Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
Стівен Емменс (1844–1903) досить довго вважався цілком серйозним ученим. Свого часу він навіть прославився як винахідник названої ним на власну честь вибухівки «емменсит», головним компонентом якої була пікринова кислота.
Щоправда, він намагався робити заяви, буцімто створив абсолютно нову хімічну сполуку, але вона виявилася тією самою пікриновою кислотою, яку отримав ірландський хімік Пітер Вульф ще 1771 року.
До речі, на перетині XIX і XX століть ця речовина (у Франції її називали мелінітом, в Японії — шимозою) стала сенсацією тодішніх зброярів — вибухівка на цій основі була не набагато сильнішою за порох. Емменсу вочевидь було прикро, що його претензії на авторство відкинуто, — прославитися дуже кортіло! І він знайшов інший шлях…
ПРИКИДАЄТЬСЯ НАУКОЮ
Десь близько двохсот років тому наука не те щоб перемогла лженауку — боюся, що це неможливо, — проте отримала певну перевагу. Ознаки цієї перемоги і зараз ми бачимо в тому, що явна псевдонаука дедалі рідше називає себе магією та езотерикою — ні, її представники на повний голос кричать про те, що вони якраз і є справжніми вченими, вигадують своїм теоріям наукоподібні назви, що закінчуються на «логія» і «метрія», а своїх критиків таврують саме за антинауковість.
Звісно, найзворушливіші чудотворці та заклинателі, на кшталт колишнього залізничного провідника, який для переконливості входить у кадр у білому махровому купальному халаті та зі свічкою в руці, теж на всіх справляють враження, але це вже радше така естрада. Досить давно мета псевдонауковця — не осоромити й спростувати науковця, а переконати аудиторію, що саме він науковцем і є.
Тільки врахуйте: псевдонауковець — це не той, хто стверджує помилкові речі. Науковець також може щиро помилятися. Та оману завжди можна роз’яснити, показати, що вона суперечить фактам, — тоді її визнають і від неї відмовляться. Помилялися і великі науковці, навіть сам Ейнштейн.
Але коли Ейнштейн побачив, що факти підтверджують не його теорії, а концепцію нікому не відомого Олександра Фрідмана, він визнав, що був неправий. Не заперечував критики огульно, не фальсифікував результати експериментів, не намагався заплутати справу потоком порожніх слів, як чинять саме псевдонауковці.
УСІМ ХОЧЕТЬСЯ ЗОЛОТА
Багато хто з науковців хотів осягнути таїнство перетворення звичайних металів на золото, — адже воно рідкісне, дорого коштує, а користь від нього чимала. Здебільшого в них не виходило, вони відверто визнавали це і продовжували спроби.
Але в деяких видобувачів золота з чого завгодно іноді все виходило — зазвичай у тих, хто демонстрував секрети цієї дивовижної трансмутації сильним світу цього. Щоправда, з’ясовувалося, що вони вдаються до дуже вже дивовижних прийомів — то золотий цвях залізом вкриють, а потім з нього золото й отримають, то заллють розплавлене золото в порожнистий шматок вугілля, а потім із чого завгодно за його допомогою золото й виплавлять, то утнуть іще щось подібне, інколи безпосередньо у присутності коронованих осіб.
Траплялося, звісно, що невдаху-псевдовченого ловили за руку і страчували, причому вішали не на простій шибениці, а на позолоченій, адже монархи теж траплялися недурні та не надто довірливі… Та чого дивуватися спробам обману, якщо ціна успіху є такою великою!
Звичайно ж, в освіченому XIX столітті такі пропозиції дурним і довірливим замовникам пішли у забуття? Не зовсім… Ще 1800 року відомий хімік Крістоф Гіртаннер цілком серйозно заявляв, що в новому столітті кожен хімік навчиться робити золото, і навіть кухонний посуд у всіх буде золотий!
У середині століття француз Теодор Тіффро доповів, що відкрив секрет — під дією сонця мідь і срібло самі собою перетворюються на золото… У Парижі навіть поставили досліди з перевірки його ідей, але підступні метали категорично відмовилися перетворюватися.
Трохи згодом три алхіміки, два італійці та іспанець, обіцяли відкрити секрет добування золота Францу Йосипу І за якихось жалюгідних 40 000 000 гульденів (навіщо їм було стільки золота, якщо вони й так уміли його добувати?). Цю суму їм, між іншим, надали, але щойно недовірливий імператор посилив контроль, успіхи скінчилися…
ЖОВТЕ СРІБЛО
А та славнозвісна історія, про яку я хочу розповісти, почалася із зовсім реального, хоча й не такого масштабного відкриття, зробленого цілком серйозним американським ученим. Звали його Метью Кері Лі, був він наполегливим і різнобічним фахівцем, до того ж головним напрямком його досліджень була хімія фотографії, і досяг він чималого.
Зокрема, досліджуючи колоїдне срібло, на той час головну основу світлочутливих матеріалів, він відкрив його цікаву форму, що вирізнялася жовтим кольором, — начебто срібло, а вигляд, як у золота! Особливого значення цьому факту він не надав — адже алмаз, графіт і сажа, наприклад, з погляду хімії — все чистий вуглець, а виглядають зовсім по-різному.
Кері Лі був дуже відлюдькуватий і більшу частину життя проводив на роботі — можливо, тому що був понівечений під час вибуху в лабораторії і позбувся ока. Вибухнула, до речі, пікринова кислота — це, мабуть, єдиний зв’язок біографій Кері Лі та Емменса.
Але Емменс просував зовсім іншу версію: він заявляв, що Кері Лі став предтечею його великого відкриття і що його жовте срібло — тільки перший етап перетворення срібла на інший метал! Також жовтий і набагато цінніший…
ВІРА У ДИВА
13 квітня 1897 року Емменс прийшов до нью-йоркського монетного двору і запропонував купити в нього 6 злитків принесеного ним із собою металу. Чиновники монетного двору визнали цей метал цілком нормальним золотом і виплатили за нього 954 долари готівкою. При цьому Емменс гучно заявив, що всі благородні метали відрізняються один від одного головним чином щільністю: платина щільніша за золото, золото щільніше за срібло..
Якщо срібло належним чином ущільнити, воно стане золотом, от і вся недолга! А можливо, й не золотом — Емменс повідомив, що існує якийсь проміжний метал, названий ним аргентаурум (срібло латиною «аргентум», а золото «аурум»), і навіть сказав, що в нього повинно бути місце в нещодавно відкритій таблиці Менделєєва, — от його чини монетного двору й купили як золото. Нехай почекають трошки, я їм ще принесу!
Наукова громадськість Емменсу вірити не поспішала — оскільки він навчився ущільнювати срібло до золота, нехай розповість, як саме, щоб його досліди могли повторити і перевірити. Емменс пояснював, що все дуже просто, — срібло, як і все на світі, ущільниться, якщо його довго бити, до того ж спеціальними ударами, які субстанцію, котру б’ють, геть не нагрівають.
Усі вважають, що це неможливо, а він, Емменс, навчився це робити і з задоволенням розповість усім, як саме, коли запатентує свій винахід, а то його погані люди вкрадуть і на його працях наживуться! А поки суд та діло, Емменс відкриває офіс створеного ним синдикату «Арґентаурум» на центральній авеню Нью-Йорка, будинок 20 — дорожчий район там знайти нелегко!
Усім показує квитанції монетного двору про сплату за здане ним золото (щоправда, там ніде не написано, що Емменс це золото отримав зі срібла, а не взяв деінде ще), раз на місяць продає монетному двору ще кілька злитків золота, вагою від 200 грамів до пів кілограма, та очікує результатів.
ДУМКИ АВТОРИТЕТІВ
Навіть сам Менделєєв втрутився у все це, опублікувавши статтю «Золото зі срібла» — ввічливу та спокійну. У ній він заявив, що визнає відкриття Емменса, якщо воно буде доведено науковими експериментами. Пропонував йому, якщо він не хоче розкривати секретів, провести зворотний процес, перетворивши золото на срібло, — за теоріями Емменса, це має бути набагато простіше, ніж перетворювати срібло на золото.
Щоправда, Емменс робити цього не став, натомість створив наукове товариство, яке обіцяло великі премії авторам статті, що підтвердять його ідеї, — аж до медалей з аргентауруму, тобто практично золотих, та ще й випустив книжку про свою теорію, в якій обіцяв $10 000 тому, хто знайде у ній помилку.
А як її знайти, якщо досліди Емменса продовжували залишатися таємницею? До речі, про експерименти Кері Лі Емменс говорив голосно і з задоволенням — бачите, людина вже отримала жовте срібло, побити б його трохи, не нагріваючи, й був би аргентаурум…
Перевірити роботу Емменса погодився відомий фізик Крукс. Згідно з рекомендаціями Емменса, Крукс стер у тирсу мексиканський срібний долар і в спеціальному сталевому циліндрі, охолоджуваному сухим льодом, довго бив по ньому спеціальним поршнем із частотою удар за секунду.
У результаті вміст золота в сріблі цього мексиканського долара зріс з 0,062% до 0,075%. Що це означає — що Емменс має рацію? Ні, звісно: різниця була в межах помилки експерименту, тобто не говорила ні про що. Крукс одразу втратив інтерес до питання, а Емменс радів — адже більше стало, а не менше!
ВИРІШАЛЬНА ПЕРЕВІРКА
У лютому 1899 року з’явилася стаття в «Нью-Йорк геральд», де ставили запитання: «Цей чоловік робить золото та продає його скарбниці! Чи може він показати комісії зі співгромадян той процес, за допомогою якого він робить золото?» Емменс заявив, що немає проблем, він із задоволенням перетворить на золото одразу 100 000 унцій срібла, понад 3 тонни!
Щоправда, директор монетного двору категорично відмовився брати участь, запрошений туди Нікола Тесла теж не побажав цим займатися… Ну то й що? Якщо Емменс на очах у представників громадськості перетворить на золото 3 тонни срібла, зникнуть усілякі сумніви. Якщо він зазнає краху — стане зрозуміло, що все це обман і лженаука. Яким же буде підсумок?
Виявилося, що ніяким — усе потихеньку спустили на гальмах. Ніякого золота Емменс не отримав, та ще й пішли розмови про те, що його науковою діяльністю цікавиться поліція. Після того, як усі зрозуміли, що підтвердити свої теорії досвідом він і не збирається, він прожив близько 4 років і помер зганьбленим та дискредитованим.
Стали з’являтися здогадки, звідки він брав золото, яке продавав скарбниці й обіцяв продавати всім охочим за ціною трохи нижчою, ніж офіційний курс. Існують підозри в тому, що в його діяльності була замішана банда грабіжників, яка переплавляла крадені золоті вироби, а виплавлене золото вкладала в афери Емменса.
Ви запитаєте, навіщо вони це робили, адже, здавалося б, простіше продати викрадене золото без зайвого шуму? Не зовсім так…
І КОМУ ЦЕ БУЛО ПОТРІБНО?
У США в ті роки діяла так звана біметалічна система, в якій роль загального еквівалента виконували одразу два метали — срібло й золото. Цей шлях завжди хибний, бо доводиться встановлювати між ними співвідношення. Залежно від різних умов воно змінюється, і починає працювати давно відкритий закон Коперника — Грешема: гірші гроші витісняють з обігу кращі, і починаються економічні складнощі.
Якраз тоді срібло подешевшало, бо відкрили нові, простіші способи його отримання, — і як при цьому продати акції срібних копалень? Чутки про успіхи Емменса призводили до того, що срібло дорожчало, а ті, хто напевне знав, що це туфта, й міг чекати, у підсумку зірвали на біржах великий куш.
Це випадковість, чи Емменс свідомо діяв на користь спекулянтів, які швидко збули з рук срібло, що подорожчало, коли ціна золота впала? Прямих доказів немає, але надто вже схоже…
Тож будьте обережні — псевдонаукові міркування часто виникають не тому, що в них так вже сильно вірять, а тому що це комусь вигідно. Думаєте, що тепер подібні випадки неможливі? І даремно! Чекайте прикладів псевдонаукової фразеології псевдонауковців, легковір’я мас, насамперед преси, і, після викриття чергової панами, — такого собі заціпеніння всіх перед невблаганним запитанням: «Як можна було в це вірити?»
Стівен Емменс теж примудрився впливати на економіку величезної країни, і геть не відразу стало зрозуміло, що це порожній номер. Треба встигнути вчасно розкусити наступного Емменса — їх багато, і вони ще не раз здивують світ…
ЛІТЕРАТУРА
- Клаус Гофман. Чи можна зробити золото? Л., «Хімія», 1987, 244 с.
- І. Шумейко. Дмитро Менделєєв і останній алхімік в історії. Независимая газета, 27.04.21