БОРИС БУРДА: як швидко загасити будь-яку пожежу
Photo by Ken Steele II on Unsplash
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Якщо, на думку Костянтина Меліхана, кохання — це вогонь, то чим же, на його погляд, є шлюб?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Вогнегасником, звісно. Хтось не згоден?
НАЙНЕБЕЗПЕЧНІША ЗІ СТИХІЙ
Зараз усе складно — чи складається світ із 118 елементів таблиці Менделєєва, чи з 17 елементарних частинок, чи з чогось іншого — поки що незрозуміло. А пару тисяч років тому основних частинок, що є основою всього, було лише чотири: Земля, Вода, Повітря та Вогонь (у китайців ще Метал, та у них все по-своєму). І Вогонь був найнебезпечнішим з усіх. Навіть боги вогню в безлічі дуже віддалених релігій схожі — страшні й небезпечні. Чи то японський Кацугуті, що при народженні вбив свою матір, чи то скандинавський Локі, який навіть у цьому пантеоні, де головний бог Одін сам себе називає Больверком (тобто лиходієм), вважається негативним персонажем. Загалом, з ними не жартують.
Сила вогню, що наводить на всіх жах, уособлюється в пожежі. Пожежі почалися на землі десь триста мільйонів років тому, між ордовиком і девоном, і це була не така вже й погана новина — це означало, що відсоток кисню в земній атмосфері підскочив вище 16%, адже при меншому його вмісті пожежа неможлива. У природі пожежа — річ звична і навіть необхідна. Початок життєвого циклу майже кожного змішаного лісу — саме лісова пожежа. Дерево-гігант секвоя може почати рости тільки після лісової пожежі — без неї у секвої навіть шишка не розкриється і насіння не випаде. Для всіх пожежа — біда, а для когось — початок життя…
РУЙНІВНИК ТА ОНОВЛЮВАЧ МІСТ
Найдавніша пожежа, яка зруйнувала місто Чатал-Хююк у Туреччині, сталася близько 9000 років тому — більш давнього міста годі й шукати. Коли Шліман знайшов Трою, виявилося, що це безліч міст, збудованих одне на одному, і одне з них зникло у полум’ї. Вочевидь горів неодноразово згаданий у Біблії Єрихон, еламіти 4000 років тому спалили Ур — таких лих вистачало… Іноді пожежа місто не лише руйнувала, а й оновлювала. Велика пожежа 1666 року в Лондоні дозволила збудувати той центр міста, який дожив до нас. Відома пожежа у Римі 64 року теж пішла на користь — з’явилися широкі й прямі вулиці. Та й пожежна охорона Риму після неї вдосконалилася й набула майже сучасного вигляду.
Частіше, ніж їй хотілося б, горіла Москва. Всесвятська пожежа 1365 року стерла з лиця землі старий Кремль, і Дмитро Донський збудував на його місці нинішній. Війни викликали жахливі пожежі і в 1571 році (татари підпалили передмістя), і в 1611 році (місто практично все спалили поляки), і в 1812 році (це, звісно, за Наполеона)… За Середньовіччя майже всі великі міста завели собі пожежні дружини. До кінця XIX століття вони зазвичай складалися з 5 загонів: водопостачання, трубного, драбинового, сокирного та охоронного. У містах стояли щити з пожежним спорядженням, і кожен дружинник знав, куди бігти і що хапати в разі пожежі.
ВОДОЮ НЕ ВСЕ ЗАГАСИШ
Майже всі уявляють собі, нібито головна робота пожежників полягає в тому, щоб залити вогонь водою, від чого він і згасне. Але тепер ми вже знаємо, що це не універсальний рецепт. Скажімо, палаючі нафтопродукти водою загасити найчастіше не вийде. Потрібні альтернативні засоби, але які? Перший пристрій спеціально для пожежогасіння винайшов у 1715 році німець Захарія Грейл — 20-літрову бочку води з галунами та пороховим зарядом на ній. Кидаєш бочку на осередок пожежі, вона вибухає й гасить вогонь водою з галунами. У 1734 році англієць Амброуз Годфрі вдосконалив її, і вона увійшла в широкий ужиток. Того ж року німецький лікар Фукс запропонував новий засіб для гасіння пожежі — скляні банки, заповнені сольовим розчином.
Заповзятливий Фукс буквально щомісяця влаштовував рекламну кампанію, під час якої роздавали тисячі листівок із зображенням пожеж, які гасили цим засобом. А в 1813 році англієць Джордж Менбі винайшов прототип сучасного вогнегасника, але не ручного — він був великим, і його возили на візку. Чималу частину його ваги становив резервуар із 13 літрами поташу — тоді вже знали, що вода з поташем краще гасить пожежі. Він досить добре показав себе в роботі. Та його вочевидь перевершив уже цілком ручний вогнегасник, створений 1865 року американцем Алансоном Креєм — жодних проблем із доставкою: хапай і гаси. День 7 лютого, коли було видано патент на нього, відзначають у всьому світі як День народження вогнегасника. Однак важливий винахід для вогнегасників був іще попереду…
ЛОРАН
А той, хто його зробив, у той час ще навчався в Рішельєвському ліцеї в Одесі. Йому пощастило — я знаю цю школу, сам у ній трохи працював, моя падчерка її закінчила — це така школа, навчання в якій учні згадують із радістю все життя. А його дід, француз із Лозанни, викладав там. Після школи Олександр Лоран навчався в Санкт-Петербурзі та Парижі, а потім працював вчителем у Баку. Там він надивився звичних для Баку негараздів — нафтових пожеж, з якими всі тодішні засоби пожежогасіння справлялися погано. Інші бакинці трохи засмучувалися з цього приводу і жили собі далі, а він почав думати.
Що спонукало його — про це ми вже ніколи не дізнаємося. У найбільш оригінальних варіантах легенди йдеться про те, що, побачивши палаюче відро з нафтою, він загасив його, заливши пивом (із сусіднього кіоску?). Скромніші версії оповідають, що, розглядаючи пивний кухоль, повний піни, він вирішив, що це може допомогти. Легенди — як люди: живуть, розмножуються, ростуть і змінюються… Чомусь більше віриться у те, що він помітив, як пінистий морський прибій гасить палаючу нафту, а вода без піни — ні. Але факт полягає в тому, що Лоран правильно вирішив: піна гасить краще, ніж рідина. Він запатентував новий спосіб гасіння вогню — піною. А для отримання піни запропонував відразу два способи — механічний і хімічний. Механічний передбачав змішування води з піноутворювачами та іншими хімічними домішками під тиском і нагнітанням у вогнегасник — потім виходила рясна піна. Хімічний полягав у змішуванні на виході двох рідин — одну поєднували з вуглекислотою, іншу зі спінювачем, як-от лакриця, альбумін чи мильний корінь.
ЕВРИКА!
Лоран, пройшовши через певні муки в хащах бюрократії, вирішив почати випускати свої вогнегасники самостійно. Він назвав їх «Еврика!» — пам’ятаєте, саме це слово (грецькою: «Знайшов!») вигукнув Архімед, коли розв’язав певну задачу, яку сьогодні пропонують п’ятикласникам… На випробуваннях у 1909 році вогнегасники «Еврика» змагалися з німецькими «Мінімаксом» і «Феніксом». Результати говорили самі за себе: пожежу у вагоні «Еврика» загасила за 30 секунд, «Фенікс» — за 95, а «Мінімакс» взагалі не зміг. Щоправда, за зручністю та міцністю «Еврика» залишилася на останньому місці — ясна річ…
Після появи «Еврики» швидко зникли всілякі патрони Бухера, гранати Гардена, циліндри Вінера, бомби «Росія» та подібні до них — так називалися тодішні засоби гасіння, які не витримали конкуренції. Не завжди чесної — розробники переможеного на конкурсі «Мінімакса» писали в інстанції, вимагаючи заборони «Еврики»… А тепер пінні вогнегасники найрізноманітніших систем стоять на сторожі вогню в будь-якому пристойному місті світу. За винятком столиці Болівії Ла-Паса — там вогнегасників майже немає. Добре їм нехтувати елементарними правилами пожежної безпеки на чотирикілометровій висоті — там кисню на пожежу не вистачає…
Зараз вогнегасник став навіть фольклорним персонажем. Є жартівливий кеннінг про нього — «вовк смерті стада дерев». Все вірно: стадо древ — ліс, смерть лісу — пожежа, вовк пожежі — це він і є. А в мультику «Івашка з Палацу піонерів» головний герой перемагає вогнегасником казкового персонажа. Якого? Змія Горинича, звісно…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
