Антоніо Верріо. Боги на Олімпі (ескіз стелі Небесної кімнати, Берлі-хаус) / wikiart.org
Бог є моральним законодавцем, а релігія — це визнання й виконання людиною всіх своїх моральних обов’язків
Іммануїл Кант
СПРОБА ПОЯСНИТИ НЕПОЯСНИМЕ
П ро релігію говорять і не говорять одночасно, сенс поняття «релігія» залежить від того, хто говорить і в яку епоху.
Розглянемо можливість існування релігії в давні часи, коли релігії як такої ще не було, але віра у могутні прояви вищих сил вже була виявлена (Стародавній Єгипет, 4 тис. років. до н. е.) і вже існувала віра у надприродні сили та богів (Стародавня Греція, 3–2 тис. до н. е.).
У Стародавньому Єгипті були деякі атрибути релігії, а саме: об’єднання в громади, наявність ритуалів, атрибутів культів, традиції, оповіді. Припливи і відливи Нілу були причиною пошуку відповідей і пояснення того, що відбувається, оскільки вони були пов’язані з урожаєм або його відсутністю.
Аналогічно цьому у Стародавній Греції незрозумілі людям явища природи пояснювалися присутністю богів, які мешкали на горі Олімп, та їх впливом на життя людини. Тобто ще в давнину соціальну роль релігії було визначено таким чином: як спроба пояснити незрозуміле (явища, події, феномени), як опора на віру в надлюдське і божественне і як спосіб об’єднання за ознаками вірувань у групи, які мають низку спільних традицій.
Спільним у цих проявах є контекст причинно-наслідкових зв’язків.
Термін «релігія» згадував ранній християнський письменник і промовець Лактанцій. Він вважав, що слово «релігія» походить від латинського дієслова religare (зв’язувати, прив’язувати), тому релігію він визначав як єдність людини з Богом
І якщо ми звернемося до змісту дієслова ligare (лат.), від якого й походить слово «релігія», то побачимо, що воно означає якраз пов’язувати, а religare (лат.) — відповідно — наново пов’язувати, з’єднувати та створювати стосунки. У цьому контексті релігія розуміється як те, що поєднує людину з Богом або повертає її до Бога.
Ця інтерпретація відрізняється від інших теорій походження слова, проте ідея Лактанція була дуже впливовою, особливо серед християнських мислителів.
На думку Пітера Крайфта, професора філософії в Бостонському коледжі та Кінгс коледжі, релігія є прототипом зв’язуючих відносин, ніби дорога, на якій зустрічаються двоє (Пітер Крайфт «Їжа для душі: роздуми над читанням меси»).
Також релігія включає в себе зведення правил поведінки, якими слід керуватися за життя у суспільстві.
Для мене релігія — це не стільки ідеологія, скільки власні мотиви вчинків людини та їх втілення через дію та вибори. І крім її особистих вірувань і переконань, робити висновки про те, яка у неї релігія, можна за змістом моралі, етики, моральності, совісті, а також самим вчинкам, які вона здійснює — стосовно себе, стосовно оточуючих та світу.
Формування релігій відбувається, коли є готовність людей об’єднуватися для розуміння та інтерпретації вищих законів існування, а не лише встановлення та дотримання правил побуту.
Зокрема, Платон, розмірковуючи про якусь вищу ідею існування, ніж просто матеріальний світ, був наближений до поняття релігії, яке узвичаїлося раніше, з приходом юдаїзму (2–1 тис. до н. е.), а потім християнства (1 ст. н. е., Палестина).
Саме з Платона та його філософського вчення починається ідея про першопричину, про те, що весь хаос і кожне творіння на Землі підпорядковані вищому порядку (Богу).
БОГ В МОНОТЕЇСТИЧНИХ РЕЛІГІЯХ
В юдаїзмі ідея про першопричину та вищий божественний порядок проявилася як збереження етичних (божественних) правил і відмова від ритуальних.
Божественні завіти та заповіді, а також історія єврейського народу від його виникнення до початку Другого Храму викладені в Танасі, який ще називають П’ятикнижжям Мойсеєвим. Ці завіти отримані Мойсеєм від Всевишнього на горі Сінай (Єгипет).
У самому п’ятикнижжі Торою називають окремі настанови Бога, окремі розпорядження чи заповіді, що стосуються одного предмета, наприклад «Тора про жертву повинності». Тора також означає вчення і батьківське повчання, тобто у певному сенсі це книга про те, як жити і як жити правильно.
Центральна ідея юдаїзму — віра в єдиного Бога, який безсмертний, всюдисущий, вічний, всемогутній і безмежний. Пізніше Танах ліг в основу християнства та ісламу.
Арабські філософи аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рушд досліджують проблему Початку, спираючись на досвід античних філософів Стародавньої Греції (спочатку Платона, потім Арістотеля).
Їх інтерпретація вчення Арістотеля перепліталася з ідеями неоплатонізму (3 ст. н. е., вчення філософа Плотіна, якому властиве визнання надбутійної природи першооснови і тотожність розума-буття як його перший прояв. Це пояснюється тим, що платонізм, переважаючи ідеї Арістотеля, більше відповідав потребам теології — захистити догмати та інститут церкви.
Християнство запозичує в юдаїзма традицію шанування єдиного Бога (монотеїзм), творця Всесвіту та творця людини. Однак основні відгалуження християнства додають до суті християнства ідею Трійці: Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух, об’єднані своєю божественною природою.
Непорушною основою для людини в християнстві є благодать і Божа милість (включно з відпущенням гріхів), джерелом яких є Бог. Етичні принципи християнства викладені в Біблії — книзі, що містить божественний намір щодо людства.
Іслам, остання з основних релігій, з’явилася на початку VII століття у Західної Аравії, в Мецці, де раніше переважало язичництво. Кожному племені були притаманні свої боги, а їх ідоли перебували у Мецці. В ісламі так само, як і в юдаїзмі та християнстві, закладена ідея єдинобожжя — «немає Бога крім Аллаха, а Мухаммед — пророк його», а також віра в те, що душа безсмертна і є життя після смерті.
У головній книзі ісламу Корані міститься 5 основних положень віровчення: віра в Бога, віра в ангелів, божественні писання, пророків і Судний день.
ПОЛІТЕЇЗМ ТА ІНШІ ДУХОВНІ КОНЦЕПЦІЇ
Крім релігій існує концепція вищих сил, згідно з якою визнається існування духу чи надістоти (Бога), що має більш високе знання, силу та потужність впливу на життя людей і події на Землі.
Іноді вищою силою люди призначають сили природи та небес, таким чином позначаючи Бога, з одного боку, абстрактніше, з іншого боку — наближаючи до земної природи.
У політеїстичних навчаннях (буддизм, синтоїзм, індуїзм) концепції «Бог єдиний» протиставляється ідея поклоніння багатьом богам, де кожен відповідає за якусь окрему якість, виявлену в людині, рід діяльності (боги торгівлі), або стан, якого прагне людина (боги добробуту).
Можливо, монотеїзм і політеїзм не є протилежними поняттями, а лише відрізняються різними підходами до сприйняття реальності.
ФІЛОСОФІЯ ТА РЕЛІГІЯ
Не можу не торкнутися пізніших філософських навчань у контексті розуміння та трактування релігій. Оскільки філософія є не лише світоглядом, а й наукою, тобто в ній концепції спираються на раціональні докази, у той час як релігійні вчення — на віру та дотримання.
Відмінність також помітна щодо методів, які використовуються при аналізі об’єктів, що відносяться до цих двох категорій. Загальне у філософії та релігії — спрямованість пізнання: дослідження Бога і відносин людини з ним.
У європейській філософії є кілька видів ставлення до питання релігії. Наприклад, британський філософ Джон Локк був прихильником віротерпимості та релігійної свободи, говорячи, що не має значення, яку релігію сповідує людина, її людських та громадянських прав мають дотримуватися.
Гегель, у свою чергу, схилявся до концепції відчуження: Бог — Абсолютний дух, про який не можна сказати нічого певного, відчужує себе у вигляді навколишнього світу, природи, людини.
Ніцше ж був затятим противником релігії, говорячи, що Бога немає (обґрунтовуючи цю тезу тим, що Бог виявлений у людині, а людина, як вища істота, загинула, оскільки втратила високі моральні якості, що відповідають ідеї Бога).
Бог у західній філософії — безособовий абсолют, тоді як Бог у релігії — цілком відчутний індивід.
Витоки філософії ісламу сягають двох видатних мислителів. Першим з них був арабський прихильник ідей Арістотеля на ім’я аль-Кінді, перекладач та коментатор робіт Арістотеля. Згодом він, проте, відійшов від чистого арістотелізму і схилився до неоплатонізму.
У X столітті твердим послідовником Арістотеля можна вважати аль-Фарабі, який жив і творив у Багдаді, Алеппо та Дамаску між 900 та 950 роками.
Він також почав використовувати суміш системи Арістотеля та неоплатонізму, запозичуючи чіткий та логічний поділ реальності на різні галузі наукового інтересу в Арістотеля, але віддаючи ключову роль неоплатонічній концепції: світ виходить із Бога і повертається до Нього.
ЧОМУ Ж БОГ ОДИН, А РЕЛІГІЙ БАГАТО?
Безліч релігій виникло через культурні та історичні відмінності, а також різні розуміння духовного. Дехто вважає, що всі релігії представляють різні шляхи до одного Бога, тоді як інші вірять в унікальність свого божественного одкровення. Люди також створюють релігії, щоб зрозуміти світ і своє місце в ньому, а також для соціальної координації та узгодженості.
У мене є низка гіпотез:
#1 Усьому свій час: кожна релігія або навколорелігійна концепція не дарма виникала у певний період існування Землі (розглядаємо тільки Землю, вважаючи, що у Всесвіті можуть існувати й інші раси та прототипи релігій чи аналогічних релігії розумінь духовного шляху).
Саме тоді жили певні люди з певним рівнем свідомості, і Бог, як еталон мудрості, посилав знання та підхід, який на той момент люди могли засвоїти, прийняти та слідувати йому. З часом мислення людей змінювалося, з’являлися релігії, більш адаптовані до часу, коли Бог був представлений більш досконалим чином.
#2 Бог — майстер експерименту. Йому цікаво спостерігати, як люди інтерпретують його слова (котрі в основі спираються на моральну поведінку) по-своєму. Це як німий діалог між Богом та людиною, де результат залежить від ступеня усвідомленості та моральності останнього.
#3 Бог — дух. І, не маючи можливості безпосередньої реалізації в матеріальному вигляді, він отримує досвід матеріалізації через кожного, хто живе на Землі. І що різноманітнішим є цей досвід, то більш різнопланова реалізація задуму Бога. Тому все, що відбувається, — лише мільярд відтінків сприйняття та відчуття життя «очима» Бога.
#5 Бог — великий. Але брати на себе всемогутність — це і навантаження, й одноманітність. Тому через релігію він «делегує» могутність людям і дає відповіді на питання «як жити?».
#6 Бог є всюдисущий. Отже, він і в природі, і в музиці, і в живописі, і в руйнуваннях… Оскільки для пробудження свідомості людини потрібні різні емоції та почуття, то посилаються випробування, що несуть біль та втрати. Їхня мета — сформувати в собі розуміння вищого сенсу існування.
#7 Бог — абсолютна мудрість. І як абсолютна мудрість, він сприймає будь-яку проявленість людської дії.
#8 Бог — творець. Частину творчості він залишає собі, а частину віддає, делегує людині. І його вища насолода та екстаз: бачити те, як людина розпоряджається правом творити, на що воно спрямоване — на творення чи руйнування?
- СЕРГІЙ ПРОЛЕЄВ: якщо людство створене за образом і подобою Бога, то чому в нас так багато недоліків?
- ЧИ РОЗВИВАЄТЬСЯ БОГ, ЧИ ВІН ЗАВЖДИ ІДЕАЛЬНО НЕЗМІННИЙ