Сьогодні день народження Орвелла: Віктор Шендерович про долю утопій ХХ століття
На фото Віктор Шендерович. Photo by Michael Ryznov
Розпач — завжди наслідок нездійсненної надії
ХХсторіччя дало людству досвід реалізації двох сліпучих ідей. Власне, ідеями вони були якраз до двадцятого сторіччя — ідеями привабливими та прекрасними, подібно до більшості утопій. Залишалося дочекатися втілення, так би мовити, на місцевості, і це втілення припало на покоління моїх дідусів-бабусь та їхніх батьків.
«Мені випало горе народитися в двадцятому, // У проклятому році і столітті проклятому…», — писав Давид Самойлов. Ідеї — комуністична та національна — втілилися у повному обсязі і стали повноцінною катастрофою людства (звична доля утопій).
«Толя, що ми наробили…», — обхопивши сиву голову, скаржилася своєму синові, моєму батькові, бабуся, правовірна комуністка, член партії з 1918 року. У ті роки було ще прийнято пишатися цим застарілим членством, але гордість вже поступово поступалася місцем розпачу — як мінімум у тих, в кому, за Бабелем, «квартирувала совість».
Розпач — завжди наслідок нездійсненної надії
Фазіль Іскандер називав сатиру «ображеною любов’ю». Цей механізм лежить в основі будь-якого заперечення — воно є дійсно драматичним, коли підкріплено колишньою вірою. Справжня антиутопія могла народитися тільки в душах, що відчули на собі брехливе світло сильної ідеології. А світло було різке і, повторюю, сліпуче. Осліплююче навіть дуже пильних.
Культ волі та сили — найчарівніша річ, і що поганого у вірі в велику долю свого народу? Печі Освенцима з деяких пір заважають думати про цю обраність без здригання, але справжній ментальний жах — зрозуміти почуття принижених «веймарців», відчути, якою бажаною була тоді ця сила… І як близько все це — будь-якої миті і будь-де!
Радянська антифашистська пропаганда (у моїй молодості це називалося «боротьба з реваншизмом») була двозначною і межувала з вульгарністю — найглибшими критиками нацизму, найяснішими гуманістами виявилися випускники гітлерюгенда і колишні солдати вермахту, Генріх Белль і Ґюнтер Ґрасс…
Справжніх єретиків народжує сама релігія; зовнішній досвід вчить погано. Свастики з’являються на стінах там, де ХХ століття минуло під знаком комунізму, — там, де свастика побувала на державних штандартах, на стінах малюють серпи та молоти… Ці граблі відрізняються лише візерунком — небезпека удару в голову та сама.
Польський філософ і дисидент Станіслав Єжи Лец починав як соціаліст — і 1939 року прославляв Сталіна, який «звільнив» його рідний Львів. Йому треба було спробувати на собі «народну Польщу», щоб зрости до нещадних «Непричесаних думок». Така сила зневаги можлива лише у спокушеного.
Великий антитоталітарний роман Орвелла написаний людиною, яка встигла повоювати проти іншої тоталітарної сили — сили, набагато чеснішої у своєму людожерстві, і тому, можливо, менш успішної. Та темна сила була переможена зброєю, і спокуса соціалізмом, переможцем фашизму, була така довга, що його жертвою встигли стати найпрекрасніші уми.
Тільки 1968 рік змусив антибуржуазних інтелектуалів відсахнутися нарешті від «совка». Джорджа Орвелла, який попереджав про цей жах, на той час давно не було серед живих…
«Сатира — ображене кохання»
Саме він, який воював в Іспанії на боці республіканців, зміг краще за інших розгледіти весь жах сталінізму. Орвелл був поранений фашистським снайпером, але свій інтелектуальний вогонь у відповідь відкрив по тих, хто виявився у результаті ще страшнішим для людства — хоча б через довгочасність жаху. Чесне гітлерівське пекло тривало дванадцять років. Брехлива комуністична «рівність» обернулася багатьма десятиліттями крові, і вона продовжує литися…
«Мир — це війна»…
Відоме (як попереджав Аристотель) відомо небагатьом, і як мало тих, хто виявився здатний докричатися до глухих вух людства. Орвелл — зміг. В Англії з помітним полегшенням відсвяткували настання 1984 року: похмуре пророцтво письменника мало таку магічну силу, що виглядало майже невідворотним…
Це, напевно, і є справжня перемога антиутопії — у тому, що вона не збулася.
Не збулася, зауважимо, саме там, де її вчасно прочитали.
