АХ, КОХАННЯ: африканські пристрасті по-чорному
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
Як інтимні почуття впливають на політику більш-менш звичних нам монархій і диктатур, нам відносно зрозуміло. Досить часто фаворитка монарха є більш важливим центром впливу, ніж кабінет міністрів, і цьому не дивуються — буденна справа. А що з цим відбувається у більш простих владних структурах на зразок африканських монархій? Та як вам сказати — залежить від конкретних обставин. Може вийти, як на півдні Африки приблизно в часи Великої французької революції — хоч і не дуже схоже, але по суті так само.
ТАК ВІН НАРОДИВСЯ
Один із досить знатних вождів племені мтетва народу нгуні, ватажок клану Зулу («Небо») на ім’я Сезангокона гуляв якось своєю Африкою й натрапив на ставок, у якому купалася в типовому африканському купальному костюмі, тобто без нього, симпатична місцева мешканка. А звичаї в Африці були простішими за наші — право пари відразу перейти до «уку-хлобонга» («розваги в дорозі») визнавалося моральним кодексом будівничого трайбалізму.
«Уку-хлобонга» був досить розпусним сексом, проте зачаття не передбачав, як такі чудеса досягалися — всім було відомо, але в запалі пристрасті парочка могла й захопитися. Що, власне, й сталося з Сезангоконою та панянкою на ім’я Нанді. Зазвичай і від такого можна було відкупитися трьома коровами, та аж надто родовитий був кавалер…
Родина Сезангокони, ясна річ, поставилася без ентузіазму до включення до свого складу якоїсь Нанді зі ставка і навіть заявила, що ніякого потомства не чекає — просто в тілі Нанді засів жук. Але незабаром Нанді з родичами з’явилася у краалі (по-нашому селі) Сезангокони з дитиною на руках — ось, мовляв, ваш жук, забирайте його. Так його й назвали Жуком — місцевою мовою Чака. Тоді це ім’я зовсім не здавалося страшним…
ВАЖКЕ ДИТИНСТВО
Сезангокона взяв Нанді до гарему третьою дружиною, згодом у них народилася й донька, і сім років вони жили тихо, але напруга накопичувалася. Винуватим виявився хлопчик — не встежив за якоюсь вівцею або козою, і її зжер леопард. Реакція батька була геть непередбачуваною — він вигнав Нанді й Чаку не лише з дому, а й з крааля. Їм довелося шукати притулок у сусідів. А здібному, розвиненому та фізично сильному хлопчику випало пасти задніх у колі однолітків, котрі чудово розуміли, що коли вже батько відмовився його підтримувати, то він ніхто і звати його ніяк, навіть якщо він сильніший і розумніший за всіх інших. Таких цькують зграєю — кидаються натовпом і б’ють іззаду.
Була ще одна дрібниця, яка ускладнювала життя маленького Чаки саме тому, що він жив в Африці, а не в Європі, де хлопчаки його віку носять штанці або трусики. Для африканських дітлахів така розкіш є недосяжною, і важливі деталі їхнього чоловічого організму теліпаються у всіх перед очима. А в малюка Чаки ця деталь досить довго була істотно меншою, ніж у його приятелів по дитячих іграх. Скільки це давало можливостей цькувати та принижувати його — можете уявити. До речі, була людина, яка ніколи не насміхалася над Чакою за це, — подружка його сестри Пампата. Вона не закидала хлопчикові ані відсутність батьківського захисту, ані клаповухість, ані розміри дуже важливої деталі.
НЕПЕРЕМОЖНИЙ ВОЇН
До зулуського повноліття, приблизно до п’ятнадцяти років, Чака став богатирем та красенем, все у нього виросло на диво, включаючи колишній предмет насмішок (і тут Пампата не помилилася!), він сам убив леопарда, що напав на стадо, і як винагороду від верховного вождя мтетва Дінгісвайо отримав першу в житті дійну корову. Настав час йти до зулуської армії, і Чака зовсім не заперечував.
Армія в зулусів переважно була озброєна ассегаями — важкими метальними дротиками, якими можна було й фехтувати. Тактика була надзвичайно легкою: кидали один в одного ассегаї (ухилитися було нескладно), потім фехтували на тих самих ассегаях, прикриваючись щитами, доки одна з армій не кидалася навтьоки.
Чака ж бився по-новому — не кидав свій важкий і потужний ассегай взагалі, сходився врукопаш, чіпляв зліва щит супротивника своїм щитом і бив у відкритий бік. Переслідував же ворога він босоніж, що виходило швидше, ніж у примітивному зулуському взутті, майже завжди наздоганяв та бив у незахищену спину.
КРАСА ТА ГОРДІСТЬ
У зулусів вбивство ворога вимагає ритуалу — воїн мусить «обтерти сокиру», тобто вступити в інтимні стосунки з жінкою, яка при цьому не має права відмовляти. Всі сходяться на тому, що Чака «обтер сокиру» саме з Пампатою, й опору з її боку навіть не було. Так само він вчинив, коли вбив Божевільного Велетня — злодюгу, грабіжника та вбивцю, — і ціла армія не змогла з ним впоратися. Чаку підвищують і дають йому почесне прізвисько Сігіді («тисяча»).
Коли почалася війна з сусіднім племенем ндвандве, Чака командував полком. Ворожий вождь Звіде був ще тим подаруночком, гірший за нього в усій Африці був хіба що Бармалей, а його злісна матуся Нтомбазі прикрашала хатину синочка засушеними головами переможених вождів. Та де їм було змагатися із Дінгісвайо — Звіде був розбитий і потрапив у полон.
Чака радив убити негідника разом із матір’ю-садисткою, а його плем’я приєднати, бо ж мова у них одна. Але надмірно добрий Дінгісвайо обмежився штрафом у дві тисячі корів. Виділили з них нагороду й Чаці, а той, знаючи, що Пампата ціною своїх прикрас придбала різні амулети, які мають приносити удачу на війні, компенсував їй ці витрати.
ВОЖДЬ КЛАНУ ЗУЛУ
Дінгісвайо помирив Чаку з батьком, а коли той незабаром помер, Чака став законним вождем клану Зулу. Відразу ж він наказав вбити свого рідного дядька — того, який звелів відповісти Нанді, що в ній просто засів жук, Чака. А в краалі, де він з матір’ю мешкав після вигнання, він провів криваву чистку. Всіх, хто хоч чимось образив його або Нанді, він розділив на дві частини та оголосив, що перша менше винна, і тому їх уб’ють дубинами, але лише після того, як друга половина людей помре жахливою смертю (їх посадять на палю), і перші будуть раді тому, що не будуть страждати. Він взявся й за армію клану — відправив їх витоптувати зарості колючих рослин. Того, хто трохи зволікав, кати вбивали на місці. Прикінчили шістьох, а решта пішли з роздертими до крови ногами.
ВЕРХОВНИЙ ПРАВИТЕЛЬ
Незабаром із Дінгісвайо сталося жахливе нещастя — він потрапив у полон до Звіде. Африканські легенди пояснюють це чаклунством Нтомбазі, а ми радше запідозримо безчесне порушення гарантій недоторканності під час перемовин, але факт залишається фактом — Звіде стратив Дінгісвайо, а злісна Нтомбазі прикрасила його головою ще один кут свого будинку. Це було помилкою — Чака напав на Звіде раптово й нещадно.
Щоправда, Звіде вдалося втекти, але шкодити Чаці він вже не міг. А з захопленою у полон Нтомбазі Чака обійшовся зовні милостиво — зачинив її у власній хатині, наказавши годувати досхочу, але підселив до неї компаньйонку-гієну, якій велів їжі не давати. Гієна сама себе прогодувала — до того моменту, коли Чака пожалів Нтомбазі та дозволив підпалити її хатину, гієна майже з’їла обидві її ноги.
Після такого розгрому ворогів Чака виявився єдиним кандидатом на посаду верховного вождя після загибелі Дінгісвайо, хоча всі розуміли, що його влада буде суворою. Так і сталося. Всі чоловіки від 20 до 40 років мобілізуються в армію, в спеціальні частини мобілізуються й жінки. В армії не можна одружуватися, більше того — заборонений секс, за винятком коротких днів свят після великих перемог. Покарання за провини одне — смертна кара, в якості милості — без страждань.
Змінив Чака й своє особисте життя, почавши користуватися досить великим гаремом. Перед цим він запитав у Пампати, чи не заперечує вона, й та відповіла, що буде тільки рада, якщо Чаці буде добре. До речі, Чака віддавався гаремним задоволенням, суворо стежачи за тим, щоб дітей у нього не було. Він боявся, що власний син захоче його скинути. Нанді, яка мріяла про онуків, дуже засмучувалася, однак тут Чака був невблаганний.
ПЕРЕМОГА НАД ЧАКЛУНАМИ
Зміцнюючи свою владу, новоспечений вождь зіткнувся із сильними суперниками — зулуськими чаклунами. Вони тримали всіх у страху за допомогою моторошної процедури «винюхування», яка полягала в тому, що чаклуни виривали з лав армії кого хотіли, звинувачували у жахливих задумах і тут же забивали їм у задній прохід кілька паличок довжиною зі шкільну лінійку та кидали в поле. Одну з таких процедур запустив особисто Чака — сказав, що хтось забризкав кров’ю хатини королівського крааля. Чака обіцяв покарати винних набагато жорстокіше, ніж зазвичай, але після закінчення «винюхування», тож його жертв поки що не вбивали — чекали фіналу.
Залишилося двоє молодих чаклунів, які налякали всіх, заявивши, що винне небо («зулу») — це ж родове ім’я Чаки, отже, це його звинувачували! Тут Чака й проголосив, що лише ці два чаклуни праві, адже це він сам зробив, щоби з’ясувати, хто з чаклунів даремно вбиває невинних, і що їх самих тепер вб’ють, причому саме ті, кого несправедливо звинуватили. Ось такий тріумф справедливості по коліна у крові…
СМЕРТЬ НАНДІ
Тим часом у володіння Чаки прийшли європейці — це були англійці. Чаці вони радше сподобалися, хоча з деяких їхніх особливостей він поблажливо посміювався — скажімо, з того, що за різні злочини вони саджають надовго в зачинену кімнату (це ж так жорстоко, милосердніше просто стратити), або з англійської армії (поки англійці перезаряджатимуть рушниці, зулуси переколють їх ассегаями). Чака ставить білим надзвичайно важливе запитання: чи можуть білі зробити так, щоб сиве волосся знову почорніло? Англійці з чистою совістю відповідають, що можуть, — вони мають на увазі відновлювач для волосся, а Чака — сиве волосся любої матусі. Але до перевірки не доходить — Нанді помирає.
Чака божеволіє від горя. Він кричить — і тисячі навколо нього кричать. Той, хто просто припинив кричати і попив води, або теж кричить, але його хтось не любить, — всі ризикують тим, що їх одразу ж уб’ють, Чаці для цього достатньо лише підняти палець. Припинити море вбивств не так вже легко, проте можливо, і в цьому велика роль Пампати, по відношенню до якої Чака не проявляє агресію взагалі ніколи. Однак Чака не заспокоюється і вводить сувору жалобу. Забороняється рік обробляти землю, пити молоко, секс — само собою.
Навіть гвардія Чаки стала жертвою жалоби. Їх вишикували голими і на них вийшов, високо задираючи ноги, найкращий жіночий полк (також без одягу). Кати тут же вбивали гвардійців, які продемонстрували хоч якусь фізіологічну реакцію на жінок. Врятувалися лише ті, кому жінки підказали: «Вдарте себе туди, куди ми не можемо себе вдарити».
ПЕРЕДБАЧУВАНИЙ КІНЕЦ
Усіх врятував хоробрий чоловік на ім’я Гала. Він прийшов до королівського крааля і почав там кричати, що Чака губить народ, що вождь мусить думати не тільки про мертвих, а й про живих… Всі були дуже здивовані, що Чака не наказав вбити його негайно. Але той вилаяв своїх радників за те, що вони не сказали такого раніше, а відважному Галі подарував стадо корів і дозволив йому піти з армії та одружитися. Однак Чака зовсім не змінився — безпричинна жорстокість і страти тривали.
Пампата просила Чаку бути не таким нещадним і байдужим до життів одноплемінників. Але він був геть до цього глухий — добре, що хоч із нею не розправився. Він продовжував ходити всюди без охорони. І коли в його власному краалі змовники на чолі з його власним братом Дінгааном оточили його з ассегаями в руках, допомогти не було кому.
Мертвий Чака впав, а змовники накивали п’ятами — вони навіть такого Чаку боялися. Пампата, дізнавшись про це, прийшла до тіла Чаки та цілу ніч відганяла від нього гієн, а вранці намагалася сховатися в краалі зведеного брата, але вбивці наздогнали її та перебили всіх жителів. Пампата встигла заколоти себе маленьким церемоніальним списом, переживши Чаку лише на добу.
Ось такі африканські пристрасті — чи може взагалі бути таке в наших краях? Чом би й ні? У скільки разів менше Чака вбив народу, ніж Наполеон? Про Гітлера я навіть не кажу… Спалювали на вогнищах відьом, вбивали чаклунів? А хіба ви не чули про найсвятішу інквізицію? Та й Пампата без аналога не залишиться — як щодо Катерини, яка лиш одна могла заспокоювати шалені спалахи гніву Петра Першого? До речі, згадаймо Пампату добром — вона пожертвувала коханому чоловікові все, що могла, майже нічого за це не вимагаючи. Можливо, все це було марно?
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
