Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Interview
10 хв. на читання

НАВІЩО МИ ВЧИМО НАШИХ ДІТЕЙ: Володимир Співаковський про тренди та дисбаланси сучасної освіти

НАВІЩО МИ ВЧИМО НАШИХ ДІТЕЙ: Володимир Співаковський про тренди та дисбаланси сучасної освіти
Поділитись матеріалом
Джерело фото: spivakovsky.com

 

На питання, яке винесено у заголовок цього інтерв’ю, не так легко відповісти, як здається на перший погляд. Звісно, батьки завжди бажають для своєї дитині кращого. Але чи є сучасна освіта найкращим інструментом підготовки дитини для гармонійного існування у мінливому XXI сторіччі? Чи того, чи так ми навчаємо наших дітей? Чи готові ми до освітньої революції, що невідворотно наближається?

Про це нашим читачам розповість справжній новатор освіти, письменник, науковець, засновник першої в Україні приватної школи-ліцею «Гранд» та президент міжнародної корпорації Edu Future 7W Володимир Співаковський.

 

ОСВІТНІ МОДЕЛІ ЗАСТРЯГЛИ У МИНУЛОМУ

 

Сьогодні у системі шкільної та вищої освіти в різних країнах, у всьому світі, виникають значні дисбаланси. У першу чергу тому, що насправді вона, на жаль, досі не є системою. У ній панує цілковитий хаос і відсутнє системне розуміння: чого дітей треба вчити, як вчити, де вчити, скільки витрачати, у кого навчатись і, головне — навіщо взагалі вчитися? Це те ж саме, що на фабриці виготовляти продукцію й не мати відповіді на такі основні питання: кому та навіщо потрібна її продукція?

Основний дисбаланс у тому, що освіта призначена для підготовки кадрів для економіки та різних індустрій, які вже перебувають на рівні 5.0, тоді як рівень галузі освіти досі 2.0. Така освіта не здатна виконувати свою головну функцію. Освіта залишилася єдиною галуззю, яка не чула слів «маркетинг» та «калькуляція».

Вона ігнорує вимоги прогресивного кадрового ринку, не знаючи, кого та скільки потрібно, вважаючи, що ринок якось сам відрегулює. Проте в реальності такої ринкової регуляції не відбувається. Тому система освіти, яка погано дбає про співвідношення «витрати — результати», тягне жалюгідне існування за залишковим принципом.

Вирішити ці проблеми легко, впровадивши прогресивну модель системи освіти. Вона складається з 48 базових елементів, які добре відомі. Якщо все зроблено як треба та всі елементи оптимально пов’язані між собою, то вони працюють на потрібний результат — досягнення рівня 5.0.

Жодних обмежень для побудови ефективної освітньої моделі немає. Потрібно лише сформулювати цілі, структурувати алгоритм, вибрати пілотний проєкт та потім масштабувати його. Коли я робив такий проєкт на Київщині, то виявив несподіваний KPI його успішності. І це — не кількість медалістів, олімпіадників чи вчителів вищої категорії.

Я переконаний, що саме зараз в Україні час впроваджувати в освіті найкрутіші реформи, які вплинуть і на ментальність, і на економіку, і на прогрес країни, і на її нову роль у світі.

 

АРХАЇЧНЕ МИСЛЕННЯ Й «НОВА КЛАСИКА»

 

Якщо узагальнити світові освітні тренди, то можна констатувати, що відбувається перехід від «навчання знаннь» до «навчання розуміння». Бо навички мислення важливіші за просте набуття інформації, навіть дуже цінної та якісно структурованої.

Цивілізований світ рухається у напрямку переходу від предметних уроків до інтегрованих кейс-уроків. Від процесів навчання — до результатів. Від простого мислення — до поєднання природного та штучного інтелекту. Від вивчення нудних параграфів — до освоєння та практичного використання корисної знаннєвої інформації. Можливо, для багатьох людей це пролунає як загроза, та перехід від вчителів-людей до вчителів-роботів — це вже не таке далеке наше майбутнє.

Дуже шкода, що Україна за цими трендами погано встигає. Але такий стан справ існує не тільки у нашій країні — серйозні інновації до шкільної освіти усюди проникають дуже повільно, з великими труднощами. Тому школярам у всьому світі переважно транслюють архаїчне мислення, застарілі знання та примарне майбутнє.

Їх навчають того, чого у реальності більше не існує. А нових професій і навичок, які відповідають новим запитам, навпаки, не вчать. Сучасній людині так званих «класичних знань» вже недостатньо. Тому що за останні 100–150 років виникла «нова знаннєва класика», про яку шкільні консерватори навіть не підозрюють.

Будь-яка система відповідає диханню свого часу. Це можна сказати про усі системи: транспорту, харчування, музики, медицини… Вони зараз зовсім не такі, якими були 300 років тому. Тільки освіта залишається майже незмінною. Ви заходите до класу і бачите там те ж саме, що й у минулі епохи: крейда, дошка, ганчірка, парти, параграфи, щоденники, уроки по 45 хвилин, набір предметів з XVIII століття та одну вчительку на клас.

Освіта залишилася єдиною галуззю у світі, в якій, як і раніше, використовують малопродуктивну «ручну» вчительську працю. Через це ККД системи освіти всього близько 20%.

 

НАЦІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ Й АМБІТНІ ЦІЛІ

 

Зазвичай країни впроваджують власні системи освіти: британську, сінгапурську, фінську, японську. На жаль, універсальної системи освіти для всіх не може бути. Бо освіта — це не лише синуси, валентності, атоми, нейрони, формули та теореми. Це — економічні можливості країни, її історія, традиції та ступінь спрямованості у майбутнє.

У нашій країні з усім цим є певні проблеми… Колись найкращою системою освіти за критеріями PISA визнали фінську, й тисячі делегацій освітян з усього світу кинулися туди переймати їхній досвід. І дуже намагалися застосувати його у своїх країнах. Але зробити це нікому не вдалося! Тому протягом десь 20 років фінську систему зняли з «п’єдесталу», та її місце посіли країни Південно-Східної Азії. А там принципи, на яких побудована система освіти, відмінні від фінської.

Азійська система — жорстка. В ній багато уроків, домашніх завдань, покарань, конкуренції та стресів. Але й результати ми бачимо високі: весь світ у захваті дивиться на стрімке зростання економіки та добробуту населення Південної Кореї, Гонконгу, Китаю та ін. Європейська система, навпаки, набагато толерантніша.

Вона спокійна, невимоглива, безоціночна. Для неї головне — психологічний комфорт дитини, щоб вона не нервувала. За це вчителі отримують високу зарплату. Проте з часом з’ясувалося, що результати такої системи не дуже вражають, а на вчителів у бюджеті не вистачає грошей. Згодом у фінських вишах виник дефіцит розумних професорів, а з національних брендів освіта вилетіла. Залишилися лише фінські лазні та фінські будиночки, навіть Nokia не втрималась.

Я все це кажу не для того, щоб ми в Україні когось сліпо копіювали. А для того, щоб ставили перед собою амбітні цілі та відповідно до них змінювали систему освіти на сучасну, яка відрізнятиметься від старої системи, як дрон від рогатки. Це, до речі, можна зробити швидко, безболісно й без особливих витрат. Я це знаю, бо маю такий досвід у нашій та в інших країнах.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ОСВІТА «ФАЗОВОГО ПЕРЕХОДУ»

 

Є таке поняття — «фазовий перехід». Це коли нове принципово відрізняється від старого. Наприклад, літак від воза. Або хмарочос від старомодної дачі. Або мобільний телефон від гучномовця.

У XIX столітті серйозно обговорювали прогрес гужового транспорту. Вигадували нові підкови для коней, сорти кормового сіна, кибитки, породи коней, розміщення заїжджих дворів тощо. А потім до світу людей увірвався автомобіль і — все перевернулося з ніг на голову!

До XIX сторіччя найпоширенішою була професія факельника, який вечорами на вулицях запалював, а вранці гасив ліхтарі на стовпах. Це був вигідний і величезний багатомільйонний бізнес: клоччя, кресало, відра, стовпи… Здавалося, що так буде вічно. Але прийшов Едісон і сказав: «Ось лампочка!» І знову все вмить перевернулося! Що ми бачимо зараз?

На планету «напав» штучний інтелект, завдяки якому навчання буде повністю перебудоване. Навіть іноземну мову не треба буде так нестерпно всім вивчати. Зміниться не лише сама професія, а й кількість вчителів — їх стільки вже не буде потрібно. На жаль, наша система освіти практично не реагує на ці тренди, ігноруючи можливі негативні наслідки.

ШІ вирішує багатовікове нерозв’язне завдання педагогів: як навчити дитину вчитися! Вчителі з цим не впоралися. Тепер навчальний матеріал ШІ видає набагато швидше за вчителів і в потрібному форматі. До того ж діти почали мислити інакше.

Їм раніше казали: «Думай!» Бідна дитина зі сльозами на очах взагалі не розуміла, що їй наказують. Тепер вона швидко засвоює різні типи мислення: креативне, асоціативне, логічне, критичне, практичне, бізнесове та системне. Завдання дитина отримує не формальні, а цікаві. Звідси зростає мотивація вчитися, чого було важко домогтися століттями.

У Китаї є школи на 100 000 та дитячі садки на 75 000 дітей. І це нікого не бентежить. Просто всі процеси організовані по-іншому, та ще й із найкращими результатами. Просто більшість відповідальності за знання та поведінку переноситься з вчителя на учня. А це вже половина мотивації.

Друга половина досягається розумно-досконалими навчальними матеріалами, які легко укладаються в голові та перевіряються практичними кейсами. ККД такої системи освіти зростає з 20% до 50–60%.

 

СОЦІАЛЬНІ ЛІФТИ І СТЕЙКХОЛДЕРИ

 

Є 7 основних стейкхолдерів, які зацікавлені у чудово навчених кадрах: держава, сім’я, бізнес, виш, наука, саме учень, громада. Якщо школи перетворяться на повноцінних виконавців замовлень стейкхолдерів, будуть дотримані усі необхідні баланси — і за контентом навчання, і за достатністю фінансування.

Звісно, технології — справа винахідників. «Майкрософт», «Кадиллак» та контактні лінзи вигадали не уряди. Але щойно масштабування продукту сягає приблизно 10%, до нього можуть підключатися держоргани, підтримуючи інновації конференціями, впливом і законами.

Освіта не перебуває у безповітряному просторі. Школярі та студенти повинні бачити перспективи країни та бачити себе у цих перспективах. Подивіться на те, як сформульовано мету освітніх реформ у США, Сінгапурі, Польщі, ОАЕ. Це зовсім не гарні показники ЗНО, користь від яких для дітей та країни не дуже зрозуміла. Цілями повинні бути: вищій рівень життя, наближення освіти до найвищих світових стандартів, залучення інвестицій та «мізків» до країни.

Щоб їх досягнути, у тій самій Америці масового залучали директорів шкіл та вчителів для впровадження інновацій. Щодо України я маю таке спостереження: коли лікарі їдуть на міжнародні конференції за перейманням досвіду, то, повертаючись, вони впроваджують нові технології — стає більше добре обладнаних клінік і досконалих ліків.

Та після повернення з міжнародних конференцій вчителів нічого не відбувається: як вчили — так і продовжують навчати! Навіть елітна освіта тут нічого не гарантує, бо заклади в нас елітні, тому що не всім доступні, а не тому, що там вирощують лідерів.

Якось я порахував, що у нас існує 25 типів різних шкіл — на будь-який смак та гаманець, і це добре. Погано інше: із соціальних ліфтів у нас працюють майже тільки кар’єрно-політичні — потенційно будь-хто може потрапити на вершину кар’єрної піраміди. Щоправда, зараз у світі змінюється погляд на такі ліфти.

Перевага віддається професійним ліфтам, бо ліберальні дилетанти у керівництвах країн та компаній дедалі більше занурюють світ у хаос.

 

РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ

 

Взагалі, напрошується такий висновок: нинішня система освіти привела нас до війн та кризи, до такого світу, в якому жити дискомфортно й небезпечно. Тому, напевно, є сенс повністю змінити освітні базові установки.

• По-перше, треба орієнтувати навчання не тільки на талановитих дітей, але й завдяки новим технологіям допомогти мільйонам дітей якісно працювати з навчальним матеріалом.

• По-друге, враховувати миттєві зміни на ринку праці.

• По-третє, вдосконалювати технології онлайн-навчання, які стрімко вдосконалюються.

• По-четверте, знаннєвий контент має враховувати зміни глобального світу — все, що відбувається зі штучним інтелектом, цифровізацією, steam, обробкою інформації, природними ресурсами, мілітарі-тенденціями, соціальними мережами, міжособистісними відносинами тощо.

Всі розуміють, що далі жити у такому абсурді неможливо: 12 років нещасний учень завантажує собі у голову тисячі різних параграфів, проте все одно після закінчення школи нічого не знає, не вміє, не може й не хоче.

Запитання: куди витрачено мільярди грошей, і що з цим робити? Відповідь є: те саме, що й у суміжних галузях, де замість воза з’явився літак, а замість клоччя — лампочка. Як зробити, щоб ККД освіти почав інтенсивно підвищуватися? В інтерв’ю себе рекламувати не дуже заведено, але мені здається, що буде доречно згадати про мій «Атлас ідеальної системи освіти».

Він містить алгоритми й матриці, за якими освіта може перейти від  архаїчно-феодального статусу до індустріально-інформаційного тренду і діяти як повноцінна сучасна галузь. З усією адекватною атрибутикою: ресурси, розрахунки, цілі, технології та результати.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: