Анна Михалевская
Письменник-фантаст, есеїст, технічний письменник, рецензент, активний учасник Odessa Bookworms Club
Reader’s choice
3 хв. на читання

РЕЦЕНЗІЯ ЧИТАЧА: «ВУНДЕРКІНДИ», МАЙКЛ ШЕЙБОН

РЕЦЕНЗІЯ ЧИТАЧА: «ВУНДЕРКІНДИ», МАЙКЛ ШЕЙБОН
Поділитись матеріалом
Майкл Шейбон / gq.com

 

«Вундеркінди» — так називається роман Майкла Шейбона, про який піде мова. Таку саму назву має й роман, що ось уже дев’ять років пише професор Грейді Тріпп, головний герой книги. У романі професора близько двох тисяч сторінок, і сюжет ще далекий від фіналу.

Для Грейді це справжня драма — на кону його репутація письменника, добробут і, звісно ж, самолюбство.

Але на цьому драми професора не закінчуються. У реальному житті все ще заплутаніше. Від нього пішла дружина Емілі. Коханка Сара вагітна. Його студент, Джеймс Лір, близький до того, аби вкоротити собі віку, але натомість вбиває собаку чоловіка коханки. Труп (собаки, не коханки) возять у багажнику майже впродовж усієї оповіді разом із піджаком Мерилін Монро, романом Джеймса «Парад кохання» і тілом мертвого удава, улюбленця колишнього тестя, якого випадково переїхав професор Тріпп. Удава, а не тестя.

Професор починає опікуватися Джеймсом, співчуваючи скромно одягненому юнакові, в якого немає друзів. Та виявляється, Джеймс постійно бреше. Чи вигадує? Не стільки у своєму романі, скільки про реальне життя й про реальних людей. Професор називає Джеймса вундеркіндом. І ця ненароком сказана фраза раптом розкриває нове сприйняття історії.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

«Вундеркінди» — це не про рукопис у дві тисячі сторінок, це про життя. Справжній роман професор Тріпп пише своїми вчинками і виборами, які він робить, вирішивши допомогти Джеймсу. Той трохи несповна розуму, але такими є всі справжні письменники — «опівнічники» — вони настільки занурюються у творчість, що втрачають зв’язок із реальністю. І професор неусвідомлено закручує тугий вузол пригод у своєму житті, просто тому що не хоче остаточно перетворитися на опівнічника, йому потрібен важіль, аби вибратися на тверду землю.

«Вундеркінди» — це чесна книжка про безліч письменницьких проблем: постійний вибір між романом і реальним життям, страх, що ця книжка буде гіршою за попередню, або взагалі не буде, надцінність своєї творчості, невміння розв’язувати життєві питання, бо здається, хтось прийде й напише твоє життя, наче розділ, із чистого аркуша, допінг замість натхнення, цілковите занурення у фантазії без інструктора, що смикатиме мотузку, якщо раптом щось.

І все ж роман написаний напрочуд легко. Чудова образність, гумор, вміння вплітати у сюжет пізнавальні факти, яскраві персонажі, та й сам сюжет чого вартий!

Я з чистим серцем порекомендую цю книгу всім. Вона розумна, весела, цікава, проте геть не поверхнева. Унікальне поєднання, чи не так?

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: