філософія

Наскільки хворим є наше суспільство? Якщо уявити суспільство як пацієнта, які симптоми можна виділити в результаті першого обстеження? Чи можемо ми сприймати себе повноцінно, не вступаючи в безпосередній контакт з іншою людиною? Чи зміцнює вольова практика свободи людини загалом?

Чи справді захворювання, яке протікає приховано, може пробудити в людини бажання змінити спосіб життя, режим дня, харчування, ціннісну орієнтацію? Чи правда, що через час організм сам справляється із хворобою завдяки процесам саморегуляції, без специфічної медикаментозної терапії?

Чи може бути корисною філософія для медицини? Якими компетенціями має володіти лікар? Чи важливо для лікаря відповідати на питання: «що є людина?», «що означає лікувати?», «чи є сенс у хворобі?», «що таке здоров’я?», «чи є біль проявом несвідомого?»

У донецькому степу вже стемніло, але тиша не настала. То далі, то ближче чути вибухи снарядів, а іноді кулеметні черги, але інтенсивність боїв усе ж нижча, ніж удень. За кілька кілометрів від цього до невеликої посадки під’їжджає пікап. У нього в багажнику знаходиться антена для супутникового з’єднання Starlink. Молодий солдат намагається знайти найкращий сигнал для зв’язку, для зв’язку зі мною, адже у нас запланований семінар…

Ситуації, що виникають, вимагають вибору та дії. Наші дії можуть бути спрямовані на ситуацію, на її підпорядкування і придушення, але також ми можемо дати ситуації проявити себе, залучити себе до того, що ситуація проявляє. Західна і китайська модель являють собою два способи розуміння того, як реальність «реалізується». Яка ж модель розкриває потенціал того, що відбувається, найефективніше?

Тисячі років тому мудреці та філософи відкрили істину: бажання завдає страждання. Ось тільки життя без бажань нудне, бідне і здебільшого безглузде. Будь-яке бажання багатогранне, призводить до різного роду здобутків, але також є причиною прихильностей та залежностей. Чи такі вже погані бажання? Якщо завдають стільки страждань, то навіщо вони нам?

Може, чистий, наївний і романтичний світ Дон Кіхота поступився світові іронії та здорового глузду Санчо Панси? Чи можливо, що світ шаленого утилітаризму, присипаний доброю дрібкою цинізму, і задає смислові горизонти в нашій мильній бульбашці?

Мої тексти — порох, адже я розпорошений. Вони осідають у непомітних місцях, вони впливають не впритул. Ось зітхання відчаю у (вапном пофарбованому) залі, і тексти мої вже в повітрі, вони вже кружляють і ввижаються тим, хто має до них прихильність. У своїх текстах я кричав і шепотів, наводив «ясні, як сонце» докази і хитро натякав. Звісно, про головне я не писав, таємницю приховував, як і годиться

У V столітті н. е. китайський імператор попросив поради у буддистського мудреця, який прибув з Індії: «На мою країну насуваються вороги, що мені робити?» Монах порадив…

В’язниця набагато більше говорить про стан суспільства, аніж здається на поверхневий погляд. У пенітенціарній системі, у фізичному та психічному стані ув’язнених, у нашому ставленні до них — як у дзеркалі, відбиваються усі деформації нашої колективної свідомості, усі хвороби нашого суспільного організму. Зцілення потребують вони, проте лише тому, що насправді зцілення потребуємо ми

Сотні років філософія б’ється над розгадкою природи зла, що діє як в особистій долі людини, так і в людській історії. Звідки воно береться? Чи правильно ми робимо, коли прагнемо знайти злу виправдання? Якщо педофіл у дитинстві зазнав сексуального насильства, хіба ми не намагаємося викликати до нього співчуття і тим самим знайти якесь виправдання злу, яке він зробив?

Злочинна душа хвора і потребує не лише засудження, а й зцілення. Але яким чином сучасна в’язниця може стати чимось на зразок клініки для душі? Як включити її в «індустрію каяття», перетворивши із зони страждання на зону лікування від страждання? І тут звернення до досвіду роботи зі свідомістю, накопиченого у різних релігійних традиціях, стає не лише необхідним, а й неминучим