ПАРАДОКС ВЛАДИ Й МОЗОК: чому лідери втрачають якості, які привели їх до успіху
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
Ви досягли серйозних кар’єрних успіхів? Це прекрасно! Стали великим начальником? Чудово! Саме час подбати про те, щоб обзавестися «тримачем для пальців ніг». Інакше ваш мозок під впливом «парадокса влади» поступово почне втрачати зв’язок із реальністю.
ВЛАДА ЗМІНЮЄ ПСИХІКУ
Дачер Келтнер, професор психології Каліфорнійського університету в Берклі, поставив собі за мету вивчити динаміку поведінкових змін у людей, наділених владою. Дослідження, які зайняли у Келтнера понад 20 років, показали, що їхня поведінка згодом змінюється і, на жаль, не на краще.
На думку Келтнера, люди, що стоять на вершині соціальної ієрархії, — керівники приватних компаній та державних інституцій, — поводяться так, ніби їхній мозок глибоко травмований. Що довше вони «стоять біля керма», то гірше у них ідуть справи з оцінкою ризиків. Поведінка їх стає більш імпульсивною, вони частіше керуються своїми «хотєлками», ніж здоровим глуздом.
Можливо, це є побічним ефектом деградації емпатії, здатності подивитися на те, що відбувається, не тільки зі своєї дзвіниці, а й очима інших людей.
ПАРАДОКС ВЛАДИ
Результати, отримані під час багаторічних експериментів, дали змогу Келтнеру сформулювати свого роду закон, який він назвав «парадоксом влади».
Він полягає в тому, що існує певний набір якостей, котрі дають змогу людині здобути владу, досягти певної вершини в соціальній ієрархії. Однак, піднявшись на цю вершину, вона втрачає, нехай не всі, але деякі ключові здібності, які привели її до успіху.
Унаслідок цього психологічні можливості об’єктивно й адекватно оцінювати себе, інших та нові обставини знижуються. Не дивно, що поведінкові зміни лідерів впливають на результати та якість менеджменту.
НЕЙРОФІЗІОЛОГІЯ ВЛАДИ
Дачер Келтнер — психолог, а не фахівець із мозку. Але його інтуїція вченого виявилася правильною. Здогад колеги підтвердив нейробіолог з Макмастерського університету Сухвіндер Обхі. Від вивчення поведінки науковець перейшов до дослідження мозку, підключаючи до нього апарат для транскраніальної магнітної стимуляції.
Неабияк покопавшись у головах, наділених владою, Обхі виявив загальну для всіх цих людей характеристику — у них ослаблена низка нервових процесів. Насамперед страждає здатність «віддзеркалення» емоцій і точок зору, розуміння мотивацій інших людей.
Таким чином, було знайдено підтвердження парадоксу влади на нейробіологічному рівні. Крім того, влада знижувала здатність зчитувати почуття інших людей за фотографіями та прогнозувати реакції оточуючих на ті чи інші слова й дії.
МОЗОК В ОТОЧЕННІ ДЗЕРКАЛ
Дефіцит емпатії у лідера здатний стати серйозною управлінською проблемою. Шлях до влади не відбувається у вакуумі, він здійснюється в оточенні безлічі людей. Авторитет здобуває та людина, яка здатна ефективно впливати на оточуючих, тобто володіє підвищеним політичним та емоційним інтелектом.
Багато в чому ця ефективність визначається специфікою зворотного зв’язку: віддзеркалення емоційних та інших реакцій дозволяє створювати атмосферу довіри. Проте нерідко влада діє на людину ніби рубильник, що відключає можливість мозку симулювати чужий досвід.
А тепер згадаймо, що підлеглі схильні несвідомо копіювати своїх начальників: стиль спілкування, вирази, жести, мову тіла… І ось ви вже перебуваєте в кімнаті з дзеркал, де відображаєтеся лише ви. Підлаштовуючись під начальника, нездатного «повторювати за іншими», підлеглі перестають бути для нього самого надійним каналом зворотного зв’язку.
ПСИХОЛОГІЧНІ ХАМЕЛЕОНИ
Віддзеркалення — це, по суті, варіант мімікрії, як у хамелеона, тільки психологічної. При цьому в нормальному, здоровому стані мозок генерує симпатичний відгук автоматично, незалежно від нашого бажання або волі.
