Олена Ваніна. Коли не хочеш програвати, але становище зобов’язує, серія Feelings, папір, капілярна ручка, 30х42 см, 2021
Нейрофізіологи стверджують: наш мозок багато чого вирішує за нас. Зокрема вирішує й те, яку музику ми любимо. Але й музика, виявляється, чималою мірою здатна впливати на наш мозок: лікувати, вчити, коригувати наші почуття та біоритми.
ВІД ЕПІЛЕПСІЇ ДОПОМАГАЄ МОЦАРТ
Не всяка музика однаково корисна. Чеські науковці з Університету Масарика в Брно опублікували дані нещодавніх досліджень того, як різна музика впливає на мозок пацієнтів, що страждають на епілепсію. Перед хірургічною операцією лікарі імплантували в нервову тканину добровольців електроди для локалізації епілептичного осередку й відстежували реакцію мозку.
У результаті вони виявили, що в пацієнтів, які слухали Сонату для двох фортепіано Моцарта, епілептиформна активність знизилася на 32%. Музика інших композиторів подібного ефекту не давала. Ба більше, 94-та симфонія Гайдна, наприклад, навіть підвищувала її на 45%.
Задовго до чеського експерименту біологи з’ясували, що прослуховування улюбленої музики формує особливі ланцюжки між центрами слуху та задоволення. Цікаво, що в людей без особливих музичних уподобань, у яких немає улюбленої музики, такі ланцюжки взагалі не формуються.
НЕ ГІРШЕ ВІД СЕКСУ Й ШОКОЛАДУ
У меломанів же виробляється дофамін — точнісінько так само, як при задоволенні від досягнення мети. Мозок винагороджує людину за прослуховування музики не гірше, ніж за солодку й жирну їжу або ж за зусилля, спрямовані на продовження роду.
Роберт Заторре з Інституту неврології в Монреалі встановив: щоб сформувати музичне вподобання, мозку достатньо лише 30 секунд — саме стільки часу в нього йде, аби вирішити, подобається вам ця музика чи ні.
Однак вплив музики Моцарта вочевидь виходить за межі «просто задоволення». За даними чеських лікарів, її позитивний вплив на мозок пов’язаний зовсім не із задоволенням від прослуховування. Твори Моцарта мають яскраво виражений фізіотерапевтичний вплив.
Вони знижують надмірну синхронізацію «мозкових хвиль», що призводить до розвитку епілептичних нападів, тремору та інших порушень у роботі свідомості й пам’яті. На жаль, геть не вся музика виявилася на це здатна.
МУЗИКА БАРОКО ПОЛІПШУЄ ПАМ’ЯТЬ
Раніше американські колеги чеських лікарів з медичного центру Стенфордського університету за допомогою МРТ виявили, що музика Моцарта активізує увагу та покращує її концентрацію. Цікаво, що пік мозкової активності при цьому припадає на паузи, розслаблений мозок концентрується в період тиші, зазору між звуками.
Науковці розбили випробовуваних на групи за віком і почергово вмикали їм сонати Моцарта й «До Елізи» Бетховена. Виявлений ефект (який вони назвали «ефектом Моцарта»), що активує нейронні зв’язки, значно поліпшував пам’ять і пізнавальні можливості.
Бетховен, як не дивно, такого ефекту не справляв. Та американські медики на цьому не зупинилися й прогнали через МРТ-заміри музику бароко. Вони отримали переконливі дані, що композиції, створені майже 300 років тому, допомагають зібратися з думками, поліпшити пам’ять, опрацювати великий обсяг інформації, краще розв’язувати незнайомі завдання.
ЛІКУЙТЕ СТРЕС ШОПЕНОМ
Департамент внутрішньої безпеки США провів експеримент, який полягав у вивченні поєднання різних частот, тривалості та амплітуди музичних композицій. Піддослідним давали послухати різні треки і спостерігали за їхнім станом, фіксуючи перехід від напруги до розслаблення.
Велика частина музики, яка діяла заспокійливо, являла собою різні варіанти класичних творів. Рівень кортизолу в крові тих, хто їх слухав, знижувався. У деяких випадках був помітний седативний та знеболювальний ефект. Статистично найбільш заспокійливим, антистресовим композитором виявився Шопен.
ХЕВІ-МЕТАЛ ПРОТИ АГРЕСІЇ
Існує поширена думка, що важка музика, на зразок хеві-металу, на відміну від класичної, негативно впливає на людину. Однак останні дослідження австралійського Університету Квінсленда говорять про те, що така музика сприяє емоційній розрядці, під час якої відбувається зовсім не накопичення, а викид агресії.
Австралійські вчені вмикали 39 випробовуваним панк-рок, скрім та метал. І ставили їм запитання, які їх дратували, виводили з себе. Під час інтерв’ю музику по черзі то вмикали, то вимикали.
Прослуховування треків заспокоювало учасників експерименту, і їхня агресія переключалася не на співрозмовника, а на музичне сприйняття. Хоча, можливо, важка музика діє так не на всіх, а на певний тип особистості.
ТАКІ РІЗНІ МЕЛОМАНИ…
Спостереження психологині Келлі Шварц демонструють, що поціновувачі хеві — це незалежні особистості, схильні, однак, занижувати самооцінку, сумніватися у зробленому виборі та перебувати в певному внутрішньому конфлікті.
Шанувальники поп-музики та хіп-хопу орієнтовані на активне функціонування в соціумі, на баланс між власними бажаннями та думкою інших. До джазу та класики тяжіють дослідники з логічним типом мислення, які виховувалися в сприятливому середовищі. А ось всеїдні меломани, яким подобаються різні течії та стилі, є найбільш адаптивними, їм легко вдається уникати конфліктів і пристосовуватися до реалій, які швидко змінюються.
ТЕМПЕРАМЕНТ І МУЗИКА
Загалом наші музичні смаки безпосередньо залежать від біоритмів нашого мозку. Наприклад, для холериків характерна висока амплітуда біоритмів, для меланхоліків — низька. Недивно, що перші віддають перевагу швидким трекам (той самий хард-рок), другі — із задоволенням упродовж тривалого часу стежать за розвитком гармонії в джазі та класиці.
Флегматик отримає найвищу насолоду від гітарних перевантажень, а сангвінік — від мінорної балади. Дослідження засвідчили, що екстраверти відчувають під час прослуховування інтенсивніші емоції та здатні глибше відчути музику, ніж інтроверти.
Своєю чергою, і темп, і характер композиції також здатні впливати на наші біоритми, змушуючи нас сумувати або проявляти активність. Тож, обираючи музику, ми можемо самі регулювати свої почуття.
