АХ, КОХАННЯ: недовчений студент і продана в рабині донька вождя
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ЩО МОЖЕ КОХАННЯ
Звикли говорити, що любов може все… А як стосовно того, щоб породити нову державу? Реальність — не бульварний роман: сухі, жорстокі та брехливі закони неприємної науки політики абсолютно далекі від сентиментальності. Однак майже неможливо заперечити, те, що геть не найменша держава у світі (тринадцята за розміром території та десята за чисельністю населення) мала б мінімальні шанси виникнути такою, якою вона є, без цього сентиментального, нерозумного і зовсім ненаукового почуття.
Давайте взагалі подумаємо, чи багато в нашому суспільстві означає любов? Чи є вона справою цілком особистою, чи мав рацію Данте, який написав: «Любов, що рухає сонце і світила», зараховуючи любов до сил космічного масштабу? Чи правий цар Соломон, який сказав, згідно з Біблією: «Великі води не можуть загасити любові, і річки не заллють її», чи вірити сумнівному жарту, в якому йдеться про те, що кохання — це така дурниця, яку вигадали росіяни, щоб грошей не платити?
Схоже, усе залежить від сили кохання, причому навіть не взаємного, — якщо навіть хтось один любить справді дуже сильно, він може такого накоїти, матінко рідна! Я навіть не знаю, добре це чи погано, а тому просто нагадаю, як занепала грізна імперія народу науатль, що його ми зазвичай називаємо ацтеками, а ви вже подумайте, наскільки значущою в цьому була роль однієї-єдиної жінки та її кохання.
ДОБРИЙ І ЗЛИЙ
Два боги правили Всесвітом у цій імперії — добрий Кетцалькоатль, який навчив людей писемності, ремесел і науки, дарував їм годувальницю-кукурудзу й дозволяв приносити в жертву тільки метеликів і пташок, та лютий Тескатліпока, якого зазвичай ототожнювали з Уїцилопочтлі, богом двох найгрізніших у світі явищ — сонця й війни.
Кетцалькоатль мав бороду і був білошкірим (можливо, прийняли за божество вікінга, що заплив в Америку?), був колись переможений Тескатліпокою і вирушив мандрувати морями, але обіцяв повернутися, помститися своєму супротивникові і домогтися того, щоб у жертву приносили не людей, а квіти.
Поганенький студент Саламанкського університету, гульвіса і хвостист Ернан Кортес нічого не тямив у легендах, та й навіщо потрібно вчитися, теж погано розумів. Який сенс у зубрінні, якщо цей купець, нібито з Генуї, Крістобаль Колон його звуть, відкрив нові землі, де золото й срібло просто валяються всюди! Він пливе у ці землі, воює на Кубі та Гаїті, його нагороджують власним маєтком, усе добре — але йому мало!
Через 13 років, за юліанським календарем 1519 року, а за ацтекським — у Перший рік Очерету, він отримує аж 533 солдати і 15 коней. Як вийшло так, що в легенді про Кетцалькоатля його повернення було передбачено саме в Перший рік Очерету?
ДЕРЖАВА АЦТЕКІВ
Тодішня імперія ацтеків була державою доволі моторошною. Підкоривши багато навколишніх народів, вона офіційно їх не приєднувала — просто для того, щоб будь-якої миті оголосити їм війну (вони гарно називали ці війни «квітковими»), нахапати полонених і потім приносити їх у жертву на жахливих пірамідах своїх храмів, вириваючи в живих людей серця з грудей (тільки на освячення храму Уїцілопочтлі в Теночтітлані зарізали 80 000 бранців, чотири дні на це пішло).
Жерці запевняли, що як періодично не приносити такі жертви, світ загине, і це вони не звірствують, а Всесвіт рятують. І був же якийсь жрець, що проголосив це вперше, — подивитися б йому в очі…
Цілковито підходящим для такої держави владикою був і сучасник Кортеса тлатоані Мотекусома, якого ми, начитавшись у дитинстві Райдера Хаггарда, називаємо імператором Монтесумою, — жодної сентиментальності. Перемогу в одній із «квіткових воєн» він відзначив тим, що в урочистій обстановці пообідав розкішною стравою з найсмачніших шматочків двадцяти чотирьох вождів подоланих племен.
З якого б це дива йому лякатися якоїсь півтисячі неголених і блідих прибульців? Він висилає їм назустріч посольство з подарунками, зокрема з двома костюмами — Кетцалькоатля і Тескатліпокі: який із них вождь чужинців одягне? Той, щоправда, остаточно його заплутав, не вдягнувши ні того ні іншого.
Але ще важливішим даром, який відіграв у долі імперії Монтесуми фатальну роль, стали двадцять молоденьких рабинь. Якраз нещодавно католицька церква ухвалила вкрай важливе рішення, заявивши, що в індіанців є душа, вони теж люди! Щоправда, вони язичники, але це тільки означало, що вкрай бажано їх охрестити, а іспанець, який надумав обійняти-поцілувати індіанку, зовсім не вдається до огидного гріха скотолозтва. А вже якщо ця індіанка ще й охрещена, чому б християнину, якщо таким буде його бажання, й не одружитися з християнкою? Будь ласка!
ФАТАЛЬНА ЖІНКА
Кортес подарунок прийняв, велів їх усіх охрестити і роздав своїм найвірнішим поплічникам, та й себе не образив — причому просто приголомшливо вгадав з вибором. Саме його обраниця й відіграла найважливішу роль у загибелі ацтекської імперії.
Існують різні версії про те, як її насправді звали — Маліналі або Тенепаль, але потім її почали кликати нещасливим ім’ям Малінсі (це означає «невдача» або «розбрат»), яке за деякий час почало звучати як Малінче. Вона була донькою рано померлого дрібного вождя, її мати побралася з його молодим наступником, а доньку віддала як данину ацтекам — так вона й потрапила до Кортеса.
Дівчина чудово володіла мовами ацтеків і майя, а крім того, дуже швидко вивчила іспанську і незабаром стала просто незамінною помічницею для контактів з місцевим населенням, не кажучи про інше…
Усі спогади про похід Кортеса свідчать, що він Малінче не ображав, виявляючи щодо неї не лише повагу, а й ніжність. Та й Малінче робить все, що може, аби допомогти своєму чоловікові, вірогідно коханому, звичайною прихильністю такого не пояснити…
Чи означає це, що в Кортеса виникли якісь почуття? Чи просто він не цілковитий дурень, щоб не постаратися максимально догодити такому надкорисному учаснику його команди? Дуже схоже, що було і те й інше — людські мотиви завжди складніші, ніж здається.
Монтесума в паніці: жодного з костюмів вождь прибульців не вдягнув, спробуй-но добери, хто він такий! А до того ж надіслав Монтесумі шолом із вимогою наповнити його золотом — хочемо, мовляв, перевірити, воно у вас таке саме, як у нас, чи ні? Коли індіанці запитали, навіщо іспанцям стільки золота, їм відповіли, що всі іспанці страждають на жахливу серцеву хворобу, від якої їх може вилікувати лише золото (по суті, щира правда!). А військо Кортеса все ближче і ближче підходить до ацтекської столиці!
Під час цього важкого походу частина іспанців вступає у змову з метою вбивства Кортеса і захоплення влади. Хтось із змовників бовкнув своїй жінці, вона обмовилася про це у колі інших жінок, і звістка про це дійшла до Малінче. Не вагаючись ані секунди, вона донесла про це Кортесу, і той рішуче покінчив зі змовою, покаравши її учасників з немислимою для нашого часу лютістю.
Утім, чи набагато кращими були тодішні гуманісти? Трохи пізніше один із них, єпископ Бартоломео де лас Касас, дуже засмутився тим, що іспанці пригноблюють індіанців, примушуючи їх виконувати важку роботу. Що ж він придумав, аби їм допомогти? Та ось порадив завозити з Африки побільше чорних рабів…
БЕНКЕТ ПЕРЕМОЖЦІВ
Не стану переказувати всю історію завоювання Мексики — хіба що нагадаю кілька яскравих подробиць. Як багато місцевих племен, що ненавиділи жорстоких ацтеків, стали союзниками Кортеса — не без участі його перекладачки. Як Кортес, теж не без допомоги Малінче, закінчив перемовини з Монтесумою тим, що практично захопив його в полон.
Як Кортес вийшов зі свого стану знищити іспанський загін, який послало проти нього під безглуздим приводом тупе місцеве начальство, а залишений ним на господарстві лютий ідіот Дієго де Альварадо догрався до поголовного повстання проти іспанців. Монтесума спробував заспокоїти народ і його вбили, причому незрозуміло, хто — іспанці чи самі ацтеки.
Індіанці, які багаторазово перевершували чисельністю, хапали іспанців і негайно приносили в жертву, розпорюючи їм животи кам’яними ножами, а іспанці, щоб тікати через зруйновані мости, кидали у воду золото, свої гармати й трупи загиблих. А потім Кортес повернувся разом з набутими завдяки Малінчі індіанськими союзниками і до останку знищив Теночтітлан, а з ним і всю імперію ацтеків.
Але ж якби не було донни Марини (так стали звати Малінче після хрещення), ацтекська держава могла б стримати натиск? Цілком можливо — і тому багато хто з латиноамериканців називає її зрадницею та вигадали для неї нецензурне прізвисько Ла Чингада (ввічливо кажучи, блудниця). Але їй було байдуже — вона кохала цього прибульця з-за великої води, а там, де замішане кохання, решта відходить на задній план.
Кортес побудував для себе будинок, а метрів за двісті від нього — будинок для донни Марини, і з’єднав їх підземним ходом, щоб ніхто не бачив, коли і на скільки він приходить до неї. У них народився син, якому дали ім’я батька Кортеса — Мартін. Схоже, що саме він і був першим мексиканцем — недарма ж нобеліат Октавіо Пас сказав про це завоювання: «Це не було ні перемогою, ні поразкою, це було болісним народженням народу метисів».
На жаль, хеппі-енду в цій історії немає: Кортес не одружився з донною Мариною. Щоправда, й не кинув — прилаштував її в дружини своєму офіцеру Хуану де Харам’їльйо, віддав, як непотрібну річ. Не стану казати, що з нею розплатилися зрадою за зраду — вона нікого не зраджувала, ацтеків, які продали її в рабство, вона ненавиділа, як і переважна більшість жителів цих країв.
Вірна вона була тільки Ернану Кортесу і не зрадила його ні в чому й ніколи. Чи шкодувала вона про це? Напевно, як усі жінки, — пошкодує, а потім згадає, як їм було добре разом…
ЖЕРТВА ПЕРШОГО МЕКСИКАНЦЯ
На виправдання Кортеса можна сказати, що одружитися з іспанкою йому порекомендували й імператор Карл V, і його власний батько. Повністю стосунків із колишньою коханою він не розірвав, а їхній син Мартін зрештою потоваришував з одним зі своїх зведених братів. Зауважимо, до честі іспанців, що їхні расові забобони були значно слабшими за релігійні.
Багато іспанців узяли в законні дружини хрещених індіанок, ба більше — для безлічі племен, які продовжували чинити опір іспанцям, добути жінку прибульців для свого вождя вважалося великим подвигом, а чарівні полонянки, які звикли до своїх стандартів сімейного життя, вмить заганяли пихатих касиків під свій каблук. У підсумку виникла нова нація — креоли, яка здебільшого й заселила Латинську Америку.
Варто згадати про те, що Мартін довів свою любов і відданість до сім’ї свого батька, причому жахливою ціною. Коли законний син його батька виріс, він став на чолі заколоту — що цікаво, більшість учасників цього заколоту були індіанцями, а його метою було завоювання незалежності від Іспанії, бувають же дива!
Заколот зазнав поразки, всі розшукували його очільника — і тут Мартін добровільно здався в полон, заявив, що він і є його зведений брат, головний бунтівник, і його стратили, але його брат уцілів (у всякому разі, як свідчить легенда)! Хіба могло б таке статися, якби ці діти одного батька не любили одне одного по-справжньому?
А що ж кажуть зараз про донну Марину? Згадують її й тепер — здебільшого як поганий приклад. Скажімо, мексиканці незадоволені тим, що імпортні каліфорнійські вина популярніші за місцеві мексиканські, і називають таку перевагу малинчизмом.
Слово «малинчизм» означає перевагу чужого над своїм, так би мовити, зраду в ім’я любові. Виходить, що донна Марина не лише народила першого мексиканця, а й породила нове слово — чи багатьом вдається поповнити мову свого народу новим словом? А ось права вона чи винна, схвалити її чи засудити — зробіть ласку, вирішуйте самі.
Тільки в одному я не сумніваюся: сперечатися про неї будуть довго, бо її з історії вже ніяк не викреслити. Давайте й ми згадаємо про неї — бодай для того, щоб не забувати, що любов може створити цілу країну, а може й перетворити її на порох і тлін.
