Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
5 хв. на читання

СТАНІСЛАВ ЛЕМ: «Людина приречена пройти крізь усе своє життя, так і не дізнавшись правди про себе»

Лем Станислав
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

Сьогодні, 12 вересня, відзначають день народження Станіслава Лема. Цей невтомний письменник, філософ і футуролог залишив по собі багату спадщину, яка досі змушує нас замислюватися про майбутнє людства та наше місце у Всесвіті.

Однак Лем був не тільки видатним автором, а й людиною з принципами, готовою кинути виклик усталеним стереотипам. Через свої сміливі та іноді контрверсійні погляди він часом стикався з нерозумінням у спільноті фантастів.

Публікуємо біографію цієї видатної людини. Відкрийте для себе незвідані сторони особистості автора, що стояв біля витоків світової наукової фантастики.

 

ДИТИНСТВО

 

За своєю рідною мовою цей великий львів’янин був поляком. Поляків зі Львова вижили — хто не був убитий, той репатріювався. За своєю національною приналежністю він був євреєм. Євреїв у Львові вибили — більшість його знайомих згоріло в печах концтабору Белжець, а національна політика повоєнних років вичавила за межі жалюгідні залишки, що збереглися.

Його батько, австро-угорський лікар та офіцер, був, безсумнівно, недалекий від німецької культури, про що говорить і дане йому друге ім’я Герман. Німців зі Львова викинули — німецькомовні країни програли дві світові війни, і мало хто розбирався в тому, хто справді винний.

Місто заселили люди, дідусі та бабусі яких у цьому місті не жили. Звідки вони візьмуть історичну пам’ять про минуле Львова? Зокрема, із чудових та романтичних спогадів цього львів’янина про своє дитинство у цьому місті між війнами, які допомогли дуже багатьом полюбити Львів та розгледіти в ньому красу й диво — у тому числі й мені. І це при тому, що мемуари — дуже невелика, чи не найменш помітна частина його філософської та літературної спадщини.

Лем народився в не найгірший період історії міста — моя львівська рідня, яка тепер геть уся поїхала, зазвичай говорила про щось хороше: «як за Польщі!» (Старше покоління говорило «за цісаря Франца», але я недовго жив з ними на одній планеті). Його батько був успішним лікарем-ларингологом, віддав сина в гарну гімназію, і він здобув там чудову освіту, яка відіграла згодом чималу роль у його кар’єрі.

 

Дом № 4 на улице Лепкого во Львове, где Станислав Лем жил в детстве
Будинок №4 на вулиці Лепкого у Львові, де Станіслав Лем мешкав у дитинстві / wikipedia.org

 

У мемуарах письменник згадував, як захоплювався в дитинстві дивною грою — виписуванням собі різних документів, що дають йому небувалі права: ордерів на отримання діамантів і золотих злитків, наказів про призначення на високі посади, дозволів на зняття з посади і негайний арешт королів та президентів… Схоже, він передчував життя у гранично бюрократизованому світі, і зовсім не помилився.

 

ОТРОЦТВО

 

Після закінчення гімназії Станіслав опинився в зовсім іншій країні — у Львові утвердилася радянська влада. Із самого початку нічого надто хорошого він від неї не бачив — чудово склавши іспити до Політехніки, він туди не потрапив через неблагополучне соціальне походження, і лише старі зв’язки батька допомогли йому вступити до медичного.

А між іншим, коли у польських старшокласників вимірювали коефіцієнт інтелекту, він посів чи не перше місце в країні із захмарним IQ 180 — це дуже багато, майже неможливо! Втім, для радянської бюрократії це нічого не означало, а виписати собі чарівне посвідчення для вирішення цього питання він не міг.

 

ЮНІСТЬ

 

Проте це був ще не найгірший час — настала фашистська окупація, і життя всіх львівських євреїв повисло на волосині. У більшості з них ця волосинка швидко обірвалася, але нашому героєві пощастило — його сім’я змогла сфабрикувати собі фальшиві документи (бачите, все-таки став у нагоді дитячий досвід!). Медінститут довелося покинути, знайшлася робота автомеханіка, потім зварювальника.

Маючи доступ до військових об’єктів, він незабаром став учасником Опору — крав боєприпаси з німецьких складів, перевозив зброю; щонайменше один раз дивом не був спійманий поліцаєм у чорній формі (він пише про це в автобіографічній книзі «Моє життя»). Особливим героїзмом він це не вважав — так жили не всі, однак багато хто.

Фашистів зі Львова прогнали, проте легше жити в ньому не стало — за новими документами він та його родина були поляками, і це означало, що їх досить сильно спонукали залишити Львів і перебратися до Польщі.

Наскільки це було насильно, прямої інформації я не знайшов, а хто бажає непряму — прикиньте, яка їхня частина покинула рідне місто та переїхала. Так вчинила й родина поляка за документами Станіслава Германа Лема. Здібні люди у таких ситуаціях їдуть у першу чергу — вони менше бояться не знайти себе на новому місці.

У Польщі Лем незабаром побачив, що польський хрін не надто солодший за радянську редьку. Практично закінчивши в Кракові медінститут, він відмовився складати випускні іспити — після них він потрапив би практично на все життя у військові лікарі, чого йому не дуже кортіло.

Матеріальне становище родини порівняно з колишнім було поганеньке, і Лем швидко знайшов підробіток — почав писати оповідання, які в нього охоче брали журнали для легкого читання.

Крім цього, він почав вести огляд нової літератури в журналі «Життя науки» і незабаром нарвався на серйозні неприємності, висловивши те, що думав, про вчення Лисенка. Та й потім у нього були складнощі через позитивні відгуки про «продажну дівку імперіалізму» — кібернетику, якій на той час постановою ЦК ще не було повернуто цноту. На щастя, він ще легко відбувся — невдовзі прийшла слава.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЗРІЛІСТЬ

 

Справжній успіх постукав у двері після роману «Астронавти», що вийшов у 1951 році і був перекладений безліччю мов. Ще більш популярним став його роман «Магелланова хмара» (1955). Сам Лем у пізніші роки ставився до цих творів більш ніж прохолодно — намагався не включати до збірок творів, не давав дозволу на перевидання та переклади.

Японцю, який побажав перекласти «Магелланову хмару», він, наприклад, відповів:

Японія не знала комуністичного режиму, і, якщо мій роман наверне у комунізм хоча б одного-єдиного японця, мені судилося горіти в пеклі

 

Так, дія цих творів відбувалася в епоху комунізму, що переміг, — інакше їх би просто не видали. Але від масової науково-фантастичної продукції, в якій іншопланетяни були лише псевдонімом для жителів країн, що не подобалися владі, а боротьба світів зводилася до пропаганди єдино вірного вчення в космосі, його романи відрізнялися різко — нестандартними ідеями, глибиною поставлених проблем, літературними чеснотами, врешті! Тож, незважаючи на волю автора, до збірок творів їх включають досі.

У середині 50-х, з цілком зрозумілих причин, цензура в соцкраїнах стримала свою лють, і Лему стало чи то легше, чи то приємніше писати. З’являються «Соляріс», «Едем», «Непереможний» — книги, про які Лем пізніше писав, що йому за них не соромно. Недосяжні раніше для фантастики вершини гумору підкорені в «Подорожах Йона Тихого» та «Казках роботів» про подвиги достодивних кіберконструкторів Трурля та Кляпауціуса. Лема перекладають всі основні мови світу, хвалять і прославляють.

 

Спільнота американських фантастів Science Fiction Writers of America обирає його своїм почесним членом. Чим відповідає їм Лем? Тільки правдою — критикує американську нову філософію як «погано продуману, слабо написану і зайняту здебільшого пригодами, ніж ідеями чи новими літературними формами».

 

На думку Лема, у ній панували «поганий стиль» та «дерев’яні діалоги». Результат просто скандальний — Лема з ганьбою виключають із лав спільноти, і навіть протести таких іменитих його членів, як Урсула Ле Гуїн та Майкл Муркок, безсилі допомогти. Пізніше американські фантасти схаменулися і запропонували йому звичайне членство замість почесного, але Лем відмовився. Йому вистачило

 

Чим пояснити такий дикий випадок? Можливо, викриттями іншого великого фантаста, Філіпа Кіндреда Діка, якого Лем якраз поважав і хвалив. А ось Дік просто засумнівався в існуванні Лема, заявивши, що насправді він не письменник, а цілий комуністичний комітет, який під цим псевдонімом публікує праці, що під виглядом наукової фантастики намагаються нав’язати американцям марксистські ідеї.

Нічого не скажеш — фантаст Дік гарний, таке ще треба вигадати… Невже справа лише в тому, що Діку через звичайний при соціалізмі безлад не заплатили гонорару за перекладений Лемом і опублікований у Польщі його роман «Убик»? Навіть важко повірити…

А у Польщі знову настають важкі часи — страйкує «Солідарність», запроваджується військовий стан. Відносини Лема з владою і без того далекі від ідеалу — він підписує протестні листи, критикує політику партії у статтях, скаржиться до відділу культури ЦК ПОРП на втручання цензури у його листування.

Тож пропозицію про річне стажування у західноберлінському Інституті передових досліджень він приймає із задоволенням, але родину з ним не випускають, і після закінчення стажування йому доводиться повернутися.

 

Бюст Станислава Лема на Аллее знаменитостей в Кельце (Польша)
Погруддя Станіслава Лема на Алеї знаменитостей у Кельці (Польща) / wikipedia.org

 

Проте у 1983 році, вже після скасування військового стану, він отримує запрошення від Спілки письменників Австрії, домагається дозволу на виїзд дружини та сина і разом з ними поселяється у Відні — напевно, гадаючи, що це назавжди… Написані там «Мир на Землі» та «Фіаско» стають його останніми романами.

Однак часи змінюються ще раз, і він із тріумфом повертається до Кракова — вже не лише одним із провідних фантастів світу, а й визнаним усіма філософом і футурологом. Його Summa technologiae, написана ще в середині 60-х, порушує питання, які стали дуже актуальними після наукових відкриттів останнього півстоліття.

Варто також відзначити, що багато реалій сьогоднішнього дня — смартфони, Google, планшети та електронні книги, 3D-друк та віртуальна реальність — передбачені в його творах давним-давно, коли не було геть нічого схожого. Навіть одна з найуспішніших комп’ютерних ігор у світі The Sims (і її різновид Sim Sity), за визнанням її творця Вілла Райта, була підказана йому книгами Лема.

2006 року великий письменник та філософ пішов в інший світ. Але пам’ять про нього жива і житиме ще довго. Продано понад 30 млн екземплярів його книг, перекладених 41 мовою. На його честь був названий астероїд — я дуже здивувався б, якби цього не сталося.

У рідному Львові цього медика, який не отримав диплому, зробили почесним лікарем Львівського медичного університету. Це поки що все. Але пам’ятати його, безперечно, будуть довше, ніж багатьох із тих, хто зазнав суттєво більших почестей.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: