Згенеровано за допомогою ШІ / bing.com
«Що це було?» — питання, яке не знаходить однозначної відповіді у тих, хто намагається зрозуміти сенс заколоту ПВК «Вагнер», котрий обговорює весь світ. Можливо, її вдасться знайти, вивчивши історію. Витоки явища, які ми сьогодні називаємо «приватна військова компанія», губляться у глибині століть і круто замішані на кривавому коктейлі з убивств, насильства, жаги наживи та неймовірних амбіцій.
БАНДИТ ТА ІМПЕРІЯ
Історія нещодавнього заколоту ПВК «Вагнер» у черговий раз поставила перед людством питання про легітимність насильства та монополії на нього. Чи має вона бути виключно «привілеєм держави», чи може бути цілком приватною справою? Питання далеко не пусте, бо між соціально прийнятним «хорошим» і неприйнятним «поганим» насильством кордон провести надзвичайно важко.
Історія знає випадки, коли вчорашні ватажки «приватного» збройного угруповання, яке, природно, за всіма параметрами було схоже на ОЗУ, що розрослося, ставали не просто героями, а засновниками міст, держав і навіть цивілізацій. За вдалого збігу обставин, звісно.
Найвидатніший приклад — заснування Риму. Згадаймо події VIII століття до нашої ери, що дали поштовх виникненню цієї блискучої цивілізації, якій сучасне людство завдячує багато чим. Її засновник — Ромул, на честь якого майбутня столиця «римського світу» одержала свою назву, був особистістю, м’яко кажучи, малопривабливою. А точніше, звичайним бандитом…
ПРИЙОМНИЙ СИН БЛУДНИЦІ
Сільвія, мати Ромула і мати його брата-близнюка Рема, була весталкою — жрицею, котрій слід залишатися незайманою, щоб якісно виконувати свої обов’язки, як того вимагав релігійний звичай італійської міста-держави Альба-Лонга. Але для Сільвії тілесні втіхи виявилися більш привабливими, ніж служіння богам. Завагітнівши невідомо від кого, вона народила Ромула та Рема.
Сам факт народження був не просто скандальним, він був сприйнятий жителями Альби як перший злочин братів. І двох немовлят як плід страшного богопротивного гріха, як тих, хто ледь з’явившись на світ, вже є справжніми злочинцями, вирішили покарати і втопити в річці Тибр…
Античний історик Плутарх стверджував, ніби Ромула й Рема виховала зовсім не вовчиця, що випадково знайшла їх, як це описує пізніший міф. Врятувала і вигодувала їх повія Акка Ларентія разом зі своїм чоловіком свинопасом Фаустулом. Справа в тому, що lupa — це латиною не тільки вовчиця, а й повія, а однокореневе слово lupanarium означає будинок розпусти.
Згодом римляни вважали за краще забути, що обожнюваний ними засновник Риму був вихований блудницею та свинопасом. Що могло вийти з хлопчиків, які народилися від злочинного зв’язку та приречені жити на самому дні? Нічого хорошого з них і не вийшло.
ПЕРЕМОГА, ВІД ЯКОЇ ДОВЕЛОСЯ ВІДМОВИТИСЯ
Подорослішавши, вони сколотили власну ПВК з таких самих кримінальних маргіналів, як і вони, після чого влаштували в Альба-Лонзі пограбування, різанину і справжнісінький державний переворот. Але вигодоодержувачами заколоту стали не вони, і це наводить на думку про те, що брати-близнюки були лише знаряддям у чиїхось умілих руках.
Царем став їхній рідний дід Нумітор, хоча, взагалі-то, маючи царський родовід і будучи головною рушійною силою, вони були першими, хто мав претендувати на владу. Є підозри, що головорізів Ромула та Рема у боротьбі за владу просто використала одна з конкуруючих «башт Альба-Лонги». При цьому новий цар, який зійшов з їх допомогою на трон, надто добре розумів ціну їхніх послуг — Ромул і Рем зі своєю бандою були серйозною загрозою його владі та місту Альба, оскільки позбавляли державу монополії на насильство.
Що змусило братів, які фактично захопили владу в рідному місті, залишити його і вирушити у важкопрохідну глушину, залишається загадкою. Втім, можливо, це сталося з тих самих причин, що й добровільна капітуляція «Вагнера» за 200 км до Москви — бунтівники не знайшли, на кого спертися, щоб утримати владу.
З РИМА ВИДАЧІ НЕМАЄ!
Зважаючи на все, винагородивши ПВК «Ромул» за надану допомогу, нове керівництво Альба-Лонги визнало за краще відправити професійних головорізів куди подалі. Ні, не в Білорусь (її тоді ще не існувало), а у важкодоступну горбисту та болотисту місцевість у пониззі Тибра. Там брати влаштували щось на зразок античної Запорозької Січі, приймаючи до своїх лав усіх, кому не було місця у світі, побудованому за «правилами та законами».
Брати гарантували абсолютну недоторканність та невидачу владі злочинців: боржників, рабів-втікачів, злодіїв та вбивць. Як кажуть, «все давно вкрадено до нас» — цей метод вербування нових солдатів вам нічого не нагадує? Звісно, збройне формування і місто, назване на честь одного з його засновників Римом, почали рости як на дріжджах.
Щоправда, перш ніж перетворити місце проживання бандформування на повноцінний населений пункт, Ромулу довелося в боротьбі за владу прикінчити свого брата Рема, прийомного батька Фаустула і влаштувати масове зґвалтування жінок сусіднього племені сабінів, попередньо вбивши їхніх чоловіків, яких було запрошено на римське свято.
НА НЕБО ПІДНОСИВСЯ… ЧАСТИНАМИ
Щоб якось утихомирити сабінів, які вирішили помститися сусідам-злочинцям за зганьблену честь, Ромул зробив співправителем Риму їхнього царя Татія. Але й Татія невдовзі було вбито за нез’ясованих обставин. За таких самих обставин помер і сам Ромул.
Пристойна, офіційно визнана версія його смерті свідчила, що засновник Риму піднісся на небо і тепер перебуває серед богів. Але неофіційна стверджувала, що місцева знать вбила лідера римської ОЗУ, який занадто загрався у «самодержця» і став нестерпним, у храмі Вулкана. Там же сенатори розчленували його тіло і винесли під своїми тогами по шматочках. Таким чином, народ римський нічого не помітив, а Ромул у їхніх очах чудовим чином прямо з храму вирушив у плоті на небеса.
Незважаючи на загадкове зникнення свого лідера, традиції ПВК «Ромул» виявилися життєздатними. Звичка захоплювати чужі землі, грабувати і поневолювати трансформувалася у римлян в імперську стратегію і Pax Romana, який задав недосяжний цивілізаційний стандарт на багато століть уперед.
АНТИЧНИЙ ПРОТОТИП ПРИГОЖИНА
Предтечі сучасних ПВК — це загони будь-яких професійних убивць, які правителі держав наймали для вирішення силовим шляхом тих чи інших завдань. Нинішнє російське керівництво, яке публічно запитує «Як бійці «Вагнера» могли піти проти своїх?», мабуть, погано знає історію. Найманці не мають жодних раз і назавжди даних «своїх». Своїми для них є ті, хто платить, хто дає змогу збагатитися за рахунок пограбування та вбивств.
Ще у Гомера в «Іліаді» з’являється слово επίκουρος («помічник»), яким називали найманців. Античні автори розповідають, що до послуг грецьких найманців вдавалися не лише грецькі поліси, а й троянці у боротьбі з ахейцями, і єгиптяни, і вавилоняни, і лідійці, і перси…
Одне з перших свідчень використання найманців у династичних розбірках нам залишив у IV столітті до н.е. видатний давньогрецький полководець і письменник Ксенофонт. Син перського царя Дарія ІІ Кір наймав грецькі ПВК, аби за їх допомогою відібрати престол у свого старшого брата Артаксеркса ІІ.
Найбільш помітною фігурою серед командирів загонів найманців був спартанець Клеарх. Його можна вважати своєрідним античним прототипом російського Євгена Пригожина чи Альбрехта фон Валленштейна, полководця часів Тридцятирічної війни. Так само, як і вони, Клеарх, за словами Ксенофонта, «замість насолоди багатством надавав перевагу витрачанню грошей на військові цілі… охочіше кидаючи їх на війну, ніж на інші втіхи».
ЗАКОЛОТ ЦІНОЮ У ЖИТТЯ
Клеарх був вкрай амбітний і віроломний. Коли Спарта надіслала його на допомогу Візантії проти її ворогів, він допоміг цьому місту дуже специфічним чином — влаштував державний переворот і сам став тираном. Однак влада його була неміцною, і він вирішив за гроші вплутатися в громадянську війну в Персії на боці Кіра.
Перси в основному дуже негативно оцінювали безчинства грецьких ПВК на своїй землі і тому після поразки Кіра «утилізували» Клеарха з неменшим віроломством. Заколот Кіра провалився, і Клеарх, що залишився не при справі, вирушив — ні, теж зовсім не в Білорусь, що не існувала тоді! — а кудись на малоазійські задвірки перського світу. Проте просто так перси його не відпустили — вони ініціювали мирні перемовини з грецькими найманцями, під час яких Клеарха і його командирів, що нічого не підозрювали, цинічно зарізали.
Як правило, для ватажків приватних військових компаній ігри у «велику політику» завжди закінчувалися досить погано. Наприклад, Ксантіпп, ще один спартанець, земляк Клеарха, командував найманим корпусом Карфагена і успішно діяв проти Риму. На подяку за це карфагеняни прикінчили Ксантіппа, втопивши в морі під час плавання на кораблі.
…лише допоки б’ється, дорогий найманець
Архілох, давньогрецький поет
«ЗІПСОВАНІ» ЦІННОСТІ НАЙМАНЦІВ
І все ж таки деякі командири найманих армій залишили в історії помітний слід. Наприклад, грек Мемнон Родоський на службі у перського царя Дарія III успішно боровся із самим Олександром Македонським. Його тактика випаленої землі, тилових ударів та вимотування противника могла стати рятівною для Персії. Якби він не помер раптово, невідомо чим закінчилася б експансія греків і македонян на Схід.
Проте загалом культура еллінів, значною мірою зациклена на славі та доблесті, ставилася до подвигів ватажків античних ЧВК та їх найманців неоднозначно. Головні претензії були не так до полководчих та управлінських талантів давньогрецьких «пригожиних», як до мотивації.
Арістотель, вчитель Олександра Македонського, наприклад, дуже чітко розрізняв мужність заради відваги та мужність заради грошей. Різниця полягала в цінностях, у тому, що найманець потенційно готовий на все — будь-яку зраду і звірство. «Ці люди, — вказував Арістотель, — звертають усі свої здібності на наживу грошей, ніби це є метою, а для досягнення мети їм доводиться йти на все!»
Далі буде…