Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
6 хв. на читання

МІЖ КОЛИМОЮ ТА ГІЛЬОТИНОЮ: фемінізм, про який майже забули

МІЖ КОЛИМОЮ ТА ГІЛЬОТИНОЮ: фемінізм, про який майже забули
Поділитись матеріалом
Джерело фото: theweek.com

 

Ми любимо повторювати: «Україна — це Європа!» Проте наскільки правильно ми уявляємо собі ті надскладні й неочевидні зв’язки, які об’єднують Україну та Європу в один культурний простір? Наприклад, що нам відомо про український внесок у світовий фемінізм?

 

НЕ ПОТАЛАНИЛО З ПЕРШОЮ ЛЕДІ

 

Нещодавно ми розповідали про візит до України 1964 року французької письменниці Симони де Бовуар, яка супроводжувала в цій подорожі свого чоловіка — філософа Жан-Поля Сартра. У своїй книжці «Друга стать», виданій 1949-го, вона порушила низку питань, відповідь на які мала колосальне культурне і навіть цивілізаційне значення для Європи.

Книга відкривала нову революційну сторінку у філософії фемінізму, перевертаючи з ніг на голову підвалини звичного патріархального світу. Причому настільки, що Ватикан заборонив її читати під загрозою відлучення від церкви. Симона була, мабуть, найбільш знаковою фігурою фемінізму «другої хвилі». Загалом їх, як відомо, було три.

Хвилі ці почали підніматися ще в 70-х роках XVIII століття. Дружина тодішнього, другого за рахунком, президента США Ебігейл Адамс закликала свого чоловіка надати жінкам право голосувати на виборах. Вона заявила, що жінки не дотримуватимуться законів, в ухваленні яких вони не брали участі.

І підкорятися владі, яка не представляє їхні інтереси, вони теж не зобов’язані. У принципі, все логічно, хоча бідолаху Джона Адамса чомусь трохи шкода…

 

Симона де Бовуар в Париже,1949 год
Симона де Бовуар у Парижі, 1949 рік / aeon.co

 

ЕШАФОТ ЗАМІСТЬ ПРАВ

 

У тому ж XVIII столітті, без усілякої змови з першою американською леді, французька письменниця Олімпія де Гуж поставила практично аналогічне запитання: «якщо зійти на ешафот і померти під гільйотиною нарівні з чоловіком жінка може, то чому вона не може голосувати?»

Де Гуж поставила це цілком логічне запитання в роки Великої французької революції, коли жахливий терор косив її ворогів направо й наліво, не розбираючи статі. І найважливішим документом, ухваленим цією революцією, була «Декларація прав людини і громадянина». 

Під людиною в ній мали на увазі виключно чоловіка. Де Гуж визнала це образою всієї жіночої статі й на противагу революціонерам оприлюднила «Декларацію прав жінки й громадянки». Звісно, до неї додавалася вимога надати жінкам право обіймати держпосади та голосувати.

Але навіть революційно налаштованим і волелюбним французам це здалося знущанням над здоровим глуздом. Олімпії жодних прав і посад не дали, але на ешафот усе-таки звели — навіщо порушувати такі гарні традиції?

Порівняно з цим можна вважати, що Ебігейл Адамс дуже пощастило — американці просто поглузували з такої нечуваної жіночої нахабності.

 

Эбигайл Адам — (22 ноября 1744 – 28 октября 1818) — первая американская феминистка, первая леди США с 4 марта 1797 по 4 марта 1801 года, жена президента США Джона Адамса
Ебігейл Адамс — (22 листопада 1744 — 28 жовтня 1818) — перша американська феміністка, перша леді США з 4 березня 1797 по 4 березня 1801 року, дружина президента США Джона Адамса. / wikipedia.org

 

ЖІНОЧА ЛОГІКА ПРОТИ ЧОЛОВІЧИХ ЗАБОБОНІВ

 

Свого часу стародавні греки вважали абсолютно неприпустимою навіть присутність етруських жінок на одній трапезі з чоловіком. І раптом узяти й наділити їх правом участі у виборах — тисячі років у чоловічому світі ця ідея вважалася геть божевільною! І все ж історія вчить нас: якщо жінка щось просить, треба їй це обов’язково дати, інакше вона візьме це сама.

Процес було вже неможливо зупинити. У перші два десятиліття XIX століття жіночий бунт таки приніс свої плоди, й жінкам у європейських країнах почали надавати виборче право. Наприкінці 40-х років наступного століття Симона де Бовуар пішла ще далі, звернувши увагу, що право голосу ще не означає реальної рівноправності жінок.

Суспільство залишається, як і раніше, чоловічим, і його ставлення до слабкої статі, як і раніше, регулюється напрочуд дикими міфами й забобонами. І знову все було винятково логічним. Справді, як жінці реалізувати право розпоряджатися своїм тілом, право на працю, на освіту та приватну власність у суспільстві, де вважають, що в дні менструації від її дотику псується м’ясо?

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ФЕМІНІЗМ І КУЛЬТУРНИЙ КОД

 

Загальноєвропейські тенденції жіночої емансипації не обійшли й Україну. Ба більше, вона, ймовірно, виявилася до неї готовою краще, ніж багато європейських країн. Де ще можуть похвалитися тим, що дівчина має право сама собі обирати нареченого? Давня традиція матріархату на українських теренах лежить в основі фемінократії, яка так само, як і образи Великої матері, міцно прописалася в культурному коді.

Згадаймо хоча б, як Іван Франко говорив про Лесю Українку — як про «єдиного чоловіка» в українській літературі! Українська культура знає неймовірну кількість вольових, емансипованих жінок, діяльність яких погано вписується в уявлення про «норму» патріархального суспільства.

Це не лише Леся Українка, а й Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Марія Башкирцева, Ліна Костенко, Оксана Забужко та інші. Тому український фемінізм навряд чи можна пояснити за прикладом радянських пропагандистів винятково «згубним впливом Заходу». Він був продовженням давньої, органічної для українців тенденції.

 

Леся Украинка (25 февраля 1871 – 1 августа 1913) — украинская писательница, переводчица и культурный деятель. Входит в перечень самых известных женщин древней и современной Украины
Леся Українка (25 лютого 1871 — 1 серпня 1913) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка. Входить до переліку найвідоміших жінок України / wikipedia.org

 

ЖІНКА В «ІДЕАЛЬНОМУ» СУСПІЛЬСТВІ

 

На перетині ХІХ й ХХ століть в Україні діяли організації, які активно обстоювали жіночі права. До прикладу, «Всеросійський союз рівноправ’я жінок», «Жіноча громада Буковини» і «Союз українок». Остання мала численні філії та навіть обирала Мілену Рудницьку, яка керувала нею, послом до парламенту. Однак пізніше радянська влада залишила від фемінізму не так багато. У повноцінному вигляді зберігши хіба що право на працю.

На час перебування в Україні де Бовуар вітчизняну історію боротьби за права жінок добряче призабули. Вважалося, що в «ідеальному» суспільстві прав жінок, безперечно, дотримуються! Залишається тільки шкодувати, що Симона де Бовуар і Надія Віталіївна Суровцова, свого часу одна з лідерок міжнародного жіночого руху, тоді не зустрілися. Їм було б про що поговорити.

Звісно, радянська влада йшла на поступки французьким гостям і допускала до них деяких українських дисидентів. Але після 30 років ГУЛАГу запросити Суровцову на зустріч із Сартром і Бовуар було б уже занадто.

 

ДОЛЯ, ГІДНА РОМАНУ

 

За спогадами відомого українського правозахисника Леоніда Плюща, з кадебістів Суровцова полюбляла витончено знущатися навіть на допитах. Він писав, що «сарказму та іронії у неї вистачить на все КДБ». Неймовірна доля цієї жінки гідна бути втіленою в книжках та фільмах.

Народилася Надія в Києві 1896 року. Батько-юрист зробив усе, щоб вона здобула блискучу освіту. Після більшовицької революції Суровцова опиняється у Франції, у товаристві українських націоналістів. Далі вона вирушає до Відня. Тут в університеті вона захищає докторську дисертацію «Богдан Хмельницький та ідея української державності», перекладає німецькою українських авторів і народні казки, вступає до компартії Австрії.

Вона бере найактивнішу участь у конгресах Міжнародної жіночої ліги миру й свободи, що відбувалися, крім Відня, у Дрездені, Гаазі, Амстердамі, Парижі та Вашингтоні. 1924 року Надія вирушає до США, де друкується і виступає перед представниками української діаспори.

 

Надежда Суровцова (17 марта 1896 — 13 апреля 1985) — украинская общественная деятельница, журналистка, переводчица. Доктор философии. Жертва сталинского террора
Надія Суровцова (17 березня 1896 — 13 квітня 1985) — українська громадська діячка, журналістка, перекладачка. Доктор філософії. Жертва сталінського терору / wikipedia.org

 

ПРАВО НА ЛЮБОВ, СВОБОДУ Й БАТЬКІВЩИНУ

 

Не мислячи себе без України, Суровцова просить радянського посла допомогти їй повернутися на батьківщину. Вона викладає в Харківському університеті, співпрацює з Телеграфним агентством України, займається перекладами, пише книжки. Але вже 1927 року її заарештовують, і відтоді починаються її нескінченні поневіряння системою ГУЛАГу.

За 10 років до піку репресій режим відчув щось недобре. Вільна та сильна жінка була викликом патріархальному радянському культу Великого Батька. Після смерті Сталіна Суровцову було реабілітовано.

Померла вона 1985 року в Умані, де на громадських засадах працювала в місцевому краєзнавчому музеї. Надія Віталіївна залишила нам чудові мемуари. Вони свідчать про те, що любов, дружбу й творчість можна відшукати навіть на дні пекла. Її історія виявляє суттєві особливості українського фемінізму.

Річ не лише в тому, що з часів Олімпії де Гуж гільйотини замінили Колимою. Якщо перші феміністки обстоювали свою юридичну та політичну рівноправність із чоловіками, то такі жінки, як Суровцова, всім своїм життям утверджували право людини на Батьківщину, гідність і свободу. А це, погодьтеся, щось таке, що виходить за рамки проблематики статі та гендеру.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: