БОРИС БУРДА: чому в «Орел і решка» не підкидали монетку у В’єтнамі
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
УВАГА — ПИТАННЯ!
Популярна телепередача про туризм «Орел і решка» зазвичай починається з того, що ведучі підкидають монету країни, де ведеться зйомка. У В’єтнамі від цієї традиції довелося відмовитись. Чому ж, і що зробили натомість?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Довелося підкинути купюру — у В’єтнамі немає металевих грошей.
ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ
Тривалий час грошовими знаками у всьому світі служили металеві монети. Ніяких паперових грошей, зрозуміло, навіть не могло бути, доки винайшли папір. Зробив це ще 105 року китайський придворний євнух Цай Лунь. Ще один по-справжньому епохальний винахід, зроблений у Китаї, — їх і так уже досить багато…
Власне кажучи, і раніше будь-який китайський купець міг написати на улюблених китайцями уламочках бамбукових стебел або шматочку шкіри зобов’язання виплатити пред’явнику цього ту чи іншу суму — просто з винаходом паперу це стало простіше. Такі розписки реально існували на китайському ринку, але це приватна власність — грошима їх не назвеш.
Були в Китаї і фейцзянь, «літаючі гроші», — спосіб не возитися з важкими зв’язками мідних монет, здати їх у держконтору під назвою дацзян за спеціальний папірець, а потім в іншому дацзяні за цим папірцем отримати стільки ж. Чим не гроші? А ось і ні: за таким папірцем нічого не отримаєш, окрім монет, це радше вексель.
Але від цих папірців до справжніх паперових грошей було вже подати рукою, і незабаром такі гроші з’явилися. Низка джерел називає дату їх появи — 910 рік. Сумніваюсь — це час хаосу та розколу. А ось у те, що династія Сун, яка знову об’єднала країну, вперше випустила загальнодержавні хуейцзи («зручні гроші»), я цілком можу й повірити.
ЗДИВУВАННЯ МАРКО ПОЛО
Відкривач середньовічного Китаю для європейців Марко Поло розповідав і про паперові гроші, і відчувається, як він боїться, що йому не повірять і визнають брехуном (що й сталося!). Аби спробувати переконати читачів, він почав розповідь про паперові гроші словами, що китайському імператору (тоді монгольському, але яка різниця?) відома алхімія!
Справді, хіба не алхімія — нарізати гарного паперу з кори та заболоні шовковиці, надрукувати на отриманих аркушах ціни: від половини малого лівру (зовсім дрібниця) до десяти безантів (трохи більше 40 грамів), поставити на них імператорську печатку та цим перетворити їх на золото! Спробуй не погодься — на тих, хто не прийме такі гроші за номіналом, чекає негайна кара.
Марко Поло описує обіг паперових грошей у Китаї в дуже ідилічних тонах: усі купці беруть за свої товари ці папірці, а потім самі купують на них те, що їм хочеться, і всі на це згодні (а то голову відрубають!). Хіба що пом’яті чи зіпсовані папірці треба обміняти в ханській скарбниці, сплачуючи за обмін три такі папірці зі ста — не так уже й дорого!
Як Марко Поло й передчував, земляки йому не повірили, почали його висміювати і за постійну згадку великих кількостей всього на світі дражнити Марко Тисячищею, італійською — Марко Мілліоні (мілле — тисяча, оні — збільшувальний суфікс, суп італійською — мінестра, а мінестроні — це супище!). Так і прийшло у мову слово «мільйон».
КОЖЕН САМ СОБІ ГОЛОВНИЙ ВОРОГ
А взагалі, давайте зізнаватись — хіба не прекрасна алхімія китайського імператора? Грошей можна надрукувати скільки завгодно — шовковиці вистачає, чорнило не в дефіциті. Рідкісні метали геть не потрібні. Усі їх охоче беруть — тим, хто не брав, уже давно відрубали голови. Знадобиться імператорові щось — він ще надрукує грошей і купить. Правда ж, зовсім непогано?
Не зовсім. Питання в тому, скільки коштує товар. Марко Поло говорив, що імператор призначає двадцять мудреців, які озвучують ціну. Але якщо вони такі мудрі, а грошей занадто багато, їм доведеться призначати занадто високі ціни, щоб усі охочі купити за цією ціною знайшли товари, які хочуть продати за нею, та імператор відрубає їм голови.
Якщо ж імператор скаже: «Ні, продавайте за низькими цінами», товари образяться і втечуть на чорний ринок, де коштуватимуть скільки хочуть, а це дуже багато. Якщо ж імператор запитає: «А кому треба відрубати голову, щоб грошей було багато, але товар не пропав?», мудреці не скажуть йому правду: мовляв, треба відрубати голову імператорові, який вигадав таке, і щось збрешуть.
Можливо, насправді імператор не буде топити країну в незабезпечених грошах? Ще як буде — 1359 року грошей надрукували стільки, що почалося повстання, яке незабаром призвело до зміни династії. У XVI столітті взагалі видали імператорський указ про заборону паперових грошей, щоби більше так не нариватися. Але згодом його скасували — надто вже велика спокуса…
ЛИШЕ У СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ?
Хай там що було в Стародавньому Китаї — зараз, мабуть, таке є немислимим? У сучасних владик і хотілка, і віра, що все влаштується, не менші, ніж у китайських. У Швеції, яка першою 1661 року запровадила в Європі паперові гроші, вже в 1668 році їх надрукували стільки, що директора банку Йоганна Пальмструха посадили до в’язниці, а випущені гроші скасували.
Не менше постраждала Франція на початку XVIII століття, коли англійський авантюрист Джон Ло вмовив регента Філіпа відкрити банк, який випустив асигнації на набагато більшу суму, ніж він міг забезпечити золотом. Вороги Ло скупили достатньо цих асигнацій, а потім вимагали: «Гроші на бочку!» Ло втік за кордон, а купа народу пішла з довгою рукою.
Невже й зараз буває таке? Забули Німеччину після Першої світової, коли зарплату виплачували двічі на день, бо курс марки змінювався надто швидко? Хтось підрахував, що всі мільярди марок витрат Німеччини на війну за курсом 1923 року коштували менше 20 пфенігів золотом! Заплатити б кайзеру вдвічі більше 1914-го — і горя б усі не знали…
Але Німеччину переплюнула Угорщина, причому не так після Першої світової, як після Другої. Вже в січні 1946 року замість старих грошей пенге ввели нові, адопенге, — незабаром за них стали давати два трильйони пенге, помилки немає! Це Угорщина випустила купюру в мільярд трильйонів пенге — тобто лише у 100 разів менше, ніж діаметр Всесвіту у кілометрах…
А навіщо далеко ходити за прикладами? Начебто у 1998 році російський карбованець не деномінували в масштабі 1:1000, у 1996 році українські купоно-карбованці не міняли на гривні за курсом 100 000:1, а білоруський рубль у 2016 році не всихав у 10 000 разів. Уроки історії засвоюють усі, крім вищих керівників, — вони завжди думають, що не читають історію, а пишуть…
Втім, куди їм до зімбабвійців? Грошова частка знаменитої Ігнобелівської премії складає 10 трильйонів зімбабвійських доларів і видається однією купюрою (останнім часом лауреата просто просять її скачати та самому роздрукувати). Скільки це? 2015 року за 35 квадрильйонів зімбабвійських доларів давали 1 долар США (а зараз і цього не дають)…
А НАШІ ГРОШІ ЧИМ ГІРШІ?
Фальшиві монети з’явилися трохи пізніше реальних. Вже у VI столітті до н. е. на острові Егіна з’явилися срібні монети із чистої міді — лише зовні їх покривали тонким шаром срібла. А намалювати фальшиву банкноту навіть простіше — паперу вистачає, і фарба не проблема, та й підробляти підписи навчилися набагато раніше, ніж вигадали банкноти.
Якщо держава не хоче бодяжити свої гроші, на допомогу приходить приватна ініціатива. Нещодавно на гордість Національного банку Швеції — банкноту 1662 року, що збереглася, — подивилися трохи докладніше: виявилося, що фальшивка! Адже це раритет, перша купюра в Європі, і тепер незручно виходить — справжні купюри, що збереглися, молодші за підробку!
Нехитрі банкноти, випущені за Катерини II, виявилися дуже вразливими — шахраї просто виправляли на 25-рублевій асигнації двійку на сімку, і вона дорожчала втричі (75-рублівки тоді теж були в ході). У результаті 75-рублевих купюр довелося позбутися — спокуса виявилася величезною, а грошовий обіг був зіпсований.
Іноді шахраюють вороги — ось Наполеон ціле виробництво фальшивих російських асигнацій налагодив. Прокололися французи тільки на тому, що кожну справжню асигнацію глава банку особисто підписував, а вони друкували один і той самий підпис. Після війни купюри в 25 і 50 карбованців скарбниця обміняла — принесли на 70 мільйонів карбованців більше, ніж випустили легально!
Також шкодили й гітлерівці британській економіці, випускаючи фальшиві фунти стерлінгів. Вони полюбляли платити шпигунам саме фальшивками — може, не поскаржаться! Але скаржилися вже не їм: шпигун Ельяс Базна після війни намагався купити на ці фальшиві фунти готель, отримав за це на повну і… подав до суду на уряд ФРН! Звісно, без жодного штибу…
Проте приватник завжди винахідливіший за державу. Нещодавно у Виборзі почали здавати трохи порізані десятирублівки, і виявилося, що з них вирізали нулі та приклеювали на інші десятки та п’тдесятирублівки. Кожен приклеєний нуль збільшував вартість купюри в 10 разів, причому у головних покупців цієї продукції, п’яних фінів, зазвичай нарікань не виникало.
СТУПЕНІ ЗАХИСТУ
З фальшивомонетниками борються, як можуть. Насамперед намагаються ускладнити їхнє завдання, застосовуючи при виготовленні купюр хитрі спеціальні прийоми. Один із них — водяні знаки на папері, їх підробити не так легко. Інший — склад паперу, найчастіше зі спеціальними захисними волокнами: подивіться на доларовий папірець, там їх добре видно.
Окремий набір захистів — особлива поліграфія: приховані зображення, фонові сітки, графічні пастки… Добре працює орловський багатобарвний друк в один прогін, придуманий наприкінці XIX століття, коли кольори не накладаються і не залишають просвітів. Допомагає й мікродрук, коли текст на купюрі можна прочитати лише крізь потужну лупу.
Ще один вид захисту — склад фарби. У фарбі для євро міститься метал європій — по-перше, це логічно, а по-друге, спробуй-но дістань! У деякі фарби вводять феромагнетики — легко виявити їх наявність чи відсутність. Важко підробити й такий елемент сучасних купюр, як голограма. Подібних речей багато — про більшість із них мовчать, і я промовчу.
Добре захищають надруковані на купюрах портрети — трохи не такий малюнок, і вже інший вираз обличчя, причому це помітно здалеку. Феміністки обурюються, що на купюрах мало портретів жінок, проте найважче підроблювані елементи портретів — вуса й борода: вусатих і бородатих жінок малювали б із задоволенням, але де їх взяти?
Завжди працювали й такі елементи захисту, як кидання фальшивомонетників на поталу звірям чи у багаття. У Стародавній Індії фальшивомонетників розрізали бритвами на шматочки, у Франції в ХІІ столітті їх кидали в котли з окропом або заливали в горло розплавлений метал, а в Англії у ХV столітті відрубували руки — невигадливо, проте діяло! Ех, були часи…
ПІД ШЕЛЕСТІННЯ БАНКНОТ
Почнемо з шелесту банкнот у банкоматі — це підробка! Банкомати працюють абсолютно безшумно, а шарудіння грошей при їх роботі — звичайна фонограма. Причини цього суто психологічні — слухаєш, як гроші шарудять, і заспокоюєшся…
В Індії для боротьби з хабарництвом надрукували банкноти з написами «Викоріньте корупцію на всіх рівнях!», «Я обіцяю не приймати і не давати хабарі» тощо. Номінал — рівно 0 рупій. Гадаєте, допомагає?
Чому радянські 10 карбованців були червоні, 5 карбованців — сині, 3 карбованці — зелені та 1 карбованець — жовтий? Башкирські студенти знайшли відповідь — так змінюється згодом колір синця.
Батько сюрреалізму Енді Ворхол любив малювати долари. На запитання «Чому?» він зазвичай відповідав, що кожен малює те, що йому більше подобається.
Учасники однієї білоруської команди КВК на записі Євроліги сказали, ніби всі білоруси мріють, аби у них були гроші, як в США — на кожній купюрі різні президенти. Цікаво, що з ними тепер?..
