філософія

Мохандас Карамчанда Ґанді — так звучить повне ім’я людини, яка увійшла в історію ХХ століття як Махатма Ґанді. Воно асоціюється насамперед із концепцією сатьяграхи — «прагнення до істини», що стала ідеологією ненасильницького опору. Ґанді заслужено носить прізвисько Махатма — «велика душа». Однак видатний проповідник пацифізму запам’ятався як складна людина, невільна від помилок та протиріч. То яким же насправді був Махатма Ґанді за межами сформованого про нього міфу?

Вищою формою наукового знання є виявлення закону як необхідного і загального взаємозв’язку тематизованих явищ. Необхідний зв’язок означає виявлення такого зв’язку, який не змінюється через вплив випадкових подій. Чи можна, будучи схильним до влади і піддаючи іншого владі, залишатися при цьому вченим? Адже істина, що добувається вченим, «нейтральна», вона перебуває нібито в метастані стосовно теперішнього, визначеного випадковостями стану вченого?

Диктатори, які охоплені манією підкорення знову увірвалися в історичну реальність. Цинічні політичні ігри остаточно скинули з себе наліт пристойності та взаємоповаги. Здається, що міфи минулого повстали і знову почали правити світом. Але в думці Фуко можна розгледіти і промінь надії, що тьмяно мерехтить крізь деталі нещадного владного механізму

У нас іде процес скасування радянського минулого. Ми пройшли етап дерадянізації і перейшли до наступного етапу — деімперіалізації, деколонізації. Це скасування у ще ширшому вигляді. Були пам’ятники Леніну, тепер черга доходить до пам’ятників Пушкіну

Вкрай важливим для перемоги є режим довіри, доброзичливості, взаємної підтримки між українськими громадянами. Виявляючи емпатію та турботу про ближнього, ти позитивно впливаєш на душевний стан людей. Навіть через повсякденну поведінку в тилу ти береш участь у боротьбі з ворогом

Може здатися, що воля — це можливість вибирати будь-що, але тоді й зворотний бік її — приймати наслідки своїх «будь-що». Напевно, в ідеальному вигляді це показав Ісус Христос, зваливши хрест усіх гріхів (а отже, відповідальності за них) на себе. Яка величезна свобода стоїть за цим! Тут чітко вбачається механізм: що більше ми здатні відповідати, то більша наша свобода

Творчість Кобзаря набагато ширша за будь-яку філософську нішу та ідеологічні рамки. Тарас Григорович це розумів і повставав проти далеких від життя філософських концепцій: «Я, незважаючи на мою щиру любов до прекрасного в мистецтві та в природі, відчуваю непереборну антипатію до філософій та естетик»

Сліпе копіювання чужих цінностей, без урахування своєї історії, традицій, ментальності, призводить до їх профанації, маніпулювання на шкоду справжнім інтересам народу та суспільства. Сьогодні не менш драматичний та переломний момент розвитку українського суспільства, бізнесу та безпосередньо людей. По суті, історичне ціннісне роздоріжжя. Від вибору ідеалів-цінностей залежить вектор розвитку, мобілізація людського, тимчасового та природного потенціалу країни на роки та десятиліття

Українцям, які героїчно протистоять російській агресії, надто добре відомо, що таке страх і смерть. Війна — це надто серйозно. З цією тезою неможливо сперечатися. Однак чи готова її так само сприймати решта світу, що живе в культурному коридорі постмодерністської пародійності та клоунади? Чи може культура виробити таку мову опису, яка дозволяє говорити смішно про страшне?

На думку Пітера Крайфта, професора філософії в Бостонському коледжі, релігія є прототипом зв’язуючих відносин, ніби дорога, на якій зустрічаються двоє (Пітер Крайфт «Їжа для душі: роздуми над читанням меси»). Безліч релігій виникло через культурні та історичні відмінності, а також різні розуміння духовного. Дехто вважає, що всі релігії представляють різні шляхи до одного Бога, у той час як інші вірять в унікальність свого божественного одкровення

Ми, люди, звикли думати про себе як про тих, хто розвивається, перебуває у становленні. А як щодо нашого Творця? Він вічно незмінний, статичний чи підвладний змінам при зіткненні з нами, людьми? Почасти підказка лежить у тому факті, що ми маємо два завіти: Старий і Новий, які показують нібито двох різних богів

«Парадокс — якби людина не мала образу Божого, тобто свободи волі, вона б ніколи не змогла переступити Божу заборону. Саме свобода як вищий принцип і уможливила її падіння. Так само, як раніше вона уможливила падіння Люцифера — його відпадання від Бога», — з інтерв’ю з Сергієм Пролеєвим