НА КОЗАЦЬКИХ МОГИЛАХ
Козацькі могили під Берестечком, літографія, ХІХ століття / ukrinform.ua
Мандруючи містами та містечками Рівненської області, раптово опиняємося на острові Журавлиха в селі Пляшева. Стоїть тут собі кремезна фортеця. Грізна вона тільки з виду, насправді ж то свята обитель. Збудовано її не за древніх князів, а лише 1914 року, однак вона — хранитель давніх подій української історії.
Це осередок національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», який коротше називають Козацькими могилами… Козацькі могили — реальний історичний об’єкт: тут розташована найбільша в Україні могила козаків та селян, котрі загинули у битві під Берестечком.
БИТВА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ
Берестецька битва відбувалася у червні 1651-го між Військом Запорозьким на чолі з Богданом Хмельницьким, підтриманим повстанцями-селянами, його союзниками: кримсько-татарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку та польською армією короля Яна II Казимира — з іншого.
Напружені бої з атаками й контратаками, перегрупуваннями, відступами, зрадами й подвигами тривали майже два тижні. У певний момент козаки стали табором на березі річки Пляшівка. Облога тривала майже 10 днів. За різними підрахунками (істориків польських та українських), кількість учасників битви сягала 300 тисяч осіб, під Берестечком загинуло десь по 100 тисяч воїнів з обох сторін…
Завдяки неочікуваному зрадництву союзників-татар Богдан Хмельницький потрапив у полон, військо його опинилось в оточенні. У нещадній різанині полягло близько 10 тисяч козаків, проте решту війська врятував, вивівши з оточення, наказний гетьман Іван Богун… Відступ перекривали 300 козаків (як і 300 спартанців), що загинули смертю хоробрих.
На місці цієї битви, що виявилась однією з наймасштабніших в історії Європи того часу, побудували Свято-Георгієвський монастир.
Події під Берестечком закарбувалися у народній пам’яті, а місцину, де гримів бій, люди здавна прозвали Козацькими могилами. На місці битви селянами був встановлений хрест. До нього почали приносити черепи козаків та їхні кістки. Приблизно з ХІХ століття люди стали сюди приїжджати, аби вклонитися героям.
ІДЕЯ ПРО СТВОРЕННЯ ХРАМУ-ПАМ’ЯТНИКУ
Червень 1908 року — то була дата першого офіційного вшанування пам’яті загиблих козаків. Тоді ж виникла ідея саме на острові Журавлиха збудувати храм-пам’ятник.
Спершу було зведено Троїцьку каплицю (дерев’яну), туди заклали рештки для тимчасового зберігання. Наприкінці травня наступного року єпископ Никон із Кременця освятив каплицю. І згодом в храмі з’явилися перші ченці. Прибували вони сюди з Почаївської лаври.
Та вже на початку будівництва козацької усипальниці у 1912 році виникла думка про заснування монастиря-скиту. Першим, хто таке запропонував, був архітектор Володимир Леонтович. Він же підказав до обителі додати ще дитячий притулок.
Того ж 1912-го на острів Журавлиха із села Острів було перенесено козацьку дерев’яну церкву XVII століття — Михайлівську. За переказами, саме в ній Богдан Хмельницький сповідався і причащався якраз перед боєм під Берестечком.
Від неї до підземної кімнати, де спочивають рештки козаків, був прокладений підземний хід завдовжки 50 метрів. Дерев’яний іконостас XVII–XVIII століть у Михайлівській церкві зберігся й досі, він вражає відвідувачів різьбленим мереживом, вкритим позолотою та сріблом.
ШЕДЕВРИ ІВАНА ЇЖАКЕВИЧА
Навесні 1914 року роботи на острові, які було заплановано, дійшли фіналу. Було збудовано головний храм монастиря — Георгіївський собор, далі — приміщення для проживання братії (з трапезною та покоями), готель, а щоб думали, начебто це фортеця, — мур, щоправда, він був тільки з західного боку…
Головний фасад собору — західний (і це зовнішній іконостас) — розписував у 1914–1915 роках видатний художник та іконописець Іван Їжакевич (його іменем названі майстерні у Києво-Печерській лаврі). То була композиція «Голгофа», вона заповнила усю площину фасаду.
І ще разом з учнями Їжакевич оздобив зводи над балконами, прикрасив врата і двері. Також він створив одинадцять картин на козацьку тематику. Усі вони розташовувалися в нішах мурованої стіни (свого часу їх було вивезено до Австрії, де їх слід загубився).
Собор, що розташований у самому центрі острова, проєктував архітектор Володимир Максимов — учень знаменитого майстра Олексія Щусєва. Зодчий з Волині Володимир Леонтович безпосередньо керував роботами.
Ось що пише про заснування скита митрополит Іларіон:
«17 і 18 червня 1910 року на Журавлиху прибуло безліч народу. Захопила тиха українська ніч — і вночі відправили всенародну панахиду. Десятки тисяч наших селян стали на коліна й відспівали «Вічная пам’ять» загиблим козакам, що життя поклали за православну віру та за Україну…»
ГЕОРГІЇВСЬКИЙ ХРАМ ЯК УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ
Будувався Георгіївський храм з 1910-го до 1914-го. Виконаний він у стилі характерного для української архітектури XVII–XVIII століть козацького бароко.
Аналогів цьому храму просто немає. Центральний вхід до нього — це іконостас. Тут вшановують загиблих козаків. А щороку у дев’яту п’ятницю після Великодня молебень відбувається під відкритим небом.
Цей храм багаторівневий — має три поверхи, й на кожному свій окремий приділ з престолом. Підземний — Параскевський, середній приділ — на честь великомученика Георгія Побідоносця, і верхній (на хорах, іще кажуть «балконна церква») — Борисоглібський.
Саме у підземній церкві Параскеви-П’ятниці й розташована козацька усипальниця — кам’яне склепіння зі скляним саркофагом. Місце спокою тих, хто загинув у Берестецькій битві 1651 року.
Фасад Георгіївський приділу — велика арка, заповнена іконостасом. Адже спочатку задумано було цей приділ як великий вівтар. Служити тут могли до двохсот священників. А площа перед собором могла вміщувати десятки тисяч вірян.
ІСТОРІЯ ЖИВЕ
Урочисте освячення комплексу «Козацькі могили» із заснованим монастирем-скитом відбулося у червні 1914 року. У 1920–40-х роках тут мешкало близько 30 ченців та послушників. Братія молилася, працювала, розбудовувала святу обитель.
Монастир пережив важкі часи — і прихід радянської влади, і Другу світову війну, після закінчення якої радянська система притискала обитель, як хотіла й могла. В жодному разі проявів українського патріотизму вона не допускала.
У ХХ столітті національний феномен під Берестечком досліджували видатні особистості, як-от Микола Костомаров, Іван Крип’якевич, Володимир Грабовецький, Михайло Грушевський та інші.
1966 року цю місцину було перетворено на музей-заповідник «Козацькі могили». В перший рік незалежності, 1991-й, заповідник отримав статус державного, а у 2008-му — статус національного.
