Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
Незважаючи на блискучі успіхи Ейнштейна в науці, переважна більшість нашого суспільства впевнена, що особисте життя він влаштовував з великими труднощами. Жінкам подобаються жваві й активні, а чи можна такого очікувати від похмурого замкнутого хлопчика, який у ранньому дитинстві поводився практично як аутист і лише пізніше трохи оклигав? Де ж йому познайомитися з дівчиною, якщо він здобуває освіту в Цюріхському політехнікумі, в якому дівчат зроду не навчалося? Це вже не кажучи про те, що великий науковець має бути і в юності худорлявий, слабосильний та незграбний…
От як можуть підвести стереотипи — все насправді було зовсім не так. Зріст в Ейнштейна (придивіться до світлин) цілком пристойний — у джерелах плутанина: де метр сімдесят шість, де тільки метр шістдесят вісім, але погодьтеся, що аж ніяк не малюк.Зі здоров’ям неприємності в нього були, та разом із роботою з’явилися гроші, і здоров’я покращилося, а от його неабияку фізичну силу знайомі відзначали навіть зі здивуванням, просто не очікували. Зі студентської спільноти він аж ніяк не випадав, виявляв і кмітливість, і гумор. Крім того, він уже тоді непогано грав на скрипці, а це в ті часи не менше допомагало стосункам із протилежною статтю, аніж нині гра на бас-гітарі в рок-гурту.
На його курсі, крім студентів, як виняток опиняється одна студентка — явище в цьому виші хіба що трохи менш незвичайне, ніж майбутній нобелівський лауреат. Мілева Марич була п’ятою жінкою з числа студенток політехнікуму взагалі за всю його історію та єдиною на курсі Альберта.
Щоправда, кульгава — вроджений вивих стегна і зараз невелике щастя, — а в іншому — повний ажур: розумна, здібна, перша учениця скрізь і всюди, їй навіть дозволили вивчати фізику, яка в тамтешніх гімназіях призначалася тільки хлопчикам.
Єдина панянка в групі зазвичай привертає увагу однокурсників без особливих складнощів. До речі, і сама вона, виходить, фізик, до того ж непоганий, — отже, щонайменше, допомагати чоловікові в науковій роботі вона могла? Мабуть, так…
Однаково несила повірити, що сам Ейнштейн до дівчини залицяється. Напевно, замість квітів він дарує їй свіженьку олімпіадну задачку й водить не в оперетку, а на семінар з електродинаміки? Смійтеся, якщо хочете, але щось на кшталт цього теж було — особисті листи Альберта та Мілеви сповнені міркувань про модні фізичні теорії, а про улюблених професорів молоді люди пліткують практично так само, як інші про модних виконавців.
Судячи з усього, інші атрибути молодіжного роману, включно зі звичними замовчуваннями, в їхніх стосунках виникали в цілком нормальних обсягах. «Я втратив розум, помираю, палаю від любові й бажання. Подушка, на якій ти спиш, у сто разів щасливіша за моє серце! Ти приходиш до мене вночі, але, на жаль, тільки уві сні» — такі фрази можна знайти в листах Альберта.
Ймовірно, активною стороною в їхньому романі був саме він, хоча й був молодший за Мілеву на цілих чотири роки. Проте досвіду особистих стосунків у юнака було більше — попередню кохану він саме заради Мілеви й покинув, а в Мілеви до знайомства з Альбертом якихось романів і під мікроскопом не розгледиш.
Батьки Мілеви проти нареченого не заперечували, а ось тато й мама Альберта зустріли Мілеву в штики, одразу з двох причин, одна одної дурнішої. Перша, на їхній сором, полягала у вульгарному націоналізмі — їх не влаштовувала невістка-неєврейка, а невістка-сербка їх не влаштовувала ще дужче.
Жодного виправдання цьому немає й бути не може, але спроби низки антисемітських борзописців докоряти за це Альбертові просто смішні — він знав, кого з батьками знайомив, і, незважаючи на їхню жахливу реакцію, свого ставлення до Мілеви жодним чином не змінив.
А ось із другою претензією навіть кумедніше — Мілеву звинувачували в тому, що вона надто захоплена фізикою. Це ж треба таке вигадати — забракувати наречену Ейнштейна, бо їй фізика подобається!
Далі виникає ситуація, яку в офіціозних біографіях, навіть дуже солідних, часом обходять стороною. Навчання у молодої пари закінчується, причому Ейнштейн складає випускні іспити, а Мілева ні — недобирає балів. Постійною роботою і не пахне, часом відверто нема чого їсти, і якраз у цей момент парочка вирішує завести дитину!
Народжується донька, про яку, крім імені Лізерль, майже нічого невідомо. Незабаром сліди її взагалі губляться, і до пуття не зрозуміти, що з нею сталося — чи то вона не пережила скарлатини, чи то її віддали на удочеріння, загалом, була дитина, і немає її. У будь-якому разі давайте не ідеалізувати навіть геніїв — правда дорожча.
Після двох дуже складних років справи нашої парочки поліпшуються. Батько Ейнштейна перед смертю все ж таки благословляє їхній шлюб. Знаходиться посада експерта швейцарського патентного бюро з окладом 3500 швейцарських франків на рік. Як із такими статками щодо одруження? Відомо, що всі жінки цього хочуть, а всі чоловіки цього бояться.
В одному з передвесільних листів Альберт заздалегідь ставить Мілеві цілу низку умов, без яких шлюбу не буде, — тричі на день годувати, прати його речі, давати спокій за першою вимогою, не чекати на прояви почуттів, та ще й виконувати для нього наукові розрахунки (!!!). Чому з такими претензіями його просто не спустили зі сходів — питання цікаве.
6 січня 1903 року пан експерт патентного бюро вводить у будинок молоду дружину. Як їм житиметься — до цього моменту марно й припускати. Хоч зустрічайся з людиною роками, хоч знай її як облуплену — однаково, щойно одружитеся й заживете разом, виявите, що поруч інша людина, не та, кого ви знали. Необов’язково гірша, але не така, як вам здавалося, і зробити з цим нічого не можна.
Дійсність перевершила всі очікування. Життя тече практично нормально, син народжується за рік, а потім приходить наступний, 1905-й, який усі ейнштейнознавці називають Роком Чудес.
Нікому не відомий експерт патентного бюро, займаючись фізикою винятково вдома у вільний від основної роботи час, публікує три великі статті в знаменитих «Анналах фізики», в одній з яких викладено основи спеціальної теорії відносності — вчення настільки парадоксального, що корифеї науки заперечували його десятиліттями.
Наскільки великою була роль Мілеви? Очевидно, що без неї не обійшлося. Є навіть спогади, які свідчать, що перший варіант статті про теорію відносності було підписано двома прізвищами — Ейнштейн і Марич. Тут, найімовірніше, помилка, просто сам Ейнштейн підписався подвійним прізвищем Ейнштейн-Маріті (нагадую, так писалося прізвище Мілеви угорською, адже її рідна Воєводина з Угорщиною поряд).
А ось подружнє життя стало приносити їм великі проблеми. Домашню роботу Мілева тихо ненавиділа й робила її так кепсько, як могла. До того ж вона була хворобливо ревнивою та не соромилася це демонструвати.
Дивно, що в німецькомовній сім’ї дружина могла не знати гарного німецького каламбуру «Айферзухт іст айне ляйденшафт, ді міт айфер зухт, дас ляйден шафт» — «Ревнощі — це пристрасть, яка зі старанністю шукає те, що заподіює страждання». Родина поки що існувала, 1910 року народився ще один син, Едуард; жахлива робота над загальною теорією відносності, набагато складнішою за вже створену спеціальну, тривала, проте до великих неприємностей було вочевидь рукою подати.
Якщо подружжя страшенно посвариться, це дуже погано, але можна помиритися. А ось коли вони розходяться без спалахів, а просто дедалі менше цікавляться одне одним, тут уже нічого не вдієш. У Ейнштейна виник роман з Ельзою Ейнштейн-Ловенталь, його двоюрідною сестрою по батькові і троюрідною по матері.
Почалися перемовини про розлучення і, звісно ж, про те, як чоловік, що йде, забезпечить дітей. Виникла абсолютно несподівана ідея — Альберт обіцяв їй віддати Нобелівську премію, яку на той час йому ніхто присуджувати не збирався. Чи було це непрямим визнанням прав Мілеви на цю премію? Спробуй-но збагни…
Чекати Мілеві довелося недовго: наприкінці 1922 року Ейнштейн отримав-таки премію з фізики, яку негайно передав Мілеві. До речі, премію вручили за дослідження в галузі фотоефекту — ні спеціальна, ні загальна теорія відносності повністю підтвердженими тоді не вважалися. Альберт розлучився з Мілевою, одружився з Ельзою, і тепер уже їй доводилося облаштовувати його побут (це вона робила чудово) та пробачати його мінливість (а ось це ні в кого добре не виходить).
То хто ж із них двох вигадав усі ці неймовірні речі — Альберт чи Мілева? Головний аргумент розвінчувачів полягає в тому, що саме під час шлюбу з Мілевою й було зроблено всі основні відкриття, які прославили Ейнштейна на віки. Та правда в тому, що останні десятиліття життя він цілком поклав на жахливу роботу зі створення теорії єдиного поля, яка виявилася і для нього непідйомною, але в жодному разі не безплідною для науки.
Про те, що й загальну теорію відносності він здебільшого створював уже без Мілеви, і цілу низку інших серйозних відкриттів, на кшталт статистики Бозе — Ейнштейна, теж зробив пізніше, його недоброзичливці забувають геть — глядиш і інші не згадають. Але ж це знищує силу їхнього улюбленого аргументу.
Ба більше, виникає запитання: якщо Мілева насправді авторка всіх цих відкриттів, де її самостійні роботи? Адже після розлучення вона прожила понад три десятиліття — де хоч рядок статті з фізики, написаний нею самостійно? Найчастіше на це відповідають так, як заведено у прихильників захопливого заняття, іменованого конспірологією: «Доказів провини Ейнштейна немає. Проте це й є головний доказ його провини, оскільки доводить, що він ці докази знищив!»
Про те, що за допомогою такої примудрої логіки їх самих можна звинуватити в усьому на світі, конспірологи зазвичай не замислюються. Тож підозрювати можна що завгодно — довести не можна. Імовірність того, що ключові осяяння прийшли саме до Мілеви, а не до Альберта, є мізерно малою, та жодних підтверджень ця гіпотеза не має.
Але забути, що саме в шлюбі з Мілевою Ейнштейн пережив цей фантастичний Рік Чудес, за який він відкрив більше, ніж будь-який фізик у світі за будь-який рік свого життя, включно з Арістотелем і Ньютоном, теж було б неправильно.
Оскільки Ейнштейн заздалегідь, до шлюбу, обговорював можливість звернутися до Мілеви по наукову допомогу, означає, що він, по-перше, цієї допомоги потребував, а по-друге, вважав її можливою. Тож і її частка у фантастичних успіхах чоловіка вочевидь не дорівнює нулю, а якщо вони самі не захотіли спробувати визначити, наскільки ж вона є великою (не лише Альберт, а й Мілева), яке право маємо лізти у цю справу ми?
Інтерес до особистого життя Ейнштейна зрозумілий — він не безгрішний і був просто-таки рідкісним баієм, який не відмовлявся від галантних пригод ні за другої дружини, ні після її смерті. Скажімо, про його роман з Маргаритою Коненковою, дружиною великого скульптора і за сумісництвом радянською розвідницею, можна розповісти не менше цікавого, ніж про його перший шлюб, — ось тільки про нові наукові ідеї в цій оповіді не буде практично нічого.
Погруддя Мілеви в сербському місті Нові Сад має пов’язку, що закриває очі й вуха, — вона повинна хоча б символічно захистити її від купи неприємних та необґрунтованих підозр. Боюся, що й її чоловікові така пов’язка не завадила б. Занадто багато хто шукає в їхньому шлюбі скандальних подробиць і сенсацій із неприємним запахом, а не знаходять, то намагаються вигадати…
Краще б подумали про те, що в коханні та злагоді Ейнштейн і Мілева подарували світові Рік Чудес, та відчували би вдячність, а не займалися б такою ганебною справою, як конспірологія. Вони на це не заслужили.
