Андрей Алферов
Кінознавець, режисер, куратор
Liberal ArtsLife&Art
9 хв. на читання

НОВИЙ ФІЛЬМ ВІД РЕЖИСЕРА «ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА»: перезавантаження легендарного Френсіса Копполи

НОВИЙ ФІЛЬМ ВІД РЕЖИСЕРА «ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА»: перезавантаження легендарного Френсіса Копполи
Поділитись матеріалом
Френсіс Коппола / Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

Френсісу Копполі 85. До цього поважного віку культовий режисер істотно оновився в прямому і переносному сенсі і, здається, вирішив написати новий розділ свого життя й творчої біографії.

Він повернув собі виправку деміурга, скинувши 29 кілограмів, а потім на власні гроші зняв новий радикально мегаломанський шедевр «Мегалополіс», що став прикрасою нинішнього Каннського кінофестивалю.

Бюджет цієї психоделічно-технократичної фантазії фанатика-перфекціоніста оцінюється приблизно в 120 мільйонів доларів. Їх Коппола отримав приблизно так само, як колись на «Апокаліпсис сьогодні», — через відкриту йому кредитну лінію від продажу частини його виноробного бізнесу в долині Напа.

Завершений до ювілею майстра, «Мегалополіс», проте, зовсім не покликаний поставити крапку в кар’єрі Копполи. Режисер уже заявив в інтерв’ю американським журналістам, що незабаром приступає до нового фільму.

 

Поки Голлівуд бентежать чутки про те, хто ж візьметься за прокат цього доволі експериментального фільму, преса пише про перші приватні покази «Мегалополіса» для потенційних дистриб’юторів, ближнього кола друзів і соратників автора.

Нервує і Баррі Гірш, багаторічний адвокат Копполи та продюсер «Мегалополіса». Фільм має вийти на широкі екрани IMAX приблизно восени. «Усі карти на столі, і тривають перемовини із зацікавленими сторонами. За першим закритим показом підуть й інші», — розповідає Гірш. Та поки що жодної конкретики.

Коппола наполягає на великому екрані, висловлюючись не на користь стримінгу. Він побоюється, що маленькі екрани вб’ють видовищний ефект його нового фільму. А це важливіше за заробіток. «У моєму віці я можу дозволити собі ставитися до кіно як до пристрасті, а не як до бізнесу», — каже режисер.

Сентиментальний інтелектуал, у якому уживаються ідеалізм та практицизм, витонченість і гігантоманія, естетизм та кітч, продюсерський диктат і культ стилю. Френсіс Форд Коппола полюбляє говорити, що в нього в крові «занадто багато гемоглобіну», аби зупинитися, піти на спокій. За жадібність, з якою навіть у своєму нинішньому віці він продовжує всмоктувати емоції з навколишнього світу, перетворюючи їх на кіно, друзі звуть його «целулоїдним вампіром».

У свої вісімдесят п’ять Френсіс Форд Коппола складається з бороди, окулярів, кінокамери та мудрості. Колись був ще й берет. З роками режисер перестав його носити. Але образ залишився. Він, як і раніше, любить електроніку й заходи сонця, комікси й Наполеона, Фреда Астера і дебютний шедевр Анджея Вайди «Попіл і алмаз» (1958).

 

Кадр из фильма «Мегаполис»
Кадр із фільму «Мегалополіс» / imdb.com

 

Патріарх американського кіно, Коппола за свою кар’єру завоював п’ять «Оскарів» та отримав дев’ять номінацій. Це не враховуючи каннського золота, нагород Берліна, Венеції, премій BAFTA й «Золотих глобусів».

Перш ніж погодитися на свою головну роботу — «Хрещеного батька», що перевернула не тільки життя автора, світове кіно і злочинний світ Америки (після виходу фільму американські гангстери заговорили, як персонажі фільму), Коппола перебивався написанням сценаріїв до батальних блокбастерів («Паттон», «Чи горить Париж?»).

Робив незалежне кіно, востаннє примудрився зняти Фреда Астера, який танцював, і поставив «Людей дощу» — цілковито артхаусну драму, яка провалилася в США, але зробила молодому режисерові ім’я в Європі. У велике студійне кіно його не тягнуло.

Проте саме «Хрещений батько», безліч разів проголошений «найвидатнішим гангстерським фільмом в історії», а то й просто — найвидатнішим фільмом, став головною сповіддю режисера, який пережив разом зі своїм поколінням крах ідеї абсолютної свободи. Сповіддю про його велику італійську сім’ю, півтора десятка членів якої працювали й продовжують працювати в кіноіндустрії.

Продовження, випущене два роки по тому, — перший і поки що останній кіносіквел, який отримав «Оскара» в номінації «Фільм року», що породив саму культуру сіквелів. У це складно повірити, але до другої частини «Хрещеного батька» продовжень популярних фільмів не знімали. Тож саме йому ми маємо дякувати і за «Термінатора-2», і за продовження «Трейнспоттінга» («На голці»).

Навіть третій фільм грандіозної трилогії, що б там хто не казав, — велике кіно, «шедевр трагічного маньєризму», котрий варто дивитися заради того, як спотворене трагедією обличчя Майкла Корлеоне перетворюється на античну маску.  

Уже на цьому можна було б зупинитися, але назавжди залишитися в топ-десятці світової режисури. Однак Коппола зняв ще кілька шедеврів: навіяний «Фотозбільшенням» шизофренічний трилер «Розмова», ностальгійну чорно-білу сагу «Бійцівська рибка», «Ізгоїв» із «Клубом „Коттон“» та грандіозний у своїй масштабності «Апокаліпсис сьогодні» — пізній шедевр Нового Голлівуду, що став свого часу найдорожчим фільмом в історії кіно і поглинув безпрецедентні доходи від першого «Хрещеного батька» (Коппола роздавав борги до початку 1990-х), а ще розрубав біографію режисера на «до» та «після».

 

Кадр из фильма «Люди дождя»
Кадр із фільму «Люди дощу» / imdb.com

 

Коппола багато помилявся, роблячи часом відверто прохідні фільми, ще більше продюсував чужі проєкти; відкрив світові Аль Пачіно, повернув з небуття великого Марлона Брандо (до моменту призначення на роль актор, через кепський характер, був викинутий з індустрії), народив в біса талановиту Софію Копполу — оскароносну доньку, авторку «Труднощів перекладу», яка зіграла у восьми фільмах батька та, окрім кіно, досягла значних успіхів як дизайнерка, працюючи, наприклад, із будинком Луї Віттона; виховав двох блискучих племінників-акторів — Джейсона Шварцмана і Ніколаса Кейджа.

Нині він невимушено рекламує дорогі речі і вже років сорок має славу провідного американського винороба (його успіх у цій царині описано в книжці Стівена Колпана «Почуття місця») — з виноградниками та маєтком у долині Напа (Каліфорнія), де робить своє фірмове каберне; володіє власною лінією фірмових продуктів, двома курортами в Белізі, одним у Гватемалі та ще багато чим.

Його «Хрещений батько» (1972), «Розмова» (1974), «Хрещений батько 2» (1974) й «Апокаліпсис сьогодні» (1979) занесені Бібліотекою Конгресу США до Національного реєстру фільмів як такі, що мають «культурне, історичне або естетичне» значення.

І це, як ви розумієте, лише малий перелік його заслуг та завоювань.

У кіно Френсіс Форд Коппола закохався в період своїх затяжних загострень поліомієліту. Довго перебуваючи вдома, він обожнював грати з кіноплівкою, накладаючи звук на сімейні аматорські фільми. А в десять років вигадав театр маріонеток. Приблизно так само й приблизно в цей самий час починався роман із кінематографом і в його друга Мартіна Скорсезе, якого у професію привела дитяча астма.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Хай як парадоксально, але кар’єра в обох починалася з дешевих секс- і хорор-фільмів у студії легендарного Роджера Кормана — короля «американського трешу». Коппола, наприклад, займався там перемонтажем і дубляжем радянських кіноказок Олександра Птушка, які закуповували для американського прокату. Навички лягли на благодатний ґрунт. Коппола генетично був приречений на кіно.

Батько, Карміне Коппола, грав на флейті у Тосканіні, диригував мюзиклами, писав музику для фільмів сина («Хрещений батько 2» принесе йому «Оскара», якого він розіб’є, спускаючись зі сцени після вручення) і навіть знімався в них: Карміне Копполу можна розгледіти в одному з епізодів першого «Хрещеного батька».

Мати замолоду грала у класика неореалізму — Вітторіо де Сікі. Тож усе було визначено наперед. Потрібно було лише знайти себе в чомусь одному.

Але Коппола чудово й вільно почувається лише між голлівудським класичним каноном і авторським постановочним божевіллям. Однак перш ніж знайти цю свободу, режисер спочатку закував себе в кайдани системи «спітнілого» конвеєрного виробництва — коли у рекордно короткі терміни з мізерним бюджетом знімали два фільми замість одного.

Там же він здобув не лише свою першу в житті постановку, а й суміжні кінопрофесії: сценариста (яка принесе йому згодом аж два «Оскари»), майстра діалогів, звукооператора та продюсера.

Саме Корман прищепив молодому Копполі основи продюсерської стратегії (це стане в пригоді, коли він відкриє свою власну продюсерську компанію American Zootrop), навчив його не боятися йти на ризики, не боятися робити високі ставки. Як ось зараз, з «Мегалополісом», або ще раніше з такою ж експериментальною мелодрамою «Від щирого серця» (1981), котра за вартості 26 мільйонів зібрала в американському прокаті менш як мільйон, і режисерові довелося виставити на продаж Zoetrope Studios. А починалися його fuck-up nights з прокатного провалу «Людей дощу» ще наприкінці 1960-х.

 

Кадр из фильма «Крестный отец»
Кадр із фільму «Хрещений батько» / imdb.com

 

Його кар’єра — це суцільні злети й падіння, загальне поклоніння і заздрість. Він заробляв мільйони на одних фільмах і втрачав їх на інших. Вічний улюбленець фортуни й вічний банкрут, невгамовний романтик-авантюрист, який зумів поєднати у своїх фільмах художній пошук і прихильність голлівудським жанровим канонам.

Втім, і провали згодом ставали джерелом великих проривів. Так було з фільмом «Від щирого серця». Цей згусток формалістичного божевілля, розіграний у патетично-декоративних, навмисне рукотворних і немилосердно дорогих формах (Лас-Вегас у фільмі цілком побудований у павільйоні), з гуркотом провалившись у прокаті, заклав основу нового маньєристського стилю, що привів тепер до «Мегалополісу», ідею якого Коппола виношував сорок років.

Багато разів він переписував сценарій і навіть відкладав його на кілька років після терактів 11 вересня. У центрі цієї масштабної драми, що за розмахом і марнотратством нагадує «Апокаліпсис сьогодні» (Apocalypse Now), — протистояння ідеаліста-архітектора (Адам Драйвер) і цинічного мера (Джанкарло Еспозіто) стосовно долі схожого на Нью-Йорк мегаполісу, зруйнованого після пекельної катастрофи.

Необхідність терміново його відбудувати впирається у протистояння дуже різних концепцій реконструкції. Один герой бачить майбутнє за архітектурною утопією з відновлюваних матеріалів. Другий — схиляється до архаїки з консервативними бізнес-стратегіями та неминучою опорою на корупцію. Одна з ключових думок «Мегалополіса» — чи зможе людство впоратися з лихами, які на нього обрушилися, залежить від його здатності перемогти жадібність і корупцію, які багато століть тому зруйнували Римську імперію.

Крім Драйвера й Еспозіто у фільмі зіграли Джон Войт, Лоренс Фішберн, Обрі Плаза, Дастін Гоффман, Джейсон Шварцман, Джеймс Рімар та інші. Насправді зірковий склад. Але й він не здатен вгамувати деякі скептичні голоси, які називають нерішучість дистриб’юторів підтвердженням сумнівного комерційного потенціалу нового фільму великого режисера. Так, кажуть вони, Коппола легенда, та у нього не було комерційно успішних фільмів протягом тридцяти років.

Світову прем’єру «Мегалополіса» Каннський кінофестиваль виграв у Венеції, Теллурайда і Торонто. Перевага Канн незаперечна — і «Розмова», й «Апокаліпсис сьогодні» отримували там свого часу Золоту пальмову гілку, а дебютний «Ти вже великий хлопчик» уперше показали в каннській програмі «Двотижневик режисерів» ще 1966 року.

 

Кадр из фильма «Апокалипсис сегодня»
Кадр із фільму «Апокаліпсис сьогодні» / imdb.com

 

Сумніваючись у потенційному прокатному успіху «Мегалополіса», американські критики, які вже подивилися фільм, проте називають його якимось вільним продовженням трилогії «Хрещений батько», що, як пише Адам Нейман на сайті Ringer, була і залишається однією з найгостріших «антикапіталістичних епопей, знятих у США».

Ще наприкінці 1990-х Коппола серйозно готувався замахнутися на четверту частину гангстерської саги: сценарій фільму перебував на ранніх стадіях розроблення й мав розповісти історію дорослішання синів дона Корлеоне — Сонні, Фредо та Майкла. Але смерть Маріо П’юзо — автора літературного першоджерела і близького друга — поставила хрест на продовженні. Коппола тоді заявив, що без П’юзо фільму не буде.

Тож, хто знає — може, на нас чекає черговий великий міф, рівний історії про прокляту сім’ю Корлеоне? А може, ще один грандіозний і дорогий комерційний провал на зразок «Від щирого серця»?

Так чи інакше, людині, яка зняла гелікоптерну атаку під «Політ валькірій» Вагнера та сповнену класичної могутності смерть Віто Корлеоне, можна все що завгодно. До того ж на дев’ятому десятку життя, спрямованого у саму вічність.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: