Владислав Михеев
Експерт зі стратегічних комунікацій
Liberal ArtsViews&Opinions
5 хв. на читання

СМЕРТЬ ЧИТАЧА І ЧАС КАРАОКЕ: як написати книгу, якщо ви не письменник

СМЕРТЬ ЧИТАЧА І ЧАС КАРАОКЕ: як написати книгу, якщо ви не письменник
Поділитись матеріалом
Євген Піцикевич. Дим крізь рожеві окуляри, 2013

 

Тотальний професіоналізм закінчився разом із Середньовіччям, з його майстрами та цехами. Новий час дав фігури шоуменів, які мали більше дивувати та розважати, ніж творити. Довге XVI століття (за Валлерстайном) закінчується в XXI столітті.

Тобто «тестування публіки на дурість», раніше справа яскравих індивідуалістів (типажі Каліостро), сьогодні стає масовим, глобальним трендом. І відбувається це завдяки телебаченню, соціальним мережам тощо.

 

Чергова реклама чергових курсів: «Як написати книгу, якщо ви не письменник».

Геть неактуальна пропозиція. Сьогодні книга більше не є ознакою письменників, кількість яких на планеті наближається до 7 млрд. Пам’ятаєте, як відсутність членського квитка не завадила булгаківським Коровйову з Бегемотом потрапити до ресторану Будинку літераторів та спалити його?

Вони навели такі аргументи: якщо Толстий і Достоєвський не мали «кірочки» професійного Союзу, це не означало, що вони не письменники! З часів Булгакова така уява сильно еволюціонувала.

Сучасні ідентичності більше не вкорінені не лише у формальних інституціях, а й у реальних знаннях, професійних вміннях і навичках.

 

Усі — фахівці у всьому. Вмієш користуватися клавіатурою — письменник

 

Відрізняєш тепло від холоду — фахівець із глобального потепління, не гірший за Грету Тунберг. Виступаєш проти всього поганого і за все добре — професійний патріот, громадський активіст, борець за права тощо.

Співаєш у караоке — це автоматично підносить твою значущість для світового шоу-бізнесу на рівень Елтона Джона. Одягнув вишиванку — і більшого українського патріота в природі не існує.

Латентно геніальний кожен шульга, бо ним був Леонардо да Вінчі. А вже приналежність до ЛГБТ-спільноти ніколи й нікому не дає права засумніватися у твоїй креативності — займайся інформаційною трансформацією суспільства досхочу!

Формалізм в епоху постмодерного плюралізму переродився. «Кірочки», за якими в СРСР визначали, письменник ти чи ні, нікуди не зникли, просто стали іншими.

Переродилася розкіш людського спілкування, хоч і не перестала бути розкішшю. Zoom виявився здатним її імітувати не гірше, ніж біжутерія «Сваровські» — ювелірне мистецтво, що працює зі справжнім коштовним камінням. У віртуальному світі професіоналізм також віртуалізується, критерії його оцінки розмиваються.

Блогер, який пише на тему економіки, — провідний економіст. Спікер, який коментує ситуацію з коронавірусом, — видатний епідеміолог. Держменеджер, який бомбардує аудиторію історіями про кожен свій переможний крок, — унікальний управлінець.

Коли головним критерієм оцінки рівня професіоналізму стає медійна активність, на перший план виходять не знання, а «обізнаність». Не вміння, а «думки». Не освіта, а «образ»

 

Торгівля ідентичностями, зокрема й професійними, перетворилася на індустрію. На будь-яких курсах, а з певного часу ще й дистанційних, ти можеш отримати будь-який диплом: МВА, психолога, коуча, піарника… Дехто примудряється таким чином навіть дипломом «доктора філософії» придбати і попрацювати прем’єр-міністром у 40-мільйонній європейській країні.

Дивно, проте не лише радянські «кірочки», а й соціальні ліфти продовжують працювати. Щоправда, також по-іншому. Раніше із біографій членів політбюро, радянських міністрів та директорів можна було наочно зрозуміти, що означає «хто був ніким, той стане всім». Зазвичай всі вони були дітьми селян та робітників.

Однак і кар’єрна формула з часів радянського модерну трохи змінилася. У ній «+» змінили на «−», і тепер вона виглядає так: «кар’єра = лояльність − талант та професіоналізм». Щиро кажучи, вже за радянських часів із формулою почалися великі проблеми, інакше «червона імперія» не розвалилася б.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Але те, що раніше було кадровою проблемою, наразі стало кар’єрним принципом. Від «мауглі», якого знайшли у пострадянських джунглях, навчили говорити англійською, видали модний диплом та посаду, потрібно лише одне — бути лояльним, а не освіченим, талановитим чи розумним.

Лояльність — головне, у чому ліберальний хіпстер має бути справжнім професіоналом. А в усьому іншому він є фахівцем ніби «за правом народження», тобто за правом ідентичності, заданої лояльністю до поточних корпоративних трендів, яку часто сприймають як прояв політичного інтелекту.

Кожен має нічим не обмежене право на самореалізацію так, як він це розуміє. Але в такому разі чи можемо ми дорікати менеджерам за те, що вони погано керують, лікарі погано лікують, вчителі погано вчать?

Не будучи письменниками, Коровйов з Бегемотом, зрештою, реалізували своє право бути письменниками, як зуміли. Відповідно до своєї інфернальної природи спалили Будинок літераторів. Можна навіть інтерпретувати подібну пожежу як творчий акт.

Загалом, останні 30 років Україна «відбувалася» за подібним сценарієм.

 

«Українство» стало професією, причому, мабуть, найбільш високооплачуваною. Професійний українець виявляє патріотизм, демонструючи формальну лояльність до домінуючих ідеологічних трендів

 

Це автоматично дає йому право претендувати на професіоналізм у всіх галузях: він все знає, нічого не читаючи, він судить про все, не вміючи мислити, він вважає себе стратегом, ігноруючи тактику.

Він переконаний, що все розуміє та робить правильно. Хоча, якщо судити з результату, єдине, що в нього виходить добре, — це монетизувати безглуздя і бездіяльність. Недивно, що тридцятирічна руйнація та підпал власної держави сприймається професійним українцем як позитивний творчий акт…

 

Колись Ніцше заявив, що Бог помер. Потім навздогін Барт поховав Автора. Тепер настав час поховати Читача…

 

А далі без Читача — помирає Текст, у всій його цілісності, зв’язності та смисловій повноті… Зрештою, відмирає здатність розуміти, без якої мислення не має мети та сенсу. Дегуманізація — це насамперед корозія гегельянської «розумності», ілюзія розуміння, що перетворює людину на ілюзію людини.

Ідентичності стають поверхневими та невкоріненими у бутті. Професіоналізм без професіоналізму — невкоріненим у знанні та таланті. Сьогодні людина досягає будь-якого статусу — письменника, управлінця, патріота, експерта — досить примітивними й простими засобами, що не потребують багато часу та енерговитрат, яких потребує мислення.

Стаючи незатребуваними, атрофуються навички розуміння та інтерпретації — вони вже не такі актуальні для виживання й соціальної взаємодії. Адже це саме те, до чого, власне, і покликаний текстом і змістом Читач.

 

Тому, якщо вже й навчати сьогодні чогось, то не так писати, як читати

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: