ЗОЛОТА ДЮЖИНА УКРАЇНСЬКИХ ФІЛОСОФІВ: від мораліста до футуролога

 

Історія філософії кожного народу неповторна і проявляється через унікальні особливості, які загалом відбивають дух його культурної традиції. Особливістю української філософії завжди було осягнення, в якому образне переважало над логічним, чуттєве — над понятійним.

Так українська філософія шукала живі відповіді на вічні питання. Істина переважно розглядалася з етичної точки зору, ніж з теоретико-пізнавальної. Як стає зрозумілим сьогодні, звершення української філософської думки, в центрі інтересу якої завжди залишалася жива людина, стають все більш актуальними.

12 найвидатніших філософів України спробують познайомитися з нами.

 

#1 МОРАЛІСТ

 

 

СКОВОРОДА Григорій Савич (1722–1794) — український Сократ, перший український філософ, мораліст, поет, байкар, людина, яка передбачила свою смерть. Це був мислитель, який, подібно до Спінози, жив відповідно до власних філософських принципів. Як і Платон, багато своїх трактатів оформляв у формі діалогу.

Був великим педагогом, і учні часто називали його не лише Сократом, а й харківським Діогеном, враховуючи факт безперервних мандрівок їх Вчителя. Справжній полімат, бо крім занять філософією та літературою, грав на флейті, бандурі, гуслях та скрипці, писав музику та пісні.

З 2006 року Сковорода зображений на купюрі номіналом 500 гривень, а два його малюнки використано при створенні її дизайну.

У истины простая речь.

В мире все мудро устроено. Все, что нужно — несложно, все, что сложно — ненужно.

Бери вершину и будешь иметь середину.

 

Только тогда познается ценность времени, когда оно утрачено.

На новое направление ищи новые ноги.

 

Мудрец должен из навоза отбирать золото.

Не ум от книг, а книги от ума создались.

 

Мир уязвлять только нас может, исцелять не может.

Тот враг самый опасный, который притворяется твоим другом.

 

Любить человечество легче, чем сделать добро родной матери.

Душа — это то, что делает траву травой, дерево деревом, а человека человеком. Без нее трава — сено, дерево — дрова, а человек — труп.

 

Григорій Сковорода

 

#2 ЛІНГВІСТ

 

 

ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович (1835–1891) — теоретик лінгвістики, філософ, етнограф, літературознавець та громадський діяч. Книга «Мысль и язык», видана 1862 року, принесла її автору загальне визнання.

Одним із найважливіших відкриттів ученого була розробка концепції внутрішньої форми слова. Продовжуючи ідеї В. фон Гумбольдта, Потебня вказав на зв’язок структури (предмету) та його мовного позначення, виявляючи таким чином мовну універсалію.

Створив Харківську лінгвістичну школу. Підготував коментарі до «Слова о полку Ігоревім».

Вивчав український фольклор та українські говірки. Порушив питання про мистецтво як особливий спосіб пізнання світу.

 

Истина, добытая трудом многих поколений, легко дается даже детям, в чем и состоит сущность прогресса.

 Языки — суть средства превращения начальных доязыковых элементов мысли и потому могут быть названы средствами создания мысли.

 

Если бы объединение человечества относительно языка и народности было возможно, оно было бы гибелью для общечеловеческой мысли, как замена многих чувств одним.

Для существования человека нужны другие люди, для народности — другие народности

 

Олександр Потебня

 

#3 СОЦІАЛІСТ

 

 

ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (1841–1895) — історик та філософ, економіст та публіцист, літературний критик та фольклорист, вчений та політик, засновник українського соціалізму.

Першим обґрунтував етнічну та психологічну ідентичність та окремість українців. Пропагував ідею створення українцями своєї держави. Створив концепцію організації товариства з максимальною децентралізацією влади й самоврядуванням громад та областей.

Людина у його системі — наріжний камінь та основа устрою цього суспільства, найвища цінність, право якої захищене вільною громадою, а не державою.

 

Чистое дело требует чистых рук.

 

Каждый человек, ушедший из Украины, каждая копейка, истраченная не на украинское дело, каждое слово, сказанное не по-украински, есть расход из мужицкой украинской сокровищницы, расход, который при нынешних условиях не вернется ей ниоткуда.

 

Каждый, кто идет служить народу, надевает на себя терновый венок

 

Михайло Драгоманов

 

#4 МАТЕРІАЛІСТ

 

 

ФРАНКО Іван Якович (1856–1916) — геніальний український письменник, поет та драматург, літературний критик та перекладач, філософ, психолог, етнограф, лінгвіст та громадський діяч. Навчався на філософському факультеті Львівського університету, доктор філософії.

Номінант на Нобелівську премію з літератури 1916 року, але через передчасну смерть був виключений із списку претендентів. Автор 220 книг, які побачили світ за життя, а повне зібрання його творів складається з кількох тисяч робіт і становить близько 100 томів.

Був поліглотом: крім української мови, якою написано більшість творів, він писав польською, болгарською, російською та чеською мовами. Перший український професійний письменник, який жив винятково на літературні гонорари. Використовував близько 100 псевдонімів.

Відтоді й до сьогоднішнього дня є українським письменником усіх часів, який найбільше перекладається і видається у світі різними мовами. За широтою охоплення інтересів та універсальністю обдарування цілком заслуговує на ім’я українського Леонардо. Зображений на купюрі номіналом 20 гривень.

Світогляд його ґрунтувався на філософському реалізмі з визнанням матеріалістичного світу та чітко вираженими елементами діалектики. Основою всього сущого він вважав «мати-природу» у її різноманітті та вічності, безперервних змінах, де вічним початком всіх речей є матерія, тоді як свідомість, дух є вторинними, властивими тільки людині — вершині творіння природи.

 

Лиш боротись — значить жить.

 

Хто з злом не боресь, той людей не любить.

 

Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, небезпечне оружжя — жіноча краса.

 

Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.

 

Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.

 

Гумор — невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.

 

Мій руський патріотизм — то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо…

 

Іван Франко

 

#5 ГУМАНІСТ

 

 

ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир Іванович (1863–1945) — видатний учений із широким спектром наукових інтересів: геологія, мінералогія, геохімія, ґрунтознавство, радіологія, палеонтологія, історія науки та філософія. Академік, засновник та перший президент Української академії наук (1918–1921). Брав участь у створенні Радієвого інституту.

Заснував нову науку — біогеохімію — і з 1927 року очолював Біогеохімічну лабораторію Академії наук. Автор 473 наукових праць. Виховав цілу плеяду молодих вчених. Брав участь у розробці плану ГОЕЛРО. З 2019 року зображений на купюрі номіналом у 1000 гривень.

Як філософ здобув світову популярність у якості автора вчення про ноосферу. В основі вчення про ноосферу лежать принципи гуманізму. Важливими компонентами світогляду людини ноосфери та принципами її поведінки є загальнолюдські інтереси, рівність людей. Перехід біосфери в ноосферу, чи сферу розуму, є найвищою мірою еволюції життя на Землі.

 

Вся история науки на каждом шагу показывает, что отдельные личности были более правы в своих утверждениях, чем целые корпорации ученых или сотни и тысячи исследователей, придерживавшихся господствующих взглядов.

 

Аппарат научного мышления груб и несовершенен; он улучшается, главным образом, путем философской работы человеческого сознания. Здесь философия могущественным образом в свою очередь содействует раскрытию, развитию и росту науки.

 

Философия и религия тесно связаны с теми более глубокими, чем логика, силами человеческой души, влияние которых могущественно сказывается на восприятии логических выводов, на их понимании

 

Володимир Вернадський

 

 

 

 

#6 ЕКЗИСТЕНЦІАЛІСТ

 

 

ШЕСТОВ Лев Ісаакович (1866–1938) — відомий філософ та письменник єврейського походження. Народився у Києві. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Філософські погляди, виражені в афористичній і фрагментарної манері, засновані на критиці загальнозначимих істин та суспільної моралі, справляли ефект інтелектуальної бомби.

Після появи 1905 року книги «Апофеоз беспочвенности. Опыт адогматического мышления» Шестов став найбільш обговорюваним автором серед інтелектуалів.

Його думки, на рівні з ідеями С. К’єркегора та Г. Марселя, знаходилися біля витоків філософії екзистенціалізму XX століття.

Написав книги про філософію Достоєвського, Толстого, Ніцше та К’єркегора. Читав лекції у Сорбонні. Входив до еліти європейських інтелектуалів, спілкувався з Мартіном Хайдеггером, Жоржем Батаєм, Едмундом Гуссерлем, Максом Шелером та іншими відомими філософами.

Люди часто начинают стремиться к великим целям, когда чувствуют, что им не по силам маленькие задачи. И не всегда безрезультатно.

Привычка к логическому мышлению убивает фантазию.

 

Мудрецы не больше знают, чем глупцы, — у них только больше храбрости и самоуверенности.

 

Если поэзия должна быть глуповатой, то философия должна быть сумасшедшей.

Философия должна жить сарказмами, насмешками, тревогой, борьбой, недоумениями, отчаянием, великими надеждами и разрешать себе созерцание и покой только время от времени, для передышки

 

Лев Шестов

 

#7 ПЕРСОНАЛІСТ

 

 

БЕРДЯЄВ Микола Олександрович (1874–1948) — найвідоміший філософ XX століття з усіх народжених в Україні, найвизначніший представник епохи релігійно-філософського ренесансу, письменник та есеїст неймовірного літературного обдарування.

У період з 1942 по 1948 рік сім разів поспіль був номінований на Нобелівську премію з літератури, і лише через той факт, що під час війни премії не вручалися, не став її лауреатом.

Автор 43 книг та півтисячі статей. Створив унікальну концепцію філософії свободи. Почесний доктор богослов’я Кембриджського університету. Погляди Бердяєва близькі до персоналізму, екзистенційно-теїстичної течії у філософії, яка вважає людину найвищою духовною цінністю світу та первинною творчою реальністю, а весь світ — творчістю Бога.

 

Государство существует не для того, чтобы на земле был рай, а для того, чтобы на земле не было ада.

Злейший враг свободы — сытый и довольный раб.

 

Свобода есть право на неравенство.

Человек — раб потому, что свобода трудна, рабство же легко.

 

Национальный человек — больше, а не меньше, чем просто человек.

Культура никогда не была и никогда не будет отвлеченно-человеческой, она всегда конкретно-человеческая, то есть национальная, индивидуально-народная.

 

Общечеловеческое значение имеют именно вершины национального творчества.

Национальность есть положительное обогащение бытия, и за нее должно бороться, как за ценность.

 

Национальное единство глубже единства классов, партий и всех других преходящих исторических образований в жизни народов.

Каждый народ борется за свою культуру и за высшую жизнь в атмосфере национальной круговой поруки. И великий самообман — желать творить помимо национальности

 

Микола Бердяєв

 

#8 ГЕРМЕНЕВТ

 

 

ШПЕТ Густав Густавович (1879–1937) — один із знакових філософів XX століття, розвивав ідеї феноменології та герменевтики, психологічної антропології, людина, яка вперше вжила у російськомовному науковому дискурсі слово «семіотика», теоретик мистецтва та акторської майстерності, талановитий перекладач філософської та художньої літератури.

Народився у Києві, закінчив київську гімназію та навчався у Київському університеті Святого Володимира на фізико-математичному факультеті до моменту виключення за революційну діяльність. Пізніше знову вступив до цього ж вишу, але вже на історико-філологічний факультет, який успішно закінчив.

Стажувався в Геттінгенському університеті. Відвідав курс лекцій Едмунда Гуссерля з феноменології. Був поліглотом, який володіє 17 мовами, викладав. Однією з його учениць у київській жіночій гімназії була Анна Горенко, майбутня поетеса Анна Ахматова.

Очолював Інститут наукової філософії. Був проректором інституту найвищої акторської майстерності.

Під впливом феноменології Гуссерля філософ розвивав ідею, згідно з якою феномен має повне завершення лише в слові. Феноменологічно вирішуючи проблему тотожності предмета та думки, Шпет розробив концепцію повної репрезентації.

Виходячи з цієї позиції, філософ плідно працював у галузі дослідження різних форм інтенції мови.

У його роботах також заплановано теми, які згодом будуть пов’язані з феноменологічною соціологією, а саме тема соціального буття, його властивостей та особливостей.

Шпет також багато зробив у галузі філософії історії, розвиваючи методологію дослідження історії, спираючись на герменевтику. Розуміння герменевтики як теорії пізнання історичної дійсності залишається актуальним і донині.

Наприкінці життя здійснив перекладацький та філософський подвиг — переклав з німецької книги Гегеля «Феноменологія духу».

Після перекладу Шпета ця робота Гегеля не перекладалася жодного разу.

 

Философия всегда — тревога, всегда притязание, всегда беспокойство, — философ не имеет пристанища.

История не могла бы существовать, если бы все прошлое было в ее глазах ничтожеством.

 

Мы разделяем интеллектуальность и язык, но в действительности такого разделения не существует.

Человек окружает себя миром звуков, чтобы воспринять в себя и обработать мир предметов.

 

В произведении искусства мы имеем дело с действительностью, но возведенною в идеал.

«Пьеса» и «роль» для актера — только «текст». От «текста» же до «игры» — расстояние громадное

 

Густав Шпет

 

#9 НАЦІОНАЛІСТ

 

 

ДОНЦОВ Дмитро Іванович (1883–1973) — теоретик українського націоналізму, філософ, літературний критик та публіцист, український Макіавеллі. Доктор юридичних наук Львівського університета. 1914 року, коли розпочалася Перша світова війна, став головою Союзу визволення України. 1918 року очолював Бюро преси в уряді Скоропадського.

З 1922 по 1939 рік жив у Львові, де написав свою головну книгу — «Націоналізм», в якій розробив ідею інтегрального націоналізму. Філософ спирався на популярне на початку XX століття вчення соціал-дарвінізму, де поняття нації трактувалося як вид у тваринному світі, такий самий, як леви чи собаки, а тому між націями завжди буде конкуренція та боротьба за виживання, звідси висновок, що війна — це неминучість, а війни між націями вічні.

 

Панувати не над кимсь, а на своїй землі.

 

Демократія — панування многих — знає лише закон числа…

 

Сума слабих не дасть сили.

 

Коли читаємо історію Європи, — читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси.

 

Світ належить до тих, які вміють хотіти.

 

Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.

 

Воля до життя є волею до влади.

 

Під якою б маскою інтернаціоналізму або космополітизму не з’являлися російські політичні стремління в нас, вони реалізуватимуться росіянами. Україна ж тоді лише житиме, яко самостійний чинник, коли вона, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, виступить з власним національно-політичним ідеалом. Досягнення це можливе тільки проти Росії і ніколи з нею

 

Дмитро Донцов

 

#10 КУЛЬТУРОЛОГ

 

 

ЧИЖЕВСЬКИЙ Дмитро Іванович (1894–1977) — видатний український науковець, культуролог, філософ, історик релігії, літературознавець, дослідник української та слов’янських літератур, який зробив величезний внесок в україністику. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.

Перший історіограф української філософської думки. Відкрив світові раніше невідомий рукопис Яна Амоса Коменського, чеського гуманіста доби Відродження. Автор понад 900 наукових праць.

Всесвітню популярність філософу принесла оригінальна модель розвитку культури, яка увійшла до культурології під назвою «маятник Чижевського». Вчений запропонував теорію чергування культур, протилежних одна одній: Ренесанс та бароко, класицизм та романтизм, реалізм та модернізм.

Кожен перший член цих пар орієнтований на «зміст», другий — на «форму». При цьому очевидно, що дистанція між парами зростає. Ренесанс і бароко різні, класицизм і романтизм в історії європейської культури означають два майже непримиренних полюси світогляду, а між реалізмом і модернізмом лежить справжня прірва. Звідси порівняння з маятником.

За внесок у світову філософію з 1997 року в Україні започатковано «Премію імені Д. І. Чижевського», якою нагороджують вчених за видатні досягнення у філософії.

 

Исторический процесс определяется не только свободною волею и деятельностью людей, но и высшими силами. Не только «благие пожелания» и «добрая воля» определяют будущее, но и отвечающая, отзывающаяся на них «благодать». Благодатность исторических событий не зависит от воли их участников.

 

Европейские диктатуры — эта новая форма государственного строя — безблагодатны насквозь и до последней степени. Отсюда ничтожество или слабость или внутренняя неправда «вождей», отсюда же — беспримерное в истории человечества ничтожество «идей», ничтожных в своей борьбе за ограниченное и случайное, ничтожных в отстаивании жалких останков вчерашнего исторического дня, но наиболее ничтожных в содержании, представляющем по большей части жалкие отрывки демократических принципов, урезанных и искаженных оговорками

 

Дмитро Чижевський

 

#11 РАЦІОНАЛІСТ

 

 

ПОПОВИЧ Мирослав Володимирович (1930–2018) — український філософ, академік, доктор філософських наук, професор та педагог, спеціаліст із вивчення логіки та методології науки, громадський та політичний діяч. Директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди. Президент філософського товариства України.

Член Народного руху України з 1989 року. Лауреат Премії «Людина року 2003» у номінації «Вчений року». Лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Головний редактор журналу «Філософська думка». Кавалер французького Ордену Почесного легіону. Автор безлічі наукових праць та книг.

Ідеї ​​Поповича охоплювали широке коло проблем. З одного боку, він зробив важливий внесок у дослідження в галузі філософії науки, концентруючи свої зусилля на логіко-методологічному аналізі наукової мови.

З іншого боку, Попович багато зробив для прояснення питань, пов’язаних із проблемою розуміння культури та гуманізму. Філософ також суттєво збагатив тему України та її місця у світі.

 

Поки людина жива, ми не можемо про неї нічого сказати, бо сьогодні вона зробила один вчинок, а завтра — зовсім інший і перекреслила все те, що було раніше. Вся людська біографія — це сукупність вчинків. І сенс життя теж стосується усієї цієї сукупності вчинків, останнім з яких є відхід людини. Після смерті вже можна сказати: ця людина — … І перерахувати факти її біографії.

 

Питання навіть не про те, для чого жити. Питання в тому, для чого вмирати. Якось я спитав рядового бійця, за що він йде на смерть. Він подумав і сказав: «Всі — за Україну. У кожного Україна своя». Ви знаєте, я не задоволений цією відповіддю. Дуже погано, що нас змушують вибирати своє майбутнє на краю могили

 

Мирослав Попович

 

#12 ФУТУРОЛОГ

 

 

КРИМСЬКИЙ Сергій Борисович (1930–2010) — відомий український філософ та культуролог. Закінчив філософський факультет Київського університету. Доктор філософських наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Лауреат Шевченківської Премії (2005), Премії імені Чижевського (2001), член Нью-Йоркської академії наук. Написав понад 10 книг та близько 200 наукових статей.

Тонкі, інтуїтивні думки філософа були спрямовані не тільки на осмислення сьогодення, а й на розробку методології розуміння майбутнього.

Наприклад, підкреслюючи значення цінності, Кримський обґрунтував поняття «підходу» як комплексного методологічного інструменту в сучасній науці.

Філософ також надавав особливого значення поняттю духовності, підкреслюючи її важливість у становленні цивілізації.

Автор пронизливих текстів про себе, про справжнє становище сучасного світу та України:

 

Философ — это не просто «мыслящая машина»; это человек, способный переводить мысли и чувства в свою биографию. 

 

Жизнь — это всегда преодоление трудностей, если угодно, борьба, и потому удивляться в ней следует не наличию неприятностей, которые встречаются достаточно часто, а удачам, которые действительно редки. Философия и позволяет осознать смысловую меру между удачами и неудачами, успехами и поражениями.

 

В Варшаве в одном из костелов есть современная икона Христа, которая изображает человека, несущего на руках… самого себя, чтобы отдать несомое людям. По-моему, этот образ — и есть лучший ответ на вопрос о смысле жизни.

 

Четыре века в Европе ждали Страшного суда — молились, экономикой никто не занимался. Потом увидели, что Страшный суд не наступил. Но на самом деле Страшный суд был растянут во времени. Ведь во II тысячелетии погибло 400 миллионов человек, то есть все население, жившее в Х веке. За прошлое тысячелетие ни одна крупная социальная проблема не решена, такие, как проблема бедности, безработицы, преступности, молодежи.

 

 Сегодня подводится итог всемирному историческому процессу, начавшемуся во втором тысячелетии до нашей эры, когда возникли первые имперские государства. Деятельность этих государств в ХХ веке привела к таким жертвам, перед которыми бледнеют преступления Ашшурбанипала и Навуходоносора.

 

Никакими мнимыми или реальными грехами людей нельзя оправдать гибель десятков миллионов людей, которыми в нашем столетии исчисляются жертвы имперского тоталитаризма в Европе и Азии.

 

Человечество заглянуло в такие бездны зла, которые изменили наше представление о Боге, человеке и истории. Страдания человека оказались более трагичными, нежели страдания Бога.

 

Хотя нам и забрезжил свет вековечных истин. Еще раз было доказано, что человек — существо вертикальное и не может жить на коленях.

 

В истории, как показало ХХ столетие, все же действует некий закон сохранения человечества, который сказался в том, что нам удалось избежать Третьей мировой войны и подтвердить спасительный принцип обсуждаемости всех конфликтов

 

Сергій Кримський

 

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 

Безумовно, представлений список видатних філософів не є повним. До нього не увійшли менш відомі, але не менш значущі уми, такі як, наприклад, Юркевич, Кульчицький та Куринський, а це означає, що знайомство з представниками української філософії слід продовжити.

 

---

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media