Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
8 хв. на читання

УРОКИ ПЕРШИХ ВОЄН В ІСТОРІЇ: чи винайдемо ми нову моральність, чи повторимо долю неандертальців

УРОКИ ПЕРШИХ ВОЄН В ІСТОРІЇ: чи винайдемо ми нову моральність, чи повторимо долю неандертальців
Поділитись матеріалом
Сальвадор Далі. Обличчя війни, 1940 / Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Коли люди «винайшли» війну? Відповісти на це питання людству завжди було непросто, але й досі дуже важливо. Від цього залежить, яким ми бачимо майбутнє світової цивілізації.

По суті, є лише два варіанти відповіді. Перший — війну спеціально ніхто не «винаходив», це природний результат боротьби за виживання під час біологічної еволюції.

Другий — людство не приречене на війни, вони не зашиті від початку в природу людини, а є побічним наслідком культурної еволюції. Подивимося, що можуть розповісти про нас і наше майбутнє найперші війни в історії людства.

 

ЯКЩО ВІЙНА — «НОРМА», ТО МИР — «ІДЕАЛ»

 

Якось науковці зі швейцарського статистичного центру вирішили взяти проміжок людської історії у 5000 років і підрахувати, скільки за цей період було воєн.

Виявилося, що за цей час 15 513 великих і малих воєн забрали 3 мільярди 640 мільйонів життів. А не воювало людство за 50 століть лише 292 роки! Чи означає це, що війна є більш природним станом для людини, ніж мир? Не факт!

У міфологіях і релігіях народів Азії, Європи та Америки у тій чи іншій формі присутні розповіді про золоту добу людства, коли всюди панував мир. Тобто війна із сивої давнини вважалася не природним станом, а наслідком ушкодження людської природи.

Загальний мир трактувався традицією не лише як ідеальне минуле, а й ідеальне майбутнє людства — орієнтир, якого потрібно прагнути. У будь-якому разі подібні уявлення, ідеали, цінності є для людства культурно-психологічною реальністю не менш значущою, ніж «вічна війна».

На жаль, сьогодні ми дуже далеко відстаємо від цих ідеальних точок нашої історії. Тим цікавіше дізнатися, як і коли ми перетнули межу, що в рамках певної філософської позиції дозволила поставити знак рівності між історією та війною.

 

НАСИЛЬСТВО — ЦЕ ЩЕ НЕ ВІЙНА

 

Не можна точно визначити, коли розпочалися перші війни. Проблема в тому, що війна — це не просто вбивство та насильство, приклади яких удосталь можна знайти і серед людських, і серед тваринних угруповань. Тут саме йдеться про чисту біологію та інстинкти.

Боротьба окремих особин за їжу, самку, територію, статус — це ще не війна. Війна починається тоді, коли насильство перетворюється на свідомий, спланований та організований акт агресії однієї групи щодо іншої.

Потрібно сказати, що за дуже рідкісним винятком, представленим буквально одиничними видами вищих приматів, у тваринному світі ми не знайдемо такого феномена, як війна. Де тоді шукати сліди «першої війни» людства? Звісно, ​​у генетичних параметрах нашого виду.

Міжнародна група генетиків досліджувала дані Y-хромосом різних популяцій і побудувала свого роду дерево життя чоловіків, з’ясувавши, що останній їхній спільний предок, так званий «у-хромосомний Адам», жив близько 254 тисяч років тому.

Після цього чоловікам ще двічі довелося пройти через свого роду «пляшкове горло» — періоди граничного скорочення популяції і, відповідно, генофонду.

 

НЕАНДЕРТАЛЬЦІ БУЛИ НІЧИМ НЕ ГІРШІ

 

Перше значне й різке скорочення генетичного розмаїття чоловічої популяції відбулося близько 47–54 тисяч років тому, коли частина Homo sapiens (він же по-науковому кроманьйонець, людина розумна, просто сапієнс) вкотре залишила Африку і почала швидко поширюватися по інших частинах світу. І все б нічого, але повноправними господарями Близького Сходу та Європи тоді були Homo neanderthalensis.

Неандертальці фізично були міцнішими і, ймовірно, навіть агресивнішими. Вони були пристосовані до життя в суворому кліматі, розводили вогонь, ховали мерців, виготовляли прикраси, створювали малюнки та ритуальні споруди, полювали на велику дичину. Хоча використовували зброю не тільки для полювання, а й один проти одного.

Великою мірою, від сапієнсів вони мало чим відрізнялися. Проте останнім протягом 5 тисяч років вдалося повністю позбавити Євразію від «конкуруючої фірми». Щоправда, неандертальці без бою не здалися.

Археологічні дані підтверджують, що вони не були безневинними істотами і навряд чи просто так поступилися людям своєю територією. Тим більше, що це було не перше їхнє зіткнення з кроманьйонцями. Вперше сапієнси намагалися штурмувати Близький Схід ще 90–100 тисяч років тому, але невдало.

 

УРОКИ ПЕРШИХ ВОЄН В ІСТОРІЇ: чи винайдемо ми нову моральність, чи повторимо долю неандертальців
Неандертальці. Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

ЧИ ЦЕ БУЛА ВІЙНА?

 

Чи це була війна у нашому розумінні слова? Складно сказати. Держав у тогочасних мисливців і збирачів не було, міст і писемності — теж. Наскільки свідомо у боротьбі за ресурси сапієнси могли «геноцидити» неандертальців, також не дуже зрозуміло. Адже часом конкуренти могли цілком мирно уживатись один із одним та навіть схрещуватися. За межами Африки неандертальці залишили нам у спадок 2–3% наших генів.

Кліматичні зміни, інбридинг та низька народжуваність, схрещування з Homo sapiens — все це могло, звісно, ​​негативно впливати на чисельність популяції неандертальців. Однак, коли вчені всі ці гіпотези перевірили за допомогою суперкомп’ютера, то кількісне моделювання показало: з погляду еволюції всі ці фактори не пояснюють заміщення одного виду іншим за такий короткий термін.

Найбільш правдоподібними причинами є перевага Homo sapiens у знаряддях та методах полювання, відсутність у неандертальців імунітету до принесених з Африки патогенів чи пряме знищення сапієнсами. У будь-якому разі першопричина зникнення Homo neanderthalensis — прихід до Європи людей сучасного виду.

 

ПЕРША КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ

 

Факт, що різке зниження генетичної різноманітності у чоловіків-сапієнсів збігається за часом зі зникненням популяції неандертальців, навряд чи можна визнати випадковим збігом.

Протягом довгих тисячоліть у неандертальців, мабуть, мав місце якийсь паритет у популяційному, культурному та технологічному розвитку, а можливо, навіть і якась перевага над кроманьйонцями. Тому вони змушені були використовувати єдиний безпечний маршрут міграції: минаючи Близький Схід, пробиратися вузькою прибережною смугою на Аравійський півострів, потім в Індостан і далі на Схід.

Та одного разу, 45 тисяч років тому, еволюційно «консервативніші» неандертальці побачили інших, інноваційно «прокачаних» кроманьйонців, протистояти яким було вже зовсім неможливо.

Сталося щось схоже на технологічні революції кам’яної, бронзової, залізної доби чи сучасні промислові революції, які породжують гігантські міграційні потоки та культурні зрушення.

Нагадаємо, що сьогодні ми з вами переживаємо вже четверту подібну революцію і практично однією ногою перебуваємо в епосі індустрії 5:0. Тож пристебніть ремені, злітаємо!

 

МАТРІАРХАТ — НАСЛІДОК ГЕНОЦИДУ?

 

Наступне «пляшкове горло» науковці виявляють близько 10–11 тисяч років тому. Це умовно збігається з початком періоду, який заведено називати «неолітичною революцією» — переходом від полювання та збирання до землеробства та осілого способу життя.

Насправді цей процес «революцією» не був, оскільки тривав довго, нерівномірно та з різним ступенем інтенсивності. Тобто так само нелінійно, як заміна неандертальців сапієнсами. У цей період бачимо, як генетична розмаїтість жінок збільшується, а чоловіків, навпаки, скорочується.

Зрештою їх стає у 17 разів менше! Навіть сьогодні переважна більшість окремих чоловічих ліній мають вік лише 4 тисячі років, тоді як жіночих — 10–15. Чим вам не додатковий аргумент феміністкам на користь матріархату та генетичної переваги прекрасної статі?

Вчені не можуть однозначно визначити, чому раптом зникли чоловіки. Найпростіша ідея — хвороби. Проте епідемій, які вражають виключно хлопчиків, наука не знає. Можливо, люди почали практикувати багатоженство. Але звідки взяти стільки жінок, щоби на одного чоловіка припадало аж 17 дружин, дочок та сестер?

Найлогічніше пояснення таке: неолітична революція дала землеробам можливість витрачати свій час не лише на виживання, а й на війни. Вони нападали на сусідніх мисливців та збирачів, чоловіків та хлопчиків убивали, а жінок забирали з собою.

Як бачимо, залишившись єдиним видом людини на планеті, людина розумна не заспокоїлася на досягнутому.

 

ПЕРШИЙ МІЖРАСОВИЙ КОНФЛІКТ

 

За часом до початку неоліту — кінця палеоліту примикає й поховання в Джебель-Сахабі, на кордоні Єгипту та Судану. Тут виявлено останки понад 60 чоловіків, жінок та дітей, які померли насильницькою смертю. І це вже не гіпотези генетиків, а перше однозначне археологічне свідчення про війну, яка мала місце 13 тисяч років тому, ще до народження цивілізації.

Крім ран, що стали причиною смерті, небіжчики Джебель-Сахаби мають безліч старих ран, отриманих у попередніх боях. Вони є не тільки у чоловіків, але й у дітей та жінок. Всі ці люди загинули в різний час та, ймовірно, у різних місцях, захищаючи місця свого проживання від набігів чужинців.

Характер травм, більшість яких завдано з великої дистанції пращою, стрілами чи списом, виключає внутрішньогруповий конфлікт. Це свідчить, що у суспільстві воювали тотально всі, довго, з молодих років і незалежно від статі, а чітких правил ведення війни не існувало.

Є версія, що конфлікт був першою «кліматичною» війною, викликаною нестачею ресурсів під кінець льодовикового періоду. Крім того, він є ще першою міжрасовою війною. Археологи вважають, що люди в Джебель-Сахабі були предками сучасних африканців, які жили на південь від Сахари.

Іншою стороною конфлікту були племена середземноморського типу з Північної Африки: їх поховання виявлено за 200 кілометрів від Джебель-Сахаби. Вважають, що противники відрізнялися один від одного не лише зовні, а й особливостями мови та ритуалу.

Деякі науковці розраховують на підставі даних із Джебель-Сахаби побудувати модель майбутнього, яке чекає на людство внаслідок різких кліматичних змін.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ВІДКРИТТЯ ВБИВСТВА НА ДИСТАНЦІЇ

 

На жаль, такі кліматичні теорії мають одне вузьке місце… Обвал популяції на стику палеоліту і неоліту дійсно збігся з різким похолоданням і, можливо, тривалими посухами в Африці та Євразії. Але це може бути простим збігом обставин. Бо людство й раніше неодноразово переживало період різкого похолодання. Однак при цьому чисельність популяції не скорочувалася настільки сильно.

Наприклад, останній, найхолодніший в історії льодовиковий період закінчився 15 тисяч років тому. Але для нього чомусь ніякого «пляшкового горла» генетики не виявили. Зважаючи на все, причинами воєн є не клімат, не гени та біологія, а культура та технології.

Тисячоліттями разом із Homo sapiens планетою бродили неандертальці, денисівці і ще, напевно, з десяток погано ідентифікованих Homo. Усі вони мали спільних предків, мігрували, утворювали ареали, періодично схрещувалися один з одним. Проте в результаті сапієнси залишилися одні, тому що еволюційним шляхом намацали форму культурного та технологічного домінування.

Грізним символом його став здогад про те, що вбивство може бути скоєно дистанційно, з безпечної відстані. Неандертальці ж продовжували полювати й боротися як раніше — у прямому контакті. Надалі дистанційне вбивство стало глобальним трендом на багато тисячоліть.

Спочатку спис, потім лук, вогнепальна зброя, артилерія, літаки, ракети… Ось зараз настає епоха дронів та роботів. А починалося все з примітивної метальної зброї в африканських саванах.

Звичайно, спочатку його ніхто не планував застосовувати до себе подібних. Але так само до Хіросіми й Нагасакі розміркували і вчені, які відкрили людству «мирний атом»…

 

Изображение лучников на стенах пещер в скальных убежищах Бхимбетка, Центральная Индия
Зображення лучників на стінах печер у скельних сховищах Бхімбетка, Центральна Індія / bradshawfoundation.com

 

ВІЙНА ТА МИСТЕЦТВО: ПЕРША ПРОПАГАНДА

 

Науковці з Каліфорнійського університету в Девісі припустили, що саме метальна зброя дозволила кроманьйонцям розвинути окомір і моторику, а також координацію очей та рук. Побічним культурним ефектом цього процесу став скельний живопис. А він, своєю чергою, дозволив вивести абстрактне мислення на новий рівень.

Таким чином, метальна зброя породила цілий ланцюжок культурно-технологічних інновацій, які допомогли людям стати розумнішими за будь-яких інших живих істот на Землі. Сьогодні ми говоримо про взаємозв’язок війни та пропаганди, про гібридні війни, де інформаційна складова відіграє важливу роль.

Ви здивуєтеся, проте все це мало значення вже на зорі цивілізації. Звісно, іконографія палеоліту не дає нам достовірних зображень збройних конфліктів, хоча це не означає, що їх зовсім не було. Але в постпалеолітичному мистецтві ми бачимо однозначні зображення військових сцен. Батальні сцени на стінах печер можна вважати першими зразками мілітаристської пропаганди.

Характерно, що в палеоліті немає зображень щитів, які не потрібні, якщо насильство залишається внутрішньогруповим. Спеціалізація щита цілком конкретна — захист від нападу ззовні. Тому він є однозначним маркером війни.

 

ВІЙНА — ПОБІЧНИЙ ПРОДУКТ КУЛЬТУРИ?

 

Хай там як, але почастішання збройних конфліктів та зміна їхньої форми в пізньому палеоліті/ранньому неоліті говорить про те, що близько 15–16 тисяч років тому в житті деяких людських суспільств відбулися якісь зміни. Це була так звана «революція широкого спектру», що мала переважно соціокультурний, а не біологічний характер.

Результатом її стала посилена експлуатація «низькорангових» ресурсів, зростаюча жорсткість територіальної поведінки, збільшення чисельності та щільності населення, ускладнення внутрішньої структури людських спільнот та взаємин з іншими групами.

Приводів для конфліктів і збройних зіткнень у таких умовах ставало дедалі більше, і вони набували все жорстокішого характеру. Таким чином, приблизно через 430 000 років після першого зафіксованого антропологами вбивства люди перейшли до війн.

Якщо вбивство Каїном Авеля можна вважати окремим випадком, то війни між першими містами-державами — це вже перехід насильства на зовсім інший рівень, коли воно стає спільною, колективною дією. І, великою мірою, вони вже мало чим відрізняються від будь-яких відомих нам з подальшої історії, зокрема й сучасних, воєн.

 

ПЕРША СУЧАСНА ВІЙНА

 

Археологи вважають, що оборонні укріплення перших поселень міського типу в Єрихоні та в Чатал-Хююку збудовано 9–10 тисяч років тому.

З цього часу починається та сама «реальна» історія людства, яка переважно є історією воєн: за пасовища, за орну землю, за зручну морську гавань, за контроль над торговим маршрутом, за корону, за імперську спадщину, за єдино правильні відправлення релігійного культу, за найкращий світ, за святу свободу…

Про перші неолітичні війни не збереглося письмових свідчень, проте деякі вражають археологів масштабами катастрофи. Як, наприклад, до попелу спалене 7,5 тисяч років тому воїнами Урука найбагатше, величезне на той час місто Хамукар.

Це, мабуть, перша археологічно підтверджена війна між державами у сучасному сенсі цього слова. Сталася вона на початку IV тисячоліття до н. е., коли цивілізація Месопотамії переживала чергову «культурну революцію»: починається виплавка металу та перехід від обсидіана до міді, з’являються колесо, транспорт, гончарне коло, стрімко зростають кількість, розміри та населення міст.

 

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЦИКЛИ ВІЙНИ Й МИРУ

 

Існує точка зору, що подібні економічні стрибки, а відповідно, й цикли війни та миру пов’язані з якісними стрибками в інформаційному обміні. Доктор Елен Вітні-Сміт після багаторічних досліджень дійшла висновку, що в історії людства було 6 таких «інформаційних революцій».

Перша сталася у мисливців та збирачів ще до винаходу землеробства. Друга — виникнення писемності. Третя — народження Римської імперії та її занепад. Четверта — поява друкарського верстата. П’ята пов’язана з електрикою. Шоста — це цифрова революція, яка відбувається на наших очах.

Революції призводять до економічного буму, за яким ідуть неминучий крах, низка руйнувань та воєн. Але, як не дивно, зважаючи на все, саме в цій специфіці людської історії криється не лише прокляття, а й порятунок.

 

Мозаика «Александр», датируемая примерно 100 г. до н.э., — это римская напольная мозаика, первоначально хранившаяся в Доме фавна в Помпеях. На ней изображена битва между армиями Александра Македонского и Дария III Персидского
Мозаїка «Олександр», датована приблизно 100 р. до н. е., — це римська мозаїка, що спочатку зберігалася в Будинку фавна у Помпеях. На ній зображено битву між арміями Олександра Македонського та Дарія ІІІ Перського / thoughtco.com

 

ЗАПОВІДЬ, ЩО СТВОРИЛА «ІДЕАЛЬНОГО ХИЖАКА»

 

Біологічна еволюція людини не закінчилася, вона триває. Однак ще в палеоліті вона припиняє бути значним фактором розвитку, поступаючись першістю надорганізмовій, суспільній еволюції, темпи якої досі продовжують наростати за рахунок різноманітних технологічних і культурних інновацій.

До неоліту міжвидовий відбір завершився тим, що сапієнси залишилися єдиним видом у тій біологічній ніші, де раніше одночасно уживалися й інші види. Але що запустило цю надбіологічну еволюцію?

Можна припустити, що у кроманьйонців відбулася якась унікальна трансформація біосоціальних законів, які сформувалися за 2–2,5 млн років колективного життя у савані в їхніх предків, спільних із неандертальцями та денисівцями.

На відміну від інших видів, еволюція сапієнсів у палеоліті відповіла на зміни середовища «винаходом» основ моральності — системи табу, де найзначнішою із заборон стала «Не вбивай!». І саме це перебудувало зміст процесу еволюції пралюдини, яка пішла шляхом обмеження біосоціальних законів.

Заборона на вбивство зробила суспільно легітимною особисту ініціативу, сприяла накопиченню знань, майстерності та навичок соціальної взаємодії. Парадокс, але саме заповідь «Не вбивай!» створила з людини не лише моральну істоту, а й «ідеального хижака».

 

СВІТ НА ПОРОЗІ «НОВОЇ МОРАЛЬНОСТІ»

 

За історичними мірками людина зайняла ту нішу, в якій одноосібно перебуває досі, не так давно. Однак із погляду популяційної динаміки жоден монополіст в екологічній ніші не може уникнути екологічної кризи.

Важливо розуміти, що всі наші «революції», всі перебудови біфуркаційного характеру — це процес не тільки адаптації суспільства до нових умов, а й адаптації природи до суспільства у відповідь. Саме тому ми спостерігаємо, як усю свою історію людство, що тужить за «золотою добою», вільною від насильства, вражають кризи та війни — побічні ефекти цієї взаємної адаптації.

Можна сперечатися, наскільки у принципі керованою є громадська еволюція. Але сьогодні, у глобальному світі, характер антропогенезу, його швидкість та наслідки такі, що надію на «природну», стихійну адаптацію цивілізації до нових умов існування слід визнати ілюзорною.

Людство має свідомо і цілеспрямовано «перевинайти»/трансформувати моральний імператив. Тобто ту систему заборон та моральних законів, яка колись зробила його одночасно домінуючим видом на планеті та фактором ризику планетарного масштабу. У тому числі щодо самого себе.

Як унікальний монополіст в унікальній екологічній ніші, людство стоїть сьогодні перед грандіозним еволюційним вибором. Подібним до того, що колись відбувся в епоху палеолітичної та неолітичної революцій.

Або ми в планетарному масштабі повторимо долю денисівців та неандертальців, або знову радикальним чином змінимо характер взаємин людей між собою та з природою.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: