Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
5 хв. на читання

ЩО ТАКЕ ДОБРЕ І ЩО ТАКЕ ПОГАНО: як малюки оцінюють вчинки

ЩО ТАКЕ ДОБРЕ І ЩО ТАКЕ ПОГАНО: як малюки оцінюють вчинки
Поділитись матеріалом
Photo by Shubham Dhage on Unsplash

 

Адаптація дітей до суспільних норм — процес складний та неоднозначний. Наприклад, уже 2-річні діти здатні брехати, коли в цьому немає потреби, і часом навіть шкодячи собі. Як і коли вони починають розуміти, яка поведінка є соціально прийнятною, а яка ні? Це вирішила з’ясувати група науковців із Німеччини та Великої Британії під час дослідження, результати якого публікує міжнародний науковий журнал Nature.

 

СИСТЕМА ЗАБОРОН ЗАСВОЮЄТЬСЯ МАЙЖЕ З НАРОДЖЕННЯ

 

Розвиток і дорослішання дитини передбачає розуміння й сприйняття нею соціальних норм. Діти поступово вчаться розпізнавати, які їхні дії можуть викликати схвалення оточуючих, а які можуть бути засуджені та відкинуті. Вчені встановили, що подібні навички формуються у дітей ще з народження.

Ще в довербальний період розвитку вони починають виробляти навички інтерпретації тієї інформації, яку отримують, спостерігаючи за поведінкою та взаєминами членів сім’ї: мами й тата, братиків і сестричок, бабусь та дідусів. І практично з найперших місяців життя вони стикаються з системою заборон, яку формують дорослі.

 

ЩО ТАКЕ ДОБРЕ І ЩО ТАКЕ ПОГАНО

 

У результаті в них з’являється чітке уявлення, що добре, а що погано. Приблизно у віці 1,5 років вони починають не просто розпізнавати, яка поведінка є прийнятною, а яка ні, а й висловлювати протест, якщо визначають дії людини як неправильні.

Ба більше, вони намагаються виправляти тих, хто поводиться неналежно, і навіть навернути їх «на шлях істинний». У віці 3 років діти вже здатні втілювати цей протест у слова. Але чи можуть малюки адекватно розуміти й оцінювати дотримання соціальних норм до того, як навчаться говорити?

 

ПОКАРАТИ «АГРЕСОРА» МОЖНА НАВІТЬ ПОГЛЯДОМ

 

Щоб розібратися в цьому, дослідники вирішили провести низку експериментів із зоровими реакціями немовлят, які перебувають у довербальному віці. Для цього 8-місячним дітям почали показувати спеціально створені мультики, героями яких були геометричні фігури — два кубики. Однак ці кубики були «олюднені» — у них були очі, і, за сюжетом відеоролика, вони перебували в конфлікті один з одним.

Звісно, малюки були не в змозі фізично втрутитися в цей конфлікт, але вони могли відреагувати на нього поглядом. Тобто якщо один із кубиків поводився несправедливо чи агресивно, то за допомогою тривалого погляду його можна було покарати — у такому разі на нього падав мультяшний камінь. Діти швидко усвідомлювали, яким чином відновити справедливість, і користувалися тривалим поглядом, щоби встановити соціально прийнятний порядок.

 

«ОЛЮДНЕНІ» ТРИКУТНИКИ

 

Далі Моріц Кестер з Регенсбурзького університету та Роберт Хепач з Оксфордського університету вигадали ще один експеримент. У ньому взяли участь 30 довербальних немовлят від 8 до 12 місяців. Вчені виявили, що від членів однієї і тієї ж соціальної групи діти очікують однакових поведінкових реакцій на те, що відбувається.

Діти не тільки розуміли зміст і сенс соціальної норми, а й пов’язували її дотримання із соціальним схваленням. Для того щоб упевнитися в цьому, науковці знову створили серію анімаційних роликів.

Проте цього разу їхніми героями були не просто кубики з очима, а ще більш «олюднені» трикутники, які мали руки, ноги, очі та рот.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

«ТРИКУТНІ» ЕМОЦІЇ

 

Сюжет кожного мультфільму починався однаково — 3 трикутники стояли з одного боку екрана, у центрі якого лежали 2 кульки. Потім один із трикутників залишав групу, брав кульки, стукав ними одна об одну, повертав на місце й переходив на протилежний бік екрана.

Далі те ж саме робив другий трикутник. При цьому перший висловлював схвалення його дій підняттям рук, стрибками і зойками радості. Та ось третій уже міг відступати від звичного сценарію — повністю продублювати дії членів своєї групи або підкинути кульки вгору.

Відповідно, два інші трикутники могли або висловити схвалення його дій, або засудити їх. В останньому варіанті вони вочевидь сердилися, висловлювали невдоволення і відверталися від «порушника».

 

НЕПОСЛІДОВНІСТЬ — НАЙСТРАШНІШИЙ «ГРІХ»

 

Загалом було створено 4 ролики. У перших двох трикутники схвалювали поведінку свого товариша, якщо вона була «правильною», і сердилися, коли вона була «неправильною». У наступних двох роликах усе було навпаки — нетипова поведінка схвалювалася, а стандартна викликала осуд.

У той час, поки діти переглядали ці мультфільми, автори експерименту вимірювали реакцію їхніх зіниць. Більш ранні дослідження вже допомогли науковцям зрозуміти, що, коли діти були здивовані та збентежені, спостерігаючи неможливі події, їхні зіниці реагували на це розширенням.

Зіниці немовлят найбільше розширювалися, коли трикутники демонстрували непослідовність своїх оцінок. Тобто коли відбувався «розрив шаблону» — схвалювалося «неправильне» та засуджувалося «правильне». Це означає, що малюки чітко співвідносили конформну поведінку із соціальним схваленням і навпаки.

 

ТРИРІЧНІ ОХОРОНЦІ ПОРЯДКУ

 

Особливо активно діти починають реагувати на порушення норми близько 3 років. Тут уже одного здивування виявляється замало. «Ненормальність» вимагає безпосереднього фізичного втручання з метою виправлення ситуації або викликає вербальний протест.

Експерименти підтвердили здогадку, що діти можуть орієнтуватися в соціальних нормах і правилах набагато раніше, ніж починають говорити. Звісно, в 11-місячному віці в них ще відсутнє повноцінне уявлення про те, як мають чинити інші люди.

Однак вони вже добре відрізняють нормативну поведінку від ненормативної, очікуючи, що першу буде схвалено, а другу — ні.

 

Оригінальне дослідження: Preverbal infants’ understanding of social norms

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: