БОРИС БУРДА: як урятувати породіль від смерті
Том Роберт. Ігнац Земмельвейс зі студентами-медиками у Віденській загальній лікарні, Австрія, 1847 / webinarscuola.airc.it
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Вирішальним фактором для стрімкого зниження смертності породіль у віденській клініці виявилася дія, яку виконав за надзвичайних обставин певний євангельський персонаж. Назвіть його.
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Понтій Пілат — просто медики почали ретельно вмивати руки.
ТРУДНОЩІ ПОЯВИ НА СВІТ
З давніх часів людина відмовилася від ходіння на чотирьох ногах і вивільнила руки. Крім того, і її мозок став у середньому значно більшим. Наскільки це було для людини корисно, тепер зрозуміло всім. Але й шкоди принесло чимало. Насамперед тому, що прямоходіння звузило родові шляхи плода з великою головою.
Пологи у людини стали проходити істотно довше й важче, ніж у тварин подібних розмірів. Ускладнення, що виникали, часом призводили до загибелі і матері, і дитини. Цьому намагалися зарадити фахівці з прийняття пологів — повитухи та акушерки, а в Новий час з’явилися й лікарі, що спеціалізуються на цьому.
У великих лікарнях відкрилися пологові відділення, де породіллям допомагали кваліфіковані лікарі. Мабуть, відразу стало краще? Дідька лисого! Відсоток смертності в цих прогресивних установах виявився просто жахливим. У Першому відділенні престижної лікарні Відня помирала кожна п’ята!
Головною причиною смерті породіль була пологова гарячка — гостре запальне захворювання. Чомусь при домашніх пологах відсоток уражених нею був істотно меншим. Навіть у Другому відділенні цієї лікарні, де працювали не лікарі, а менш кваліфіковані акушерки, помирало вп’ятеро менше. Чому?
На початку XIX століття пологова гарячка перевершувала за смертоносністю віспу та холеру, разом узяті. Тільки в одній-єдиній Пруссії за 60 років від неї померли 363 624 жінки — легко підрахувати, що кількість її жертв у Європі перевищила мільйон! А в деяких лікарнях кількість смертних випадків взагалі доходила до 60% — двоє з трьох!
Важко навіть зрозуміти, як породіллі взагалі погоджувалися їхати до пологових відділень лікарень, — воістину великою була віра в чарівну силу науки! У Відні, щоправда, дещо зметикували і намагалися везти пацієнток у лікарню ближче до опівночі — тоді їх направляли до менш небезпечного Другого відділення, а не до моторошного Першого.
ПОЧИНАЛОСЯ З НЕВДАЧ
Ігнац Земмельвейс народився в передмісті Будапешта. Закінчивши гімназію з відзнакою, він вступив на юрфак Віденського університету, але швидко зрозумів, що юриста з нього не вийде, і перевівся на медичний. Закінчивши університет, він не зміг влаштуватися у відділення патологічної анатомії та погодився на менш престижне акушерство.
Жахлива смертність породіль змусила його замислитися. Причини цього лиха висували різні: від волі Господньої і шкідливих міазмів до географії лікарні й перевантаження психіки породіль. Дивувало ще й те, що найвища смертність була в найпередовіших лікарнях, які мали й анатомічні відділення.
Земмельвейс намагається знайти вирішення проблеми, але поки що не знає, як. Пробує змушувати народжувати, лежачи на боці, переносити після пологів у палати замість того, щоб вони йшли самі, — нічого не змінюється. Він навіть перевіряє, чи не в психіці справа — велить священикові при породілях соборувати вмираючих. Ті в паніці, проте смертність та сама.
А ось завідувач клініки доктор Клейн не бачить необхідності вживати заходів — так було завжди, що тут вдієш? Зрештою доходять висновку, буцімто винні іноземні студенти-акушери: їх усувають, але нічого не змінюється. Заодно звільняють і Земмельвейса — щоб не каламутив воду, смертності це не змінює, а начальству лише занепокоєння.
НЕСПОДІВАНЕ РІШЕННЯ
Вакансія акушера для Земмельвейса все ж знайшлася, та він зазнав і особистого горя — помер його друг і наставник, професор Якоб Коллечка, отримавши подряпину скальпелем під час розтину трупа. Але ж і студенти-акушери приходили оглядати породіль прямо після розтинів у морзі… Якщо це так небезпечно, чи не це причина смертності?
Був ще один жахливий випадок: жінку з небезпечною інфекцією розмістили на ліжку, з якого починався огляд, і ця інфекція передалася всім 12 пацієнткам, 11 із них померли. Між оглядами студенти мили руки з милом — отже, цього було недостатньо? Виходило, що так, і Земмельвейс вирішив посилити заходи гігієни.
Усіх зобов’язують мити руки в розчині хлорного вапна, причому не менше ніж 15 хвилин, вичищати щіткою під нігтями, не працювати з породіллями щонайменше добу після відвідин моргу, та ще й пишуть над ліжками породіль, хто їх оглядав, — щоби бачити шляхи зарази. Смертність практично відразу впала з 18,27% до 1,27%!
Проте віденське медичне співтовариство начебто не бачило цих цифр — теорії Земмельвейса продовжували відкидати, на посаду приват-доцента його не прийняли, а його контракт 1849 року не продовжили. У підсумку він покинув Відень і повернувся до Будапешта, де став головним акушером лікарні Святого Роха — спершу без оплати…
БУДАПЕШТ
Ігнац прийшов у жахливе місце: під час пологів помирала кожна третя! Він впровадив свою методику, але спочатку вона працювала погано — поки він не з’ясував, що лікарня прала білизну в дешевій пральні, яка часто повертала її невипраною. Він сам купив лікарні нову білизну, змінив пральню, і смертність одразу впала до 0,85%!
Поступово в усьому світі стали визнавати його теорії. 1855 року він став професором Пештського університету, в якому пропрацював 10 років. А у Відні його ворог Клейн взяв на його місце такого собі Брауна, що у своїй книзі описав 30 причин пологової гарячки, але про результати Земмельвейса навіть не згадав.
Життя йшло своєю чергою — Земмельвейс одружився, народилися діти. Все більше клінік застосовували його методи, причому завжди з успіхом. Але безліч упевнених у собі професорів, які не сприймали жодних аргументів, трималися за свої теорії. Характер Земмельвейса, і без того вибуховий, не ставав від цього кращим.
Полемічні тексти Земмельвейса були дедалі агресивнішими. Він відкрито пише, що численні жертви пологової гарячки — на совісті лікарів, які не дотримуються суворої гігієни, називає їх «Неронами від науки», а лікаря Хофрата, який сперечається з ним, оголошує «вбивцею перед Богом і людьми».
ЖАХЛИВА СМЕРТЬ
Стан Земмельвейса стурбував і його дружину. На її прохання його оглянув сімейний лікар Янош Бокай, помітивши небезпечні симптоми. Після огляду Земмельвейс вирушив на відпочинок. А тим часом Бокай і ще два лікарі (ніхто з них не був психіатром) підписали висновок про його душевну хворобу.
Дорогою на відпочинок сім’я проїжджала Відень. Давній друг Фердинанд фон Гебра запросив доктора оглянути свою нову клініку, але замість цієї клініки він і дружина Земмельвейса відвезли його в психіатричну лікарню, з якої він уже не вийшов. Він спробував покинути її, але охоронці побили втікача і прив’язали до ліжка.
У цій лікарні він прожив лише 15 днів, відомості про які суперечливі й уривчасті. Тільки 1977 року вдалося знайти протокол його посмертного розтину. Його неможливо читати: множинні переломи, травми м’яких тканин, обширний плеврит, перикардит… Цілком зрозуміло, що санітари лікарні просто забили його до смерті.
Викликає питання й поведінка його родини — дуже схоже, що вона, як мінімум, не дуже заперечувала проти такого розвитку подій. Дружина не прийшла на його похорон, назвавшись хворою. Щоправда, зрештою через 26 років після його смерті, коли його правота набула доказів, вона перевезла рештки чоловіка до фамільного склепу.
Зараз, звісно, пам’ять доктора Земмельвейса вшановують гідно: у Будапешті йому встановили пам’ятник, присвоїли його ім’я Будапештському медичному університету, кілька країн увічнили його на поштових марках, випущено присвячену йому монету… Що Земмельвейсу від усього цього? А ось безліч породіль залишилася в живих — це важливіше…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
