Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
5 хв. на читання

НАУКОВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ «ВСЕСВІТ-25»: «мишачий рай» як пророцтво про майбутнє

НАУКОВИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ «ВСЕСВІТ-25»: «мишачий рай» як пророцтво про майбутнє
Поділитись матеріалом
Михайло Гладюк. «Аутопсія 2020-го». Картон, олівець, акрил, лак, 2019. Facebook «Сіль-Соль»

 

«Всесвіт-25» — так називався знаменитий соціальний експеримент над мишами, який у 1972 році провів американський учений-етолог Джон Келхун спільно з Національним інститутом психічного здоров’я (National Institute of Mental Health).

Чому для подібних експериментів використовуються переважно гризуни, запитаєте ви? Все дуже просто. По-перше, у них, згідно з останніми дослідженнями, близько 98% відомих генів збігаються з людськими.

Отже, біологічні процеси мишей і людей схожі. Крім того, отримати велику популяцію гризунів легко й дешево: вони швидко розмножуються, їх життєвий цикл коротенький, тому, результат експерименту можна побачити досить швидко.

 

ХТО ТУТ ЗАЙВИЙ?

 

Цілі Національний інститут переслідував цілком практичні. Наприклад, зрозуміти критичну щільність населення, за якої в соціумі почне зростати агресія і виникне стихійний бунт.

Це важливо, коли розраховуєш оптимальну площу, на якій утримуються ув’язнені, або щільність хворих у клініках.

Взагалі, тема «зайвих людей» у роки повоєнного бебі-буму хвилювала багатьох, підживлюючи інтерес до апокаліптичних пророцтв загибелі людства внаслідок перенаселеності Землі.

Втім, питання «а чи не надто багато нас на цій маленькій планеті?» досі ні-ні та й спливає у науковому та суспільному дискурсі.

Населення Землі стрімко збільшується, спустошуючи природні засіки планети не гірше, ніж гризуни комори.

І це незважаючи на те, що за межами золотого мільярда умови для існування більшості людей далеко не ідеальні. А що буде, як все ж таки створити такі ідеальні умови і всім дати все, влаштувавши свого роду комунізм?

Ось це й вирішив перевірити на мишах Келхун. В епоху холодної війни експерименти з «комуністичним раєм» мали ще й явно пропагандистський характер, тому часу та коштів Джону надали рівно стільки, скільки він попросив.

Останнє дослідження — «Всесвіт-25» — принесло вченому таку славу, що з ним висловив бажання особисто познайомитися папа римський.

Фотографії, де намісник Бога на Землі тисне руку творцю «мишачого раю», із задоволенням тиражувала преса 70-х років.

 

ПОВЕДІНКОВА ВИРВА ТА ДВІ СМЕРТІ

 

Завершальний експеримент, як випливає з назви, був 25-м. Так само, як і всі попередні, він закінчився для «мишачого всесвіту» апокаліпсисом.

Щоб описати катастрофу, вчений навіть запровадив спеціальний термін — «поведінкова вирва» (behavioral sink), що означає перехід до деструктивної та девіантної поведінки в умовах перенаселення та скупченості.

Крім того, Келхун створив за наслідками експерименту теорію двох смертей.

«Перша смерть» — це деградація природних поведінкових патернів: відмова від участі в соціальній ієрархії, від розмноження, від захисту території та потомства.

За «психологічним надломом» потенційно активної частини спільноти неминуче слідує «друга смерть» — фізичне вимирання всієї популяції.

Тут, мабуть, доречно буде провести паралель з іншими дослідженнями соціального розпачу серед 45–54-річних американців (див. «Смерть від розпачу та майбутнє капіталізму»), який є симптомом розпаду сучасної системи капіталізму.

 

СЕКСУАЛЬНА РЕЦЕСІЯ

 

Складається враження, що експерименти 60–70 років з мишами Келхуна були пророчими. Подивіться, що відбувається із «цивілізованим» суспільством споживання.

На тлі старіння населення та негативної демографії більшість розвинених країн стикаються з феноменом «сексуальної рецесії» — втратою молоддю інтересу до інтимних відносин.

Дані досліджень говорять про те, що 23% американців у віці від 18 до 29 років протягом останнього року не мали жодного статевого контакту.

Найгірше з інстинктом розмноження справи у японців. У Країні сонця, що сходить, незайманими є 43% громадян, які не перебувають у шлюбі.

Можливо, історія «мишачого раю» допоможе нам зрозуміти, що ж не так пішло із «золотим мільярдом». Але чи справді «цивілізоване» людство бажає знати гірку правду про себе?

Цікаво, що за наступні 48 років ні в кого не виникло бажання перевірити результати, отримані Келхуном, та повторити досвід на іншій технологічній і науковій базі.

