Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Science
9 хв. на читання

ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: N-промені Блондло та призма в кишені

ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: N-промені Блондло та призма в кишені
Поділитись матеріалом
 Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961

 

ЛЮДИНА З ІМЕНЕМ

 

Рене Проспер Блондло (1849–1930), уродженець Нансі, який закінчив у цьому місті університет і став професором у власній alma mater, мав чудову незаплямовану репутацію та числив за собою чимало наукових досягнень, став членом-кореспондентом заснованої ще Кольбером Академії наук, одержав серйозні наукові премії.

Зразкова кар’єра, високі досягнення, престижні нагороди — хто не зважатиме на думку такого поважного члена наукової спільноти? Однак те його відкриття, після якого він опинився в центрі уваги наукового світу, не підтвердилося, було викрито й забуто. А варто було б його пам’ятати — воно могло б навчити багато чого…

 

МОДА НА ПРОМЕНІ

 

В останнє десятиліття XIX сторіччя модним для фізиків словом стало «промені». 1893 року Віктор Шуман навчився виявляти ультрафіолетове випромінювання, 1895-го Рентген виявив Х-промені, 1896-го Анрі Беккерель відкрив радіоактивність, 1897-го Дж. Томсон, досліджуючи так звані катодні промені, знайшов частинку, з яких ці промені складаються, — електрон…

Блондло теж займався променями, зокрема рентгенівськими, і досяг чималих успіхів — доволі точно виміряв їхню швидкість, визначив, що вона практично збігається зі швидкістю світла, і показав, що ці промені є електромагнітними хвилями (погодьтеся, важлива річ!).

Крім того, він, як і багато фізиків, підозрював, що є ще безліч невідомих науці променів, і йому дуже кортіло їх відкрити — можливо, занадто кортіло?

 

Рене Блондло (3 июля 1849 — 24 ноября 1930) — французский физик, который в 1891 году впервые измерил скорость радиоволн, но сейчас его больше помнят по «открытию» N-лучей, явления, которое впоследствии оказалось иллюзорным
Рене Блондло (3 липня 1849 — 24 листопада 1930) — французький фізик, який 1891 року вперше виміряв швидкість радіохвиль, але зараз його більше пам’ятають за «відкриттям» N-променів, явища, яке згодом виявилося ілюзорним / wikipedia.org

 

ДИВОВИЖНА ЗНАХІДКА

 

У 1903 році Блондло оголосив, що виявив абсолютно новий різновид променів, раніше науці невідомий. На честь свого рідного міста Нансі Блондло назвав відкрите ним явище N-променями. Гарно й благородно, чи не так? Він знайшов, що N-промені випромінюються найрізноманітнішими речовинами — цього не робить тільки свіжозрубана деревина й деякі хімічно чисті метали.

Сам він генерував ці промені за допомогою нагрітого дроту, розташованого всередині залізної трубки. Нитка із сульфіду кальцію, на яку потрапляли заломлені N-промені, слабо світилася в темряві. Дещо пізніше Блондло повідомив, що за допомогою алюмінієвої призми він домігся того самого, що вдалося для звичайного світла Ньютону зі скляною призмою, — отримати спектр N-променів у вигляді ліній, розділених темними проміжками, який нагадував спектр видимого світла.

 

ЗАГАЛЬНЕ ЗАХОПЛЕННЯ

 

Ціла низка науковців підтвердила його результати й долучилася до досліджень нових променів. Жан Беккерель, син відкривача радіоактивності, стверджував, що N-промені передаються через дроти, і якщо водити одним кінцем такого дроту по черепу живої людини, то на іншому його кінці можна побачити світлові коливання.

Він же розповідав, як спостерігав «анестезію» металів, що випромінюють N-промені, за допомогою хлороформу, ефіру або спирту — метали протирали цими рідинами, і вони переставали випромінювати N-промені! Інший учений, Шарпантьє, виявив, що під дією N-променів загострюються людські відчуття — слух, нюх і зір.

Протягом буквально кількох років з’явилося понад 300 статей про N-промені та їхні властивості, іноді підписаних відомими науковцями — скажімо, д’Арсонвалем (струми д’Арсонваля і зараз використовують для фізіотерапії). Автори цих статей вочевидь вважали N-промені передовим фронтом науки і, безумовно, були впевнені у тому, що вони дійсно існують.

 

Изображение «N-лучей» на странице из сборника статей сообщенных Академии наук с дополнительными примечаниями и указаниями по устройству фосфоресцирующих экранов
Зображення «N-променів» на сторінці зі збірки статей, повідомлених Академії наук із додатковими примітками та вказівками щодо влаштування фосфоресцентних екранів / archive.org

 

НЕВЕЛИЧКІ ПРОБЛЕМИ

 

Однак досліди з N-променями чомусь набагато краще виходили у Франції, ніж у не менш науково просунутих Англії та Німеччині. Навіть такі авторитети, як Кельвін і Крукс, не могли повторити експериментів Блондло та його колег. Німецького фізика Генріха Рубенса сам кайзер просив відтворити гучні експерименти — той дуже старався, але нічого не вийшло.

У чому ж французькі науковці так сильно випередили конкурентів? На конференції в Кембриджі Рубенс зустрівся з американським фізиком Робертом Вудом і запитав його, чи не поїде він у Нансі, аби допомогти розібратися з цією загадкою.

Самому Рубенсу було незручно перевіряти Блондло, який дуже ввічливо відповів на всі його численні запитання, і він сказав Вуду, що дуже на нього сподівається, оскільки той американець, а американці вміють робити все! Вуд не зміг відмовити, та й не хотів — ця пропозиція кидала виклик його репутації людини кмітливої і проникливої.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

РОЗСЛІДУВАННЯ РОБЕРТА ВУДА

 

Блондло зі своїм асистентом прийняв Вуда в лабораторії, і почалася серія експериментів. Спочатку Блондло показав аркуш картону з колами, намальованими фарбою, що світиться, та почав демонструвати, як змінюється сила їхнього світіння після спрямування на них N-променів.

Вуд попросив дозволу ставити й прибирати на шляху N-променів непрозорий для них свинцевий екран, і Блондло впевнено відзначав, коли екран ставлять, а коли прибирають. Але Вуд до екрана навіть не торкався (у темній лабораторії Блондло цього не бачив). Уже стало дуже цікаво…

Потім Блондло показав Вуду ледь освітлений годинник, який він міг без зусиль розгледіти, коли на нього спрямовували N-промені, і навіть плоский напилок, яким перекривали джерело N-променів, йому ніяк не заважав. Та Вуд помітив на столі Блондло лінійку з дерева, предмета, на думку Блондло, для N-променів геть непрозорого.

Він став перекривати променевий потік не напилком, а лінійкою. Виявилося, що вона начебто теж прозора для N-променів — Блондло продовжував стверджувати, що все чудово бачить. Було, як казала Аліса, «все дивовижніше й дивовижніше»…

І ось головне дослідження — з використанням вигаданого Блондло спектроскопа. Все йде як по маслу: Блондло зчитує показання приладу, вони відповідають теорії. І тут Вуд потайки, у темряві, витягнув зі спектроскопа його головну деталь, алюмінієву призму, і поклав її в кишеню!

Блондло незворушно продовжував диктувати — жодних змін він не вловив! Уже все стало зрозуміло, Вуд потихеньку поставив призму на місце — і, як виявилося, дуже вчасно! Асистент щось помітив, сказав Блондло, що показання зникли — напевно, американець щось зачепив, — і заявив, що прилад не працює: а призма, що цікаво, вже була на місці!

 

«N лучи». Доклад в Математическом Отделении Новороссийского Общества Естествоиспытателей 19 ноября 1904 года
«N-промені». Доповідь у математичному відділенні Новоросійського товариства натуралістів 19 листопада 1904 року / archive.org

 

КІНЕЦЬ СЕНСАЦІЇ

 

Вуд опублікував докладний звіт про свої враження в журналі Nature, і після нього вийшли лише дві публікації про N-промені — вочевидь, їх підписали до друку давно, а недолугі редактори журналів забули вжити заходів. Французький журнал La Revue Scientifique опитав незабаром після цього французьких науковців — що вони думають про реальність N-променів.

Із 40 листів, опублікованих у наступних номерах, тільки 6 обережно заступалися за Блондло, інші були вкрай критичними. Один із відгуків, наприклад, свідчив: «Яке видовище являє собою французька наука, якщо один з її значних представників вимірює положення спектральних ліній, тоді як призма спектроскопа лежить в кишені його американського колеги!»

Після цієї публікації саме поняття «N-промені», мов на помах чарівної палички, зникло з лексикону вченого світу.

 

ЖИТТЯ ПІСЛЯ КРАХУ

 

Як сам Блондло пережив крах своєї теорії? У книзі про Вуда її автор стверджує, що для нього це було справжньою трагедією, яку він не зміг пережити, збожеволів і вкоротив собі віку. Це ж стверджує такий визнаний авторитет, як Мартін Гарднер. За нього навіть якось прикро — є цілком достовірні відомості, що Блондло прожив після викриття його теорії ще багато цілком благополучних років.

На пенсію він вийшов тільки 1910 року, у 61 рік, як годиться, прожив ще 20 років і заповів улюбленому місту Нансі свій будинок і сад, який став громадським парком, названим на його честь. Про самогубство забудьте — його поховано на католицькому кладовищі, самогубцям не належить.

Його книжки перевидавали, він виступав на університетських заходах… А сам він що думав про колишню сенсацію? Начебто є свідчення колишнього помічника декана фізфаку в Нансі Перре, що і в 1926 році Блондло вірив у N-промені, — в усякому разі, так він сказав Перре у приватній бесіді.

Але повторювати щось подібне вголос він і не збирався — і правильно робив.

 

Роберт Уильямс Вуд (2 мая 1868 — 11 августа 1955) — американский физик и изобретатель. Патенты и теоретические работы Вуда определили современное понимание физики ультрафиолетового света и сделали возможным бесчисленные применения ультрафиолетовой флуоресценции, ставшей популярной после Первой мировой войны
Роберт Вільямс Вуд (2 травня 1868 — 11 серпня 1955) — американський фізик та винахідник. Патенти й теоретичні роботи Вуда визначили сучасне розуміння фізики ультрафіолетового світла й уможливили незліченні застосування ультрафіолетової флуоресценції, що стала популярною після Першої світової війни. / aip.org

 

ХТО ВИНЕН, І ЩО РОБИТИ?

 

Чи був Блондло шахраєм? Схоже, що ні. Ефект, який він нібито спостерігав, перебував на пороговому рівні: трохи перестарайся — і побачиш усе що захочеш, а він, безперечно, дуже хотів. Деякі кажуть, що винен його головний асистент — той, який запідозрив Вуда у псуванні апарату.

У це несила повірити: невже вся непроста теорія була побудована на спостереженнях однієї людини? Адже сам Блондло теж бачив те, що передбачали його теорії! Це вже не кажучи про ті три сотні науковців, які опублікували статті про N-промені.

Сучасні експериментатори намагаються боротися з подібними помилками за допомогою формули з чотирьох складових: дослідження має бути подвійним, сліпим, рандомізованим і плацебо-контрольованим.

У майбутньому, я припускаю, ми розберемо кожну з цих складових дещо детальніше. А поки що звернімо увагу на те, яке дослідження ми можемо називати сліпим. Усе дуже просто: ті, хто вимірюють будь-які величини, не повинні знати, які їхні значення хотілося б отримати, щоби теорія, котру перевіряють, виправдалася.

Якщо вони будуть це знати, то, найімовірніше, саме такі дані й отримають. Навіть не тому, що вони нечесні, — просто є купа хитрих підсвідомих механізмів, які ми не контролюємо і яким ми не маємо давати жодного шансу зробити так, як нам сподобається, незалежно від того, як все відбувається насправді.

Те, що зробив Вуд, — типовий приклад сліпого досвіду. Блондло не знав, чи є на шляху N-променів бар’єр. Він припускав, що бар’єр то встановлюють, то прибирають, — і побачив результат, відповідний до своїх припущень.

Якби він припускав, що бар’єру немає, він не побачив би жодних променів, якби вважав, що бар’єр є, — не бачив би жодного бар’єру, і теж був би впевнений, що це щира правда. Ті, хто припускає інше, побачили б інше. Спостерігачеві не варто знати, якого результату від нього чекають, — тоді, можливо, він буде змушений побачити те, що є насправді…

 

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОСЛІДНИКАМ

 

У книзі «Нове світло на старі промені: N-промені» її автор Роберт Лагеманн пише, що історія масового захоплення N-променями, по суті, загадкова й може навести на думку про масовий гіпноз або колективне божевілля. Схоже, що все набагато простіше, — ми продовжуємо недооцінювати масову довірливість та сугестивність.

Багато хто висловлював надію на те, що історія з N-променями чогось навчить академічний світ і щось подібне не зможе виникнути знову. На жаль, ця надія марна — було помічено не менш дивовижні, але такі, що відбулися багато пізніше, факти відкриття й закриття N-променів.

Тож дослідникам не варто забувати слова великого Сократа: «Піддавай усе сумніву!» Зокрема й те, що треба піддавати все сумніву? Загалом так. А це також?

Обирайте самі, де зупинитися, і не піддавайтеся гіпнозу репутацій — Блондло теж мав чудову репутацію, і де вона тепер? Залишається хіба що сподіватися, що вся історія з N-променями чогось науку навчила. Хоча б деякої обережності…

 

ЛІТЕРАТУРА

 

  • Robert T Lagemann, New Light on Old Rays: N Rays
  • Stuart Ritchie, Science Fictions. Exposing Fraud, Bias, Negligence and Hype in Science 
  • Trevor Pinch and Harry Collins The Golem: What You Should Know About Science 

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: