Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
6 хв. на читання

СИЛА КУЛЬТУРИ: як українські королеви змінювали культурний ландшафт своїх королівств

Дочки Ярослава Мудрого Анна, Анастасия, Елизавета и Агата. Фреска в Софии Киевской, XI век
Поділитись матеріалом
Доньки Ярослава Мудрого Анна, Анастасія, Єлизавета та Агата. Фреска XI століття у Софійському соборі / wikipedia.org

 

Українці по праву пишаються тим, що київська принцеса Анна Ярославна була королевою Франції. Проте цим історія українських жінок, які сиділи на королівських тронах Європи, не обмежується. Можна сказати, що київські наречені були справжнісіньким «дефіцитом».

Для середньовічних європейських королів взяти за дружину київську князівну було питанням престижу. Яку роль тут відігравала освіта? До чого тут Візантія? Давайте розбиратися.

 

ШУКАЙТЕ ЖІНКУ!

 

«За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка», — багатьом відома ця стара англійська приказка. Українські жінки — не виняток.

Найзнаменитішою українкою, яка вплинула на хід світової історії, мабуть, є Роксолана — дружина султана Сулеймана Чудового і мати султана Селіма II. А найвідомішою українкою на європейському троні можна по праву вважати Анну — доньку київського князя Ярослава Мудрого, яка вийшла заміж за французького короля Генріха I. Це досить популярні особи, історії життя яких знайшли відображення у численних статтях, книгах та фільмах.

Та існує ще один менш відомий аспект українського впливу — мова про діяльність жінок, чиї імена сьогодні більшості людей нічого не скажуть, проте саме вони відіграли величезну роль у формуванні європейської культури. Нам тільки здається, що вони стоять у тіні великих королів, композиторів, письменників та художників. Але ці жінки були для них джерелом натхнення, а часом і влади.

 

Тициано Вечелли или Вечеллио. La Sultana Rossa, 1550
Тіціано Вечелліо. La Sultana Rossa (імовірний портрет Роксолани) 1550–60 / wikipedia.org

 

УКРАЇНСЬКА СУЛАМІФ

 

Історія впливу українок на європейський культурний процес розпочалася дуже давно, ще у Середні віки. Наприклад, візьмемо одного з головних героїв циклу скандинавських саг «Коло земне» Гарольда Сурового.

Ця людина, що засіяла за роки своєї військово-політичної кар’єри трупами землі від Англії до Сицилії, від Норвегії до Сирії, навряд чи була романтичною натурою, схильною до зайвих сентиментів. Проте Єлизаветі, сестрі вищезгаданої Анни Ярославни, вдалося пробудити в цьому головорізі досі невідомі йому почуття.

Він закохався в Олісаву (так іменували Єлизавету чи то на слов’янський, чи на норвезький кшталт) немов хлопчисько. Причому настільки, що почав писати вірші. Норвезькі саги донесли до нас поеми, сповнені захоплення і любові суворого вікінга до дочки київського князя.

Ймовірно, київська князівна означала для короля Гарольда приблизно стільки ж, скільки для царя Соломона прекрасна Суламіф, якій присвячена найвеличніша книга про кохання — Пісня пісень. Але чому ж витончені, освічені та гарні дочки Ярослава були для королів Північної Європи справжнім скарбом?

 

УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ БІБЛЕЙСЬКОГО АРХЕТИПУ

 

Потрібно сказати, що культурний вплив на королівські династії Північної Європи дочок київського князя Ярослава Мудрого й досі, мабуть, сильно недооцінюють. Згадайте Біблію, в якій єврейські пророки люто бичували своїх государів за їхню нездатність протистояти культурно-релігійним уподобанням та звичкам іноземних дружин і наложниць. Ці «вавилонські блудниці» раз-по-раз занурювали царський двір, а за ним і всю державу в шкідливе язичництво.

З давніх-давен саме жінки, а не чоловіки, займалися вихованням та освітою дітей. Виходячи заміж за сильних світу цього, іноземки транслювали в нове середовище культурні норми, мову, моду, релігію, освітні стандарти, гастрономічні смаки своєї батьківщини.

Тобто поки королі та барони воювали, їхні дружини форматували придворний побут та звичаї під себе. А оскільки головним споживачем та замовником архітектурних, музичних і художніх шедеврів був саме двір, то вплив іноземних принцес поширювався на нього.

Прикладів такого культурного впливу королеви-іноземки на свою другу батьківщину є чимало. І тут дочки Ярослава Мудрого є не так винятком, як версією певного архетипу.

 

ІТАЛІЙСЬКА ВЕРСІЯ АРХЕТИПУ

 

Міланська принцеса Бона Сфорца, ставши польською королевою, навчила поляків їсти овочі та познайомила їх із італійським бароко. Катерина Медічі прославилася не лише знанням отрут та різаниною єретиків-гугенотів у сумнозвісну Варфоломіївську ніч. Італійка на французькому троні мала чудовий смак.

Можна сказати, що вона заклала основи майбутньої індустрії «високої моди», познайомивши француженок із корсетами, панталонами та туфлями на підборах. Влада Медічі трималася на гримучій суміші сексу, культури і політики — до пари таким біблійним персонажам, як Єзавель, Естер, Іродіада, Соломія або цариця Савська. Ніколи ні до Катерини, яку прозвали великою звідницею королівства, ні після неї ліжко не відігравало на політичній сцені такої важливої ​​ролі.

Один із мемуаристів того часу називав 200 фрейлін, що оточували королеву, «летючим ескадроном кохання». Вони були «вдягнені, мов богині, але доступні, мов прості смертні». Фрейліни Катерини з фантастичною легкістю виманювали у королів і міністрів, полководців і дипломатів їхні секрети і чинили на них колосальний вплив.

 

Ярослав Владимирович — киевский князь из династии Рюриковичей. Великий князь киевский, ростовский и новгородский. Второй сын киевского князя Владимира Святославича от полоцкой княжны Рогниды
Ярослав Володимирович — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський, ростовський та новгородський. Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької княжни Рогніди / wikipedia.org

 

ГРАМОТНИЙ ЛИЦАР — ГАНЬБА ДЛЯ РОДИНИ!

 

Звісно, звичаї в ранньому Середньовіччі були суворішими, тому з коханцями доводилося бути обережнішими. Хочеться вірити, що моральність та цнотливість київських принцес були на недосяжній висоті. Але щодо культурного впливу, щось схоже на «магію» Сфорца і Медічі відбувалося в королівських будинках Англії, Норвегії, Франції, Шотландії, Польщі, коли поруч із монархом опинялася якась київська князівна.

Річ у тім, що королі та вища аристократія читати й писати, за рідкісними винятками, не вміли — не царська ця справа. Для цього існують спеціально навчені переписувачі та міністри. Знести мечем голову супостату — ось це діло, цього майбутніх лицарів починали вчити, щойно вони стануть на ноги.

Але будь-яке папероморництво лицарство зневажало як справу негідну. Карла Великого можна вважати одним із найосвіченіших королів — він умів читати латиною, хоча писати так до кінця життя і не навчився.

 

ОСВІТА — КРАЩИЙ ПОСАГ

 

Грамотних людей можна було на пальцях перерахувати, переважно цим вирізнялися окремі представники італійського духовенства. А поза межами Італії навіть єпископи були поголовно неграмотні. Королівські глашатаї та герольди надривалися на міських площах не від хорошого життя — просто іншого способу донести до народу королівські укази не було.

Освічені люди були на вагу золота, швидко робили кар’єру та непогано влаштовувалися при дворах. Вони записували все, що їм скаже король, тому лише залишалося прикласти до документа розпис чи печатку. І навичка ця цінувалася тоді крутіше, ніж зараз диплом Гарварда.

Прекрасна освіта в усі часи була перепусткою у світ пристойних посад, зарплат та зв’язків. А в Середньовіччі вона була ще й запорукою успішного шлюбу, свого роду частиною багатого посагу. Який батько не мріє гарантувати своїм дітям безхмарне майбутнє?

Ярослав Мудрий, мабуть, справді був дуже мудрим, а ще дуже любив своїх дітей. Тому в їхню освіту вкладався на повну.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ТЯЖКА СПАДЩИНА АНТИЧНОСТІ

 

Втім, і вчитися в середньовічній Європі було особливо ніде і до винаходу друкарства особливо нема на чому — книги та пергамент були дуже дорогими. Великих та якісних центрів вченості було лише два — мусульманська Іспанія та православна Візантія. Черпати освіченість у першій в контексті релігійних воєн було неможливо.

Інша справа — Київська Русь, яка входила до зони візантійського культурно-релігійного впливу. Візантія багато успадкувала від античної освітньої традиції, хоча ступінь освіченості античного населення багато хто зараз переоцінює.

Наприклад, у Стародавньому Римі з загальною грамотністю справа була набагато гірша, ніж у Стародавній Греції. Проте античні елліни були вкрай патріархальні та дуже суворі. У «зразкових» грецьких демократіях жінки не могли відвідувати публічні збори, голосувати чи обіймати державні посади.

Грамоти їх теж системно не навчали — жіночих шкіл, на відміну від чоловічих гімназій, ліцеїв і академій, в античних полісах не було. Щоправда, вчитися читати та писати жінкам не забороняли. Але грамотність жінок була справою самих жінок — матері й няньки передавали ці знання своїм дочкам та вихованкам.

Звісно, ​​лише в тому випадку, якщо були грамотні самі.

 

ВІЗАНТІЙСЬКИЙ ВАРІАНТ АРХЕТИПУ

 

Візантійці, які самі себе називали ромеями, спадкоємцями Стародавнього Риму, багато успадкували від своїх далеких предків. Зокрема, жінкам, як і раніше, офіційно було заборонено бути вихователями чи вчителями. Та освіта жінок не лише не заборонялася, а й навіть була своєрідним маркером приналежності до вищої аристократії.

В імператорських сім’ях освіта дівчаток починалася з 6 років, і їх вчили не тільки писати і читати, а й усього, що було досягненням тодішньої «науки», яка повністю збігалася з християнською картиною світу. Географія, астрономія, історія, література, насамперед релігійна, очевидно.

Вчені підрахували, що у Візантійській імперії кінця XII століття було близько 300 освічених, можна сказати, вчених людей.

З одного боку, це крапля в морі, з іншого, за мірками епохи, — неймовірно багато! Засмучує лише те, що розуміти, про що вони говорять та пишуть, могло не більше 1% населення Константинополя. Довго, важко, дорого, але неймовірно престижно — освіта була справжнісіньким скарбом, розкішшю імператорського рівня!

 

Король Генрих I, работа неизвестного художника, около 1620
Король Генріх I. Робота невідомого художника, близько 1620 р. / wikipedia.org

 

ГРАМОТНІСТЬ — ПРИВІЛЕЙ МОНАХІВ І ЖІНОК

 

А тепер уявіть собі, як при французькому дворі Генріха I з’являється Анна Київська, яка вміє писати, читати і, який жах! — використовує столові прибори, миє руки до і після їди, а не витирає їх об скатертину і бороду сусіда! Неймовірна і навіть лякаюча для тодішньої лицарської Франції модель поведінки — побут та звички, сформовані візантійською системою освіти. Але мати таку дружину — неабиякий престиж, на королівський трон деякою мірою падає світло не лише Константинополя, а й Стародавнього Риму.

Якщо поруч із тобою опиняється жінка, подібна до знаменитої візантійської принцеси Анни Комніної чи Феодори, дружини імператора Юстиніана I, то біля неї й сам якось стаєш… Безумовно, ставлення лицарів до освіти змінилося не одразу. Відучити їх їсти руками виявилося легше, ніж навчити читати та писати.

В Англії лише у XIII столітті королі почали ставити хоча б підпис під документом. А про обов’язкове навчання у Франції вперше заговорили лише у XVI столітті, на зборах Генеральних штатів. У будь-якому разі, якщо раніше шляхетні мужі вважали, що для «писанини» є придворні клерки, переважно ченці, то тепер до них приєдналися ще й жінки.

 

КОРОЛЕВА МАРГО

 

Грамотність в Середні віки сприймалася як «жіноча справа» і нерідко передавалася за жіночою лінією. Якось датський король і за сумісництвом рідний дядько київської княгині Ірини, другої дружини Ярослава Мудрого, Кнуд Великий віджав англійський престол у малолітнього Едуарда, прозваного Вигнанцем.

Як і належить царським вигнанцям, Едуард блукав різними містами і селами, поки не дістався Києва, де одружився ще з однією донькою Ярослава Мудрого — Агаф’єю. Прозвана за далекими морями Агатою Київською, Агаф’я разом із Едуардом Вигнанником недовго займала англійський трон. Після того як Едуарда було отруєно, у неї залишилося троє дітей, і одній з них — Маргариті — судилося відіграти унікальну роль у долі сусіднього з Англією королівства — Шотландії.

Овдовілий до того часу Малькольм III, як то кажуть запав на Маргариту. І його можна зрозуміти — нічого подібного до цієї високої «царської візантійщини» на тодішніх Британських островах відшукати було неможливо. Справа не лише у красі нареченої чи титулі.

Якщо трон із тобою розділяє людина високоосвічена, що вміє читати й писати, від цього королю, грамоті ненавченому, а отже, і довіреній йому державі чимала користь робиться! Проблема була лише в одному — Маргарет цілком серйозно збиралася до монастиря і кар’єра дружини літнього шотландського короля її аж ніяк не спокушала.

 

Святая Маргарита Шотландская, королева Шотландии
Свята Маргарита, королева Шотландії / wikimedia.org

 

УКРАЇНСЬКЕ КОРІННЯ ШОТЛАНДСЬКОЇ МОЛИТВИ

 

Проте Малькольм виявився неймовірно терплячим, наполегливим і продовжував робити пропозиції, незважаючи на всі відмови. Після двох років залицянь принцеса здалася. Вони одружилися у 1070 році, шлюб був щасливим, і в ньому народилося 8 дітей, з яких двоє синів стали королями Шотландії, а одна дочка — королевою Англії. Але головне, Маргарита змінила до невпізнання королівський двір Шотландії — візантійське «культурне щеплення» і тут далося взнаки.

Вінценосний чоловік не ухвалював жодного серйозного рішення без її поради. Вона опікувалася мистецтвами та освітою, активно займалася державними справами, реформуючи феодальну систему та парламент за англійським зразком. Маргарет провела реформу церкви та релігійного життя. До неї практика причастя, постів і укладення шлюбів у Шотландії мало чим нагадувала християнські обряди, культивуючи найтемніші забобони, деградацію і розпусту.

Королева прославилася неймовірною щедрістю, допомогою хворим та нужденним, для яких будувала притулки та влаштовувала святкові бенкети у королівському палаці. Маргариту Шотландську зарахували до лику святих в 1250 році, а в 1673-му вона була проголошена святою покровителькою Шотландії. Її молитву, яку, за традицією, шотландці досі промовляють після трапези, називають «молитвою Маргарет».

 

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 

На прикладі історії життя дочок та онучок Ярослава Мудрого ми бачимо, який сильний вплив на суспільство може мати освіта й культура. У даному випадку візантійське «культурне щеплення» середньовічні монархії Північної Європи отримували через інститут шлюбу. Сьогодні, безумовно, це можуть бути різні інституції.

Ані мова, ані територія, ані політичний устрій, ані те, що називають ментальністю, самі по собі не є гарантією успішного розвитку держави. Сильною та успішною її роблять освіта, наука та культура. І тут у сучасної України є тисячолітня традиція, на яку можна спертися.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: