Huxley
Автор: Huxley
© Huxley — альманах про філософію, мистецтво та науку

ПАНТЕОН УКРАЇНСЬКИХ ДРАМАТУРГІВ: Олексій Коломієць, Микола Зарудний, Володимир Канівець, Ярослав Стельмах (Частина III)

ПАНТЕОН УКРАЇНСЬКИХ ДРАМАТУРГІВ: Олексій Коломієць, Микола Зарудний, Володимир Канівець, Ярослав Стельмах (Частина III)
Ярослав Стельмах, Микола Зарудний, Володимир Канівець, Олексій Коломієць

 

Читати частину I

Читати частину II

 

#9 ОЛЕКСІЙ ФЕДОТОВИЧ КОЛОМІЄЦЬ (1919—1994)

 

АЛЕКСЕЙ ФЕДОТОВИЧ КОЛОМИЕЦ

Майбутній драматург народився у селі Харківці Лохвицького району Полтавської області у родині селян, де був шостою дитиною. Коломієць дуже рано втратив батька. Після закінчення початкової школи навчався в інституті торгівлі, а згодом на історичному факультеті Харківського університету. Зі студентської лави був мобілізований і брав участь у Другій світовій війні. Після війни Коломієць працював по комсомольській лінії, а згодом був редактором газети «Молодь України».

Починає писати оповідання, які у 1960 році виходять в світ у збірці новел «Біла криниця». Не маючи досвіду написання драматургічних творів, створює справжній шедевр — комедію «Фараони». 1962 року її ставлять у театрі. А через 16 років у Київському театрі імені Франка урочисто святкують 500-ту виставу за цією п’єсою.

Коломієць, натхненний першим успіхом, цілком поринає у драматургію. Рік за роком з-під його пера виходять різні за тематикою п’єси, як-от: «Дванадцята година» (1961), психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Прошу слова сьогодні» (1964), дилогія «Планета Сперанта» (1965), «Спасибі тобі, моє кохання» (1966), «Келих вина для адвоката» (1969), психологічна дилогія «Горлиця» (1970), «Одіссея в сім днів» (1972) та інші твори.

«З повним правом можна говорити про Коломійця як новатора в сучасній драматургії. Його пошуки нових форм, архітектоніки твору завжди позначені винахідливістю й оригінальністю. Вони ніколи не були спекулятивними штампами і даниною «масовому мистецтву». Олексій Коломієць — новатор. Він традиційний лише в одному — безмежній любові до свого народу і театру. І цього досить, щоб бути достойним послідовником корифеїв української сцени», — так написав про Коломийця його колега по цеху, драматург Микола Зарудний.

 

#10 МИКОЛА ЯКОВИЧ ЗАРУДНИЙ (1921—1991)

 

НИКОЛАЙ ЯКОВЛЕВИЧ ЗАРУДНЫЙ

Микола Зарудний народився у селі Оріхівці Київської області у сім’ї вчителів. Навчався у Харківському інституті журналістики, але під час Другої світової війни продовжив навчання та закінчив Казахський державний університет. 1944 року добровольцем пішов на фронт, після демобілізації працював у газеті «Вінницька правда», а згодом заступником директора Київської кіностудії імені О. Довженка.

Писати почав у 1944 році, але перші твори були створені під впливом драматургії Корнійчука і були відверто слабкими у мистецькому плані. Зарудний як драматург починається з комедії «Веселка». П’єса була поставлена у багатьох театрах і принесла її автору перше визнання.

За роки творчості Микола Зарудний створює такі твори: «Мертвий бог», «Фортуна», «Рим, 17, до запитання», «Дороги, які ми вибираємо», «Пора жовтого листя», «Маестро, туш!», «Обочина», «Регіон» та інші.

Серед створених комедій та драм слід відзначити трагедію «Тил», яка з успіхом була поставлена ​​у Львівському драматичному театрі та удостоєна Шевченківської премії.

Деякі з книг Миколи Зарудного перекладені польською, чеською, болгарською та іншими мовами.

Слід також згадати й екранізації його творів, до яких Микола Зарудний написав сценарії. Це художні фільми Київської кіностудії ім. О. Довженка: «Веселка» (1959), Стежки-доріжки» (1963), «Тут нам жити» (1973).

У творчому доробку Зарудного є кілька романів і повістей, та його письменницька доля — драматургія.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

#11 ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ КАНІВЕЦЬ (1923—2017)

 

ВЛАДИМИР ВАСИЛЬЕВИЧ КАНИВЕЦ

Відомий український прозаїк та драматург, есеїст та майстер афоризму, Володимир Канівець народився у селі Весела Долина Глобинського району Полтавської області у родині землеробів.

До Другої світової війни мешкав на Донбасі, де працював на залізниці. На початку війни переїхав до Оренбурга, де навчався у військовому училищі. Пізніше брав участь у бойових діях, був поранений.

Після війни поїхав до Латвії, а 1952 року закінчив факультет журналістики Ризького університету. Працював у різних друкованих виданнях Риги, де вийшли його перші твори: фейлетони та есе.

З 1963 року оселився у місті Житомирі, де протягом довгого часу очолював відділення Спілки письменників України.
За час тривалої творчої біографії написав 39 п’єс, з яких 25 комедій, 12 драм, одна мелодрама та одна містерія.

Окремими виданнями вийшли п’єси «Після весілля» (1956), «Жених з орденом» (1958), «Затоплений острів» (1961). Також Канівець є автором таких драматургічних творів: «Смерть на ешафоті», «Перші барикади», «Мама збирається заміж», «Леся Калина», «Міс Америка», «Брестський мир», «Віддавали батька в прийми» та низки інших.

Славу та Шевченківську літературну премію 1970 року принесли письменнику не лише його п’єси, а й історичні романи.
Загальний наклад книг Канівця становив близько 10 мільйонів екземплярів, а кількість глядачів, які переглянули постановки всіх його п’єс, досягає цифри у 2 мільйони глядачів.

Протягом останніх років творчості Володимир Канівець писав книги афоризмів, що відомі читачам України під назвами «Афоризми 2100», «Афоризми. Думки. 4900», «Афоризми. Парадокси. 6000», «Афоризми. Максими. 5000».

Багатогранність обдарування Володимира Канівця і успіх його драматургічних творів дозволяють із впевненістю зарахувати його до видатних драматургів України.

 

#12 ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ СТЕЛЬМАХ (1949–2001)

 

ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ СТЕЛЬМАХ

Ярослав Стельмах — майбутній драматург та дитячий письменник — народився у родині класика української літератури Михайла Стельмаха. Був обдарованою дитиною з багатосторонніми інтересами: добре навчався у школі, займався гімнастикою та плаванням, а також мав спортивні розряди з боротьби та боксу. Любив музикувати та вивчав іноземні мови.

Закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов (тепер Київський університет лінгвістики), а згодом Вищі літературні курси в Літературному інституті ім. Горького. Вступив до аспірантури та у 25-річному віці став кандидатом наук. Працював перекладачем з англійської мови, викладав у київських вишах.
1975 року вийшла книга дитячих оповідань «Манок».

За 30 років творчої діяльності написав 25 п’єс, за якими відбулося 100 вистав у різних театрах, і більше одного мільйона глядачів насолодилися його творами.

Серед успіхів Стельмаха-драматурга такі п’єси: «Гра на клавесині», «Провінціалки», «Синій автомобіль», «Драма в учительській»; п’єси для дітей: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та інші.

1999 року переміг у номінації «найкращий драматург України».

Ярослав Стельмах писав також і кіносценарії для художніх фільмів: «Циганка Аза» (1987), «Провінціалки» (1990), «Кіценька» (1995).

Величезний успіх супроводжував і дитячу прозу письменника. Його повісті та оповідання для юнацтва користувалися незмінним інтересом у молодих читачів. Стельмах удостоївся 2001 року вищої літературної премії дитячих авторів — премії Лесі Українки.

Трагічно загинув у серпні 2001 року внаслідок ДТП на Бориспільському шосе.

Заслуги та письменницький талант Ярослава Стельмаха як драматурга абсолютно справедливо дають нам право зарахувати його до пантеону української драматургії.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Отримуйте свіжі статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: