«Зона інтересів», яку Стівен Спілберг назвав «другим найкращим фільмом про Голокост після мого», претендує стати четвертою драмою-трендсеттером в історії

«Один ізраїльтянин запитав мене, чи зміг би я зняти картину, яка була б не про Голокост, а сама була б свого роду Голокостом?
Цілу ніч я гуляв Парижем, обмірковуючи цю ідею. У результаті погодився, ще не розуміючи, що беру на себе непосильне завдання, вплутуюсь у неможливу авантюру, дуже небезпечну, яка коштувала мені в результаті дванадцяти років життя», — Клод Ланцман, режисер «Шоа»

У таких протистояннях, як палестино-ізраїльський конфлікт, складно у формальній ретроспективі визначити, хто правий, а хто винний. Але є те, що зрозуміти й виправдати неможливо, — перетворення людини на звіра, що пожирає собі подібних. На жаль, таке неодноразово відбувалося у світовій історії. Страшно визнати, але у XXI столітті в кібуці Кфар-Аза, немов у краплі води, відобразився Голокост ХХ століття. Невже війни та трагедії людство нічого не вчать? Прислухаймося до того, що говорив з цього приводу Маріан Турський, 97-річний колишній в’язень Аушвіц-Біркенау

Відповідальні, але не винні… Яким чином індивідуальне та колективне взаємопов’язані, коли ми говоримо про такі злочини перед людством, як Голокост чи вбивство мирних українців у Бучі? Соціальні психологи кажуть: що більше ти «маєш», то більше «винен». Тоталітарні суспільства невипадково практикують психологічне насильство, через комбінацію почуттів провини та обов’язку керуючи «людською масою». Чи є у таких системах місце для особистої відповідальності?

Жанна Крючкова: В Іспанії переглянула фільм «Уроки фарсі». Це шедевр. Почну наше інтерв’ю з гри для посвячених.
Іль онай ау (прим. ред. «Я тебе люблю»). Як часто вам кажуть цю фразу останнім часом?
Вадим Перельман: Мені досить часто кажуть цю фразу. Вчора говорили. До речі, а що я відповідаю?
Читайте у відвертому інтерв’ю спеціально для Huxley