УКРАЇНСЬКИЙ ПАРНАС: палац Ґалаґанів, що став осередком культури та освіти
Садиба Ґалаґанів, західна частина села Сокиринці, XIX ст. / wikipedia.org
Як виглядає зовні типовий навчальний заклад середньої спеціальної освіти? Є в Україні один, вихованцям якого неймовірно пощастило, — його навчальні приміщення розташовані в справжньому палаці. Родина Ґалаґанів, котрій колись належав маєток, багато зробила для розвитку освіти й культури, а тепер ось в їхньому маєтку — навчальний заклад. Використання будівлі, звісно, нецільове, та принаймні вона збереглася, бо втратити таку красу було б злочином.
ЧИЯ ЗЕМЛЯ?
Сокиринці — звичайне село в Прилуцькому районі на Чернігівщині. Але ж не таке й звичайне! Розташоване у верхів’ї річки Утки, лівої притоки Удаю. А назву свою зберегло ще з часів Київської Русі, від першого поселення Івана Сокири (або Сокирки), у 1092 році він заснував над річкою Уткою хутір. Саме тут розташовані палац і парк, що пов’язані з родиною Ґалаґанів, дуже визначною в історії України.
То є приклад палацово-маєткової архітектури Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX століття. У далекому 1717-му гетьман Іван Скоропадський передав село у власність Гнату Ґалаґану, прилуцькому полковнику, що походив з древнього козацько-старшинського роду. А сам палац створювався його нащадком, Павлом Ґалаґаном, за проєктом архітектора Павла Дубровського.
Це насправді величезна мурована двоповерхова споруда на 60 кімнат, в стилі ампір, з широким зеленим куполом і з центральним фасадом, прикрашеним восьмиколонним портиком. З тильної сторони палацу розташовано великий шестиколонний портик, з рівня другого поверху до землі збігає декорований жовтою та помаранчевою цеглою широкий пандус, який з обох боків прикрашений статуями античних богинь. Спорудження відбувалося упродовж 1824–1831 років на околиці села Сокиринці.
НАЙКРАЩИЙ З ХАЗЯЇВ МАЄТКУ
Найвідомішим власником палацу був син його засновника Григорій Павлович Ґалаґан (1819–1888) — громадський діяч, меценат, українофіл. Попри те, що був поміщиком і мав кріпаків, він активно виступав за скасування кріпацтва. До того ж всіляко намагався покращити рівень життя селян — відкривав навчальні заклади й лікарні для незаможних людей. Григорій Ґалаґан передав під училище свій палац у селищі Дігтярі.
1871-го він відкрив у Києві приватну чоловічу гімназію — Колегію Павла Ґалаґана (на честь померлого свого 16-річного сина Павла). Це був один із найкращих приватних навчальних закладів Києва того часу, а Григорій Павлович відрізнявся неабиякою щедрістю, ось чому деякі вихованці колегії навчалися та проживали безкоштовно.
Колегія була розташована на розі вулиць Фундуклеївської (нині Богдана Хмельницького) та Терещенківської в будинку, що нині є пам’ятником архітектури XIX століття. Складався архітектурний ансамбль Колегії з п’яти споруд. Крім того, Ґалаґан подарував Колегії досить велику бібліотеку (після революції її частково передали до Державної публічної бібліотеки УРСР — нині Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського).
1872-го Григорій Ґалаґан заснував Сокиринське ощадно-позичкове товариство імені Павла Ґалаґана — це було перше в Україні товариство такого типу, такий собі народний кооперативний банк, де мали змогу обслуговуватися звичайні селяни.
Після смерті 16-літнього Павла чоловічий рід Ґалаґанів обірвався, і всі маєтності перейшли до нащадків по жіночій лінії, до Ламсдорфів (з 1894-го Ламсдорф-Ґалаґанів), коли Катерина Комаровська (дочка рідної сестри Григорія Павловича Ґалаґана) одружилася із генерал-лейтенантом Костянтином Ламсдорфом.
ПАРК НЕЧУВАНОЇ КРАСИ
Навколо палацу було розбито величезний парк площею 40 га з церквою, каплицею, альтанкою, двома містками та скульптурами. Цей парк створювався в англійському стилі. А ландшафтним проєктом займався запрошений з Австрії садівник Бістерфельд, якого Павло Ґалаґан (батько Григорія) переманив від свого родича графа Милорадовича з Лохвицького повіту.
У графському маєтку Милорадовичів у селі Вороньки Бістерфельд викохав сад такої дивовижної краси, що Павло Ґалаґан прийшов у захват і зажадав, аби і в Сокиринцях з’явилося подібне. Після Бістерфельда (помер він у 1826 році) роботу з облаштування парку продовжували по черзі садівники Редель (у 1826–1831 рр.) та К. Хрістіані (з 1834-го).
І взагалі, поки садиба мала справжніх хазяїв, будівництво парку тривало й тривало. Останні садівники — чех Янічек, німець Пфейффер і ще талановитий садівник з місцевих Юхим Гапон. Облаштування зелених угідь не припинялося ні на мить.
Паркова рослинність у Сокиринцях, що збереглася, — це понад 40 видів дерев та кущів. Пейзажна композиція парку доповнюється ставком. Є поляна з крутими схилами, що має назву «Свята долина», і Шевченковський явір — найстаріше дерево паркового комплексу.
У парку були також альтанки, містки, церква та каплиця. На сьогодні збереглися лише альтанка та «готичний» місток. Перша розташована на високому пагорбі над ставом. Від пандуса палацу до неї веде пряма стежка. А ось місток ретельно схований у парку. Його спроєктував у псевдоготичному стилі той самий Павло Дубровський, творець палацу. Місток перекинуто через один із ярів у парку. Він складається із трьох арок, що спираються на масивні стовпи.
ОСЕРЕДОК КУЛЬТУРИ
Окраса палацу — унікальне зібрання творів мистецтва, започатковане полковником Гнатом Ґалаґаном. Це старовинні меблі, виготовлені на замовлення за кордоном, унікальний срібний та фарфоровий посуд тонкої роботи, коштовна зброя, кращі зразки живопису західноєвропейських та вітчизняних авторів.
А ще палац Ґалаґанів інколи називають Українським Парнасом — адже тут серед гостей можна було побачити Тараса Шевченка, художника Льва Жемчужникова, композитора Миколу Лисенка, відомого українського кобзаря Остапа Вересая, а також Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова та Павла Чубинського. У палаці була велика мистецька галерея (нині близько сотні творів з палацу зберігається у Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Ґалаґана).
Чільне місце в галереї посідали портрети родини Ґалаґанів, більшість із них створив кріпосний художник Федір Землюков. Та під час революції 1917-го і Громадянської війни значну частину зібрання було розграбовано, а то й знищено. Також при садибі діяли кріпацький хор і театр.
До наших днів Сокиринський палац дійшов у гарному стані, збереглася частина господарських споруд та скульптур, в’їзна брама, огорожа та сторожові вежі. Одними з головних туристичних об’єктів є альтанка-ротонда та напівзруйнований «готичний» місток.
Зараз у Палаці Ґалаґанів розмістився Сокиринський аграрний ліцей. Все як завжди — для музею немає ні місця, ні часу, ні грошей.