Навіть коли випробовуваним детально розповідали про ефект віддзеркалення і просили свідомо регулювати цей процес, на результатах експериментів це ніяк не позначалося. Різниці між свідомим і несвідомим «володарем» не було жодної.
Експерименти Обхі із замісним досвідом показали, що мозок студентів навіть при одному спогаді про досвід влади цей відгук знижує. А тепер уявіть мозок людини, яка практично щодня знаходить підтвердження власної величі — в аналітичних звітах про успіхи, у публікаціях преси, у словах підлеглих тощо.
СИНДРОМ ЗАРОЗУМІЛОСТІ
Таке «бомбардування» успіхом, лестощами й славою призводить не тільки до відчуття власної величі — це було б іще півбіди. Воно однозначно провокує функціональні зміни мозку — у прямому медичному сенсі.
Нейрофізіолог Джонатан Девідсон, який багато років вивчав різні патології мозку, назвав це явище «синдромом зарозумілості». Він описав його так: «Це розлад, викликаний володінням владою, особливо владою, пов’язаною з непомірним успіхом, що утримується роками та з мінімальними обмеженнями, які накладаються на лідера». Девідсон виявив аж 14 клінічних симптомів у цього мозкового порушення.
Серед них презирство до людей, втрата контакту з реальністю, необдумані дії, демонстрація некомпетентності під маскою надкомпетентності.
З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ
Чому ж влада саме таким чином діє на мозок? Науковці вважають, що дещо схоже відбувається, коли ми перебуваємо десь дуже високо над землею і не розрізняємо дрібних деталей. Що вище ми піднімаємося соціальними сходами, то сильніше мозок починає забезпечувати ефективність, ігноруючи периферійну інформацію. Зокрема й ту, від якої раніше залежали наші соціальні можливості та рух у соціальній ієрархії.
З якогось моменту мозок перестає сприймати інших людей як ресурс розвитку. У певному контексті це може давати переваги, але також може стати джерелом контрпродуктивної поведінки. Або ж сформує звичку ухвалювати рішення, покладаючись лише на власні стереотипи. Адже інформація про реакції та думки інших людей, а отже, й більш «об’ємне» сприйняття реальності вже не є доступним.
ЯК ВІДНОВИТИ ЗВ’ЯЗОК ІЗ РЕАЛЬНІСТЮ?
У стародавніх суспільствах і традиційних культурах було розроблено справжні системи ритуалів, які символічно «принижували» велич можновладців, повертаючи тим самим їхній мозок до «заводських налаштувань». Сьогодні, звісно, ніхто не рекомендуватиме лікувати мозок президентів компаній та держав образами та ляпасами.
Як слушно зауважив ще Марк Аврелій, «твої думки стають твоїм життям». Психологи кажуть, що для зцілення не потрібно змінювати посаду — достатньо практикувати образ думок людини, яка владою не володіє. Наприклад, частіше згадувати часи, коли ви ще не були великим чиновником або бізнесменом, ситуації, в яких ви були беззахисними та вразливими.
Припустимо, таким спогадом може бути якась пережита в дитинстві катастрофа. Але й тут є один суттєвий нюанс. Професор Кембриджського університету Рагхавендри Рау стверджує, що керівники, які пережили подібну подію без істотних втрат, так само схильні до ризику, як і ті, хто не мав травматичного досвіду.
«ТРИМАЧІ ПАЛЬЦІВ НІГ»
Але найчастіше в ролі тих, хто спускає нас з небес на землю, виступають наші близькі. Гендиректор PepsiCo Індра Нуї з вдячністю згадувала, як, перебуваючи на піку кар’єри, вона вчилася стримувати гнів, коли мати посилала її до магазину по молоко.
Клементина, дружина Вінстона Черчилля, могла вказати йому на те, що він став не таким добрим до людей, як раніше. Справа тут була не тільки в любові до чоловіка. Із суто англійською практичністю і почуттям обов’язку вона зазначала, що Вінстон перестав прислухатися до ідей інших людей.
Причому ігнорував навіть дуже гарні ідеї, а отже, не міг бути максимально ефективним як прем’єр. Радник Франкліна Рузвельта Луї Хоуї називав себе тим, хто «тримає президента за пальці ніг», не даючи йому занадто відірватися від землі. У такі моменти він дозволяв собі фамільярне звернення до президента — «просто Франклін».