Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
УВАГА — ПИТАННЯ!
Буйне збудження мозку, властиве епілептикам, носило цю назву ще у ХХ столітті. Але з 1937 року так стали називати цінну методику розв’язання складних проблем. Як саме?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Брейнстормінг — мозковий штурм. Напевно, з урахуванням того, що, на відміну від епілептичного нападу, у ньому є певний порядок…
З ЧАСІВ ПРОРОКІВ
Один з улюблених моментів у казках, легендах і навіть священних книжках — ухвалення мудрого й несподіваного рішення. Власне, а що ж важливіше для розвитку та прогресу, ніж можливість здолати проблеми, які не вирішуються так просто, як Сірку муху з’їсти? Тих, хто здатен на таке, вважали людьми, відзначеними Богом, які заслужили його особливе благовоління.
У Біблії таких прикладів вистачає. Той самий суддя ізраїльський Ієффай не тільки розбив вороже йому коліно Єфремове, а й зміг запобігти втечі єфремлян — від кожного, хто намагався пройти дозори Ієффая, вимагали начебто просту річ — сказати «шибболет» («колос»). Єфремляни вимовляли «сибболет», і 43 000 людей з поганою дикцією загинули.
Був здогадливий і пророк Даниїл. Коли два безчесних старці спочатку зробили красуні Сусанні непристойну пропозицію, а після її відмови заявили, що застали її за перелюбом під деревом у саду, Даниїл роз’єднав їх та запитав кожного — під яким деревом? Один сказав, що це дуб, інший — що мастикове дерево, і все стало всім зрозуміно.
А еталоном мудрості в Біблії став цар Соломон, породивши навіть ідіому «Соломонове рішення». Коли дві жінки стали претендувати на одне й те саме немовля, він запропонував розрубати його навпіл і вручити кожній по половинці. Ошуканка зі злості погодилася, а справжня мати попросила віддати його суперниці — аби воно залишилося живим…
ПІФІЇ
Окрім Біблії, жодні інші джерела цих подій не підтверджують. А от роботу Дельфійського оракула описує безліч античних творів. Кажуть, там помітили, що коза, яка відбилася від отари, почала стрибати й метатися, і те саме витворяв пастух, який поліз її знімати, — чому? Вирішили, що у всьому винна отрута дракона Піфона, якого в цьому місці нібито вбив Аполлон.
Щодо отрути, найімовірніше, вирішили правильно — там великий розлом, з якого багаті на нафту бітумінозні сланці вивергають газ етилен, що насправді туманить свідомість. Щоб посилити його дію, там ще й палили на жертовному триніжжі різні рослини, зокрема й гілки лавра, і їхні пари теж викликали сильні галюцинації.
Раніше охочі отримати пророцтво самі підходили, нанюхувалися і віщали, але після того, як чимало таких людей попадали там у прірви й розколини, вирішили доручити віщування спеціальній жриці — на честь Піфона її називали піфією. Їй ставили запитання, а вона, надихавшись випарів, віщала відповідь, і я не знайшов опису випадку, коли вона помилялася.
Піфії, звісно, ретельно відбиралися. Спочатку вони були молодими дівчатами, але після того як такий собі Ехекрат із Фессалії, спілкуючись із піфією, говорячи словами Висоцького, «скористався нею не як Кассандрою», у піфії почали брати панянок літніх та досвідчених, зате таких, що вміють зрозуміти суть запитання й сформулювати відповідь так, щоб вона завжди була правильною.
Класичний приклад такої відповіді дала піфія лідійському царю Крезу, який запитав, чи починати йому війну з Персією. Піфія сказала йому: «Почнеш війну — занапастиш велике царство», і той хоробро кинувся в бій, навіть не подумавши про те, що його царство теж велике, а яке саме царство загине, піфія не уточнила. Виявилося, що його власне…
Допомагало й те, що греки вірили піфіям. Коли піфія передбачила, що від нападу персів Афіни врятують «дерев’яні стіни», здавалося, що це вочевидь не так — дерев’яні стіни Афін не стали для персів перешкодою. Але Фемістокл швидко пояснив, що «дерев’яні стіни» — це кораблі, і незабаром персів розбили в морському бою біля Саламіна. Вийшло, що піфія права!
ВИЙТИ З КОЛІЇ
Успіхи піфій, істинні вони чи уявні, наводили на цікаві думки. Виходило, що у звичайному стані людський мозок справляється тільки з тривіальними проблемами, а щоб здійснити прорив, потрібно вивести мозок з цього самого звичайного стану — наприклад, отруйними дурманними випарами, як піфії і робили. А чи немає іншої відповідної отрути?
Стародавні перси таку отруту знали. За свідченням Геродота, коли вони стикалися з надто складною проблемою, вони збирали спеціальну групу для її вирішення. Її учасників просто поїли вином до повного розриву контактів зі звичними умовностями, і в такому стані вони цю проблему розв’язували. На подив багатьох — іноді нетривіально і вкрай успішно.
Щоправда, запропоновані рішення бували такими несподіваними, що перси включили в систему їхнього ухвалення ще один етап — розглянути їх ще й тверезими, і якщо все одно сподобаються, виконувати. Кажуть, що іноді вони спочатку обговорювали проблему на тверезу голову, а потім вивчали запропоновані рішення п’яними, але я не вірю — що ці тверезі придумають?
Дещо пізніше дивовижний мислитель Раймунд Луллій запропонував свою «логічну машину» з обертових кіл із різноманітними запитаннями та вказівками. За його планами, вона мала розв’язати будь-яку проблему — аж до богословських питань. Щоправда, вона нічого жодного разу так і не розв’язала, але за неї Луллія навіть вважають прабатьком комп’ютеризації…
А насправді дієвий механізм введення людини зі звичного русла в позамежний стан запропонувала церква — молитву й піст. Кромвель, скажімо, за появи проблеми просто ставив свій офіцерський корпус на коліна і наказував молитися, «доки Господь кого-небудь не осяє». Громадянську війну він у підсумку виграв, але його наступника скинули…
СТВОРИТИ НАУКОВИЙ МЕТОД
Машина Луллія, по суті, була способом перебору різних варіантів розв’язання проблеми. Якщо перебрати всі варіанти до одного, можна ж знайти рішення? Виявилося, що не завжди — по-перше, розв’язання задачі за таких умов може взагалі не існувати, а по-друге, варіантів може бути стільки, що їхній перебір триватиме століття…
Досить давно люди намагалися перетворити пошук правильного рішення на науку з гарною назвою «евристика» — це слово з’явилося ще в 300 році н. е. Основоположником таких методів багато хто вважає Сократа, але, між іншим, незрозуміло, чи не вигаданий Сократ, і до того ж надто вже дурні відповіді дають йому опоненти — їх вочевидь можна переконати в чому завгодно.
Пізніше до евристики зверталися багато хто — і творець двійкової системи числення Лейбніц, і один з основоположників теорії множин Больцано, і вчитель Ломоносова Вольф. Евристичними підходами до педагогіки займалися такі авторитети, як Жан-Жак Руссо і Лев Толстой. Чи досягли вони мети, чи створили нову науку, що допомагає розв’язувати проблеми?
Боюся, що це може бути оскаржено. У 1944 році великий математик Дьордь Пойа писав про евристику: «…так називалася не зовсім чітко окреслена галузь дослідження, яку відносили то до логіки, то до філософії, то до психології. Її часто охарактеризовували в загальних рисах, рідко викладали детально і, власне кажучи, вона забута у нинішній час».
МЕТОДИКА, ЩО ПРАЦЮЄ
А ось у кого явно щось вийшло, так це в американця Алекса Осборна. Початок його кар’єри не був райдужним: посаду журналіста газети Buffalo Times він втратив через профнепридатність. Зате в близькій до журналістики галузі, рекламі, він досяг чималих успіхів, заснувавши рекламну агенцію, яка вижила навіть у Велику депресію 1929–1933 років.
Рекламний бізнес вимагає несподіваних рішень — як їх знаходити? Осборн почав шукати емпіричні правила ефективного обговорення. Спочатку визначили оптимальний обсяг групи, яка його веде, — так уже вийшло, що він приблизно збігся з рядком пісні Висоцького «Не нижче трьох, не понад десять». Менше — замало, більше — заважають одне одному.
Ще одним кардинальним рішенням стала повна заборона під час таких обговорень критики — часто-густо не лише прямої, на кшталт переходу до розгляду нової ідеї, поки ще не розібралися з уже наявною. А от підхоплювати та розвивати висловлені ідеї дуже рекомендується та вітається. Може, саме в цій ідеї міститься правильне рішення?
Ідеї пропонувалося висловлювати майже будь-які — навіть явно фантастичні, практично точно помилкові або навіть жартівливі, просто для гарного настрою. Але розтікатися мислію по древу при цьому зовсім не рекомендувалося — будь-яка ідея має бути висловлена не більше, ніж за одну хвилину. До речі, не треба нічого доводити — це потім.
У такий спосіб обговорюються всі до одної висловлені ідеї, навіть несерйозні й помилкові, — це спочатку вони здаються такими, а як там насправді? Зазвичай у групі є модератор, котрий стежить за процесом, присікає спроби порушити заборону на критику та фіксує нові ідеї, що виникли. Метод назвали brainstorming — мозковий штурм.
З ЧОГО ПОЧИНАЛОСЯ
Історія зберегла кілька яскравих історій про перші застосування методу. Одна з них належить до часів війни, коли Осборн був призваний на флот, і на корабель, на якому він служив, надійшла інформація про можливу торпедну атаку ворожого підводного човна. На ті часи це була дуже серйозна загроза — чимало кораблів союзників так загинуло.
Розповідають, що Осборн вирішив зібрати нараду моряків з метою запропонувати якийсь метод боротьби з ворожими торпедами. Згідно з морською традицією, першими висловлювалися молодші — це давало їм змогу висловити свою оригінальну думку, яка не залежала від авторитету старших. Це теж виявилося корисним прийомом, що підвищує ефективність обговорення.
Було висловлено багато ідей, які потім виявилися марними, і тоді почали пропонувати найнеймовірніші й не завжди серйозні варіанти. У підсумку один із молодших учасників жартома запропонував усім бігти до борту, якому загрожує торпеда, та щосили на неї дмухати — може, відійде вбік. Усі спочатку посміялися, а потім задумалися — чи немає тут чогось?
Оскільки критикувати ідеї в новій методиці заборонялося, юнгу не висміяли, не наказали йому стулити пельку, а зметикували, що дути можуть не люди, а потужні насоси, причому не тільки повітрям, а й більш щільною водою, а такі насоси цілком можуть відхилити від курсу навіть торпеду. Звісно, у кожному жарті є частка жарту — але брейнстормінг знайшов і іншу частку.
ЗАНАДТО ДОБРЕ — ТАКОЖ НЕДОБРЕ
Не менш відомою є інша історія про брейнстормінг, що сталася дещо пізніше, у 60-ті роки. Часто її пов’язують з ім’ям Брюса Бартона, але це просто один зі співдиректорів рекламного агентства Алекса Осборна — і фірма, й метод одні й ті самі. Йшлося про замовлення компанії Henckels — підвищити продажі картопляних ножів, які вона випускає, що різко впали.
Знайти недоліки цих ножів у процесі пошуку не вдалося. Ба більше, виявилося, що біда саме в їхній високій якості — міцність висока, леза самозаточуються, дизайн прекрасний; купить собі господиня один такий ніж і користується ним багато років: навіщо їй купувати інші? Невже випускати гірші ножі? Не стануть купувати саме з цієї причини. Що ж робити?
Мозковий штурм тривав 16 годин. Перебрали всі можливі асоціації зі словами «ніж», «чищення» й «картопля», щодо жодної ідеї не сказали заборонених слів «це не годиться», «нісенітниця якась», «так чинити непрактично» та подібних до них. І раптом комусь спала на думку грандіозна ідея — пофарбувати ручку ножа в той самий колір, що й картопляне лушпиння!
Ніж від цього не став гіршим. Але господині набагато частіше стали через неуважність викидати його разом із картопляним лушпинням, після чого їм доводилося купувати новий ніж — звісно, такий самий, як і старий, адже він чудово чистив картоплю… Чи впливало це на якість товару? У якомусь сенсі так — його частіше губили. Проте результат було досягнуто…
ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК
Метод без сумнівів давав якісь результати, але, зрозуміло, не завжди, і його почали покращувати. Додумалися, скажімо, до зворотного штурму, під час якого заборонено все, крім критики, і в обговорюваному процесі шукають не переваги, а тільки недоліки. Іноді часу на штурм просто не вистачає, і його ведуть кілька днів — це вже не мозковий штурм, а мозкова облога.
Успішно розвиває ці ідеї й запропонована Вільямом Гордоном синектика — навчання цієї методики спеціальних груп коштує до $200 000, і найбільші фірми США користуються його послугами. Цей метод передбачає розхитування традиційних асоціацій за допомогою чотирьох видів аналогій — прямої, особистої, символічної та фантастичної, і його успіхи безсумнівні.
Є й зовсім нові методи, на кшталт «Шести капелюхів» Едварда де Боно. У ньому надягання нового капелюха символізує зміну позицій: у білому капелюсі учасник озвучує факти, у червоному — висловлює емоції, у чорному — критикує, у жовтому — формулює позитив, у зеленому — пропонує поліпшення, у синьому — підбиває підсумки. Це збільшує різноманітність ідей.
Є й інші методи інтенсифікації творчого мислення, і попит на них зростає. Усі прості проблеми вже розв’язано — залишилися тільки складні й дуже складні, і від того, чи зможемо ми з ними впоратися, залежить дуже багато чого, зокрема й те, чи будемо ми надалі розв’язувати якісь проблеми. Тож справа ця потрібна та невідкладна.
А ЯКЩО ПОДУМАТИ…
Слово «шибболет» стало лінгвістичним терміном, що означає особливості вимови етнічних груп. Типовий вид сучасного шибболета — «Скажи ‟паляниця”»!
Олександр Македонський хотів отримати пророцтво піфії в несприятливий день. А коли вона відмовилася, силою потягнув її до вівтаря. Вона в жаху закричала: «З тобою не впоратися!», і Олександр її відразу відпустив: він вирішив, що ці слова — сприятливе пророцтво.
Андрій Книшев сказав: «Непогано би зробити в країні ще одну революцію, але почати її з мозкового штурму Зимового».
Один із мозкових штурмів успішно завершився тільки тоді, коли після численних невдач його керівник закликав використати всю свою фантазію. Так народилася назва напою — «Фанта».
Певний метод інтенсифікації творчого мислення висуває думку про те, що несподівані ідеї виникають у несподіваних місцях. Про це говорить навіть його назва — «Автобус, ліжко, ванна».