Водночас експеримент добре відомий і неодноразово описаний у популярній літературі, хоча верифікованого повноцінного перекладу наукової роботи Келхуна російською мовою, здається, досі немає. Коротко кажучи, він полягав у наступному…

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ВІДЧАЙ. «ЗНЕДОЛЕНІ»

 

У баку розміром 2х2 і висотою 1,5 метри, з якого піддослідним тваринам вибратися було неможливо, Келхун влаштував примусовий «мишачий рай».

З комфортною температурою, відсутністю інфекцій, хвороб та хижаків. Води та їжі було багато, так само, як і спеціально облаштованих численних гнізд для самок. «Рай» міг прогодувати одночасно 9500 і напоїти 6144 мишей — простору для життя було більш ніж достатньо.

Однак максимальна кількість особин у популяції ніколи не перевищувала 2200. Саме до такого числа розмножилися «адами» та «єви» — 4 пари мишей, яких помістили в цей «едем». Кожні 55 днів кількість мишей подвоювалася. На 315-й день темпи розмноження сповільнилися.

Коли популяція налічувала 600 мишей, почала формуватися ієрархія, виникло певне соціальне життя. З’явилася каста «знедолених» — молодих особин, які збивалися до купки у центрі бака.

Вони періодично ставали об’єктом агресії з боку «авторитетів», які в райських умовах жили довго і не поспішали поступатися молодим доступом до годівниць та самок.

«Знедолені» впадали у тотальний розпач, переставали захищати себе, своїх самок та своє потомство.

Спершу їхні самки самі почали виконувати функції захисту — виявляти невластиву їм агресію. Нерідко жертвами матерів ставали дитинчата, яких вони вбивали.

 

«ГАРНА» СМЕРТЬ

 

Намучившися, самки переставали народжувати, впадали в апатію, забивалися в дальні кути. Коли смертність зросла, а народжуваність впала, у популяції з’явилися миші, яких Келхун назвав «гарні».

Вони більше не боролися за самок та територію, а лише їли, пили, спали і до блиску начищали свої шкірки. Якоїсь миті бездітні «гарні» та самки-одиначки, що відмовилися від розмноження, стали більшістю.

Обсяг популяції став скорочуватися, хоча тривалість життя миші загалом зросла з 200 днів до 776. На 1780-й день експерименту — серед достатку їжі, води та простору життя помер останній мешканець «мишачого раю».

Коли результати експерименту були оприлюднені, аналогії із можливою долею людства напрошувалися самі собою. Перші інтерпретації дав сам Келхун, який стверджував, що стрес, брак чогось — необхідні умови для життя та розвитку людей.

Під тиском людина вчиться виживати, її поведінка ускладнюється. Інакше вона не має приводу для креативу і вольових зусиль — це «смерть духу».

За спрощенням поведінкової стратегії, заснованої на уникненні викликів, приходить і «друга», фізична смерть.

 

ВСЕ Ж ТАКИ «РАЙ» ЧИ «В’ЯЗНИЦЯ»?

 

Умови проведення експерименту «Всесвіт-25» згодом неодноразово критикувалися. Критики знаходили у дослідженні багато вразливих місць. Починаючи від сумнівної якості біологічного матеріалу і закінчуючи «закритим» простором, відірваним від природного середовища.

Як приклад наводилися завезені в Австралію кролики, котрі у відкритій екосистемі не просто не вимерли, а розплодилися в неймовірних кількостях.

Келхуну вказували на те, що він створив швидше не «рай», а просунуту високотехнологічну в’язницю з необмеженими можливостями споживання. Втім, цей закид, зрештою, швидше свідчить на користь Келхуна.

Його «райський» бак був виготовлений із, як би зараз сказали, неекологічних матеріалів. Хоча ще в 1785 році італійський вчений Ф. Гардіні провів ряд дослідів, що довели негативний вплив на живе матеріалів, які екранують природні електричні поля.

Але хіба не в таке ж штучне середовище вміщене сьогодні населення міст, що мешкає у «райських баках» квартир та офісів, зроблених із пластмаси, нержавіючої сталі, скла, бетону?

 

ЦІНА ПРОГРЕСУ

 

Очевидно, що сучасна міська цивілізація є не менш штучною, що обмежує та багато в чому демотивує.

Сьогодні одночасно набирають великої популярності ідеї гарантованого «базового доходу» та «суспільства контролю», можливості якого суттєво розширили нові цифрові та інформаційні технології.

Чи не приведуть вони людство до того ж результату, що й «райська в’язниця» мишей Келхуна? Хіба лише самі плюси несе нам зростання споживання та тривалості життя, розвиток робототехніки, медицини та біотехнологій?

Експеримент із «мишачим всесвітом» показав, що ізольоване середовище, де немає вірусів, де тепло і добре годують, змінює колективну свідомість не на краще.

Непогано б пам’ятати про це, посилюючи штучні обмеження та ізоляцію під приводом боротьби з епідемією.

Бо у будь-якого спотворення природних поведінкових патернів, яким би пристойним не був привід, є своя і, як правило, фатальна ціна.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: