Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
6 хв. на читання

СУПЕРЕЧКА БОРА ТА ЕЙНШТЕЙНА: інтуїція чи статистика

СУПЕРЕЧКА БОРА ТА ЕЙНШТЕЙНА: інтуїція чи статистика
Поділитись матеріалом
 

Чи можна передбачити майбутнє? Один нобелівський лауреат, Альберт Ейнштейн, бувши затятим прихильником детермінізму, вважав, що можна, оскільки у всіх подій є свої закономірності та причини. «Бог не грає у кісточки!» — проголошував він.

Інший нобелівський лауреат, Нільс Бор, вважав, що реальність має імовірнісний, статистичний характер. «Не вчіть Бога, що йому робити!» — казав він Ейнштейну.

За своєю напругою їхні наукові дебати більше нагадували релігійні суперечки католиків та протестантів. А як же інакше, коли йшлося про «таємницю Бога», без розгадки якої неможливо зрозуміти природу реальності.

 

«КОСМІЧНЕ ВІДЧУТТЯ ЕЙНШТЕЙНА»

 

Бог не грає у кісточки!

 

Альберт Ейнштейн

 

Ця знаменита фраза Альберта Ейнштейна є широко відомою. Проте не настільки добре відомий її культурний та релігійний контекст. Спочатку давайте розберемося, як великий фізик уявляв собі Бога. І тоді нам стане зрозуміло, чому, на думку Ейнштейна, ця Вища істота відмовляється грати зі світом у кісточки, тобто віддати все, що відбувається у Всесвіті, на волю випадковості.

  • «Слово «Бог» для мене не більше, ніж вираз і продукт людських слабкостей».
  • «Я вірю у Бога Спінози, який виявляє себе в закономірній гармонії буття, але зовсім не в Бога, який заклопотаний долями та справами людей».
  • «Я не атеїст. Я не знаю, чи можу я охарактеризувати себе як пантеїста. Ця проблема надто складна для нашого обмеженого розуму».

Як бачимо, уявлення Ейнштейна про Бога не мали теологічної ясності, дипломованим богословом він таки не був. Хоча, як людина інтелектуально сумлінна, листувався з рабинами, з якими обговорював питання, що його цікавили.

У результаті в Ейнштейна склалося щось на кшталт «космічного релігійного відчуття». Він говорив, що воно характерне для святих та атеїстів. Не забуватимемо, що інтуїція, яку вчений вважав «священним даром», відіграла не останню роль у його великих відкриттях.

 

«ТЕОРІЯ ВСЬОГО»

 

Звичайно, це парадоксальне космічне відчуття «святого атеїста» виключало церковну ієрархію та образ антропоморфного, людиноподібного Бога. Світ уявлявся Ейнштейну величезною бібліотекою, в якій опинилася нетямуща дитина — людство. Дитина усвідомлює, що книги хтось написав і розставив у певному порядку, але мов, якими вони написані, вона не розуміє.

«Ми бачимо, що Всесвіт влаштований дивно, підпорядковується певним законам, але ми розуміємо ці закони лише невиразно. Наш обмежений розум не здатний осягнути загадкову силу, яка качає сузір’я», — стверджував Ейнштейн.

Таким чином, ми бачимо, що в Бога, який жорстко детермінує долю людей, він не вірив. Але вірив, буцімто все, що відбувається в природі та космосі, зумовлено єдиним, універсальним законом. І відкрити його можна тільки «відчуваючи» Всесвіт, бо розумом осягнути його неможливо.

Якщо розум говорить нам про випадковість, це просто тому, що він у своїй обмеженості не може вловити закономірність вищого рівня. Відкрити цю закономірність — саме таке завдання поставив собі геніальний фізик, який вирішив створити «теорію всього».

 

 

КВАНТОВИЙ БУНТ ПРОТИ НАУКОВОЇ «КЛАСИКИ»

 

Природно, Ейнштейн не лише як виклик здоровому глузду, а й майже як особистий виклик сприйняв експерименти, які проводили у рамках квантової механіки. У ході їх з’ясувалося, що електрони «квантувалися», тобто в одних випадках поводилися як частинки, а в інших як хвилі. Квантовий ефект просто підірвав раніше цілком упорядковану і логічну наукову картину світу, створену в рамках класичної фізики, вершиною якої була теорія Ейнштейна.

«Космічне релігійне відчуття» Ейнштейна, котрий благоговів перед красою і порядком у Всесвіті, не могло змиритися з присутністю «випадковості» в ідеальному задумі Творця. Як можна вивести остаточну, універсальну формулу «всього», якщо винятки з правил, за якими влаштовано це «все», на мікрорівні можуть бути нескінченними?

Так і народилася ця ейнштейнівська фраза про Бога, який вкрай негативно ставиться до азартних ігор. Між іншим, в оригіналі вона звучала таким чином: «Квантова механіка заслуговує на велику повагу. Але внутрішній голос нагадує мені, що це ще не ідеал.

Теорія багато що відкриває, але не наближає до розгадки таємниці Всевишнього. Щодо мене, то я принаймні переконаний, що Він не кидає кісточки». Внутрішній голос… Не надто переконливий аргумент у науковій суперечці.

 

Всеволод Швайба. Танец Атлантов, 2021
Всеволод Швайба. Танок Атлантів, 2021 / shvayba.com

 

ОДКРОВЕННЯ АБО РОЗУМ?

 

Тепер ви розумієте, чого насправді хотів Ейнштейн, — розгадати «таємницю Бога»! Але якщо уявити, що всемогутній і всезнаючий Господь сам підкорив свою волю нагоді, як це відбувається з аматорами азартних ігор, то тоді й таємниця Його випадкова, незбагненна та науково невиразна… А може, навіть таємниці ніякої немає? Тоді збираємо свої наукові дрібнички та розходимося по домівках.

Цікаво, що на принципову можливість «розуміння» божественної таємниці задовго до Ейнштейна вказував ще апостол Павло. Але він уточнював, що воно можливе лише через одкровення з небес. Власне, приблизно так само, через одкровення, зробив свої найголовніші відкриття «ранній» Ейнштейн.

«Пізній» Ейнштейн зробив вибір між «космічним релігійним відчуттям» та «людським розумом» на користь останнього. І, можна сказати, програв — «теорія всього», на жаль, ніким не створена досі. Втім, чи означає це, що великий науковець у всьому був неправий?

І в цій правоті Ейнштейн має непоганого союзника. Адже, як не дивно, парадоксальних точок зближення науки та релігії стає дедалі більше. І онтологічно найдавніші мови опису реальності виявляються досить точними.

 

САМ НЕ ГРАЄ ТА ІНШИМ НЕ ДАЄ…

 

Згадаймо, що гра в кісточки — це найдавніший ритуал ворожіння на кістках тварин, який дозволяв дізнатися волю богів. З цього погляду Ейнштейн не так уже й помилявся.

По-перше, чию волю в такий спосіб повинен пізнавати всевидячий Бог, свою власну? Безглуздо: вона йому і так відома. По-друге, навіщо йому це робити, аби дізнаватися про майбутнє? Адже у надсвітовому вимірі, де він перебуває, часу взагалі немає і майбутнього, відповідно, теж. По-третє, з ким грати йому там, у цьому надсвіті? Рівновеликого суперника все одно немає.

Не забуватимемо, що азартні ігри, у тому числі і гра в кісточки як сурогат богопротивних ворожінь про майбутнє, у традиційних релігіях заборонені. Будда сформував цілий перелік ігор, в які категорично не можна грати його послідовникам.

Мухаммед прирівняв азартні ігри до алкоголю, який мусульманину вживати заборонено. Християнство насторожено ставиться навіть до шахів. У цьому контексті Творець світу, який грає в кісточки, виглядав би, м’яко кажучи, непереконливо.

 

ПРИГОЛОМШЛИВА ТЕОРІЯ!

 

Але шанувальники квантової теорії, вони ж злісні вороги детермінізму Ейнштейна, так просто не здалися. Наприкінці 20-х вчені розділилися на два табори — детермініста Альберта Ейнштейна та індетермініста Нільса Бора.

Сьогодні Бор менше відомий, ніж Ейнштейн. Проте так було не завжди. Ще один великий фізик-теоретик, Вернер Гейзенберг, стверджував, що «у нашому столітті вплив Бора на фізику і фізиків був дуже сильним, сильнішим навіть за вплив Альберта Ейнштейна».

