НЕТРИВІАЛЬНЕ РІШЕННЯ: як навчити багато дітей грамоти?
Рафаель Санті. Афінська школа, 1510–1511
УВАГА — ПИТАННЯ!
Навряд чи ви навіть повірите, що цього не було вигадано ще в незапам’ятні часи. Але насправді тільки на початку XIX століття директор шотландської школи Джеймс Пілланс почав впроваджувати цю знайому всім із дитинства річ та суттєво підвищив якість навчання. Що то за річ?
ПЕРШІ ШКОЛИ
Цивілізація почалася з читання та письма. У всякому разі, від цивілізацій, які не володіють цими навичками, все одно не збереглося жодного рядка. Але придумати читання та писання — лише півсправи. Треба навчити достатньо людей читати й писати, а це не так просто.
Першість у створенні шкіл, швидше за все, належить Стародавньому Єгипту — державі, яка б і існувати не змогла без потужної бюрократії, а де ви бачили бюрократа, який не вміє писати? Дітей селян у давньоєгипетських школах не навчали, але навіть дрібний чиновник і сам мав її закінчити, і дітей неодмінно туди віддавав.
Такі школи були досить масовими. У популярному давньоєгипетському гімні «Похвала матері», що приписується великому мудрецю Ані, про матір говориться: «Коли ж ти пішов до школи і почав навчатися письма, вона щодня приносила твоєму вчителю хліб та пиво з дому свого». Кожен грамотний єгиптянин розумів, що це про нього…
Як же проходило навчання? Вчитель малював на аркуші папірусу ієрогліф, а учні намагалися намалювати на своїх листках такий самий. Папірусу вистачало — якщо закінчився, піди не берег Ніла і наріж собі ще. Пізніше з папером буде набагато більше проблем.
Не дуже важко було з матеріалом для письма і в Стародавній Месопотамії. Там писали на табличках із необпаленої глини, видряпуючи на них тексти загостреною паличкою. Вчитель видряпає слово — учні скопіюють. Школи там так і називали — едубба (будинок табличок).
Стародавні греки запозичили на Близькому Сході не лише таку блискучу ідею, як алфавіт (простіше вивчити кілька десятків букв, ніж кілька тисяч ієрогліфів), а й шкільну систему. Водили дітей до школи найдешевші літні раби, від яких складнішої роботи все одно не дочекаєшся. Грецькою такий раб називався педагог. Чи багато змінилося у відношенні до педагогів?
ОСНОВНА ТЕХНОЛОГІЯ
А головним технічним засобом навчання тоді були не глиняні дощечки і не папірус, а значно простіший пристрій — палиця. Фараон із роману Болеслава Пруса згадує, як у школі його били палицями так, що спина тріщала, — як же діставалося простішим учням!
Ось текст таблички шумерського учня, який зберігся: «Я увійшов і сів, і вчитель прочитав мою табличку. Він сказав: “Тут дечого не вистачає”. І побив мене. Один із наглядачів сказав: “Чого ти розкриваєш рота без дозволу?” І побив мене. А той, хто стежить за дотриманням правил, сказав: Чому ти піднявся без дозволу? І побив мене. Учитель сказав мені: “У тебе поганий почерк!” І побив мене…» Табличка була досить велика, і весь текст приблизно такий…
Палицю в античних школах замінила гнучка різка, але застосовували її так само, причому нею не обмежувалися. Є в європейських мовах така ідіома «навчати під ферулою». Ферула — це, сучасною мовою, указка вчителя. Думаєте, нею лише показували? Звісно — навіть де раки зимують. Указка — це теж палиця, причому досить міцна…
У середньовічних школах у центрі класу розміщували найцінніші предмети — книгу, часто єдину (рукописні книги коштували величезних грошей!), та різку. Побої вважали таким важливим виховним засобом, що відмовлятися від них не поспішали й у нові часи…
Першою країною, яка офіційно заборонила побиття в школах, була Швеція — лише 1979 року! В Англії бити дітей у державних школах заборонили 1986 року, у приватних — лише 2003-го… А подекуди б’ють і зараз — скажімо, у прогресивному Сінгапурі (щоправда, лише хлопчиків, у країнах простіше й дівчаткам дістається).
А ЯК ВЧИТИ?
Темрява раннього Середньовіччя, що опустилася й на систему навчання, не знищила всі школи, але значно скоротила їх кількість. Навіть такий поборник освіти, як Карл Великий, покровитель культури і творець шкіл, начебто якось читав, але письма почав навчатися лише на схилі років (хоча він уже точно міг собі це дозволити…).
Справа була не тільки в тому, що шкіл мало, — їхня продуктивність була невисока. З матеріалом для письма було дуже погано — папірус у Європі не росте (зараз він і в Єгипті зник, Хейєрдалу для будівництва «Ра» довелося возити з Чаду), пергамент дуже дорогий, папір подешевшав лише в Новий Час, а учням треба мати що псувати.
Викручувалися, як могли. На Сході видряпували загостреною паличкою-писалом букви на дерев’яній табличці, вкритій воском. На Заході потихеньку перейшли на аспідні дошки (аспід тут — не моторошний змій, а просто мінерал шунгіт, плаский сланець). На них писали грифелем, а потім витирали ганчірочкою. Проте не крейдою — ще не додумалися!
Така сама дошка була й у вчителя. Напише і кожному покаже, потім учні напишуть на своїх дошках, а він до кожного підійде та подивиться — довго та марудно! Писати при цьому вивчитися важче, ніж читати, — у північних країнах ще 2–3 століття тому тих, хто вміє читати, було у рази більше, ніж тих, хто вміє писати (згадайте Карла Великого!).
ВІВСЯНКА, СЕР!
Шотландія теж північна країна, і, за опитуванням 1742 року, читати там уміли більшість парафіян, а ось писати — трохи більше половини чоловіків і лише кожна десята жінка. Аспід для дощок видобували у сусідньому Уельсі, і його вистачало, але технологія навчання явно підводила. На вивчення письма витрачалося близько трьох років (зараз за півроку в першому класі всі вже пишуть!).
1809 року ректором середньої школи в Единбурзі став син друкаря Джеймс Пілланс. Він був людиною прогресивною — скажімо, від використання в навчанні тусе, шкіряного ременя-багатохвістки, без якого більшість вчителів і в клас не заходили, він відмовився (хоч і не відразу). А 1814 року спробував різко змінити викладання географії.
Малювати мапу на маленькій аспідній дошці та показувати її учням було свого часу єдиним методом. Але чи багато користі від такої мапи? Спочатку він придумав кольорову крейду, щоб малювати різні об’єкти різним кольором. Він робив їх, пресуючи товчену крейду, барвники та в’яжучу речовину, типову для Шотландії, — вівсянку.
Як показати таку маленьку мапу всьому класу? Не всі побачать. Підняти її вище? Не допоможе — клас великий. Геніальний педагог Ян Амос Коменський вже вигадав класно-урочну систему, за якої учні одного віку вивчали загальний матеріал протягом 45 хвилин, і дітей у класі було чимало. Як досягти того, аби мапу бачили всі?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
А що, як об’єднати кілька аспідних дощок в одну і прибити її на стінку вище, щоб усі бачили? Матеріал видно всім, а відповідати урок можна біля тієї ж дошки — нехай пишуть великими літерами, і всі побачать, як правильно. Легко? Проте ніхто раніше не додумався…
ТРІУМФ НОВИНКИ
Щойно Пілланс запровадив свою новинку, стало зрозуміло, що на такій дошці має сенс не лише мапи малювати, а й писати літери та слова — усі одразу бачать та переписують для себе. Спростилося навчання і читання, та, що суттєво важливіше, письма — не треба заглядати по черзі до дочки вчителя, всьому класу одразу все видно.
У Сполучених Штатах, де з аспідом були проблеми, дошки почали робити з деревини. Їх покривали сумішшю яєчного білка і спаленого картопляного лушпиння, потім просто фарбували. На них було дуже зручно писати крейдою — цілі покоління вчилися так… Швидкість навчання стрімко зросла, і грамотних людей ставало дедалі більше.
Наприкінці ХХ століття з крейдою у класах почали боротися — вона може викликати алергію. З’явилися білі дошки, на яких писали спеціальними маркерами, потім безліч дощок стали зеленими — цей колір начебто заспокоює… Це вже всіх влаштує?
Впевнений, що недовго — вже зараз існують дошки, які, по суті, є комп’ютерними екранами. А пишуть на них не крейдою та не маркерами, а спеціальними стілусами чи просто пальцем, як на багатьох планшетах. Але ті, хто живе зараз, навчалися на дошках, придуманих Джеймсом Піллінгом з Единбурга, — тож слава йому й хвала!
ДУМКИ ПОПУТНО
Я нагадував, що у греків означало слово «педагог» — нічого хорошого. І чим це для Греції скінчилося? Вона надовго потрапила під чужоземне панування. Країну, де освітянам мало платять, нічого хорошого не чекає — можна навіть не сподіватися.
Палиця, батіг і різка для навчання досить зручні — і ледаря покараєш, і душу відведеш. Але ми зуміли від цього відмовитися (принаймні, в основному)! Тож не вважайте, що жорстокість всесильна, не втрачайте надії!
Раніше освічена людина, що не вміє писати, була просто немислимою. А зараз? Скільки молодих освічених людей практично не пишуть, а тільки друкують на гаджетах? Та й по почерку видно, що писати для них — величезна праця…
Пергамент був дорогий, але зручний — зіскобли раніше написане та пиши нове, будь ласка. Однак скільки великих витворів давнини до нас не дійшло, бо їхній текст з економії зішкребли з пергаменту? На культурі не треба заощаджувати.
Всі ми виходили до дошки, писали на ній крейдою, читали написане вчителем і думали, що так було й буде завжди. Що не було — докладно пояснювалося вище. А що буде — поки незрозуміло, але видно, що й це може зникнути. Пророкувати — ремесло невдячне.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
