НЕБЕЗПЕЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ: філософ Жан-Поль Сартр у країні любові та свободи
Антанас Суткус. Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар на пляжі Ніди. Литва, 1965 рік / twitter.com
Він був філософом-екзистенціалістом. Вона — переконаною феміністкою. Обидва дотримувалися вільних стосунків у шлюбі та вважали свободу абсолютною цінністю. 60 років тому Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар відвідали Україну. Сьогодні ця подія напівзабута. Але вона зайвий раз доводить, якими химерними нитками з’єднує часом доля різні культурні світи.
ЮВІЛЕЙ ВСЕСВІТНЬОГО МАСШТАБУ
У 1964 році керівництво СРСР перетворило 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка на пропагандистське шоу світового масштабу. Публікаціями про українського поета рясніли не тільки радянські, а й зарубіжні видання. Українські шевченкознавці виступали з лекціями та доповідями на наукових конференціях по всій Європі.
До ювілею підключили ЮНЕСКО. На Міжнародному форумі діячів культури про Шевченка говорили найкращі представники НАН України. Було створено Республіканський ювілейний шевченківський комітет, який надав святу безпрецедентного розмаху.
31 травня 1964 року на могилі Кобзаря зібралося понад 30 000 осіб. Зокрема 2000 учасників пленуму спілок письменників, Міжнародного форуму, десятки творчих колективів і громадських організацій.
Усе це безупинно знімали на кіноплівку, транслювали по радіо й телебаченню. Але вишенькою на ювілейному торті стала участь у святкових заходах європейських зірок — Жан-Поля Сартра та його дружини Симони де Бовуар.
ПОБОЮВАННЯ ВИПАСТИ З ІСТОРІЇ
Сартр і Бовуар мали славу справжніх володарів дум західної інтелігенції, яка була у захваті від «лівих» ідей. Навіть коли Сартру стало відомо про радянські репресії, це не дискредитувало в його очах комуністичну ідею як таку. У ній він бачив вічне прагнення людини до свободи й рівності.
«Будь-який антикомуніст — сволота», — безапеляційно заявляв Сартр. Утім, якщо судити за п’єсою «Брудні руки», від Сартра все ж інколи неабияк діставалося і комуністам, і французькому Опору. Насправді він був мало схожий на «правовірного» марксиста.
Його колега по філософському цеху Станіслав Лем стверджував, що Сартр дуже боявся втратити популярність у широких мас, «випасти» з історії, виявитися забутим. У його «лівизні» було більше від політичної моди, ніж від переконаності. Боявся він даремно, для того щоб увійти у світову культуру, йому вистачило б навіть одного роману «Нудота».
Сартр залишив після себе десятки блискучих літературних творів. А от із філософією вийшло складніше.
ДОЗВОЛЕНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР
Безумовно, Сартр є визнаним метром французького екзистенціалізму. Але є чимало тих, хто вважає, що його внесок у філософію дещо переоцінений. Наприклад, слідом за теоретиком культури Джорджем Стайнером так вважав філософ Олександр П’ятигорський.
Сартр ретельно ліпив свій «самообраз» як прихильника лівих ідей, філософського радикалізму й антиамериканізму. Та, як не дивно, його не переслідували за жодного режиму. Він був свого роду «дозволеним» підривним елементом.
Навіть німці та петенівці не чіпали його під час окупації. Саме в окупації він написав свою головну філософську книгу «Буття і ніщо». Скільки б Сартр не позиціонував себе як радикально «лівого» мислителя, його філософія екзистенціалізму вкрай індивідуалістична.
Її важко сполучати з керівною роллю партії та класовою диктатурою. То що ж «забула» така дивна й складна людина в Україні на ювілеї Тараса Шевченка?
ШЕВЧЕНКО — ПЕРШИЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТ
За Сартром, людина живе в безглуздому світі, але завдяки свободі волі вона наділяє світ сенсом. Проблема свободи вибору — ключова для філософії екзистенціалізму. Шевченко, який оспівує «святу волю», неминуче опинявся для французького філософа «своїм». Між ними, безсумнівно, існує внутрішня спорідненість.
Читаючи щоденники Шевченка, нам легко уявити, що Тарас Григорович слідом за Сартром міг би вимовити: «Пекло — це інші!», «Не загинув у неволі, не загину і на волі», — під цією життєвою настановою Кобзаря цілком міг підписатись і Сартр. Власне, він і підписався, охарактеризувавши Тараса Шевченка як українського екзистенціаліста й предтечу європейської екзистенціальної філософії.
Недивно, що екзистенціалізм як світоглядна структура серйозно вплинув на творчість таких українських літераторів, як Валер’ян Підмогильний, Степан Процюк, Василь Стус та ін.
ВІД КИЄВА ДО ЛЬВОВА
На ювілей Шевченка Сартр прибув у складі делегації ЮНЕСКО на запрошення ще одного українського колеги — Миколи Бажана, який очолював ювілейний комітет. Бажан був чудовим поетом і видатним інтелектуалом. Він навіть номінувався на Нобелівську премію з літератури, від якої, як відомо, свого часу відмовився Жан-Поль Сартр. Тож поговорити «на рівних» французькому екзистенціалісту було і з ким, і про що.
В Україні у Сартра була досить насичена програма. Він побував у Каневі, де піднявся на Тарасову гору і взяв участь у ювілейному мітингу. У Києві на нього чекали численні зустрічі та виступи — у Спілці письменників, з молодими українськими літераторами, у редакції журналу «Всесвіт».
Філософ навіть не полінувався перетнути всю Україну і вирушити з Києва до Львова, де прочитав кілька лекцій студентам університету.
ПІД КОНТРОЛЕМ СПЕЦСЛУЖБ
Невідомо, наскільки такі виступи приносили Сартру задоволення. Як і належить великому другу комунізму, філософ поводився підкреслено лояльно до радянського режиму. Охоче розмірковував про французьку літературу і робив компліменти радянському устрою. Проте очевидці стверджують, що Сартр почувався скутим. А як інакше, коли запитання й прізвища студентів, які їх ставили, заздалегідь затверджувалися «ким треба»?
Перекладача з французької не було. У залі перебували тільки студенти і викладачі французької кафедри. Більшість із них чудово орієнтувалася у французькій класиці. Але про творчість Сартра їм було мало що відомо — тоді його переклади ще не видавалися.
Сам Сартр, здається, чудово все це розумів, тому робив спроби вирватися з-під опіки «органів». Існує легенда, що у Львові він таємно втік на тусовку до якихось геологів, які славилися своїм вільнодумством.
КРАСУНЯ ТА ЧУДОВИСЬКО
У Києві філософ теж спробував розбавити «офіціоз» і побачитися з представниками дисидентської інтелігенції. У готелі «Україна» йому організували зустріч з Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та Ліною Костенко. Останніх більше здивувало, що Жан-Поль і Симона живуть у різних номерах.
Гостра на язик Ліна Костенко одразу ж помітила, що старому та негарному Сартру залишається тільки одне — екзистенціалізм! А ось українець Дзюба — інша справа: красивий, талановитий — який сенс йому бути екзистенціалістом? Треба сказати, що Жан-Поль справді був низеньким, косооким і в побуті доволі неохайною людиною — різкий контраст із вишуканою Симоною!
Стосунки подружжя були вельми оригінальними навіть за французькими мірками. Дослідники й досі намагаються зрозуміти, чи була у них інтимна близькість. Судячи з усього, шлюб був більше інтелектуальним союзом. Симона нерідко віддавала перевагу жінкам, а не чоловікам, і сама підбирала Сартру молодих коханок — коли сама контролюєш зради чоловіка, набагато впевненіше почуваєшся.
НЕБЕЗПЕЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ
Симона де Бовуар була авторкою книги «Друга стать», яку охрестили Євангелієм європейського фемінізму. Популярність її в Європі була не меншою, ніж у Сартра, але в Україні про неї майже не чули. Та й сама письменниця намагалася триматися в тіні, граючи скромну роль «дружини свого чоловіка». І взагалі, хто знає, чого можна очікувати від цих українців?
Одного разу в Парижі їхнє життя вже перевернули дві українки — сестри Ольга і Ванда Казакевич. З першою вони спали обидві, поки вона не кинула їх. Друга пішла від Сартра до іншого екзистенціаліста — Альбера Камю. Жан-Поль шалено її любив, тому шалено страждав.
«Що вона думає? Хіба я не кращий? Я був такий добрий до неї», — скаржився він Симоні. Але що поробиш, намагатися повернути Ванду означало перекреслити все, що він сам проповідував: «Усі вільні. Тому вибирають самі». На жаль, про що думала Симона, супроводжуючи чоловіка в українському турне, ми вже не дізнаємося.
Можливо, про те, що філософ міг помилятися: що як людське життя наділяє сенсом насамперед любов, а не свобода?