Сам Гейзенберг, у свою чергу, чимало постарався, щоби помножити на нуль здоровий глузд тодішньої наукової спільноти, і без того приголомшеної відкриттям двоїстої, корпускулярно-хвильової природи електрона.

У 1927 році навіть вундеркінди квантової механіки важко розуміли відкритий Гейзенбергом принцип невизначеності: якщо ви хочете дізнатися точну швидкість частинки, то визначити точно, де вона розташована, неможливо. Зворотне також вірно.

До пари йому був і принцип додатковості Бора, який так висловив шок від останніх наукових відкриттів: «Якщо квантова теорія не вразила тебе, ти її просто поки не зрозумів». А вона справді вражала.

 

Всеволод Швайба. Мировое яйцо, 2021
Всеволод Швайба. Світове яйце, 2021 / shvayba.com

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

БОРОТЬБА ТЕОЛОГІЙ ТА УЯВ

 

Квантова механіка виявила, що, на відміну від працюючих як годинник причинно-наслідкових законів макросвіту, в субатомному мікросвіті все інакше — визначеності немає, принципи причинності порушуються. А коли ми маємо справу виключно з імовірностями, то про «реальність» можна говорити лише у лапках.

Оскільки виключно від характеру експерименту, тобто від «спостерігача», залежатиме, є світло хвилею чи часткою. Найцікавіше, що свої ідеї та натхнення Бор черпав так само, як і Ейнштейн, зовсім не із «суто наукових», раціональних джерел.

Перший, як ми вже говорили вище, — із «космічного релігійного почуття», другий — із книг релігійного філософа-екзистенціаліста Сьорена К’єркегора та свого вчителя, данського теолога Харальда Геффдінга.

Таким чином, суперечка Ейнштейна і Бора була настільки ж суто науковою, як і теологічною. А якщо врахувати, що основним знаряддям їх на наукових конгресах був розумовий експеримент, то цю суперечку цілком можна уявити як титанічну боротьбу двох геніальних уяв, яка розгорталася в Брюсселі на знаменитих Солвіївських конгресах.

 

ЧИСТИЛИЩЕ ДЛЯ КВАНТОВИХ ЄРЕТИКІВ

 

Пристрасті були практично такими ж, як у релігійних війнах, адже йшлося не просто про ревізію основ фізики, на кону стояла природа реальності і, зрештою, природа Бога. Табір Ейнштейна залишив, перейшовши у стан ворога, навіть його давній друг, австрійський фізик Пауль Еренфест.

Прихильники квантової теорії відчували себе практично єретиками, гідними справжнісінького «наукового» пекла. «Для професорів, які викладають квантову теорію, в чистилищі є спеціальний семінар, де вони змушені слухати лекції з класичної фізики по десять годин щодня», — глумливо писав Ейнштейну Еренфест.

Він дорікав другу, що той третирує Бора так само, як колись фізики-консерватори шельмували його теорію відносності.

І в цьому була частка правди, оскільки про ідеї Бора Ейнштейн часом висловлювався у вкрай принизливому тоні:

 

Ця теорія нагадує мені зліплений із нескладних уривків думок набір божевільних ідей виключно розумного параноїка

 

ЧИ ІСНУЄ МІСЯЦЬ, КОЛИ НА НЬОГО НЕ ДИВЛЯТЬСЯ?

 

Як бачите, середовище фізиків-теоретиків того часу нагадувало Клуб веселих і кмітливих. Не менше, ніж ейнштейнівська фраза про кісточки, є відомою дотепна відповідь Нільса Бора: «Ейнштейн, не вказуйте Богові, що робити!» І справді, що заважає всемогутньому Богові зробити горезвісного кота Шредінгера одночасно і мертвим, і живим? І чому б цій здатності кота не бути об’єктивною характеристикою створеної ним реальності?

Ейнштейн, звісно, великий учений, але його можливості все ж таки обмежені, а свобода волі Бога безмежна та абсолютна. Навряд чи навіть найнеортодоксальнішому богослову є що заперечити. Таке уявлення є найближчим до ісламської ідеї: кожної миті Бог постійно творить світ наново з нічого — жодних проміжних причин немає.

При такому підході цілком робочим виявляється і даосистське переконання в тому, що наше уявлення про реальність не є тотожним самій реальності. Виходить, те, що ми називаємо реальністю, з’являється виключно разом із спостерігачем. Але що тоді відбувається з об’єктом, коли на нього ніхто не дивиться?

«Ви дійсно вважаєте, ніби Місяць існує, тільки коли ви на нього дивитеся?» — глузливо питав у квантових теоретиків Ейнштейн.

 

ІНТУЇЦІЯ ПРОТИ СТАТИСТИКИ

 

Під кінець життя він змирився з тим, що квантова теорія містить частину істини. Проте так і не змирився з ідеєю Бора, що фізика має відношення не до природи як такої, а лише до того, «що ми можемо сказати про природу». Він вважав, ніби існує дещо «за» квантовою теорією, що ще не відкрито наукою. А хвильова функція — це суто умоглядний, математичний об’єкт, який запроваджується через недостатнє знання науковцями закономірностей квантового світу.

Говорячи про це, він посилався на свою наукову інтуїцію, незважаючи на те, що статистичні дані експериментів підтверджували правоту квантової теорії. Але те, що для Ейнштейна здавалося обмеженням пізнання, для Бора було умовою подолання об’єктного фетишизму класичної фізики, виключення свавілля у досягненні об’єктивності наукових інтерпретацій.

 

Всеволод Швайба. Ипостаси, 2021
Всеволод Швайба. Іпостасі, 2021 / shvayba.com

 

НАДУМАНІ ПРОТИРІЧЧЯ

 

Суперечка двох геніїв не вирішена досі. Здається, вона й не може бути вирішеною, оскільки є двома лише на перший погляд принципово протилежними відповідями на те саме питання: «Чи пізнавані Бог і світ?» На це наука, так само, як і ортодоксальне християнство, представлене, наприклад, вченням Діонісія Ареопагіта, відповідає: «Так, пізнавані».

Але пізнавані двома способами, які є альтернативою, а не запереченням один одного. Умовно кажучи, детермініст Ейнштейн опиняється на боці позитивного (катафатичного) богопізнання, а індетермініст Бор — на боці негативного (апофатичного) богопізнання.

Можливо, якою буде ваша картина світу, залежить від того, чиїми очима ви на нього дивитеся — Ейнштейна чи Бора. А може, своїми власними. І це все одно буде той самий світ. І будь-яке ваше відкриття буде однаково захоплюючим та неймовірним.

 

БОГ І Є ВИПАДОК!

 

Проте якщо ви думаєте, що думка людська нічого крутішого, ніж Ейнштейн і Бор, вигадати не в змозі, помиляєтеся. Існує третій варіант відповіді на запитання: «Чи може Бог бути генератором випадковості?» Його вигадав наш сучасник, видатний фізик-теоретик Стівен Хокінг, який, на жаль, помер у Кембриджі в 2018 році.

Хокінг заявив:

 

Всі докази вказують на те, що Він є запеклим гравцем, який грає в кісточки при кожному можливому випадку

 

Давайте проведемо з вами ще один мислений експеримент: уявімо, що Бог не віддає себе у владу випадку і не генерує його, бо він сам і є Випадок! Виходить, що кісточки він таки кидає, але щоразу в абсолютно випадкового результату ніби заднім числом все одно є причина — воля Бога.

 

ПРИЧИНА ВСЬОГО — У МАЙБУТНЬОМУ, А НЕ В МИНУЛОМУ?

 

Останніми роками у фізиків з’являються цілком наукові ідеї про існування ретропричинної інтерпретації, згідно з якою майбутнє може впливати на минуле. Детермінізм, безумовно, найважливіший науковий інструмент пояснення та передбачення майбутнього, а також уявлення будь-яких об’єктів у їхньому розвитку.

Але якщо припустити, що джерело причинності міститься не в минулому, а в майбутньому, то теперішній час може виглядати як зона непередбачуваних ймовірностей. А в такому разі найбільш адекватним інструментом передбачення майбутнього стають одкровення та пророцтво.

Ідея гарна. Проте історія суперечки Ейнштейна й Бора та вся історія науки підказують, що крапку тут ставити зарано. Можливо, наступні покоління фізиків зуміють наблизитись до розгадки «таємниці Бога» за допомогою якихось інших, не «гральних» метафор.

 

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: