РЕАЛЬНИЙ ЕФЕКТ «СИМВОЛІЧНОГО» СУДУ: що стоїть за ордером на арешт диктатора?
Джерело: opendemocracy.net
Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі, який розслідує військові злочини, видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна. Він звинувачується в геноциді та насильницьких депортаціях. Це не перший подібний прецедент в історії.
Російський президент опинився в «гарній» компанії, де присутні не лише Хуссейн та Мілошевич, але навіть Тоні Блер та обидва Джорджі Буші. Як діє міжнародна система кримінальних покарань, і чим реально загрожує Путіну цей «безневинний» ордер?
ДВА РІЗНИХ СУДИ
Міжнародний кримінальний суд (МКС) часто плутають із Міжнародним судом ООН, який також знаходиться в Гаазі. Ця організація була заснована після Другої світової війни, у 1946 році. Вона стала наступницею Постійної палати міжнародного правосуддя, яка під егідою Ліги Націй існувала ще з 1920 року.
Міжнародним судом ООН відповідно до міжнародного права вирішуються міждержавні конфлікти: питання спірних територій, юрисдикцій, правомочне або неправомочне застосування сили та ін. У цей суд Україна почала подавати позови проти Росії з 2017 року, звинувачуючи її у фінансуванні тероризму та етнічній дискримінації на окупованих територіях.
7 березня 2022 року Міжнародний суд ООН розпочав розгляд справи про російське вторгнення в Україну, яке супроводжувалося актами геноциду та порушення прав українського населення. Головний судовий орган ООН наказав Росії самій припинити військові дії на території України та віддати відповідний наказ підконтрольним їй недержавним збройним формуванням.
Проте російська сторона саботувала участь у слуханнях, а рішення суду проігнорувала.
СУДИТИ ЛЮДЕЙ, А НЕ КРАЇНИ
Міжнародний кримінальний суд, який ініціював арешт Володимира Путіна, не є структурним підрозділом ООН, це незалежна організація. Вона не займається безпосередньо конфліктами та суперечками між країнами.
Компетенція МКС — це персональна відповідальність осіб, які звинувачуються у військових злочинах, геноциді чи агресії. МКС набагато молодший за суд ООН, оскільки почав працювати відносно нещодавно — 1 липня 2002 року.
У своїй діяльності цей суд керується не документами ООН, а Римським статутом від 1998 року. Цей документ про створення постійного міжнародного кримінального суду на сьогодні підписали 123 країни світу. Офіційно статут почав діяти лише з 2002 року.
Правовий нюанс полягає в тому, що юрисдикція МКС поширюється виключно на країни, які не просто підписали, а ратифікували Римський статут. А ось тут виникають деякі складнощі, тому що більшість країн ООН це зробили, але, на жаль, далеко не всі.
Наприклад, Україна досі так і не ратифікувала статут. І, звісно, не зробили цього США та Росія — ці держави з очевидними імперськими амбіціями спочатку підписали, а потім відкликали свої підписи під відповідною угодою.
СИЛЬНІШИЙ НЕ ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ
Очевидно, що країнам, які розв’язують військові конфлікти у всьому світі, ратифікувати Римський статут невигідно. Хто ж воюватиме за інтереси правлячих еліт цих країн, якщо є ризик опинитися на лаві підсудних? Розуміючи це, адміністрація Джорджа Буша-молодшого не лише анулювала рішення Білла Клінтона про визнання МКС, а й ухвалила спеціальний закон, який забороняє кримінальне переслідування американських громадян міжнародними організаціями.
Крім того, США пролобіювали низку постанов ООН, які блокують діяльність МКС. Якнайдалі у протистоянні міжнародному суду зайшов Дональд Трамп. Він заявив, що введе персональні санкції проти будь-якого представника країн-учасниць Римського статуту, якого буде викрито у співпраці з МКС. В результаті за свою позицію щодо вторгнення США до Афганістану під санкції потрапило керівництво МКС, включаючи прокурора Фату Бенсуду.
Ця напрочуд смілива й принципова африканка родом із Гамбії прославилася не лише своїм розслідуванням геноциду в Руанді, а й твердою позицією з афганського питання. Бенсуда не побоялася кинути виклик американській адміністрації та почала розслідувати злочини солдатів і представників спецслужб США в Афганістані, включаючи випадки масових зґвалтувань та тортур ними мирних громадян.
Її позиція була об’єктивною та неупередженою, оскільки не залишилися непоміченими МКС і звірства афганських противників США — талібів.
ВПЛИВ СИМВОЛІЧНИЙ, ПРОТЕ ДОСИТЬ КОНКРЕТНИЙ
Протистояння прокурора Фату Бенсуди та керівництва США не привело на лаву підсудних жодного військового злочинця. Коли радник президента США з національної безпеки Джон Болтон заявляв, що МКС не має юрисдикції над США, це було справді так.
Можливості Міжнародного кримінального суду дуже обмежені. Він не може, наприклад, ухвалювати смертний вирок. У його силах лише присудити тюремний термін чи конфіскацію активів. Він не може розслідувати злочини, скоєні до 2002 року або скоєні на території країн поза зоною дії Римського статуту. Проте це зовсім не беззуба організація.
МКС зробив чималий внесок у те, що історія військової присутності Америки в Афганістані стала вкрай токсичною. США зрештою не лише вивели війська з цієї країни, а й у 2021 році за президента Джо Байдена змушені були зняти санкції з Фату Бенсуди.
Щоправда, Байден не міг «дати слабину» і допустити порівняння з «крутим» Трампом не на свою користь. Тому він заявив, що не дозволить переслідування американців та їхніх союзників із боку Бенсуди. Але, за великим рахунком, це вже була хороша міна за поганої гри… Таким чином, МКС не лише переміг у протистоянні зі світовою наддержавою, а й довів свою ефективність як інструмент міжнародної політики.
Коли скептики говорять про символічне значення вироків МКС, вони, безумовно, мають рацію. Переважна більшість фігурантів його справ не понесли належного покарання. Але чи такий нешкідливий для вбивць і тиранів цей «символізм»?
НОВА ВЕРСІЯ «СУДІВ БОЖИХ»
На думку авторитетного видання The Economist, «не існує жодного прецеденту, який би дозволив посадити Путіна до в’язниці». Цей висновок ніби підсумовує всі сумніви щодо перспектив судового переслідування Путіна та інших російських військових злочинців — надто багато тут юридичних нюансів та протиріч.
Погана для путінського режиму новина полягає в тому, що людина, згідно з характеристикою німецького філософа Ернста Кассірера, є «символічною твариною». Людина мешкає у символічних системах. Усередині символічного універсуму народжується загальне прагнення людей до гармонійного існування, у тому числі й уявлення про справедливість — почуття, яке для людини як соціальної істоти є вродженим.
Немовляті не треба пояснювати, чому відібрана у нього старшою за віком дитиною іграшка — це несправедливо.
Раніше релігія була символічним виразом такого роду «основ» психосоціального буття. Але як це працює тепер, у сучасному, значною мірою секуляризованому, мультикультурному та мультирелігійному світі?
Сьогодні багато хто говорить про управлінську неефективність міжнародних організацій, таких, наприклад, як та сама ООН. Але ж релігійні розпорядження та заборони так само не усували зі світу злочини та вбивства. Однак при всьому «символізмі» вони були реальним ціннісним орієнтиром, символічною вказівкою на те, як насправді працюють «суди історії» та «суди Божі». Отже, світ «символів» мав величезний, а може, й вирішальний вплив на світ людей.
«Несправедливість — зло, покарання за вбивство — невідворотне!» — ось яке квазірелігійне, але цілком реальне посилання дає рішення МКС, яке представляє Путіна як токсичну, майже інфернальну фігуру. Так, МКС не виносить заочних вироків. Але насправді російський президент уже перебуває під «вищим судом», незалежно від того, чи він виявиться фізично на лаві підсудних.
ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІ
Так вже влаштовані співтовариства людей та їх історія, що глобальні трансформації у фізично видимому світі, що відчувається, починаються зі змін у світі символічному. Вже зараз видача ордера на арешт Путіна Міжнародним кримінальним судом не зовсім нешкідлива, й ефект від цього може бути найнесподіванішим.
«Переслідування військових злочинців на полях битв у МКС хоч і не гарантує головного призу у вигляді арешту Путіна, не буде простим символом. Будь-хто, хто може страшитися судового переслідування з боку МКС, — скажімо, будь-який генерал чи представник групи «Вагнер», — побоюватиметься будь-коли покинути Росію, щоб не опинитися в Гаазі», — пише The Economist.
Дивно, але при всій браваді та тролінгу МКС з боку російської пропаганди керівництво РФ навряд чи вважає цю організацію некорисною і безпечною. Інакше вона не ставала б об’єктом цілеспрямованої розвідувальної та підривної діяльності з боку російських спецслужб. Зокрема, йдеться про справу Віктора Мюллера Феррейри. Під таким ім’ям виступав Сергій Володимирович Черкасов, офіцер ГРУ під прикриттям, який видавав себе за етнічного бразильця.
«ПОМИЛКА РЕЗИДЕНТА»
Ще у 2014 році Черкасов-Феррейра вступив до Дублінського Трініті-коледжу, потім навчався в Університеті Джонса Хопкінса. Спеціалізуючись на зовнішній політиці США, він отримав магістерський ступінь з політології, після чого вирушив до Бразилії, аби побачити свого вигаданого бразильського батька та підтягнути португальську.
2021 року — перед початком російського вторгнення! — бразильський громадянин на прізвище Феррейра отримав завдання впровадитися до структур Міжнародного кримінального суду в Гаазі, щоби мати можливість передавати ГРУ його внутрішні документи, пов’язані з розслідуванням військових злочинів, скоєних росіянами в Україні.
Він подав заявку на вступ до інтернатури МКС, куди цілком проходив за всіма формальними показниками. Але впровадження закінчилося для лжебразильця цілковитим провалом і наступним вироком — 15 років в’язниці. Такий підвищений інтерес російських спецслужб до кримінальних справ, відкритих МКС, говорить багато про що.
По-перше, про те, що в Кремлі усвідомлюють масштаби своїх звірств в Україні, і судити справді є за що. По-друге, вважають, що розслідування МКС цих злочинів є реальною, а не символічною небезпекою для стабільності путінського режиму.
Причому настільки, що екс-президент РФ та заступник голови російської Ради безпеки Дмитро Медведєв анонсував точковий удар гіперзвуковою ракетою «Онікс» по будівлі МКС у Гаазі, якщо розслідування буде продовжено.
Це, безумовно, великий «прорив» у тероризуванні міжнародних організацій навіть у порівнянні з санкціями проти прокурора Фату Бенсуди, запровадженими свого часу США. Проте щось підказує, що Бенсунду російський «Онікс» теж не зупинить…
ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ СТРОК
Насправді притягнення глав держав до кримінальної відповідальності — не таке рідкісне явище у світовій історії. Можна згадати, як судили і стратили Карла I англійського чи Людовика XVI французького. А одного папу римського примудрилися засудити навіть посмертно, для чого витягли його останки з могили. Не лише в далекому минулому, а й за наших часів ми знаємо хоч і не такі екзотичні, але не менш вражаючі приклади. У ПАР прямо зараз у розпалі суд над колишнім президентом Джейкобом Зумою.
2011 року єгиптяни спершу засудили скинутого ними президента Хосні Мубарака, а потім 2013-го і його наступника — Мухаммада Мурсі, який помер у в’язниці, не дочекавшись рішення щодо апеляції. Колишнього прем’єра Італії Сільвіо Берлусконі судили неодноразово, хоч і безуспішно. У тому числі і через зв’язок з мафією. У 2013 році він попався на несплаті податків і таки отримав реальний термін, який, враховуючи похилий вік злочинця, замінили на домашній арешт.
У Південній Кореї жінці-президенту Пак Кин Хе було оголошено імпічмент, після чого вона за корупцію та зловживання владою у 2018 році отримала 20 років ув’язнення. 2021 року за доведені факти корупції вирушив до в’язниці колишній президент Франції Ніколя Саркозі. Потім йому ще додали рік домашнього арешту за махінації із фінансуванням виборчої кампанії.
Усі наведені вище приклади — це покарання очільників держав за порушення законів цих держав. Навіть іракський диктатор Саддам Хусейн отримав вирок у своїй країні. Прецедентів, коли президенти та диктатори зазнали заслужених покарань за міжнародні злочини, набагато менше.
ПРЕДТЕЧІ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ
Зразком міжнародних кримінальних судів стали, природно, Нюрнберзький і Токійський процеси, що відбулися після закінчення Другої світової війни. Саме там уперше колишніх глав держав судили за скоєні ними міжнародні злочини.
Звичайно, в ідеалі на лаві підсудних у Нюрнберзі мав опинитися Адольф Гітлер. Але він на той час був уже мертвим, і формальним рейхспрезидентом тоді був адмірал Карл Деніц, підпис якого стоїть під актом 1945 року про капітуляцію Німеччини.
Деніца визнали винним у злочинах проти світу та дали йому 10 років в’язниці. Вийшовши на волю, адмірал спокійно жив у селі, писав мемуари та помер аж 1980 року, трохи не дотягнувши до 90-річчя. Рудольфу Гессу, заступнику фюрера по партії, пощастило менше. Він отримав довічний термін і, не встигнувши виконати наміру написати мемуари, повісився у в’язниці 1987-го у віці 93 років.
Крім двох вищезгаданих процесів 1940-х, попередниками МКС можна вважати і два міжнародні трибунали ООН, що відбулися в 1990-х: щодо колишньої Югославії та Руанди. Перший діяв з 1993 по 2017 р., другий — з 1994 по 2016 р.
МІЛОШЕВИЧ І БАГОСОРА
За злочини, скоєні в Югославії, перед судом постали 89 осіб, серед яких був і югославський президент Слободан Мілошевич, що керував країною 11 років. 2001 року він опинився у в’язниці Гааги, а 2006-го помер від інфаркту, так і не дочекавшись закінчення процесу. На батьківщині Мілошевича не побажали ховати з належними президенту державними почестями.
Представники сербського МЗС заявили, що «перетворення серійного вбивці на національного героя було б ганьбою Сербії, роблячи з неї країну, в якій злочин є найвищою доблестю». За тією ж статтею, що й Мілошевич (геноцид, злочини проти людства та військові злочини), був звинувачений і полковник Теонесте Багосора, який захопив владу в Руанді. Організовані ним «загони самооборони» знищили приблизно 20% населення країни.
У 2008 році Багосору засудили до довічного ув’язнення, яке пізніше замінили на 35 років. 2021 року Багосора помер у тюремній камері у віці 80 років. А його поплічник, формальний голова тимчасового уряду Руанди Жан Камбанда, досі відбуває довічний термін у в’язниці Сенегалу.
На жаль, сумна доля цих міжнародних злочинців нічого не вчить тих, хто, як Дмитро Медведєв, називає принцип невідворотності покарання пустою балаканиною.
ГІБРИДНІ ТРИБУНАЛИ
У 2000-х роках набула поширення нова техніка створення міжнародних кримінальних трибуналів, яку можна назвати гібридною. Особливо примітним є спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне, де з 2002 року почалося розслідування міжнародних злочинів, скоєних під час 11-річної громадянської війни в цій країні. У цій справі проходив і Чарльз Тейлор — президент сусідньої Ліберії.
Тейлор став президентом після того, як здійснив у 1985 році втечу з американської в’язниці суворого режиму в Массачусетсі, перепиливши грати і спустившися з вікна за допомогою зв’язаних простирадл. Потім він заручився підтримкою лівійського лідера Муаммара Каддафі, допоміг створити кривавий режим своєму колишньому босу Семюелю Доу, якого згодом скинув.
У 1998 році він став нарешті новим президентом Ліберії під передвиборчим гаслом: «Він убив мою маму, він убив мого тата, але я голосуватиму за нього!» Тейлор всіляко підтримував повстанців у Сьєрра-Леоне, які знищили понад 50 тисяч людей.
Зазнавши поразки в черговій громадянській війні, Тейлор утік із країни, але був заарештований владою Нігерії, яка депортувала його в Сьєрра-Леоне. З міркувань безпеки диктатора судили в Гаазі, де він утримувався у в’язниці Міжнародного кримінального суду. Процес теж проходив із використанням інфраструктури МКС, але це був процес саме Спеціального суду щодо Сьєрра-Леоне.
Вердикт було оголошено у 2012 році. Суд визнав Чарльза Тейлора винним у пособництві безлічі злочинів, включаючи тероризм, вбивства, зґвалтування та використання рабської праці.
ПЕРШИЙ ПІШОВ…
Чарльз Тейлор отримав 50 років, які наразі відбуває у в’язниці Великобританії. Це був перший випадок у післявоєнній історії, коли міжнародний суд виніс обвинувальний вирок колишньому очільнику держави. Надалі гібридні трибунали створювалися як за участю структур ООН (громадянська війна в Сьєрра-Леоне, діяльність «червоних кхмерів» у Камбоджі, рух «Хезболла» у Лівані), так і без їхньої участі.
Під час одного з таких трибуналів, ініційованого 55 країнами Африканського союзу у 2013 році в Сенегалі, розглядалася справа ще одного голови держави — президента Чада Хіссена Хабре, звинуваченого в етнічних чистках, вбивствах та тортурах політичних супротивників.
Сам Хабре назвав процес над ним фарсом, традиційно для всіх диктаторів звинувативши у всьому імперіалістів США та «прислужників Америки». Отримавши довічний термін, диктатор відсидів 5 років у сенегальській в’язниці, де 2021 року помер від коронавірусу.
Зазвичай подібні вироки, винесені керівникам держав, є результатом міжнародного консенсусу. Проте лише якщо він може бути винесений і національним судом, якщо закон включає до його компетенції розгляд злочинів, скоєних за кордоном. Так, як це, наприклад, сталося з президентом Чилі Аугусто Піночетом, економічні успіхи якого аж ніяк не скасовували кривавих репресій його режиму.
Перед відставкою Піночет забезпечив собі парламентський імунітет у самій Чилі. Але 1998 року ордер іспанський суд на його арешт виписав, коли диктатор проходив курс лікування у Великій Британії. Після року юридичних суперечок у британських судах Піночета все ж таки видали Іспанії, де йому були пред’явлені звинувачення за 194 епізодами вбивств іспанських громадян.
ЗАСУДИЛИ НАВІТЬ БУША ТА БЛЕРА!
Часто подібні вироки національних судів мають справді «символічне значення». У 2011 році суд Малайзії визнав екс-президента США Джорджа Буша-молодшого та колишнього прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера винними у «злочинах проти світу» за вторгнення до Іраку 2003 року. Зрозуміло, що жодних наслідків таке рішення не мало.
Після ухвалення в 1993 році Бельгією закону про універсальну юрисдикцію національних судів вони отримали право розглядати справи про військові злочини, злочини проти людства або геноцид, навіть якщо ці злочини були скоєні за кордоном і не торкнулися громадян Бельгії. Таким чином було порушено кримінальні справи проти прем’єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона та проти голови Організації звільнення Палестини Ясіра Арафата.
1991 року, набагато раніше, ніж у Малайзії, в Бельгії додумалися «символічно» судити американського президента. Тільки не молодшого, а старшого Джорджа Буша за атаку на Ірак у 1991 році. Як бачимо, практика засудження глав держав за міжнародні злочини існувала задовго до того, як вона набула характеру системної міжнародної інституції в особі МКС.
У своїй діяльності Міжнародний кримінальний суд керується таким: «Немає ні державної практики, ні opinio juris, які підтримували б імунітет глави держави з міжнародного права проти міжнародного суду. Навпаки, такий імунітет ніколи не було визнано у міжнародному праві як заборону здійснення юрисдикції міжнародного суду».
ПУТІН ОПИНИВСЯ У «ГАРНІЙ КОМПАНІЇ»
Першим засудженим в історії МКС став лідер Патріотичних сил звільнення Конго Томас Лубанга. Він отримав 14 років в’язниці за скоєння військових злочинів, у тому числі — викрадення дітей віком до 15 років та їх вербування до лав збройного угруповання. Лубанга та його повстанці перетворювали малолітніх на вбивць, слуг та сексуальних рабів, використовували їх для участі в бойових діях у період з вересня 2002-го до серпня 2003 року.
У 2011 році перед Міжнародним кримінальним судом уперше з’явився очільник держави — президент Кот-д’Івуару Лоран Гбагбо. Його звинуватили у злочинах проти людства під час збройного конфлікту в країні. Цього ж року МКС видав ордер на арешт лідера Лівії Муаммара Каддафі. Як відомо, Каддафі було вбито ще до арешту.
З 2019 року перебуває під вартою і очікує на видачу в Гаагу президент Судану Омар аль-Башир, якого звинувачують в організації та проведенні геноциду трьох етнічних груп у регіоні Дарфур.
Таким чином, за 20 років роботи Міжнародного кримінального суду президент РФ Володимир Путін став четвертою людиною, щодо якої було видано ордер на арешт за передбачувані злочини, скоєні під час перебування на посаді глави держави. Його підозрюють у незаконній депортації дітей із окупованих територій України до Росії; у суді повідомили про наявність «розумних підстав» вважати, що Путін несе за це особисту відповідальність.
Загалом, за деякими підрахунками, з часів гітлерівського адмірала Карла Деніца Володимир Путін став сьомим очільником держави, який є фігурантом міжнародного кримінального розслідування.
