Мартин Гал
Український письменник
Liberal Arts
6 хв. на читання

ВЕЛИКІ ЯПОНЦІ: Кобо Абе — письменник-екзистенціаліст і майстер японського філософського роману

ВЕЛИКІ ЯПОНЦІ: Кобо Абе — письменник-екзистенціаліст і майстер японського філософського роману
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Ім’я японського письменника Кобо Абе (1924–1993) стало мені відоме тридцять років тому, коли один за одним я прочитав три його романи: «Жінка в пісках», «Людина-скринька» та «Чуже обличчя». Враження від першого прочитання залишилося у пам’яті як відчуття неймовірної самотності й безнадійності, що кочувало сторінками книжок, майже не залишаючи приводів для оптимізму.

Занурення письменника в психологію розкривало складні взаємини людини й суспільства, суть вічного конфлікту між бажанням бути собою і необхідністю пристосуватися до реальності.

Читання творів Абе збіглося із часом пізнання «Стороннього» Камю та «Нудоти» Сартра. Японський письменник здався мені неймовірно близьким до європейського екзистенціалізму, і я раптом побачив його літературних попередників: Достоєвського й Андрєєва, Кафку й Акутагаву.

Уже після першого знайомства Кобо Абе потрапив на олімп моїх літературних симпатій як автор філософських романів, що по праву входять до скарбниці світової літератури другої половини XX століття.

Я хочу вірити: книжки Кобо Абе цілком заслуговують на те, щоби бути прочитаними вами, якщо випадково ви їх обійшли стороною.

 

Бажання стати письменником — звичайнісінький егоїзм: прагнення стати ляльководом і в такий спосіб відокремити себе від інших маріонеток

 

Кобо Абе

 

ЯПОНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ, ДИТИНСТВО В КИТАЇ ТА КИТАЙСЬКЕ ІМ’Я

 

Кобо Абе народився 7 березня 1924 року в Токіо, і його японське ім’я при народженні — Кіміфуса. Та оскільки перші 16 років свого життя він прожив у Китаї, разом із батьком, який працював у медичному університеті міста Мукден (нині — Шеньян) у Маньчжурії, то його ім’я, змінене подібно до китайського, стало звучати як Кобо.

Доля розпорядилася вдало, подарувавши хлопчикові прекрасне та звучне письменницьке ім’я — Кобо Абе.

У Китаї Кобо навчався в середній школі. Він ріс і розвивався в мультикультурному просторі, вплив китайської культури розширив його світогляд та сформував широкий погляд на дійсність, який він не зміг би отримати, якби залишився в Японії.

Під час навчання Абе багато читає, і велике враження на нього справляють книжки європейських класиків, а також твори Достоєвського та Гоголя. Коли 1940 року Кобо Абе повертається до Токіо, він починає серйозно знайомитися з японською культурою.

Завершивши середню освіту, молодий чоловік вирішує йти шляхом батька і 1943 року вступає на медичний факультет Токійського університету, щоб освоїти професію лікаря. Але зробити медичну кар’єру Кобо Абе не вдалося, не пропрацювавши лікарем і дня, він обрав справою життя письменництво і, як виявилося, — недарма.

 

ВЕЛИКІ ЯПОНЦІ: Кобо Абе — письменник-екзистенціаліст і майстер японського філософського роману
Кобо Абе (справжнє ім’я — Кіміфуса Абе) — японський письменник, драматург і сценарист, один із лідерів японського повоєнного авангарду в мистецтві. Основна тема творчості — пошук людиною власної ідентичності в сучасному світі. / themoviedb.org

 

ПОКЛИКАННЯ Й ВИЗНАННЯ: «СТІНА» І ПРЕМІЯ АКУТАҐАВИ

 

Літературний дебют молодого письменника відбувся 1947 року, коли, написавши книжку поезій обсягом 62 сторінки, Абе самостійно видрукував тираж на машині трафаретного друку. Поетична збірка являла собою сплав поезії Рільке й філософії Хайдеггера. Особливого успіху книга віршів не мала.

Того ж 1947 року Кобо Абе написав роман, який спочатку називався «Глиняні стіни», але перед публікацією за рік автор змінив назву на «Дороговказ наприкінці шляху». Книжка сподобалася відомому японському письменнику та літературному критику Ютака Ханія, який посприяв її виданню.

Натхненний позитивними оцінками своєї творчості, Кобо Абе пише повість «Стіна. Злочин S. Карми», твір, створений у кафкіанському стилі, що нагадує абсурдну ситуацію Йозефа К. з роману «Процес».

1951 року повість вийшла друком у журналі «Сучасна література» й одразу ж удостоїлася премії Акутаґави за талановитий письменницький дебют. Заради справедливості слід сказати, що не всі члени журі були «за», але вирішальним став авторитет письменника Ясунарі Кавабати (1899–1972), майбутнього лауреата Нобелівської премії з літератури (1968), який з ентузіазмом підтримав кандидатуру Абе.

Того ж 1951 року письменник розширює повість, дописує ще дві частини, і вже під новою назвою «Стіна» книга виходить окремим виданням.

Літературна кар’єра Кобо Абе набирає обертів. Він починає писати п’єси та оповідання. У 1959 році публікується науково-фантастичний роман «Четвертий льодовиковий період». Творчий потенціал письменника міцнішає, і незабаром він закінчує та публікує найвідоміший свій твір — «Жінка в пісках».

 

«ЖІНКА В ПІСКАХ» (1962)

 

Безплідність піску, якою вона видається зазвичай, пояснюється не просто його сухістю, а безперервним рухом, якого не може перенести ніщо живе. Як це схоже на похмуре життя людей, які день у день чіпляються одне за одного

 

Кобо Абе

 

«Жінка в пісках» — один із найкращих творів письменника, найбільш людяний і досконалий. Це роман про людину та її боротьбу за право залишатися людиною в нелюдській ситуації. Головний герой потрапляє в пісочне село, у фантастичні, але нестерпні умови, де він змушений від ранку до ночі відгрібати пісок, щоб отримати з села воду і їжу. Разом із незнайомою жінкою, у якої він опинився з волі випадку, вони працюють не покладаючи рук.

Кобо Абе дає наукове, енциклопедично точне визначення мінералу: «Пісок — скупчення зруйнованої гірської породи. Іноді включає в себе магнітний залізняк, каситерит, рідше — золотий пісок. Діаметр від двох до однієї шістнадцятої міліметра».

Пісок у романі — це символ руйнування, сліпа й безжальна сила реальності, що засипає нас проблемами, які нерозв’язні.

Епіграф до роману — «Без загрози покарання немає радості втечі» — з перших рядків вводить нас у простір дикої ситуації, коли людина перетворена на звичайного раба, вантажника піску, і ця сізіфова праця абсурдна за своєю суттю (незважаючи на зусилля, пісок засипає житло знов і знов, і цьому жаху нема завершення); врешті-решт пісок, як і камінь для Сізіфа, стає єдиним сенсом буття.

Юлія Ярославцева так визначає суть психології головного героя:

«Спроба втечі — це не спроба втекти з піщаного села, це радше спроба виразити себе, показати, що ти не хочеш бути лише піщинкою в цьому світі, що ти набагато більший, але втечу зірвано, героя повернули на місце, більше бажання втекти немає, отже, ти лише мала частина цього величезного світу, від втрати цієї частини у світі нічого не буде, і поліцейські зведення, які оголосили героя мертвим, є яскравим свідченням. Це ми собі здаємося найнезаміннішими, а ось для космосу кожна людина окремо не існує, вона існує лише як дюна».

 

ВЕЛИКІ ЯПОНЦІ: Кобо Абе — письменник-екзистенціаліст і майстер японського філософського роману
Кадр із фільму «Жінка в пісках» / kinobaza.com.ua

 

«ЧУЖЕ ОБЛИЧЧЯ» (1964)

 

Усі люди закривають вікно душі маскою з плоті й ховають п’явок, що живуть під нею

 

Кобо Абе

 

П’явками називає келоїдні рубці в себе на обличчі головний герой роману «Чуже обличчя». У хімічній лабораторії, де він працював, стався вибух, опік спотворив вигляд ученого, і він, розуміючи, що фізичне каліцтво заважає його взаєминам з іншими людьми, вирішує сховати понівечене обличчя за маскою.

Герой вважає, що в цьому його порятунок і шлях, який дасть йому змогу зійти зі стежки безмежної самотності й зануритися в теплу ванну людських стосунків. Герой не здогадується, що його бажання сховати обличчя — це не що інше, як підсвідоме бажання втекти від самого себе, втекти від моральних зобов’язань, отримати право на злочин і майбутню індульгенцію.

Маска починає жити своїм життям та формувати нову особистість героя. Він дивиться на світ і бачить цивілізацію фальші, людей-масок у великому місті безліч, маска — запорука успіху й процвітання, кар’єрного зростання і любовних перемог. Маска — вигідна та прагматична річ, і що вправніший її виготовлювач, то більша ймовірність, що суспільство вам повірить і вас полюбить.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Власник «чужого обличчя» стверджує:

«Вираз обличчя — не потаємні двері, які приховують від стороннього погляду, а парадний вхід, і тому його свідомо так будують і так прикрашають, щоб він тішив око того, хто проходить. Він — лист, а зовсім не рекламний листок, який відсилають, не замислюючись над тим, хто його отримає, і тому не може існувати без адресата».

Маска в романі «Чуже обличчя» — як і пісок у попередньому творі — це справжня реальність і глибока метафора. Двозначність образу чужого обличчя полягає в тому, що під маскою людина ховає не фізичне каліцтво, а душевний розклад, прагне позбутися себе, свого Я, що стало ненависним.

Другий аспект пов’язаний із проблемою самотності та відчуження, коли маска — це єдиний спосіб уподібнитися всім іншим, влитися в загальне людське стадо, знайти повагу суспільства масок і перетворити лицемірство на проїзний квиток у життя.

 

ВЕЛИКІ ЯПОНЦІ: Кобо Абе — письменник-екзистенціаліст і майстер японського філософського роману
Кадр із фільму «Чуже обличчя» / kinobaza.com.ua

 

«ЛЮДИНА-СКРИНЬКА» (1973)

 

Звісно, вилізти зі скриньки нічого не варто. Та оскільки нічого не варто, годі й вилазити даремно. Тільки, якщо це можливо, хотілося б простягнути кому-небудь руку

 

Кобо Абе

 

Роман «Людина-скринька» продовжує тему відчуженості людини, розкриваючи різні грані екзистенціальної самотності та суспільної байдужості. Герой роману намагається сховатися від світу людей за шкаралупою картонного будинку-скриньки, занурюючись в ілюзію незалежності від суспільства.

Скринька в книзі виступає також у ролі метафори, з одного боку, її роль — це символ захисту від навколишнього світу, з іншого — знак байдужості світу та загальної відчуженості людства.

Роман Кобо Абе перегукується не лише з «Людиною у футлярі» Чехова, а й повторює сенс і відчуття, що виникають при читанні «Нори» Франца Кафки. Невипадково деякі літературознавці кажуть: Кобо Абе — це «японський Кафка».

Персонаж Абе потопає в лабіринті пошуків:

«Скринька, на вигляд простий звичайний куб, насправді, якщо подивитися на неї зсередини, являє собою заплутаний лабіринт із хитромудро переплетеними доріжками. Коли дороговказів багато, то нехай існує стільки правд, скільки дороговказів».

Водночас герой вірить і сподівається, що одного дня він знайде вихід із глухого кута, потаємні двері в іншу реальність, гармонійне й досконале життя, що бажане й можливе:

«Мені навіть здається, що скринька для мене не глухий кут, у який я, зрештою, зайшов, а широко відчинені двері в інший світ. Не знаю, в який, але в зовсім інший світ».

 

ДРАМАТУРГІЯ, ТЕАТР І КІНЕМАТОГРАФ

 

Творча біографія Кобо Абе не обмежується написаними ним п’ятнадцятьма романами, хоча вони й становлять основний корпус творчого доробку письменника; драматургія і театр посідають у ньому важливе місце, а екранізації книжок вносять у них нове звучання та збільшують їхню популярність.

П’єси, а їх Кобо Абе написав вісім, створювалися ним протягом усього життя. Деякі мали успіх, а одна з п’єс 1962 року лягла в основу фільму «Пастка», знятого режисером Хіросі Тесігахара за сценарієм автора. Згодом цей режисер екранізує й три романи Кобо Абе: «Жінка в пісках» (1964), «Чуже обличчя» (1966), «Спалена карта» (1968).

Фільм «Жінка в пісках», знятий у співпраці з Кобо Абе, удостоївся спеціального призу Каннського фестивалю та номінації на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою, а також здобув 4 премії «Маїніті» в Японії. Після виходу картини в прокат вона стала культовою у США.

Театральна діяльність Кобо Абе теж мала успіх. У 1973 році письменник організовує театр «Студія Абе Кобо», і впродовж десяти років театр користується прихильністю публіки, а критики відзначають новаторство та нетривіальний характер постановок.

 

ДИВОВИЖНІ ФАКТИ З ЖИТТЯ

 

Кобо Абе прославився не лише як письменник, а й як визначний винахідник: він має патент на ланцюги проти ковзання, які можна одягнути на колеса автомобіля без використання домкрата, а демонстрація цього винаходу на спеціалізованій виставці принесла йому срібну медаль.

Крім цього, письменник першим з авторів свого покоління почав користуватися текстовими редакторами комп’ютерів, що тільки-но з’явилися, з 80-х років XX століття писав і правив рукописи по-новому, так, як робимо тепер усі ми.

Відомо також про захоплення Абе фотографією, при оформленні зібрання його творів були використані зроблені ним знімки. Здивування викликає і факт того, що улюбленими об’єктами для фотографування слугували письменникові сміттєзвалища.

Кобо Абе пристрасно захоплювався і музикою, придбав синтезатор задовго до масової їхньої появи в продажу, використовуючи його для музичного оформлення постановок театру «Студія Абе».

 

НОМІНАЦІЯ НА НОБЕЛІВСЬКУ ПРЕМІЮ, СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ

 

У 1992 році Кобо Абе був номінований на Нобелівську премію, проте, на жаль, премію було вручено поету Дереку Волкотту.

Повторна номінація стала неможливою: 25 грудня 1992 року Кобо Абе під час роботи над черговою книгою знепритомнів від крововиливу в мозок. Лікування виявилося безуспішним, і 22 січня 1993 року, у віці 68 років, письменник помер.

Удостоєний 1994 року Нобелівської премії з літератури японський письменник Кендзабуро Ое стверджував, що Кобо Абе неодмінно отримав би цю нагороду, якби прожив трохи довше.

Сподіваюся, що він не лукавив, бо для мене його слова влучні як ніколи. Я щиро переконаний, що особистості масштабу Кобо Абе не мають дати смерті, а їхнє життя — наче відкрита книга вічності: має початок, але не має завершення.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: