Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
5 хв. на читання

ПОЕТИ В КОРОНАХ: раннє Середньовіччя (Частина II)

ПОЕТИ В КОРОНАХ: раннє Середньовіччя (Частина II)
Поділитись матеріалом
Імператор Феофіл / Володимир Мономах / Добродія (Євпраксія Мстиславівна)

 

Читати частину I
 
ЯК ОНУЧКА КИЇВСЬКОГО АРХОНТА І ДОЧКА САМОЗВАНЦЯ СТАЛА ПЕРШОЮ ПИСЬМЕННИЦЕЮ ТА ВЧЕНОЮ

 

Імператори Візантії нічим не поступалися своїм давньоримським колегам не тільки за рівнем самодурства, а й за невгамовним потягом до творення. Орієнтувалися на них і київські князі. Володимир Мономах став першим вінценосним письменником нашої історії.

Також його можна вважати першим генієм самопіару та вельми єзуїтської геополітики задовго до появи єзуїтів. Але вклад його в скарбницю світової культури цим не обмежується. Побічним ефектом його воєн та інтриг стала поява на світ дивовижної жінки, яка поєднувала в собі талант письменника, лікаря та вченого.

 

ІМПЕРАТОР ФЕОФІЛ: ВІНЦЕНОСНИЙ ХУДОЖНИК, ЩО ПЛЮВАВ НА ІКОНИ

 

Римські імператори християнської епохи були гуманнішими, але деяких замашок своїх попередників позбутися не змогли. Імператор Феофіл, який правив у Константинополі в 829–842 рр., виховувався та навчався у самого Іоанна Граматика.

Це був великий вчений свого часу, видний ідеолог іконоборчого руху та майбутній Патріарх Константинопольський. Та одночасна тяга Феофіла до краси і самодурства була не меншою, ніж у Нерона. Одного разу він заборонив жителям Константинополя носити довге волосся — це здалося йому негарним.

Лев Математик встановив для нього в новому палаці свого роду середньовічних «роботів»: статуї левів гарчали, павичі махали крилами, механічні птахи співали на золотих деревах, а трон імператора ширяв у повітрі, піднімаючись до стелі. Феофіл чудово знався на грецькій літературі, вивчав латину, астрономію, природну історію. Крім того, він непогано малював і захоплювався переписуванням манускриптів, для чого навички малювання теж були незайвими.

Він вважав себе визначним диригентом свого часу і керував церковним хором у храмі Святої Софії. При цьому сам клав на музику стихири, виправляв старовинні оди та писав духовні тексти, які виконували у храмах навіть після його смерті. Окрім творчості, «пунктиком» імператора була публічна демонстрація справедливості.

 

ПОЕТИ В КОРОНАХ: раннє Середньовіччя (Частина II)
Візантійський імператор Феофіл верхи на коні відвідує церкву Святої Марії у константинопольському передмісті Влахерн / wikimedia.org

 

Він вникав у кожну дріб’язкову скаргу, особисто ходив ринками і регулював ціни. Одного разу мало не вбив власну дружину, що походила зі знатного вірменського роду, яку віддали йому за дружину у 15 років. Ні, причиною була зовсім не зрада, а… торгівля! Те, до чого античні греки ставилися з повагою, їх середньовічні нащадки вважали ганьбою. Через кораблі, завантажені товаром, що належав їй, про який дізнався Феофіл, імператриця Феодора мало не втратила життя.

«Де це бачено, щоб ромейський цар або його дружина були купцями?» — вигукнув Феофіл і спалив кораблі разом із якорями, вітрилами та вантажем.

Треба сказати, що августа все ж таки згодом відплатила йому добром, умовивши церковних ієрархів викреслити після смерті імператора його ім’я зі списків єретиків, що підлягають анафемі. А піддавати анафемі було за що. Справа в тому, що Феофіл був останнім в історії Візантії іконоборцем на троні.

Любов до мистецтва ніяк не завадила йому знищувати ікони і змушувати ченців плювати на них. Багато монастирів було їм закрито, а в’язниці були переповнені художниками-іконописцями.

 

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ: СЛОВ’ЯНСЬКИЙ АВРЕЛІЙ І АРХОНТ ЗЕМЛІ РУСЬКОЇ

 

В історії Київської Русі, та й, мабуть, усієї середньовічної Європи великий князь Володимир Мономах, який жив у 1053–1125 рр., є постаттю унікальною.

Державний діяч, полководець, законодавець, один із прототипів билинного князя Володимира Красне Сонечко. Але при цьому мало знайдеться правителів, хто настільки серйозно, як він, підходив до літературної праці. А якщо врахувати, що писав Володимир рідною мовою, а не грецькою чи латинською (а то був культурний стандарт того часу), то його роль у розвитку вітчизняної словесності взагалі важко переоцінити.

Зважаючи на все, князь був творчо плідний і писав досить багато. Проте до нашого часу дійшли лише чотири твори Мономаха. Щоправда, один із них все-таки належить не до літератури, а до законотворчості.

«Устав Володимира Всеволодовича» є зведенням законів, якими було доповнено нову редакцію «Руської Правди». Інші три праці — прекрасні зразки середньовічної східнослов’янської літератури: «Повчання Володимира Мономаха», лист до двоюрідного брата, князя Олега Святославовича, та «Про шляхи та лови».

Останній твір є захоплюючим автобіографічним оповіданням:

Два тури метали мене рогами разом з конем, олень мене бодав, вепр у мене на стегні меч відірвав, ведмідь мені біля коліна пітник вкусив, лютий звір схопився до мене на стегна і коня зі мною перекинув. І Бог зберіг мене неушкодженим…

А ось художні достоїнства «Повчання» та сила його морального впливу дозволяють вважати київського князя «слов’янським Марком Аврелієм».

Ось, наприклад, одна з настанов, що застерігає християнина від «формальності» його віри: «Ані затворництвом, ані чернецтвом, ані голодуванням, котрі інші чесноти зазнають, але малою справою можна отримати милість Божу». Цікаво, що прізвисько Мономах князь отримав завдяки матері, яка походила з імператорського візантійського роду. Мабуть, мати і прищепила йому смак до грецької традиції.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Він із задоволенням іменував себе архонтом — титул, який носили вищі посадові особи не лише у Візантійській імперії, а й у стародавніх Афінах. Архонту всієї землі російської, звичайно, дуже хотілося залишитися в пам’яті нащадків якимось незаперечним авторитетом — ідеальним правителем, законодавцем, мислителем, воєначальником на зразок Солона або Марка Аврелія. Загалом Мономаху це вдалося. Але життя, як водиться, дещо розійшлося з літературою.

Скориставшись черговою громадянською війною у Візантії, Мономах вирішив вичавити із ситуації максимальну вигоду. Для цього він віддав свою дочку Марію заміж за явного самозванця, людину, яка видавала себе за сина скинутого імператора Романа IV Діогена. Імператор справді мав двох синів, але обидва загинули в битвах задовго до цього.

Посадити на трон у найбагатшій столиці світу Константинополі свого зятя — проєкт вкрай амбітний! Причому Мономах тут випередив свій час. Те, що не вдалося київському архонту 1116 року, вдалося західноєвропейським лицарям 1204-го. Щоправда, для захоплення Візантійської імперії їм знадобиться чотири хрестові походи та зусилля всієї Європи. Хоча сама ідея використати самозванців для захоплення влади в Константинополі була не нова і давно витала в повітрі.

Зять Мономаха був уже третім лжецаревичем. Першим прикрити лжесином покійного імператора Романа своє бажання пограбувати імперію ромеїв за 8 років до Мономаха спробував Боемунд I Тарентський.

Другий самозванець, якого ще один видатний письменник на троні — візантійська принцеса Анна Комніна — називала людиною «ницою, підлою і спритною», намагався захопити Константинополь за допомогою половців. Отже, технологія була обкатана ще до того, як у гру включився Мономах.

На жаль, і цей лжецаревич, як і практично всі самозванці в історії, погано скінчив. Він загинув від руки вбивць, найнятих візантійським імператором Олексієм I. Однак автора високоморальних «Повчань» це не зупинило, і він із задоволенням продовжував до 1116 грабувати візантійські провінції в Подунав’ї, але вже від імені Василя, сина лже-Діогена.

 

ПОЕТИ В КОРОНАХ: раннє Середньовіччя (Частина II)
Олексій Ківшенко. Долобський з’їзд князів — побачення князя Володимира Мономаха з князем Святополком

 

ДОБРОДІЯ: ЛІКАР, ПИСЬМЕННИК, ВЧЕНИЙ

 

На жаль, закріпитися на Дунаї та заснувати там залежне від Києва князівство Мономаху не вдалося. Але компроміс із імператором Олексієм у результаті було знайдено. Архонт отримав від нього багаті дари, серед яких, як вважається, були скіпетр і досить спірний «коронозамінник» — так звана шапка Мономаха.

Питання з претензією спадкоємців київського князя на візантійський трон, незважаючи на підступне вбивство улюбленого зятя, теж було вирішено полюбовно: онучка Мономаха вийшла заміж за онука Олексія. Останній досить рано помер, і сліди його бездітної дружини загубилися в історії. Окрім, мабуть, одного медичного трактату «Алімма» (у перекладі з грецької «Мазі»), що зберігається в бібліотеці Лауренціана у Флоренції.

Ще в Києві онука Мономаха захоплювалася вивченням трав та виготовленням усіляких мазей та іншого зілля. За що, мабуть, і отримала своє прізвисько Добродія. Письменницькі гени діда-архонта химерно переплелися з інтересом Добродії до медицини.

Якщо «Алімма» належить справді її авторству, то це робить онучку Мономаха першою письменницею Київської Русі, автором першої у світі медичної праці, написаної жінкою. І нарешті, Добродія є першою вітчизняною жінкою-науковцем, оскільки трактат демонструє глибоке знання досягнень тодішньої медичної науки, включаючи праці Гіппократа та Авіценни.

Випадок унікальний не лише для епохи Мономаха. Оскільки медицина з часів Стародавньої Греції вважалася прерогативою виключно чоловіків. Агнодіці, першій в історії відомій нам жінці-лікарю, для того, щоби лікувати греків, доводилося переодягатися і вдавати з себе чоловіка.

 

Читати частину III

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: