Huxley
Автор: Huxley
© Huxley — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Interview
5 хв. на читання

Пітер Померанцев про те, навіщо і як змінювати поведінку людей у ​​соціальному «ядрі» режиму (Частина VI)

ПІТЕР ПОМЕРАНЦЕВ: «Путінська постмодерна диктатура — зло, з яким не можна домовлятися!» (Частина I)
Поділитись матеріалом
Пітер Померанцев

 

Якщо змінити поведінку людей у ​​соціальному «ядрі», на яке спирається Путін, режим можна критично послабити. Рецептами, як це зробити, в останньому інтерв’ю Huxley на цю тему ділиться фахівець із теорії та практики пропаганди Пітер Померанцев. Ви дізнаєтеся, чому в демократичних країнах існує табу на пропаганду і чого інформаційна війна по-українськи може навчити Захід.

Довідка Huxley:

Пітер Померанцев — британський письменник, журналіст, телепродюсер. Народився 1977 року в Києві, у родині відомих дисидентів — поета Ігоря Померанцева та режисера Ліани Померанцевої.

1978 року, рятуючись від переслідування з боку КДБ, сім’я переїхала на Захід. Пітер закінчив Единбурзький університет, після чого 9 років працював у Росії.

Є автором книги «Нічого правдивого, й усе можливо», де яскраво описав сучасне російське суспільство та специфіку путінської постмодерної диктатури.

Його перу належать також інші твори, в яких досліджуються технології інформаційного впливу. Співпрацює з низкою західних інститутів та академій. Зокрема, із SNF Agora Institute при Університеті Джонса Хопкінса.

Разом із колегами Пітер збирає свідчення очевидців та жертв російських злочинів в Україні.

 

Читати частину I

Читати частину II

Читати частину III

Читати частину IV

Читати частину V

 

ЗМІНИТИ ПОВЕДІНКУ ЛЮДЕЙ У «ЯДРІ» РЕЖИМУ

 

Ядро путінського режиму — це армія корумпованих чиновників, бізнесменів, представників силових структур. Саме їхня лояльність допомагає Путіну залишатися при владі. Але тільки-но вони почнуть сумніватися — чи варто беззастережно його підтримувати, чи ні — система розвалиться.

Якщо перша особа приймає «дивні» з погляду їхньої особистої безпеки рішення, вони займуть вичікувальну позицію. Тихо сидітимуть на своїх робочих місцях, але старатимуться не надто сильно.

Звісно, наше завдання — поступово підштовхнути цих людей до висновку, що розрив із режимом для них менш ризикований, ніж його підтримка. Але в ситуації, коли Захід однією рукою б’є Росію по голові, а іншу без будь-якої напруги просто тримає в кишені, досягти цього дуже складно.

Щоби перемогти Путіна, треба задіяти обидві руки.

 

ДЕМОНСТРАЦІЯ ЄДНОСТІ ЗАХОДУ

 

Насамперед нам потрібна переконлива демонстрація єдності Заходу. І це теж урок, який нам надає інформаційна політика ВВС часів Другої світової війни. Вона постійно давала підтвердження того, що союзники єдині, їхнє ставлення до війни незмінне, вони послідовно рухаються до наміченої мети — до перемоги! Це саме те, чого сьогодні не вистачає колективному Заходу.

Коли Макрон чи Шольц говорять якісь безглуздя, суперечачи один одному, російська пропаганда відразу використовує їхні прорахунки та слабкості: «Погляньте, вони навіть один з одним не можуть домовитися!»

Американці ж, хоч і діють у цьому відношенні набагато більш узгоджено та професійно, ніж європейські колеги, нерідко дозволяють собі натяки на можливий компроміс із Путіним. Я гадаю, що подібні сигнали — це помилка, вони розмивають цілісне сприйняття єдиної позиції.

 

СИГНАЛ НЕ ПОВИНЕН БУТИ СУПЕРЕЧЛИВИМ

 

Меседжі, які адресовані різним сегментам російської та світової спільноти, не можуть бути суперечливими.

Люди мають із будь-яких джерел отримувати чіткий і однозначний сигнал: «Захід сформував єдину думку щодо майбутнього путінської Росії. Він не відступить і йтиме до кінця. Він обов’язково досягне мети, оскільки в порівнянні з Росією має значно більший економічний потенціал та інші ресурси»

Те, що люди не чують цього з ранку до вечора через усі мислимі та немислимі канали комунікації — погано. Програш Росії через вищезгадані причини все одно відбудеться, але за грамотної інформаційної політики це могло б статися набагато швидше.

Мені, як людині добре знайомій з історією пропаганди, сумно усвідомлювати, що ми не беремо на озброєння найкращі кейси та стратегії з минулого.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ПО-УКРАЇНСЬКИ

 

Україна продемонструвала, що вона може бути досить сильним та успішним гравцем на полі сучасної інформаційної війни. Комунікація, яку вона здійснює, має позитивний характер, вона демократична.

Українське суспільство — від президента до пересічного українського громадянина — демонструє дивовижну єдність у розумінні спільної мети та методів її досягнення. Можливо, ця єдність не завжди скоординована, проте вона дозволяє рухатися від однієї інформаційної перемоги до іншої.

 

УНІКАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ДОСВІДУ

 

Українці показали, як можна збудувати успішну систему комунікації в демократичній країні під час війни. Виявилося, що держава та громадянське суспільство можуть спільними зусиллями створювати щось нове та надихаюче.

Українці роблять абсолютно геніальні кампанії в соціальних медіа, не озираючись на «Радіо Свобода» чи «Голос Америки», досвід яких все ж таки більш адекватний для минулого століття, ніж для століття ХХI.

Сьогодні на Заході немає нічого подібного, що могло б стати врівень із масштабом українського досвіду.

 

ТЕОРІЯ УКРАІНСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ

 

Мені видається, що «теорія української перемоги» полягає в тому, щоби переконати росіян у неможливості перемогти Україну на полі бою. А безсилля неминуче породжує розчарування та розпач. Отже, треба змінити свою поведінку, почати діяти та жити якось інакше.

Ми не знаємо, яким буде цей «інший шлях» Росії. Та це не так уже й важливо. Головне, аби росіяни визнали свою поразку та змирилися з нею. Саме це, а також подальший вступ України до НАТО слід, на мою думку, вважати українською перемогою.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: