Мартин Гал
Український письменник
Liberal Arts
6 хв. на читання

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Люк де Клап’є де Вовенарг — віртуоз афоризму епохи Просвітництва

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Люк де Клап'є де Вовенарг — віртуоз афоризму епохи Просвітництва
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Історія французької есеїстики та французького афоризму виявилася б неповною, якщо залишити поза увагою творчість Вовенарга (1715–1747). Його книги «Введення в пізнання людського розуму» й «Роздуми і максими» не настільки відомі, як «Досліди» Монтеня та «Думки» Паскаля, але за силою впливу на читача зовсім не поступаються їм.

Думка маркіза де Вовенарга гостра, ніби меч, і точна, мов постріл снайпера. Афоризм — його улюблений жанр: Вовенаргу підвладне одним рядком висловити багато, ніби він володіє навичками вправного жонглера, в руках якого слова знаходять вірний напрямок і належну силу.

Навіть великий Вольтер листується з Вовенаргом і захоплюється його літературними дослідами, ба більше, робить записи на полях його творів, про що повідомляє автору у своєму листі: «Я скористався Вашим дозволом, люб’язний мій філософе, і покреслив олівцем одну з найкращих книг, написаних нашою мовою, попередньо перечитавши її з найпильнішою увагою».

Ясність викладу думок — основа літературної віртуозності Вовенарга. Він не терпить складного й заплутаного стилю, вважає його фундаментом помилок. Логічно точно мислити — означає уникнути багатослів’я, яким грішать навіть хороші автори.

І нехай Вовенарг — це письменник-аматор і філософ-самоучка, цінність його афоризмів від цього факту аж ніяк не зменшується, навпаки: ми в захваті, адже вважаємо його думки глибокими, а стиль — чудовим.

Повірте, цей геніальний вискочка, як ніхто інший в епоху Просвітництва, зрозумів головне про людину. І якщо ви ще не знаєте його текстів, то час знайомства настав.

 

Передмова — це зазвичай та сама промова адвоката в суді, де жодне ораторське мистецтво не владне вплинути на перебіг справи: якщо твір вдалий, його оцінять і так; якщо невдалий — його однаково не виправдати

 

Вовенарг

 

БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Люк де Клап’є де Вовенарг — таким є повне ім’я нашого сьогоднішнього героя — народився 6 серпня 1715 року в місті Екс-ан-Прованс у родині дворянина Жозефа де Клап’є, власника замку Вовенарг. Батько письменника обіймав посаду першого консула і за сміливість, виявлену ним під час чумної епідемії 1720-1721 років, отримав титул маркіза. Син успадкував його та навіть використовував на титульному аркуші своїх творів.

Про дитинство й юність Вовенарга відомо дуже мало. Згадують про можливе навчання в коледжі Екса, але інформація ця вельми суперечлива. Зрозуміло, що належної освіти Вовенарг не отримав. Більшість знань зі стародавньої історії, літератури та філософії отримано ним у результаті самоосвіти. Люк Вовенарг уособлював тип людини-автодидакта — самоучки, яка здобула високий рівень знань самостійно: поза стінами будь-якого навчального закладу і без допомоги будь-яких учителів.

У віці 20 років Вовенарг вступає на військову службу та бере участь у двох військових кампаніях: Італійській (1735) і Богемській (1742). Військова муштра й одноманітність життя впливають на письменника гнітюче. Крім того, його мучать хвороби, різко погіршується зір.

1744 року Люк подає у відставку, сподіваючись на дипломатичну кар’єру. Через матеріальні труднощі Вовенарг повертається до рідного міста, але там його спіткало страшне нещастя — перенесена віспа спотворює обличчя молодої людини, а отже, про кар’єру дипломата доведеться забути.

 

Шарль Амеде Колен. Портрет Люка де Клапье, маркиза де Вовенарга, XIX век
Шарль Амеде Колен. Портрет Люка де Клап’є, маркіза де Вовенарга, XIX століття / meisterdrucke.uk

 

Єдине, що залишається в житті Вовенарга, — це література. Він починає листуватися з Вольтером і, підбадьорений його схвальним відгуком на свою статтю про Корнеля й Расина, вирішує зайнятися письменницькою справою всерйоз.

У 1745 році Вовенарг переїжджає до Парижа та наполегливо працює. Бере участь у літературному конкурсі Французької академії на тему: «Міркування про нерівність багатств». Готує до видання свою книжку «Вступ до пізнання людського розуму, супроводжуваний міркуваннями і максимами на різні теми», яка виходить у світ в лютому 1746 року.

У цей же час продовжує спілкування з Вольтером, який дає захоплений відгук на його книгу. Вольтер упевнений у величезному творчому потенціалі свого друга і пророкує його таланту велике майбутнє. Проте всім цим мріям здійснитися не судилося.

На початку 1747 року стан здоров’я Вовенарга різко погіршується, через раніше обморожені ноги хвороба прогресує, і 28 травня 1747-го у віці 31 року майстер французького афоризму маркіз де Вовенарг помирає, відмовившись, за легендою, від останнього причастя. Він помер, як жив та вчив інших: «тільки той здатний на велике діяння, хто живе так, немов він безсмертний», і «найбільшою помилкою є міряти життя мірою смерті», бо «думка про смерть підступна: захоплені нею, ми забуваємо жити».

Через рік після смерті Вовенарга, в 1748 році, Вольтер виголосив надгробне слово про загиблих французьких офіцерів і з дивовижною теплотою охарактеризував життя й книгу свого друга:

«Яким дивом ти у двадцять п’ять років опанував справжню філософію і справжнє красномовство, не маючи інших наставників, окрім кількох хороших книг? Як вдалося тобі в наше століття ницості так високо злетіти? І за такої воістину геніальної глибини й сили думки зберегти простодушність сором’язливої дитини? Серед багатьох праць, написаних тими, хто вважав себе покликаним повчати людей, я не знаю жодної, яка б за мудрістю своєю перевершувала главу про моральне добро та зло з книжки, про яку йдеться.

Нехай у цій книжці не все однаково вдалося автору, та або я засліплений дружбою, або й справді ніколи не читав нічого настільки ж корисного для правильного розвитку душі, наділеної хорошими задатками і здатної вдосконалюватися. Твір, що залишився після пана де Вовенарга, містить чудові думки — у цьому мене зайвий раз переконує зневага до нього любителів дзвінких фраз і порожньої дотепності».

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ТВОРЧИЙ СПАДОК

 

Вовенарг написав мало, але все, створене ним, позначене печаткою його особистості; він протистояв не істині, а радше — долі, його читаєш без душевної тривоги, відчуваючи співчуття та ніжну симпатію до цієї людини, яка прожила благородне й сумне життя…

 

Еміль Золя

 

Творчу спадщину Вовенарга становить двотомник «Повного зібрання творів», виданий посмертно 1797 року, проте умовно всі його тексти можна розділити на три частини. Перша — це книжка «Вступ до пізнання людського розуму», друга — книжка афоризмів «Роздуми і максими», до третьої частини входять критичні статті та нотатки Вовенарга про його літературних попередників, а також про сучасних йому письменників і філософів.

З огляду на те, що рання смерть не дозволила письменникові якимось чином змінити текст єдиного прижиттєвого видання його творів, ми очікуємо від прочитання цих книжок чогось недоговореного, неточно оформленого, сподіваємось зануритись у чернетку, а отримуємо абсолютно готову літературну страву, майстерно приготовану автором.

Написане Вовенаргом зовсім не схоже на незакінчений витвір Паскаля, навпаки, всі його тексти під час читання сприймаються цілісно, як оформлені остаточно, готові й добре продумані.

Звісно, творіння Вовенарга не виникли з нічого, його великі попередники Монтень, Ларошфуко, Паскаль і Лабрюєр справили на письменника істотний вплив, але в цьому немає нічого поганого.

Історія літератури — це історія запозичень і повторень, плагіату думки й прихованих цитат. Нових ідей і нових думок, нових сюжетів і нових почуттів уже давно немає й бути не може, кожному автору передує інший автор, кожній новій книзі передує написана раніше.

Вовенарг зумів заново осмислити теми «Дослідів» Монтеня та «Характерів» Жана де Лабрюєра в книжці «Введення в пізнання людського розуму», у «Роздумах і максимах» — перевершити афоризми Ларошфуко стислістю й точністю, а вишуканий стиль Паскаля затьмарити довершеністю власного письма.

«Внутрішній досвід» Вовенарга не завжди безпомилковий, але він знає, що «вивчаючи життя однієї людини, вивчаєш історію всього роду людського».

Вовенарг не мав можливості вивчати звичаї суспільства, а тому всі його висновки про людину засновані на самопізнанні. Багато речей вгадано автором, дещо вистраждано особисто, деякі припущення виникли завдяки творчій інтуїції, а справжні діаманти прозрінь даровані небесами.

Усі ці компоненти творчого натхнення знайшли дивовижну єдність у голові Вовенарга, а його письменницький дар створив із цієї реторти слів справжній шедевр.

 

АФОРИЗМИ МАРКІЗА ДЕ ВОВЕНАРГА

 

Якщо афоризм потребує пояснень, він є невдалим

 

Вовенарг

 

«Ми рідко занурюємося в чужу думку; тому, коли нам самим приходить така ж, ми без зусиль переконуємо себе, що вона абсолютно самобутня — стільки в ній тонкощів та відтінків, яких ми не помітили у викладі її автора».

«Незмінна скупість у схваленні — вірна ознака посереднього розуму».

«Занадто швидкий успіх майже завжди минущий: він — дітище випадку, а не таланту».

«Успіх дарує багато чого, тільки не друзів».

«Усвідомлення своєї сили примножує її».

«Хто нездатний до великих звершень, той зневажає великі задуми».

«Велика людина береться за великі справи, бо усвідомлює їхню велич, дурень — бо не розуміє, які вони важкі».

«Розумні люди були б геть самотні, якби дурні не зараховували до них і себе».

«Якщо у дурної людини гарна пам’ять, голова у неї набита всілякими випадками з життя й думками, однак зробити з них висновок вона нездатна — але ж у цьому вся суть».

«Посередність однаково нечутлива і до вищих благ, і до найгірших бід».

«Не мати жодної чесноти так само неможливо, як не мати жодного недоліку».

«Ми не любимо, коли нас жаліють за скоєні нами помилки».

«Звичка — все, навіть у коханні».

«Той, хто вимагає плати за свою чесність, найчастіше продає свою честь».

«На своє нещастя, людина не може мати талант, не відчуваючи бажання принижувати інші таланти».

«Критикувати автора легко, важко оцінити».

«Перекажіть кому-небудь вичитану в книжці думку, і вам дадуть відповідь, що вона не нова; запитайте тоді, а чи правильна ця думка, і з’ясується, що саме про це ваш співрозмовник не замислювався».

«Одні чекають від письменника підтвердження своїх думок і почуттів, інші захоплюються лише таким твором, який перевертає всі їхні попередні поняття, не шкодуючи жодного принципу».

«У посередніх писак більше шанувальників, ніж заздрісників».

«У найгіршого паперопсувача завжди знайдеться хоч один палкий шанувальник».

«Нагородити людину честолюбством, не наділивши талантом, — ось найбільше зло, яке може заподіяти їй доля».

«Істина менш зношена, ніж слова, бо не є такою доступною».

«Новизна — єдина незаперечна прикмета генія».

«Усе, що занадто довге, приїдається, навіть життя; проте його люблять».

«У певному сенсі недоліки будь-якого твору зводяться до одного — він занадто довгий».

«Якщо людина пише не тому, що думає, їй нема чого думати, щоб писати».

«Ті, що прийдуть після нас, будуть, можливо, знати більше та вважати себе розумнішими, але чи стануть вони щасливішими і мудрішими? Хіба ми самі, які знають так багато, кращі за наших батьків, які знали так мало?»

 

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Жан де Лабрюєр — знавець людських характерів

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: