СПОТВОРЕНИЙ ЧАС: чому з кожним прожитим роком час прискорюється
Фотопроєкт Павла Паштетова. Ідея та модель: Олена Лазуткіна
Альберт Ейнштейн одного разу пожартував: «Єдина причина для існування часу — щоби все не трапилося одночасно». Вдалий це жарт чи ні, існує час чи його немає — коли починаєш про це розмірковувати, то мимоволі потрапляєш у сферу запаморочень.
Розібратися у наших взаєминах з часом допоможуть американський філософ Вільям Джеймс, науковий співробітник Мюнхенського університету Людвіга та Максиміліана (Німеччина), та Клодія Хеммонд — психолог з Бостонського коледжу в Лондоні (Великобританія), автор книги-бестселера «Спотворений час».
ЗМІНЮВАНІСТЬ ВІДЧУТТЯ ЧАСУ
Туди їхати півгодини, буду за десять хвилин
З фільму «Кримінальне чтиво» (1994)
Час сприймається людиною у трьох аспектах: як біологічний період, як суб’єктивне усвідомлення моменту та як об’єктивна реальність, котру показує настінний годинник.
У мозку людини немає якихось окремих ділянок, які слугують внутрішнім секундоміром, бо сприйняття часу залежить від безлічі відтінків, і в цьому процесі задіяні майже всі органи почуттів, які можуть давати суперечливі один одному дані про перебіг часу.
Зокрема, доведено, що при підвищенні температури тіла час ніби прискорюється (це ми помічаємо, перебуваючи у лихоманці), а при зниженні температури — сповільнюється і час: хвилина при переохолодженні «триває» 70 секунд. Сприйняття часу залежить і від професії людини: наприклад, вчителі досить точно відчувають час, бо роками проводять 45-хвилинний урок.
Клодія Хеммонд пояснює: «Хоч би як мозок не відраховував час, його система відрізняється великою гнучкістю. Вона бере до уваги емоції, ступінь зосередженості, очікування, умови завдання, температуру. Має значення навіть спосіб сприйняття: при слуховому сприйнятті подія сильніше розтягується у часі, ніж при зоровому».
ВІК І ЧАС
Година дитини довша, ніж день старого
Артур Шопенгауер
Люди старші 35 років раптом починають відчувати, що час з кожним роком прискорюється. Достеменно невідомо, чому саме з віком нам здається, що час летить швидше. І це доведений науковий факт.
Дослідники з Мюнхенського університету вирішили дізнатися, чим відрізняється сприйняття часу у молодих та літніх людей, а для цього опитали 500 осіб віком від 14 до 94 років.
Усі респонденти зазначили, що час минає швидко, але відповідь на запитання: «як швидко пройшли для вас 10 років?» показав суттєву різницю у сприйнятті. Що старша за віком була людина, то стрімкіше промчало її останнє десятиліття.
У 50 років показник швидкості перебігу життя досяг свого максимуму і залишався на цій позначці аж до 90 років — тобто після 50 років час уже не мав тенденції прискорюватися.
Ще в 1890 році, пояснюючи вікове прискорення часу, американський філософ і психолог Вільям Джеймс у роботі «Принципи психології» як основний аргумент наводив те, що в молодості більше яскравих і пам’ятних подій: перша дружба, перший поцілунок, перший секс, перша сигарета й пляшка пива, навчання у першому класі школи, на першому курсі інституту, перша робота, перше весілля, народження першої дитини.
У зрілому віці яскравих подій і нових вражень стає дедалі менше, дні робляться однаковими, а роки нашаровуються один на інший, немов млинці на тарілці, десятиліття відчувається як безбарвна та одноманітна тягучка.
Існують різні гіпотези, чому так відбувається. Найпростішим поясненням слугує формула, що обчислює час, який ми проживаємо, у відношенні до вже прожитого. А саме, якщо для дитини віком 5 років один рік становить 20% життя, то для 50-літнього рік дорівнює всього 2% від прожитого.
Звісно, це не означає, що хвилина дитини довша за хвилину дорослого у 10 разів, але те, що рік у підлітковому віці триває набагато довше, ніж рік 40-річної людини, — у цьому сумніватися не доводиться.
ЧАС ТА ЕМОЦІЇ
Є секунди набагато значніші, ніж століття
Борис Віан
Хто побував у екстремальних стресових ситуаціях, той обов’язково може розповісти, як подовжується проміжок часу, коли нам загрожує небезпека: чи то ДТП, чи то зустріч із хуліганом на вулиці або з дикою твариною в лісі.
Погрозливі події виникають раптово, супроводжуються викидом великої кількості адреналіну, і людина запам’ятовує більше, ніж відбувається. Навіть любителі екстремальних видів спорту стверджують, що їхній стрибок із парашутом чи спуск із гори на лижах тривали десятки хвилин, хоча насправді подія відбувається за десять секунд.
Так само прискорюється час для того, хто спізнюється на потяг: хвилювання подовжує внутрішній секундомір, і здається, що нам не встигнути, але варто прибути на вокзал, і ми заспокоюємося, а час сповільнюється; проте якщо потяг із якихось причин затримується, то тепер час починає розтягуватися і триває надзвичайно довго. У спокійному стані час спливає розмірено, наче повноводна річка, а в стресовій ситуації прискорюється, як водоспад.
Клодія Хеммонд у книзі «Спотворений час» пише:
«Переживши непросту ситуацію, ми потім згадуємо до найменших подробиць усе, що на той момент бачили, чули, відчували. Гострота спогадів допомагає нам визначити той час, протягом якого неприємний спогад тривав. Ми звикаємо до того, що певний проміжок часу вміщує певну кількість спогадів. У звичайній ситуації це спрацьовує, однак у момент загрози життю інтенсивність сприйняття приводить до збільшення спогадів у певному часовому проміжку. Кожна секунда приносить щось нове — у результаті нам здається, що подія тривала довше…»
ПАРАДОКС ВІДПУСТКИ
Як би я хотіла, щоби хтось взяв усі ці дні, години та хвилини, вклав у конверт, заклеїв і знову підсунув мені під двері
Фенні Флегг
Ми завжди розраховуємо, що наша відпустка триватиме довше, але чомусь дуже часто відчуваємо, що промайнула вона швидше, ніж ми припускали. У чому тут парадокс: адже на роботі у нас виникає враження, ніби час рухається швидше, оскільки ми робимо багато справ і завжди поспішаємо, боїмося не встигнути.
Відпустка, навпаки, — час спокійний і має сприйматися нами як буття, що повільно протікає. То чому ж вона здається нам коротшою, коли закінчується, а спогади про неї сповнені враженнями?
Парадокс відпустки пов’язаний з двома точками зору на час: проспективною та ретроспективною. В одній позиції ми аналізуємо час і беремо за точку відліку початок події, а в іншій — її закінчення. Відпустку ми розглядаємо не з моменту її початку, а з дня, коли вона завершена.
Ось чому, коли відпустка закінчується, нам здається, що вона тривала недовго, але коли ми тільки готуємося до неї і плануємо дату її початку, то вона видається нам подією досить тривалою в часі.
«Вимірюючи час, ми постійно використовуємо обидва типи вимірювання. Зазвичай вони перебувають у рівноважному відношенні один до одного, проте яскраві враження його порушують, і часом дуже суттєво. Ми завжди сприйматимемо час подвійно і, опинившись на відпочинку, як і раніше, вражатимемося через його дивну поведінку», — так пояснює цю ситуацію Клодія Хеммонд.
І це правда: час такий невловимий і такий незбагненний, що єдина порада, яку можна дати всім нам: жити тут і зараз, дорожити відпущеним нам часом, адже його не так багато.
