Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
ArtistInterview
5 хв. на читання

ВІКТОР АНДРІЄНКО: про те, як кіно може говорити про війну (Частина II)

Віктор Андрієнко. Фото з особистого архіву
Поділитись матеріалом
Фото з особистого архіву Віктора Андрієнка 

 

Читати частину I

 

Кіно дає надію, що лиходії будуть покарані!

 

Віктор Андрієнко

 

Чому так непросто зняти гарне кіно про війну? Чи можна розповідати про війну з гумором? Навіщо у воєнний час потрібні казки? Про неочевидні аспекти кінематографічного процесу в Україні, що воює, розповідає режисер, актор, сценарист і письменник Віктор Андрієнко.

 

ЧОМУ КІНО ПРОГРАЄ РЕАЛЬНОСТІ

 

Війна — це страшна, надзвичайно жорстока подія сьогоднішньої української історії. І українська культура, безумовно, повинна цю подію осягнути. Однак необхідно розуміти, що всім режисерам, які захочуть працювати з темою війни, буде дуже важко зробити це талановито, на якісному художньому рівні.

Спостерігати страшні реалії війни наживо — це щось одне. А творчо втілити такі події — зовсім інше. Усі фільми про війну в Україні, які ми бачили досі, — це, з одного боку, начебто потрібна, добра справа.

Ті ж «Кіборги», «Мати Апостолів» тощо. Але, з іншого боку, сьогодні, в епоху інтернету й TiкToку, ці талановиті роботи виглядають, вибачте, малопереконливо. За силою емоційного впливу ці фільми конкурують із реальністю війни в онлайні та однозначно програють їй.

У реальності все набагато страшніше, складніше, багатошаровіше й переконливіше.

 

ВІКТОР АНДРІЄНКО: про те, як кіно може говорити про війну (Частина II)
Фото з особистого архіву

 

ПРО ВІЙНУ ПОТРІБНО РОЗПОВІДАТИ «НЕ В ЛОБ»

 

Мені здається, що сьогодні адекватною, творчою відповіддю на війну може бути, поки що, тільки документальне кіно, в якому є свідчення очевидців, сила відображеного камерою факту. Художній фільм вимагає іншого підходу — він повинен піти чи від «голої пропаганди», чи від «голого факту».

Фільм має розповідати про війну «не в лоб». Подивіться, наприклад, як це було зроблено у фільмі Леоніда Бикова «В бій ідуть тільки старі». Там практично немає батальних сцен, немає крові та трупів. Це геніальне кіно геніального українського режисера й актора.

Проте, ви здивуєтесь — цей фільм сьогодні заборонений до показу в Україні. Хочете здивуватися ще раз? У СРСР фільм довгий час не хотіли запускати у виробництво, бо вважали недостатньо героїчним та патріотичним.

Річ не в тому, що декомунізація — це погано, але надмірна політизація культурного життя і творчості навряд чи йде на користь сучасним картинам про війну.

 

ОРИГІНАЛЬНО — НЕ ЗАВЖДИ ТАЛАНОВИТО!

 

Ніколи не буде зайвим вивчити, як працювали до тебе справжні майстри. Це перший крок, який обов’язково потрібно зробити, якщо хочеш знімати хороше кіно. Зокрема й про війну. Коли я навчався в Театральному інституті, ми саме так і робили — вивчали досвід тих, хто працював у професії до нас. І тільки потім додавали до нього якесь своє бачення.

Сьогодні в Україні й у світі дуже багато талановитих особистостей. Але, на жаль, вони часто намагаються «винайти велосипед», рухаються в бік хибно-зрозумілої «оригінальності». Проте оригінально — не завжди талановито.

Здебільшого, як показує досвід, поради щодо того як фільмувати гарне кіно, роздають люди, котрі нічого в цьому не тямлять, дехто навіть не є автором тих фільмів, якими хизується. Тому що уроки по-справжньому великих майстрів коштують дорого, і на цих уроках професіонали не тільки розповідають, а й підказують починаючим майстрам, як треба робити свою творчу справу.

 

ВІКТОР АНДРІЄНКО: про те, як кіно може говорити про війну (Частина II)
Фото з особистого архіву

 

ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ, ДЛЯ КОГО ВИ РОБИТЕ КІНО

 

Одного разу в наш анімаційний проєкт запросили як консультанта якогось американського «фахівця» — на допомогу нашій команді. Дивлюся, щось не те в нас із ним відбувається. Консультант нічого не пропонує! Він просто критикує й ламає нам сюжетну лінію, персонажів та образи героїв.

В підсумку глядач на модифікований матеріал реагує не так, як нам би хотілося. Але ж фільм знімається для них, а не для консультанта! І дітям якраз забракло сюжетної динаміки, несподіваних вигадок, пригод, на яких наша команда авторів спочатку наполягала.

Як людина допитлива, вирішив з’ясувати, що це за голлівудське чудо-юдо-консультант? Переглянув усі профільні сайти та все-таки знайшов його ім’я, хоча і з великими труднощами. Людина дійсно мала певний стосунок до кіно — консультант був одним із… п’яти (!) сценаристів документальної стрічки!

І на цьому весь його «багатий» професійний голлівудський досвід закінчувався. Що цінного він міг привнести в проєкт зі створення анімаційного фільму?! Єдиним його творчим досягненням був Passport of the USA.

Коли знімаєте кіно про війну чи про життя — поставте собі питання: для кого ви його створюєте?.. Відповідь одна — ви його робите для глядача! Не для себе, не для Міністерства культури, не для якогось відділу пропаганди.

І повірте, якщо режисер кіно в стилі артхаус розповідає, що створив цей творчий доробок для себе коханого — він лукавить, йому дуже, дуже хочеться побачити й почути реакцію глядачів, колег та критиків.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
 
ЧОМУ Я ПІШОВ В АНІМАЦІЮ

 

Під час війни знімати кіно дуже непросто. Навіть якщо у мене є контракт, за яким Держкіно ще два роки тому виділило кошти на створення кіноказки. Але ці кошти не віддають. Ходиш у Держкіно кожного дня, як на роботу, та питаєш: «Коли можна отримати хоч 20% коштів виділених за контрактом на підготовчий період?»

А тобі відповідають: «Шановний Вікторе Миколайовичу, охоче віддали б вам кошти. Але ми й самі два разі на тиждень звертаємось до Казначейства із питанням: чи можна отримати кошти на кінопроєкти, які почали створюватися до війни?

У відповідь чуємо: „Із задоволенням віддамо! Проте не сьогодні! Наразі фінанси потрібні — військовим, волонтерам, переселенцям, чиновникам”». Ось тому, на жаль, кіно не є об’єктом пріоритетного фінансування. Хоча на телесеріали кошти у держави, вочевидь, є… отакий парадокс…

Ще одна велика проблема саме мого проєкту — містично-історичної кіноказки — під час війни не скрізь можна знімати. А як мені фільмувати в лісах під Києвом чи на Київському морі? Ніяк. Квадрокоптери запускати заборонено. У лісі можна наштовхнутися на снаряд, що не розірвався, або міну.

 

ВІКТОР АНДРІЄНКО: про те, як кіно може говорити про війну (Частина II)
Фото з особистого архіву

 

Якщо оголосять тривогу, куди мені ховати знімальну групу? А якщо будуть відключення світла, як освітити декорацію в павільйоні? Можна, теоретично, фільмувати на «зеленці» (тільки комп’ютерними засобами, як серіал «Мандалорець», де ціна кожної серії $15 мільйонів), тому навіть до Словаччини не можу поїхати знімати натуру, адже для цього потрібні дуже великі кошти й ресурси, яких, вже казав вище, під час війни немає.

Особисто для себе знайшов оптимальний вихід — анімація і приватні інвестори! Мультфільм робити хоч і дорого та складно, але у наш час це набагато простіше. Можемо його створювати практично в офісі, силами творчо-технічної групи. Зараз шукаю аніматорів із досвідом 3D та режисера анімації, з якими ми разом зробимо казку.

Сам маю на меті самотужки зіграти всіх персонажів, а також їхні взаємини. Усе, що ворушиться в кадрі, — це буде Андрієнко. Такий досвід у мене вже є, ще з часів «Острова скарбів» Давида Черкаського. Ось так і викручуємося.

 

УКРАЇНСЬКИЙ СИТКОМ НА ТЕМУ ВІЙНИ

 

Для кіно потрібно багато чого — гроші, техніка, люди. А де їх узяти, якщо країна воює? Наприклад, неможливо знімати кіно без акторів, каскадерів — багато хто з них стали волонтерами або пішли на фронт. Я вам розповів про наявні зараз труднощі. Але це не означає, що в Україні під час війни нічого не фільмують.

Зараз я працюю в команді, яка створює чудовий ситком «Зв’язок». У ньому переплітаються смішне й реальне, іноді сумне — все, як у житті. Проєкт не можна назвати гумористичним ситкомом, але ми намагаємося привнести в нашу гру якісь нотки іронії та самоіронії.

Адже події в серіалі розгортаються у перший рік війни. Герої — чотири українські сім’ї, яких доля розкидала по всьому світу: з Харкова до Німеччини, з Одеси до Італії тощо. З мене й актриси Римми Зюбіної вийшла чудова, дуже весела полтавська сімейна пара.

Наша донька в Польщі, син на фронті, а зять-айтішник, фірма якого переїхала до Канади, залишився під нашою опікою. На мій погляд, «Зв’язок» — це дуже гарна робота талановитої режисерки Міли Погребиської, з прекрасним акторським складом. Прем’єра очікується в жовтні цього року на «Новому каналі».

 

ВІКТОР АНДРІЄНКО: про те, як кіно може говорити про війну (Частина II)
Фото з особистого архіву

 

ХТО СКАЗАВ, ЩО ТРЕБА ВІДМОВИТИСЯ ВІД КАЗКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ!

 

Під час війни і про війну можна розповідати по-різному. Можна іронізувати, фантазувати — головне, щоб це було талановито і чимось «чіпляло» глядача. Ви ніколи не замислювалися, чому свого «Кощія Безсмертного» Олександр Роу зняв під час війни? Навіщо знадобився «Коник-Горбоконик», коли гинули мільйони людей?

Чому в Ташкенті, на базі евакуйованої Київської кіностудії, зняли комедійну казку «Насреддін у Бухарі», прем’єра якої відбулася в серпні 1943 року, в самий розпал Другої світової війни? Здавалося б, де війна, а де комедії та дитячі казки! Але саме казки мають психотерапевтичний ефект, позитивно впливаючи і на дітей, і на дорослих.

Навіть у бомбосховищі, дивлячись кіноказки, люди відволікаються від кошмару повсякденності, отримують позитивні емоції. У них з’являється надія на диво — на те, що все закінчитися добре. На те, що всі лиходії в житті будуть обов’язково покарані так само, як і в кіно!

 

Читати частину III

 

«Людина має розвиватися у трьох напрямках — бізнес, творчість і благодійність», — інтерв’ю з Андрієм Горбоносом, власником торговельної марки «СправдіМед»

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: