HUXLEЎ: Яка з останніх наукових новин, на вашу думку, є найцікавішою? Що робить її важливою?
Відповідає: Тетяна Шерман, директор з маркетингу та комунікацій Academy DTEK.
Переживати страх — це нормально. Пам’ять про страх, що передбачає небезпеку, має велике значення для виживання живих істот. Але що робити, коли одного разу пережитий страх не відпускає?
Із проблемою патологічних спогадів сьогодні стикаються тисячі українців, які зазнали жахів війни. Однак є надія, що наука зможе розробити стратегію придушення посттравматичних стресових розладів.
Сьогодні вона набагато краще розуміє, як асоціативна пам’ять пов’язує подію, що травмує, з контекстом.
Однією з найактуальніших наукових новин, як на мене, є дослідження того, як мозок зберігає віддалені спогади про страх.
Каліфорнійський університет у Ріверсайді 26 грудня 2022 року опублікував у журналі Nature Neuroscience статтю, що дає поштовх до розробки нових, більш ефективних методів лікування людей, які живуть із посттравматичним стресовим розладом та іншими порушеннями, пов’язаними зі страхами.
Це дослідження є життєво важливим для кожного з нас. Адже, згідно з даними ВООЗ, оприлюдненими 21 грудня 2022 року, кожен четвертий українець схильний до ризику розвитку психічного розладу через війну.
Раніше лікар Ганс Клюге, директор Європейського регіонального бюро ВООЗ, заявляв, що ця війна матиме найбільш руйнівні наслідки для психічного здоров’я українців із часів Другої світової. Крім того, відомо, що життя в страху паралізує мозок, і людина стає нездатною до творчості, до продукування чогось нового.
Але повернемося до дослідження і дамо слово Джун-Хен Чо — доценту кафедри молекулярної медицини, клітинної та системної біології, який проводив експерименти з мишами.
«Ми виявили невелику групу нервових клітин або нейронів у префронтальній корі, які називають «нейронами пам’яті». Вони були активні під час початкової травматичної події та повторно активувалися при згадці про давні страхи. Коли ми вибірково пригнічували ці нейрони пам’яті в префронтальній корі, мишам стало складно згадувати віддалені, але не останні страхи. Це свідчить про критичну роль нейронів пам’яті префронтальної кори для спогадів про давні переживання», — розповідає Чо.
Під час експерименту миші отримували аверсивний стимул у середовищі, що називається контекстом. Вони навчилися пов’язувати аверсивний стимул із контекстом. При впливі того ж контексту через місяць миші злякано завмирали у відповідь. Отже, вони могли згадати свої колишні страхи.
Вчені з’ясували, що зв’язки-синапси між нейронами пам’яті у префронтальній корі (ланцюгу префронтальної пам’яті), згодом зміцнювалися після пережитого страху. А це, своєю чергою, допомагало зберігати віддалені спогади про нього.
Далі в ході експерименту вчені знову піддавали мишей впливу того самого контексту, що передбачає страх. Проте на цей раз уже без аверсивного стимулу. В результаті реакція страху на контекст зменшилась!
Отже, коли з часом пам’ять про травматичну подію згасає, ланцюги префронтальної пам’яті ослабляються.
За словами Джун-Хен Чо, таке ослаблення ланцюга може стирати спогади про пережиту подію. Дане дослідження здатне започаткувати розробку терапевтичних стратегій, які допоможуть пацієнтам із посттравматичним стресовим розладом припинити страждати від хронічного страху, пов’язаного зі спогадами про події, що мали місце в далекому минулому.
