Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
5 хв. на читання

ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ІМПЕРІЮ: як українцям ставитися до імперської спадщини

ПЕРЕОСМИСЛЮЮЧИ ІМПЕРІЮ: як українцям ставитися до імперської спадщини
Поділитись матеріалом
Андрій Красножон та Олег Луговий

 

Ця тема — одна з тих, увагу українців до яких загострила війна. Пропонуємо вам стислий виклад деяких тез, які здалися найцікавішими Huxleў в науковій дискусії «Визначаємо поняття: імперія, колонія, постколоніальний синдром», що відбулася в рамках циклу дискусій про деколонізацію, організованих платформою культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» та Зеленим театром в Одесі.

У ній взяли участь Андрій Красножон, доктор історичних наук, ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. Ушинського, а також Олег Луговий, кандидат історичних наук, доцент Одеського національного університету ім. Мечнікова.

 

РІЗНІ ТИПИ КОЛОНІЗАЦІЇ

 

Нас вчили, що першою класичною імперією у світі є Ассирійська держава. Досить складно з’ясувати, що таке імперія, оскільки під цим терміном в історії виступають різні, не завжди типологічно схожі явища.

Пропонуємо таке визначення: імперія — це держава, яка здійснює колоніальну політику. Ця держава завжди є поліетнічною за складом, оскільки її експансія виходить за межі території проживання одного етносу. Загарбницьку колоніальну політику треба відрізняти від колонізації, тому що багато хто часто плутає ці два явища.

Колонізацією називають обидва процеси. Проте є політична колонізація — захоплення території, її підлеглий статус, викачування ресурсів тощо. І є колонізація переселенська. Тобто фізичне переселення людей із метрополії до колонії. У стародавніх греків, як правило, була друга у чистому вигляді. Місцеве населення майже ніколи не страждало, зазвичай вигравало від появи нових ринків. Але й політична колонізація часто включає переселення. Візьмемо тих самих англійців, які стали американцями.

2017 року біля Воронцовського палацу в Одесі поставили пам’ятник давньогрецьким колоністам, які першими принесли античну цивілізацію на територію сучасної Одеської області. Ці колоністи не були колонізаторами на зразок європейців Нового часу.

Відмінність у тому, що колонізація, яку здійснювали давньогрецькі міста-держави, була освоєнням нових територій з допомогою власних ресурсів. Імперська ж колоніальна політика, навпаки, передбачала викачування ресурсів із завойованої колоніальної периферії до імперського центру.

 

Памятник Ольвии (древнегреческим колонистам) в Одессе
Пам’ятник першим давньогрецьким колоністам в Одесі / kiev-foto.info

 

УКРАЇНА В ІМПЕРСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

 

Якою була доля територій, що сьогодні входять до сучасної України, в контексті імперій, які ці території контролювали, — Римської, Візантійської, Османської, Австро-Угорської, Російської?

Вони були об’єктом колонізації за грецьким типом чи жертвами імперської політики, що викачувала звідси ресурси? Чи маємо справу з третім варіантом: коли колонія сама стає невід’ємним елементом, частиною імперії, беручи ресурсно та інтелектуально участь в її створенні? В історії України у різні періоди можна виявити найрізноманітніші варіанти.

Наступне питання, на яке ми при цьому маємо відповісти: чи було корисним для самої України те, що вона у кожному конкретному випадку отримувала чи втрачала? У різні історичні періоди Україна мала якісно різні відносини з усілякими імперіями — так розпорядилася історія. Але чи маємо ми при цьому комплексувати з приводу того, що були частиною чиєїсь імперської історії? Вважаємо, що ні.

Візьмемо, наприклад, Одесу. Це, безумовно, місто в Російській імперії, але ми маємо пам’ятати, що є ще й інша Одеса. Російський період одеської історії ніяк не скасовує її доросійської та постросійської епох.

Так, двохсотрічна присутність Російської імперії на цих територіях наклала свій незабутній відбиток на лик міста. Це справді було, це минуле, яке вже неможливо змінити. І те саме ми можемо сказати про всю Україну.

 

ЧИ МАЛА РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ КОЛОНІЇ

 

Коли ми говоримо про колонії епохи Модерну (Британську, Французьку, Іспанську та ін.), ми маємо на увазі окуповані заморські території з неєвропейським населенням, яке не належало до титульної імперської нації, мало особливий юридичний статус і, порівняно з «білими панами», було утисненим у правах.

Такий тип колонії існував і в Російської імперії, де маргінальний юридичний статус мали етнічні категорії населення, яких офіційно іменували «інородцями». До них належали жителі Середньої Азії, євреї, татари, деякі народи Кавказу, Сибіру та Далекого Сходу. Проте були й етнічні групи, котрі відносилися до імперських народів.

Ними були переважно білі європейці — німці, поляки, українці. Тут важливим маркером повноцінного юридичного статусу була наявність аристократії, що її визнали на імперському рівні і вважали органічною частиною російської еліти. Німецьких, фінських, польських та українських дворян було чимало, але уявити серед російських дворян та аристократії евенка або туркмена неможливо.

У зв’язку з цим сприйняття України у столичному Санкт-Петербурзі було двояким. З одного боку, вона здавалася якоюсь далекою південнослов’янською екзотикою, чимось на кшталт східної колонії для британця. З іншого боку, ніщо не перешкоджало українському дворянину, на відміну від індуса, стати імперським міністром, канцлером, генералом…

Як відомо, син реєстрового українського козака Розума граф Олексій Розумовський був морганатичним чоловіком Єлизавети Петрівни. Уявити ж у цій ролі поруч із англійською королевою індіанця чи африканця геть неможливо.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

«НЕСТАНДАРТНА» КОЛОНІЯ

 

Колонізація України кардинально відрізнялася, наприклад, від колонізації Сибіру чи тієї ж Аляски. Засновник Російської Америки Григорій Шеліхов просто просувався на південь і «стовпив» як імперські землі, якими проходив. Доки природним чином не натрапив приблизно на такий же процес з боку англійців. Тобто територіальна експансія імперії тривала до першого пострілу з боку конкурента.

Однак із Україною все було інакше. Вихід російської армії до Чорного моря і захоплення Криму спочатку не було метою експансії, геополітичним успіхом його пізніше оголосила імперська пропаганда. Справжньою метою було захоплення колишнього Константинополя — османського Стамбула.

Самі південноукраїнські території Російську імперію спочатку цікавили виключно як плацдарм для подальшої агресії. Розуміючи все це і борючись із російськими ідеологічними наративами, ми, проте, повинні знати, коли зупинитися. Бо так можна з водою виплеснути дитину.

Наприклад, Потьомкінські сходи, пам’ятник Дюку — це очевидні імперські символи. Але якщо ми будемо принциповими й послідовними у боротьбі з ними, нам тоді доведеться знести всю Одесу.

 

ПЕРЕГРАТИ РОСІЮ: НАШІ ПРАВА НА ІМПЕРСЬКУ СПАДЩИНУ

 

Якими мають бути критерії відбору «хороших» та «поганих» імперських символів? Це не таке просте, проте дуже важливе для української державності питання. Ми маємо якось органічно включити в контекст української історії її імперський період.

Тотальне неприйняття російської експансії в Причорномор’ї не повинно нам дати забути про те, що величезна частина сучасної української території належала Османській імперії. І Одеси тоді теж ніякої не було, а була турецька фортеця Хаджибей. І, на жаль, у такій ситуації перебуває не лише цей регіон України.

Ми легко можемо відкинути будь-який російський наратив та заявити, що не маємо з цим нічого спільного. Разом з тим ми можемо ненароком відмовитися від усього того, що нам належить за правом імперської спадщини. Не забуватимемо, що, використовуючи російські ресурси, руками імперії українці, які кілька століть мріяли про соборну державу, змогли об’єднати Захід та Схід країни, отримати Причорномор’я й Крим.

Потрібно визнати, що історично Україна все ж таки, спочатку не маючи для цього достатньо ресурсів, парадоксальним чином переграла Російську імперію.

 

СЕРЕДНЬОВІЧНІ ПАТЕРНИ: КИЇВ ЯК НОВИЙ ЄРУСАЛИМ

 

Тезу про те, що Російська імперія несла на завойовані території світло європейської освіти, було винайдено лише за радянських часів. До цього всім було надто очевидно, що принаймні у випадку з Україною все було геть навпаки — знаменита російська інтелігенція була плодом просвітницьких зусиль представників Києво-Могилянської академії. При цьому їх замовником була російська монархія.

Тим більше болючим було розуміння російськими правителями того факту, що попри всі імперські зусилля Україна все одно заражена «мазепинщиною», все одно не до кінця своя. До цього можна додати побоювання конкуренції за початкову «російськість» українців та Київ як колиску російського православ’я.

Реальна історія суперечила ідеологічній концепції «старшого брата», тому Україна ніколи не відчувала себе органічно, не приймаючи тієї другорядної ролі, яку було запропоновано їй історичною схемою «триєдиного народу».

Звідси стратегічно безглузда ідея, котра проте має сакральне коріння, — захопити Київ, — яку було втілено 24 лютого 2022 року. Це ремінісценція середньовічної ментальності, щось на кшталт хрестового походу на Єрусалим.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Дискусія — Імперія, колонія, постколоніальний синдром
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: