Мартин Гал
Український письменник
Liberal Arts
5 хв. на читання

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Жан де Лабрюєр — знавець людських характерів

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Жан де Лабрюєр — знавець людських характерів
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Дві тисячі триста років тому давньогрецький філософ і вчений Теофраст (381–287 до н. е.) написав книжку «Етичні характери», де в художній формі описав 30 якостей людини (здебільшого негативних!), починаючи з лицемірства й лестощів і закінчуючи лихослів’ям та підлістю.

Французький письменник Жан де Лабрюєр (1645–1696) займався перекладом тексту цієї книжки і мимоволі став додавати до неї свої зауваження й поправки, а незабаром створив і оригінальний текст, названий ним «Характери, або Звичаї нинішнього віку».

Лабрюєр написав лише одну книгу, але вона здобула всесвітню славу. Багаторазово перевидана за життя автора, книжка «Характери» (це її коротка назва) продовжує свою тріумфальну ходу, і сьогодні її перекладають і публікують, читають і цитують, а сам Лабрюєр правомірно належить до числа великих французьких моралістів.

Еміль Золя писав: «Читання «Характерів» змушує міркувати, але ще більше — посміхатися; часом дивуєшся тонкощам спостережень автора, глибині деяких його думок; він подобається — бо у нього немає упереджених думок, немає системи, він не шукає іншого способу викласти нам чесноту, окрім опису наших слабкостей і вад».

Не сумніваюся: мине ще дві тисячі років, і читачі майбутнього будуть здивовані, що люди, описані Лабрюєром, майже нічим не відрізняються від них, навпаки, мають характери людей минулого й демонструють такі самі чесноти й вади.

 

Хіба я не можу розумно думати і після них, як інші будуть розумно думати й після мене?

 

Жан де Лабрюєр

 

ХТО ВІН — ЖАН ДЕ ЛАБРЮЄР

 

Біографічні дані про письменника вельми мізерні. Відомо, що він народився 16 серпня 1645 року поблизу Парижа в сім’ї чиновника міського муніципалітету. Освіту він здобув гідну завдяки грошам рідного дядька. Про дитячі та юнацькі роки Лабрюєра відомостей немає.

Ми знаємо лише, що він навчався права на юридичному факультеті Орлеанського університету і закінчив його 1665 року. Деякий час працював адвокатом, але припинив юридичну практику, оскільки отримав пропозицію зайнятися вихованням онука Конде — герцога Бурбонського — і право жити при королівському дворі.

Тривалі спостереження за манерами та звичаями знаті, що потопала в розкошах, лягли в основу його уявлень про особливості характеру вельмож, які згодом Лабрюєр використав у літературних цілях.

Незважаючи на залежне становище, Лабрюєр уміло розпоряджався вільним часом: багато читав і почав писати. Записував роздуми, складав короткі літературні портрети і бавився епіграмами. За десятиліття праці у Лабрюєра назбиралося матеріалу на цілу книгу, і одного разу, під час зустрічі зі своїм другом, книготорговцем Мішалле, він жартома запропонував тому надрукувати її.

Мішалле ризикнув і 1688 року опублікував роботу Лабрюєра у виданні під назвою «Характери Теофраста, переклад з грецької, і Характери, або Звичаї нинішнього віку». Книга складалася з нарисів Теофраста «Етичні характери» у перекладі Лабрюєра і 418 фрагментів, створених самим письменником.

Заради справедливості слід сказати, що переклад Теофраста, зроблений французьким письменником, найімовірніше, було застосовано як маркетинговий хід, що мав на меті використати авторитет античного автора і тим самим сприяти прихильності читацької аудиторії до твору Лабрюєра.

І розрахунок виявився вірним. Успіх книги перевершив усі очікування, вона користувалася такою величезною популярністю в читачів, що принесла видавцеві казковий прибуток у 300 тисяч франків! У перекладі на гроші нашого часу це була нечувана сума!

Книжка «Характери» Жана де Лабрюєра вийшла друком пізніше за «Максими» Ларошфуко та «Думки» Блеза Паскаля, проте не це відрізняє їх одна від одної, а те, ким були автори в реальному житті. І якщо Ларошфуко вважав себе політиком, а Паскаль був науковцем, то Лабрюєр уже з перших сторінок книжки впевнено заявляє про себе як про письменника і робить це з повним розумінням свого літературного покликання й творчих завдань.

 

«ХАРАКТЕРИ» (1688)

 

Письменник має бути таким самим майстром своєї справи, як, скажімо, годинникар. Весь талант автора полягає в умінні живописати і знаходити точні слова

 

Жан де Лабрюєр

 

Підбадьорений успіхом першої публікації «Характерів», Лабрюєр раз у раз додавав до книги нові думки та свіжі спостереження людської натури. До останнього, восьмого, прижиттєвого видання «Характерів» включено 1120 фрагментів, які розбиті на 16 тематичних розділів.

Вони певною мірою нагадують глави «Дослідів» Монтеня, бо також тримаються на фундаменті «Про»: «Про творіння людського розуму», «Про жінок», «Про серце», «Про світське суспільство і про мистецтво вести бесіду», «Про столицю», «Про вельмож», «Про судження», «Про моду», «Про людину» тощо.

Та якщо розділи з книги Монтеня — як нариси на певну тему, ґрунтовні та всебічні, то глави «Характерів» складаються з фрагментів та афоризмів, гранично лаконічних і часто незв’язаних один з одним.

Думки Лабрюєра говорять тільки про щось одне, вони подібні до медичного діагнозу: стислого і безжального. Висловлювання звучать у безапеляційному тоні, не допускають діалогу і відкидають необхідність доказів. Наведених аргументів автору достатньо, а отже, й читачеві їх має вистачити цілком.

Лабрюєр уже в передмові до книжки попереджає: «Деякі мої роздуми справді короткі, інші — розлогіші; про різні речі думаєш по-різному, тому й висловлюєш їх по-різному: сентенцією, міркуванням, метафорою або іншим тропом, зіставленням, простою аналогією, розповіддю про якусь подію або про одну з її подробиць, описом, картиною; звідси й випливає довжина або стислість моїх роздумів».

У «Характерах» Лабрюєр виступає не лише в ролі мораліста, а насамперед — психолога й соціолога. Описуючи особливості психічних станів і причини вчинків людей, він не тільки констатує захворювання, що вразили звичаї, а й намагається зрозуміти, чому це відбувається. Він шукає зв’язок між устроєм суспільства і характерами людей, які він формує.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Не можна сказати, що Лабрюєр у всьому оригінальний, у тексті багато запозичень і прихованого плагіату, але автор уже в першому рядку першого розділу дає собі індульгенцію і готує бездоганне алібі:

«Все давно сказано, і ми запізнилися народитися, бо вже понад сім тисяч років на землі живуть і мислять люди. Урожай наймудріших і найпрекрасніших спостережень над людськими звичаями зібрано, і нам залишається лише підбирати колосся, залишене стародавніми філософами і наймудрішими з наших сучасників».

І нехай «Характери» Лабрюєра — це опубліковані «записники» або щось на кшталт літературного щоденника, але саме така форма викладу — одна з причин чарівливості стилю його письма. Адже йому першому з авторів класичної літератури вдалося написати книгу «без композиції».

За влучним зауваженням відомого французького літературознавця Шарля де Сент-Бева (1804–1869), Лабрюєр «володіє мистецтвом (набагато більшим, ніж мистецтво послідовного викладу) писати книжки, в яких, здається, немає видимого зв’язку, але він, тим не менш, несподівано проступає то там, то тут.

На перший погляд думки письменника здаються безладним зібранням фрагментів, які блукають один за одним у вигадливому лабіринті, не пориваючи, однак, нитки, яка їх пов’язує. Кожна думка розвивається, висвітлюється, різноманітно співвідноситься з іншими, таємно супутніми їй».

Земний шлях Жана де Лабрюєра тривав лише 50 років, та його «Характерам» судилося довге життя, бо книжка закарбувала не лише образ доби моменту написання, а й відобразила загальні риси людства в цілому й людини як окремої особистості.

І кожен із нас, якщо ще не втратив жаги до прекрасного, може черпати з колодязя мудрості французького письменника ту думку, яка припаде йому до душі саме тепер.

 

Титульный лист 10-го издания книги Ла Брюйера «Характеры, или Нравы нынешнего века». Редактор Мишалье, Париж, 1699 год
Титульний аркуш 10-го видання книги Лабрюєра «Характери, або Звичаї нинішнього віку». Редактор Мішалле, Париж, 1699 рік / wikipedia.org

 

МІЙ ЛАБРЮЄР

 

Довге життя книжкам приносять тільки досконалість форми і глибока правдивість в описі людської натури. Лабрюєр, який з кожної фрази прагнув зробити витвір мистецтва і живописав з рідкісною точністю вічну гру людських пристрастей, не помре, доки житимуть французи, доки вони не перестануть мислити. Ніхто з класиків не є такий сучасний, як він

 

Андре Моруа

 

«Дурні читають книжку і нічого не можуть у ній зрозуміти; пересічні люди думають, що їм усе зрозуміло; істинно розумні люди іноді розуміють не все: заплутане вони вважають заплутаним, а ясне — ясним. Так звані розумники мають за неясне те, що ясно, і не розуміють того, що цілком очевидно».

«Є галузі, в яких посередність нестерпна: поезія, музика, живопис, ораторське мистецтво. Яка мука слухати, як оратор пихато виголошує нудну промову або поганий поет із пафосом читає посередні віршики!»

«Одні гідні схвалення й прославлення за те, що добре пишуть, інші — за те, що зовсім не пишуть».

«Говірливість — одна з ознак обмеженості».

«Талантом співрозмовника вирізняється не той, хто охоче говорить сам, а той, з ким охоче говорять інші; якщо після бесіди з вами людина задоволена собою і своєю дотепністю, вона цілком задоволена і вами». 

«Упередженість зводить найвеличнішу людину до рівня найобмеженішого простолюдина».

«Тесть не любить зятя, свекор любить невістку; теща любить зятя, свекруха не любить невістку; все у світі врівноважене».

«Жінки схильні до крайнощів: вони або набагато гірші, або набагато кращі за чоловіків».

«Найважче зцілити ту любов, яка спалахнула з першого погляду».

«Сміятися з розумних людей — такий привілей дурнів, які в суспільстві відіграють ту саму роль, що блазні при дворі, — тобто жодної».

«Життя — це те, що люди найбільше прагнуть зберегти і найменше бережуть».

«Чи може навіть дуже обдарована і наділена неабиякими чеснотами людина не сповнитися свідомістю своєї нікчемності, якщо замислиться про те, що вона помре, а у світі ніхто не помітить її зникнення й інші одразу посядуть її місце?»

«Важче скласти собі ім’я чудовим твором, ніж прославити твір посередній, якщо ім’я вже створено».

«Якщо читач не схвалить ці «Характери», я буду здивований; якщо схвалить, я однаково буду дивуватися».

 

ВЕЛИКІ ФРАНЦУЗЬКІ МОРАЛІСТИ: Блез Паскаль — «французький Леонардо» та автор прозрінь

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: