НЕЖІНОЧА ЦЕ СПРАВА: як жінки створювали «чоловічу» філософію
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
Завдяки фільму «Агора», який розповів історію Гіпатії, широка публіка дізналася про існування в античному суспільстві жінок-філософів. На жаль, при цьому інші не менш видатні жінки залишилися маловідомими. Втім, жінки-філософи були представлені практично у всіх основних школах античності: серед піфагорійців і кініків, платоніків та епікурейців…
ЧОЛОВІЧЕ Й ЖІНОЧЕ
Народившись із міфу, філософія не могла ігнорувати метафору чоловічого й жіночого, яка в міфологічній картині світу відігравала не останню роль. Для мислення людини про світ узагалі характерні бінарні опозиції: світло — темрява, день — ніч, добро — зло, чоловіче — жіноче. Жіночий початок при цьому часто розуміли як рівновеликий чоловічому, але з протилежним знаком.
Чоловічий — світло, раціональність, порядок. Жіночий — щось інфернальне, темне, хаотичне. Схоже уявлення ми зустрічаємо вже у Піфагора, від якого багато в чому відштовхувалися пізніші філософські побудови. Тому обурлива з погляду сучасності ніцшеанська установка «йдеш до жінки — бери батіг!» почалася не з Ніцше.
Дуже різко відгукувався про жінок Арістотель, відмовляючи їм через ірраціональність жіночого початку в здатності породжувати раціональні смисли. У розумінні Арістотеля не всі люди однаково «хороші»: на вищому рівні розумності перебувають чоловіки, далі йдуть жінки й раби. Звісно, таке уявлення відбивалося на всьому укладі життя античного суспільства.
На наш сучасний смак елліни були ультрапатріархальними, і доля жінок у такому суспільстві була незавидною. Вони не мали прав та на життя поліса жодним чином не впливали.
ГЕТЕРА, ЩО ПОДАРУВАЛА ІДЕЮ ПЛАТОНУ
Виняток становили хіба що гетери — щось середнє між повією та господаркою філософського салону. Але це, як то кажуть, зовсім інша історія… Найвідомішою гетерою, що прославилася на філософському терені, була феноменально обдарована жінка — Діотіма з міста Мантінеї в Аркадії.
У Мантінеї вона була жрицею, найімовірніше, при храмі Афродіти, а крім того — пророчицею, філософом і цілителем. Її молитви позбавили Афіни чуми, що лютувала там близько 429 р. до н. е. Мабуть, через вдячність їй дозволили жити в полісі. Але як неафінянка вона могла зробити єдину можливу кар’єру — стати гетерою.
Платон увічнив Діотіму у своєму «Бенкеті». У цьому діалозі він викладає її оригінальну ідею, яку потім чомусь назвуть «платонічним коханням» — очевидна несправедливість стосовно гетери-філософа. Якщо коротко, то суть філософії кохання Діотіми в тому, щоб не вважати секс самоціллю. Прагнучи природним чином до безсмертя й краси, людина здатна здійснити сходження від статевої любові до любові божественної.
Фігура Діотіми була настільки нетиповою, що її історичність ставили під сумнів. Висували припущення, що її прототипом була інша видатна жінка V століття до н. е. — Аспасія, згадана Платоном в іншому діалозі — «Менексен». Але сучасні дослідники все ж схильні вважати Діотіму реальною історичною особою.
ГЕТЕРА, ЩО НАВЧАЛА СОКРАТА
Гетера Аспасія має відмінну від Діотіми біографію, але філософськи обдарована не менше, ніж її колега. Цілком вірогідно, що ім’я Аспасія (у перекладі «лагідна») є псевдонімом, оскільки воно було дуже популярним серед гетер. Як і Діотіма, Аспасія не була афінянкою. Наймудріша з жінок народилася в Мілеті і, непогано знаючись на риториці, виховала багато хороших ораторів.
Один із них, «батько афінської демократії» Перікл, став її «неформальним» чоловіком. Одружитися з гетерою, яка не мала в Афінах громадянських прав, було неможливо. Аспасія допомагала Періклу готуватися до дебатів, давала слушні поради, зокрема з питань війни та миру. Подейкували, що знаменита надгробна промова Перікла насправді належить її перу. Ба більше, з не менш знаменитим «сократичним діалогом» справа, можливо, така сама, як і з «платонічним коханням» — цей метод дискусії вперше вигадала жінка!
У «Менексені» Сократ виступає як учень Аспасії, вона навіть лупцює його за неуважність. Як і Сократ, Аспасія не сперечається зі співрозмовниками, а підводить їх до потрібних висновків, послідовно ставлячи запитання. Таланти Аспасії привертали до неї найкращі уми сучасності.
По суті, вона була господаркою філософського салону, який відвідували історики Геродот і Фукідід, скульптор Фідій, драматург Евріпід, філософи Сократ, Анаксагор, Зенон, Протагор та ін.
ПІФАГОРІЙСЬКІ ЖІНКИ
Як бачимо, не всі філософи були згодні з Арістотелем. Його вчитель Платон у «жіночому питанні» був набагато толерантніший за свого учня. Платон не робив акценту на чоловічій перевазі. У його ідеальній державі значення жінок та чоловіків практично рівноцінне.
За такий небувалий для еллінів гуманізм Платона можна вважати першим феміністом. Однак він був не самотній, античні інтелектуали нерідко ставили під сумнів звичаї поліса. Нам відомо, що вже у VI столітті до н. е. серед піфагорійців зустрічалися жінки-філософи. «Піфагорійські жінки» становили близько 10% усіх членів релігійно-філософського ордену.
На жінку піфагорійці-чоловіки дивилися не стільки як на щось «неякісне», скільки як на «інакше». Жіночий початок розуміли як необхідний елемент світової гармонії та музики сфер. На різних етапах посвяти жінки проходили випробування нарівні з чоловіками. Наприклад, протягом 5 років дотримувалися обітниці мовчання. Якось не співвідноситься це зі стереотипами про жіночу балакучість?
ПЕРША ЖІНКА-ФІЛОСОФ
У роботі зі смислами, в якій жінкам відмовляв Арістотель, піфагорійські жінки також були цілком конкурентоспроможні. Історія Піфагора підтверджує тезу про те, що за кожним видатним чоловіком стоїть велика жінка.
У випадку з Піфагором це вірно. Його дружина Феано була не лише серед перших учнів, а й справжнім «апостолом» піфагореїзму. Після смерті чоловіка вона 6 років керувала Піфагорійською школою. Тому своєю славою Піфагор багато в чому зобов’язаний Феано.
Її правомірно можна вважати першою жінкою-філософом, з якої брали приклад інші представниці прекрасної статі. Скажімо, піфагорейка Птолемаїда з Кірени. Написані нею «Піфагорійські основи музики» дозволяють вважати Птолемаїду першою жінкою-музикознавицею в історії.
ДУША — СОКРАТОВА, МОВА — ГОМЕРОВА
Історія знає чимало жінок, які за прикладом Феано керували цілими школами філософії. Зокрема, сучасниця Сократа Арета підхопила естафету у свого батька Арістіппа, засновника Кіренської філософської школи.
За 35 років філософської кар’єри вона написала 40 книг та навчила 110 філософів. Серед них і сина, Арістіппа-молодшого, який отримав прізвисько Метродідакт, «учень матері». Згодом він сам став на чолі школи.
Арета Кіренська, як і всі кіренаїки, навчала, що об’єктивний світ існує, але пізнавані лише відчуття, які він викликає. Тому варто зосередитися на самопізнанні та зрозуміти, як зменшити страждання та збільшити задоволення від життя.
Кіренаїків вважають предтечами Епікура, якого Діоген Лаертський навіть звинувачував у плагіаті, втім, не зовсім справедливо. Арета залишилася в пам’яті сучасників жінкою вкрай непересічною. В її епітафії сказано, що Арета «подібно до Греції володіла красою Олени, чеснотою Пенелопи, пером Арістіппа, душею Сократа й мовою Гомера».
У ТИТАНІВ — ЖІНОЧІ ПЛЕЧІ
Але на цьому список жінок-директорів «античних Хогвартсів» не закінчується. У V столітті н. е., так само як колись Арета, афінянка Асклепігенія успадкувала після смерті батька Афінську школу неоплатонізму. Щоправда, думки Платона й Арістотеля поєднувалися в неї з містикою і теургією, іншими словами — з практичною магією.
Асклепігенія вчила керувати своєю долею. Йшлося не тільки про матеріальне благополуччя, а й про те, як «вивудити» знання у божественних сутностей. Одним із учнів Асклепігенії був Прокл Діадох, майбутній керівник Платонівської академії.
Історики філософії вважають праці Прокла апогеєм неоплатонізму. Але сьогодні мало хто пам’ятає, що і цей видатний мислитель, як до нього Сократ і Платон, стоять на плечах інших титанів. Точніше, на тендітних жіночих плечах.