор газети «Альта Каліфорнія», оплатив цю поїздку.
П’ЯТЬ ДОЛАРІВ ЗА ВИГАДАНУ БІОГРАФІЮ
Туристичний маршрут не передбачав відвідування Одеси, та іронія долі вкотре зробила свою справу: біля наших берегів чудова організація Томаса Кука дала збій — на пароплаві раптово закінчилося вугілля. Команді довелося поповнювати його запаси в найближчому порту, а Марку Твену — познайомитися з колоритом «перлини біля моря».
Зійшовши на берег 25 серпня 1867 року, він одразу відзначив наявність двох визначних пам’яток — пам’ятника Дюку Рішельє і Потьомкінських сходів. Настільки визначних, що Марк Твен відтворив вигадану версію біографії Рішельє, приписавши йому трагічну смерть у Криму в оточенні байдужих та невдячних співвітчизників, у злиднях і на самоті.
Вибачає письменника тільки те, що за 5$ цю версію йому повідомив один балакучий одесит, а також те, що незадовго до поїздки до Франції він на власні очі бачив могилу цього самого Рішельє. На цьому, власне, всі визначні пам’ятки й закінчились. Утім, Твен визнав це навіть плюсом, надаючи перевагу неробству, а не туристичній «зобов’язалівці».
ОДЕСЬКИЙ ПРОТОТИП ГЕКЛЬБЕРРІ ФІННА?
Однак найбільше Твена вразив підприємницький дух Одеси. У цього міста виявилася американська душа.
«Зійшовши на берег, я ступив на бруківку Одеси і вперше після довгої перерви нарешті відчув себе зовсім як удома… Куди не кинь оком: праворуч, ліворуч — скрізь перед нами Америка!» — щиро захоплювався Марк Твен. До одного з «Великих американських романів» було ще далеко. Але хто знає, чи лише друг дитинства письменника Том Бленкеншип був прототипом Гекльберрі Фінна?
Гуляючи Молдаванкою, письменник зустрів типового одеського босяка. Місцевому «Гекльберрі» Марк Твен продув 5 доларів — мабуть, працювати з меншими купюрами одесити вважали нижче за свою гідність. Через перекладачку письменник запропонував з’їсти свій черевик, якщо виявиться, що босяк знає англійську.
Той зі свого боку запитав, що в черевиках Твена здається йому найсмачнішим? Письменник розгубився. «Коли ви будете їсти свій черевик, найсмачнішими вам здадуться дірки!» І закінчив чистою англійською: «Understand?»
Утім, «розвод» на долари на цьому не закінчився. В одній із крамничок Твену продали фотоапарат і 10 пластин до нього, з яких до камери підійшли тільки 3. В іншій запропонували 2 старовинні скрипки, додатком до яких були 3 шуби.
ДРУЖИНА, ЩО СТАЛА СПІВАВТОРОМ
Вражень від круїзу було неймовірно багато. З кожного порту, зокрема й з Одеси, Марк Твен надсилав нотатки в редакції. Пізніше він об’єднає їх у книгу «Простаки за кордоном». І саме ця книжка за життя письменника продаватиметься краще за будь-яку іншу. Однак головним надбанням «щасливого вояжу» стало знайомство з Чарльзом Ленгдоном — братом його майбутньої дружини Олівії.
Гуляючи Одесою, вони «насолоджувалися неробством», тинялися базарами, досхочу наїдалися морозивом і жартували з приводу недолугих нарядів перехожих. Молоді люди настільки подружилися, що Чарльз ввів письменника у свою родину. Кохання до Олівії спалахнуло з першого погляду. Але дівчина не раз відкидала пропозиції про шлюб.
Вона була на 10 років молодша за Твена, добре освічена, з дуже багатої родини. Однак молодий чоловік, який не мав капіталів та ідеальних манер, володів почуттям гумору й терпінням, яке було винагороджено 35 роками щасливого й водночас трагічного шлюбу.
Вони багато чого пройшли разом: смерті дітей, злети і падіння, багатство і банкрутство. Але почуття гумору ніколи їм не зраджувало. Письменник пережив дружину на 6 років. Щоб розсмішити тяжко хвору Олівію, він розклеював будинком кумедні записки. Усі найкращі речі Марк Твен написав після весілля. Олівія була його редактором, якому письменник беззаперечно підкорявся. Її можна вважати співавтором Твена.
«Коли ми з дружиною розходимося в думках, ми вчиняємо так, як хоче вона. Дружина називає це компромісом», — жартував він.