Мартин Гал
Український письменник
Liberal Arts
6 хв. на читання

ПРОҐАВЛЕНИЙ ГЕНІЙ ІЗ КИЄВА: Сигізмунд Кржижановський

ПРОҐАВЛЕНИЙ ГЕНІЙ ІЗ КИЄВА: Сигізмунд Кржижановський
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

Історія повернення з небуття текстів Сигізмунда Кржижановського цілком може скласти драматичний сюжет будь-якої книги чи кінофільму.

У далекі 70-ті роки минулого століття молодий поет Вадим Перельмутер (1943) випадково натрапив у записнику поета Георгія Шенгелі (1894–1956) на вміщене в рамку повідомлення: «Сьогодні, 28 грудня 1950 року, помер Сигізмунд Домінікович Кржижановський, «проґавлений геній», рівний за даруванням Едгару По та Олександру Гріну. Жоден його рядок не був надрукований за життя».

Словосполучення «проґавлений геній» невипадково взято автором некрологу в лапки, бо він повторив визначення, що вперше виникло у вірші Ігоря Сєверяніна «На заході сонця» (1928), в якому поет саме цим «втішним призом» позначив талант письменника Миколи Лєскова.

Звісно, ​​Шенгелі трохи перебільшив щодо повної відсутності прижиттєвих публікацій Кржижановського, оскільки дещо з написаного автором періодично видавалося, саме: 6 новел, кілька нарисів і півтора десятка статей.

Всі ці тексти розвіялися часом забутими журналами і, по суті, не давали уявлення про творчість письменника. Але з моменту прочитання Перельмутером траурного повідомлення Шенгелі почалася історія повернення спадщини Кржижановського у літературний контекст XX століття, а його книги стали доступними читачам.

Вадим Перельмутер знайшов архів письменника, підготував видання всіх його книг, починаючи з першої, що побачила світ у 1989 році, і закінчуючи ґрунтовною 6-томною збіркою творів (2001–2013).

З’явилися перші читачі, перші захоплення, перші переклади іншими мовами.

До Сигізмунда Кржижановського, за його влучним висловом, нагрянула «посмертна слава: гуркітливий «віз життя», що йде далі порожняком» («Записні зошити»).

 

Було в наявності якесь витончене жонглювання думками, фігурне катання на ковзанах парадоксів, підривання вікових пластів усталених істин і широкий погляд на далі та вершини, що розкриваються при цьому. Кржижановський сів за стіл, розкрив папку, сьорбнув ковток чаю і приступив до читання своїх оповідань

 

Абрам Арго «Альбатрос»

 

Сигізмунд Домінікович Кржижановський (1887–1950) прожив 63 роки, з них у Києві він мешкав 35 років (1887–1922), а в Москві — другу половину життя: з 1922 року і до смерті 1950 року. Саме про ці (звичайно, вельми умовні) два періоди життя і творчості письменника йтиметься.

 

КИЇВСЬКИЙ ПЕРІОД

 

Герой сьогоднішнього оповідання народився у Києві 11 лютого 1887 року в польській католицькій сім’ї бухгалтера цукрово-рафінадного заводу Домініка Олександровича та домогосподарки Фабіани Станіславівни Кржижановських. Його батько, відставний офіцер, купив будиночок у районі Деміївка (на той час на околиці міста), де пройшов весь київський період життя майбутнього письменника.

Навчався Сигізмунд Кржижановський у 4-й Київській гімназії, а після її закінчення вступив на юридичний факультет Київського університету. У студентські роки, у 1911 та 1912 рр., як згадував у своїй біографії сам письменник, «…здійснив дві літні освітні поїздки за кордон (Швейцарія, Італія, Франція, Німеччина)».

 

Сигизмунд Кржижановский — советский писатель и драматург, философ, историк и теоретик театра
Сигізмунд Кржижановський — радянський письменник та драматург, філософ, історик та теоретик театру / wikipedia.org

 

Результатом подорожі Європою стали дорожні нариси, а один із них, про Італію, навіть був опублікований 1913 року в газеті «Київська думка». Паралельно з навчанням на юриста Кржижановський вивчає класичну філологію та відвідує лекції з філософії.

Першими творами стають вірші, які Сигізмунд пише з підліткових років. Деякі вірші публікуються в молодіжному журналі «Лицар».

З 1913 року Кржижановський працює помічником присяжного повіреного в суді. І немає сумнівів, що він зміг би зробити кар’єру на шляху юриспруденції, але доля приготувала йому інше. 1918 року письменник кидає юридичну посаду та починає викладати у Київській консерваторії, театральному інституті імені М. Лисенка, де читає лекції з історії літератури, психології творчості, теорії музики та театральної майстерності. Але незабаром історичні події вносять у його життя корективи — він змушений служити в армії, але тут на допомогу приходить любов до читання книг.

Зі спогадів Олександра Володіна ми можемо дізнатися про початок літературного шляху Сигізмунда Кржижановського:

«У 1918 році він, радянський солдат, стояв на варті й незворушно читав Вергілія, на чому його і спіймав комісар Червоної армії С. Д. Мстиславський. Пізніше Мстиславський запросить його на роботу до редакції Великої радянської енциклопедії, для якої він спершу писатиме статті, а потім стане контрольним редактором відділу літератури, мистецтва та мов».

До цього моменту життя належить рішення Кржижановського стати письменником. Слід зазначити, що до справжньої прози Кржижановський підбирається довго, але в тридцятирічному віці робить свідомий вибір, і ось — перший літературний дебют відбувається: у 1919 році оповідання «Якобі та “Якоби”» виходить у журналі «Зорі» під псевдонімом Frater Tertius (Третій брат).

Це переломний момент творчого шляху Кржижановського, він знаходить свій стиль, манеру письма, авторський голос. Це початок письменницької кар’єри у буквальному сенсі цього слова. Дослідник літератури Євгенія Воробйова дуже точно і тонко розуміє цей момент у житті Кржижановського:

«Саме тоді Кржижановський відчув себе оригінальним художником, побачив, що знайшов свою власну манеру, тему і жанр. А звідси — і переконався в тому, що письменство може стати основною справою його життя. І треба сказати, що в цьому пункті факти узгоджуються з даними авторського самовідчуття, хоча в іменуванні періодів докорінно розходяться».

У 1920 році на літературному вечорі, присвяченому творчості Олександра Блока, Кржижановський знайомиться з актрисою театру Анною Бовшек, і наступні тридцять років його життя вони будуть разом, а цій жінці судилося зіграти у збереженні творчої спадщини письменника головну роль. Зустрівши музу, Сигізмунд Кржижановський багато пише.

 

Анна Бовшек — советская актриса, мастер художественного слова, театральный педагог, режиссер, мемуарист
Анна Бовшек — радянська актриса, майстер художнього слова, театральний педагог, режисер, мемуарист / wikipedia.org

 

Згадуючи про цей період життя письменника, Анна Бовшек у книзі «Очима друга» напише:

«Останні роки його життя в Києві були початком літературного життя. Саме в ці дні у Києві народжувалися і дозрівали його маленькі філософські новели, які через три роки він об’єднає у збірку “Казки для вундеркіндів”».

1922 року Кржижановський підготував книгу до видання, але доля розпорядилася інакше: «Казки для вундеркіндів» вийшли окремим виданням лише 1991 року!

У 1922 році, слідуючи за Анною Бовшек, Кржижановський переїжджає до Москви. Починається нова, важлива, проте й остання сторінка його життя.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

МОСКОВСЬКИЙ ПЕРІОД

 

Після приїзду до Москви Кржижановський оселяється на Арбаті в квартирі №5, будинку 44, у крихітній «кімнатці-квадратурі», скромний побут якої буде неодноразово показаний у текстах з різних ракурсів.

У книзі «Клуб убивць літер» письменник так описує цю обстановку: «Крім столу, що служив цвинтарем вигадок, у кімнаті моїй містилися ліжко, стілець і книжкова полиця — чотири довгих, уздовж усієї стіни дошки, що вигнулися під вантажем літер».

20-ті та 30-ті роки XX століття — найплідніші у творчості Кржижановського, бо в цей період були створені всі головні твори, які склали основний корпус його творчої спадщини.

Незважаючи на те що за життя автора підготовлені ним до друку книги так і не побачили світ, архів його текстів перебував в ідеальному стані. Акуратист у житті, Кржижановський не завдав жодного клопоту Вадиму Перельмутеру під час підготовки своїх творів до публікації. Зокрема, у Зібранні творів 2001–2013 років книги публікуються в авторському варіанті й у тій послідовності, яку позначив сам письменник.

Загалом Кржижановський залишив читачам шість книг новел: «Казки для вундеркіндів», «Чужа тема», «Чим люди мертві», «Невкушений лікоть», «Мала мала менше», «Збірка оповідань 1920–1940-х рр.». Повісті «Клуб убивць літер» (1926) та «Повернення Мюнхгаузена» (1927–1928) Кржижановський планував випустити окремим виданням, і вони входять до томів його прози між збірками оповідань згідно з датою їх написання.

Московський період життя письменника був відзначений бурхливою діяльністю. В 1923 році він працював викладачем у Камерному театрі, де вдалося поставити його п’єсу за мотивами роману Честертона «Людина, яка була Четвергом».

Широка літературна та філософська ерудованість письменника стала причиною того, що у 1925 році його запросили стати контрольним редактором у «Великої радянської енциклопедії», у відділ літератури, мистецтва та мов.

У цей час Кржижановський створює багато текстів з теорії літератури і театру. Пише статті про творчість Шекспіра, Едгара По, Бернарда Шоу і входить до числа провідних фахівців, які вивчають їхню творчість.

Паралельно Кржижановського запрошують долучитись до нового виду мистецтва того часу — кінематографу. У 1930 році він стає одним зі сценаристів фільму «Свято святого Йоргена», але його ім’я в титрах забули вказати.

1931 року Кржижановському вдається видати книгу «Поетика назв», і здається, що доля йому посміхнулася. Друзі письменника намагаються використати публікацію як шанс для просування до друку його прози. Вони звертаються до тогочасного літературного інквізитора — Максима Горького.

1932 року йому передають кілька текстів Кржижановського, і відгук великого пролетарського письменника став смертним вироком для можливої ​​публікації книг письменника. Текст листа Горького від 17 серпня 1932 року вельми туманний, але вердикт однозначний — «пустослів’я» та «пустодумство» літератури Кржижановського нікому не буде цікаво: «Я думаю, що твори громадянина Кржижанівського навряд чи знайдуть видавця. А якщо й знайдуть такого, то, звісно, вивихнуть деякі молоді мізки, а це останнє — чи потрібне?»

Авторитет Горького за комуністичного режиму настільки абсолютний, що навіть наприкінці 80-х років минулого століття в одній із редакцій Вадиму Перельмутеру, який мріяв видати книгу Кржижановського, нагадали, що автора, якого розкритикував сам Горький, опублікувати неможливо.

 

ПРОҐАВЛЕНИЙ ГЕНІЙ ІЗ КИЄВА: Сигізмунд Кржижановський
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

На щастя, режим занепав, і тексти письменника знову народилися, ніби написані вчора. А тоді Кржижановський був готовий до такого повороту подій і особливо не образився, оскільки Горький для нього літературним авторитетом не був, і він досить скептично ставився до творчості радянського ідола.

З того часу Кржижановський «пише в стіл» і його починає турбувати, що як трапиться щось із його паперами — відновити їх буде неможливо, бо більшість із невиданих текстів існували в єдиному екземплярі, а щоб застрахуватися і зробити машинописні копії — грошей не було.

Якось у «Записних зошитах» автор напише: «Сон: як ховають мої рукописи у відрі для сміття», а в листі до Анни Бовшек із гіркотою констатує: «Я не знаю, де наша література, може, на книжкових вітринах, а може, в ящиках для рваного паперу».

На щастя для автора і для читачів, майже все написане Сигізмундом Кржижановським збереглося і набуло другого життя. Ім’я письменника відтепер літературознавці ставлять в один ряд із геніями попередніх епох: Т. А. Гофманом, Е. По, Ф. Кафкою та Х. Л. Борхесом.

І це не запізнілі лестощі, а щира й точна констатація місця, яке у просторі літератури XX століття посідає творча спадщина киянина Сигізмунда Домініковича Кржижановського.

Місце поховання письменника невідоме, проте його імені та творчості, безсумнівно, судилося безсмертя. І нехай на завершення автор говорить сам, а ми, нехай із запізненням, але почуємо його та зрозуміємо.

 

ГОЛОС АВТОРА: «ЗАПИСНІ ЗОШТИ» ТА «АФОРИЗМИ»

 

«Из всех идей наибольшую пользу индивидуумам принесла идея пользоваться чужими идеями».

«Быть писателем: расписаться в книге посещений мира».

«Люди каждый день на работу. А мысли не каждый день».

«Область мышления — это такое поле, вспахать на котором хотя бы малую площадь нельзя без знания контуров всего поля».

«Гений: снежный ком, умеющий превратиться в лавину».

«Умная голова на глупых плечах».

«Жизнь писателя: написал — списал — дописал — расписался и…исписался».

«Я стал элементарен от сложности».

«Автор — мышь, думающая, что это она и только она «вытащила репку».

«Мыслитель — не тот, кто верно мыслит, а тот, кто верен мыслям».

«История писателя: сначала он читает, затем его читают, потом читают над ним».

«Жить — это значит втыкать палки в колеса катафалка, на котором меня везут».

«Распни его — и никаких гвоздей».

«Родина — что родинка: обе от природы, и обе ни к чему».

«Говорят, Шекспира не было, а сколько пьес человек написал. Будь он, театрам бы и не провернуть».

«Уха из рыбы чеп — чепуха».

«И. был талантливее гениального Л.».

«Ум среднего роста».

«Мысли прогуливаются вокруг головы».

«Как писатель — с кем я. С большинством или с меньшинством? Если считать по числу голов, я в меньшинстве, но если брать по числу мыслей, разве я не в большинстве?»

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media    
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: