Згенеровано за допомогою ШІ / bing.com
УВАГА — ПИТАННЯ!
Американку Джоді Кеттерман, яка перебувала під слідством, хотіли змусити носити електронний браслет, щоб контролювати її пересування. А вона взяла і поскаржилася, що браслет позбавляє її можливості заробляти на життя… Ким вона працює?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Та стриптизеркою ж — адже з браслетом повністю не роздягнешся…
ПОСАДИТИ Й ЗАПЕРТИ
У Стародавньому світі того, хто завинив, карав особисто вождь — власною дубиною, винних трохи менше — кулаком, а то, траплялося, й зубами… Але з появою перших держав вожді перестали справлятися і завели просту систему покарання для тих, кого не вбивали, — запроторити винного кудись, звідки не втечеш без сторонньої допомоги.
Були деякі добряки, які вважали таке надто жорстоким. Скажімо, зулуський тиран Чака, який убивав своїх підданих пачками за найбезглуздіші провини на кшталт збереження чоловічих здібностей у період жалоби за його улюбленою матінкою, лаяв англійців за те, що саджають злочинців у замкнену кімнату: це ж звірство, чи не гуманніше їх просто вбити?
Втім, на замкнене приміщення заслуговував не кожен. У багатьох країнах просто зв’язували винного, приковували його до стовпа або забивали в кайдани, а потім не замикали, а просто залишали в людному місці, щоб у нього могли пошпурлятися тухлими яйцями, гнилими фруктами або відходами своєї життєдіяльності, для його ж виправлення…
А ті, кого замикали, страждали у різних країнах по-різному. Що ми, наприклад, можемо прочитати про ув’язнення Сократа перед стратою? Друзі відвідували засудженого, коли хотіли, носили йому все, чого душа забажає, втекти він міг без проблем і коли завгодно, просто сам вважав це неправильним і залишився… У такій в’язниці й посидіти нестрашно!
Та і в більш суворих в’язницях утримували не завжди надголодь: пам’ятаєте роман «Віконт де Бражелон»? Там комендант Бастилії запевняє, що і в арештантів найнижчої категорії на столі часом буває і крильце куріпки, і козяче філе, і пиріг із трюфелями! Логічно: там пишеться, що на їжу таких в’язнів відпускали три ліври на день, а хороша курка коштувала півтора…
Проте таке траплялося рідко: в’язниця — вона в’язниця й є. Зазвичай там і холодно, і незатишно, і годують гірше, ніж у Бастилії за описом Дюма. А найгірше те, що компанія там в арештантів гірше нікуди, змінити її не виходить, а одиночна камера — також не панацея, а пряма дорога до психіатричної лікарні, якщо її на той час уже вигадали. Загалом, не надто весело…
ТАКОЖ ПРОГРЕС…
Проте з часом звичаї пом’якшуються. Так само неминуче, як смертна кара стала дедалі частіше замінюватися в’язницею, безвилазне сидіння в замкненій камері потроху здавало позиції перед м’якшими покараннями, що надають ув’язненому більше можливостей самому розпоряджатися своєю долею (з деякими обмеженнями).
Мабуть, першим таким покаранням було заслання — засудженого нікуди не садили і дозволяли жити, де він хоче, але у певній місцевості. Ще імператор Август заслав поета Овідія в місто Томи (у сучасній Румунії це місто Констанци) за його поезію, що не подобалась імператору. Через 2000 років Пушкін потрапив на заслання за те саме…
Пізніше окрім заслання з’явилася і висилка: засланому наказували жити там, а висланому — там не жити. Свого часу цей захід дуже полюбили в СРСР — спочатку він називався «мінус три» (Москва, Пітер і Харків), потім кількість мінусів почала зростати і стала тризначною, включаючи радіус 100 км навколо таких міст (звідки й вираз «101-й кілометр»).
Був і домашній арешт, коли замість камери людину замикали в його власному будинку — там комфортніше, та виходити не можна… Останні 9 років свого життя Галілей провів саме під домашнім арештом. Багато прикладів є й у наш час: Сахарова протримали під домашнім арештом 7 років, а генсека ЦК КПК Чжао Цзіяна — 15 років, до самої смерті.
Загальним недоліком всіх цих менш жорстоких методів були труднощі та дорожнеча контролю. Із засланих до Сибіру більшовиків не втікав хіба що лінивий — проблем майже не виникало. Та й неекономно це: у великих в’язницях на кшталт американської «Райкерс» — приблизно 1 співробітник на 2 ув’язнених, а Сахарова, мабуть, щонайменше десяток вертухаїв пас!
ПЕРШІ СПРОБИ
Як же взагалі можна було вирішити проблему контролю дій людини, яку ти не замкнув у надійному місці? Подібні спроби робилися ще за Середньовіччя із використанням досить простої ідеї — зробити таку людину зовні помітною здалеку, щоб усі за нею ретельно спостерігали. Нехай привертає загальну увагу і мимоволі буде на видноті.
Почалося це в Арабському халіфаті, де в 717 році халіф наказав євреям та християнам носити на одязі зображення свині та осла. Гарун аль-Рашид звелів євреям пришивати до одягу жовті стрічки. У персонажа «Айвенго» Ісаака з Йорка «на голові… була висока чотирикутна жовта шапка особливого фасону: закон наказував євреям носити їх».
Новий спалах антисемітизму, який почався наприкінці XIX століття і незрозуміло коли закінчиться, використав цілком нейтральний у Середньовіччі символ іудаїзму — жовту шестикутну зірку. Поблажливий імператор Карл IV навіть дарував празьким євреям свій прапор, червоний із жовтою зіркою, і вони ним користувалися як цілком почесною відзнакою.
А нацисти використовували жовту зірку саме для цькування євреїв: спочатку це була самодіяльність комендантів низки польських міст, а з вересня 1941 року зобов’язали її носити всіх євреїв рейху віком від 6 років. Покинеш гетто — тебе одразу помітять, і взагалі весь час будеш на видноті. Спосіб утримувати в ув’язненні без стін та кайданів, лише за допомогою символу.
Користувалися такими знаками і для кари за інші гріхи. Знаменитий роман Натаніеля Хоторна «Червона літера» розповідає про жінку, яка народила не від чоловіка: її змушують носити на одязі яскраво-червону літеру «А», початок слова «адюльтер». Але з усіма цими знаками одне лихо: а якщо їх не побояться спороти з одягу? Як тоді знайти лиходія — адже втече, стерво!
НОВА МОЖЛИВІСТЬ
Теоретично все змінилося з винаходом радіо. Радіосигнал можна не тільки прийняти на великій відстані, але й запеленгувати. Проблема в тому, що пеленгування є технічно складним (згадайте, з якими труднощами у «Сімнадцяти миттєвостях весни» пеленгували радистів Штірліца), а радіопередавач був великий — із собою не дуже й потягаєш.
Проте техніка йшла далі, радіопередавачі навчилися робити дуже маленькими. Вже у 50-ті роки минулого століття вчені Гарвардського університету примудрилися розмістити всю необхідну для подачі цілком реальних сигналів апаратуру в невеликому обсязі — таким чином, що її можна вмонтувати, наприклад, у собачий нашийник. Або, як варіант, у браслет.
Електронні нашийники ще у 60-ті роки почали використовувати для тренування мисливських собак, пізніше — для службових і міліцейських. Собака, що робить у цьому нашийнику щось не те, зазвичай був неприємно здивований. Вплив варіювався за часом і силою, і здебільшого собаки старанно намагалися цього впливу уникати, чого дресирувальник і домагався.
З людьми так чинити не наважувалися. Психологи-біхевіористи Роберт і Керк Гейбли вдягали малолітнім злочинцям пояси з дистанційним керуванням, які вібрували, коли вони чинили правильно (скажімо, вчасно приходили на заняття) — це було сигналом про те, що вони заробили зайву гру у боулінг чи безкоштовну піцу. Це вам не собачок навчати.
А іспанські свинарі пристосували для вихованців браслети з геопозиціонуванням, які фіксували час, проведений свинями в дубових гаях. Якщо він був більший, ніж певний, хамон із цих рекордисток продавався дещо дорожче, та він до того ж був і кращим. Це було вже майже зовсім те, але для заключного кроку знадобилася ще й Людина-павук…
НЕ ГІРШЕ ЗА КОМІКС
В Америці комікс — універсальний жанр, який виконує ті функції, які в нас дістаються дитячій казці, анекдоту, героїчному епосу та ще багато чому. Не пам’ятаєте часом, чи знайомі ви з творчістю Стена Лі та Джона Роміта? Гадаєте, що ні? Адже їхнє дітище з ефектним ім’ям Людина-павук відомо вам практично напевно — це вже фольклор.
У серпні 1977 року в одній із чергових серій про подвиги Людини-павука його злісний ворог Кінгпін (у деяких інших версіях його звуть Вілсон Фіск) знайшов-таки на супергероя тимчасову управу — прикріпив до його зап’ястя браслет, що не знімається, який показував ворогам Людини-павука, де він зараз перебуває. Як він це робив — у коміксі не має значення…
А через шість років провінційний суддя зі штату Нью-Мексико Джек Лав перегорнув цей комікс і замислився: а чому не можна зробити щось подібне? Тим більше, йому на очі попалася ще й публікація про фермера, який за допомогою браслетів, одягнених на його тварин, завжди міг визначити, чи хтось із них затемпературив. Отже, можна?
Перші подібні випробування Джек Лав провів на собі. Він щиро не знімав його навіть у душовій і переконався: якщо віддалитися на задану відстань від його телефону, до якого підключався пристрій зв’язку з віддаленим комп’ютером, це негайно фіксується. Вийдеш із дому без дозволу — і тебе одразу ж зловлять!
Влада судді в США велика — Джек Лав зміг засудити трьох злочинців до домашнього арешту з носінням такого браслета. Двоє з них чесно відбули покарання без порушень, третій втік із дому та напився, за що й потрапив назад до в’язниці. Джек Лав гордо заявив, що в системі є складнощі, але не більше, ніж за перших польотів братів Райт.
ТРІУМФ
Ідею втілили дуже швидко — переповненість в’язниць США, світового рекордсмена за кількістю ув’язнених на душу населення, вимагала рішень. Творець перших браслетів для Джека Лава, інженер Майкл Госс, вигадав ще одну корисну річ — покласти витрати на користування браслетом на самого в’язня. Не хочеш сидіти у в’язниці — то плати!
Із розвитком мобільного зв’язку електронні браслети швидко відв’язалися від стаціонарної телефонної мережі. Тепер вони можуть відслідковувати порушника, де б він не знаходився, а не лише поряд із домашнім телефоном. Непомітно зняти його теж стало клопіткою справою — за спроби зруйнувати браслет сигнал пропаде, і порушник швидко потрапить за ґрати.
Сучасний браслет досить стійкий і витримує температуру понад 100 градусів, тому купання з ним не створює проблем. Аби не в чавунній ванні — вона екранує сигнал. Є й інші незручності — пані-порушниці, наприклад, не можуть носити високі чоботи, бо браслет на нозі заважає. Неприємно й сидіти біля розетки, чекаючи, доки браслет зарядиться.
Технологія швидко стала популярною. Ще у 2015 році підрахували, що в США принаймні 131 тисяча осіб носить за рішенням суду такі браслети. Оскільки вона поширилася далеко за межі США, зараз таких людей, безсумнівно, значно більше. Ідея творців коміксу виявилася затребуваною і зробила наше життя ще більше схожою на комікс.
ПОДРОБИЦІ
Коли в Росії хотіли суворіше покарати висланого, його відправляли «у віддалені місця Російської імперії», а м’якішим покаранням була висилка «в місця не такі віддалені» — звідти й узявся відомий фразеологізм.
Хакер Вільям Тернер нещодавно зібрав прес-конференцію, на якій розповів, як йому вдалося «обдурити» та перепрограмувати електронний браслет. Щирий хакер повідомив про це виробникам браслетів і запропонував свою допомогу, але поки що відповіді не отримав…
Начебто краще жити вдома з браслетом на нозі, ніж у тюремній камері без нього. Проте сам факт носіння браслета теж настільки сильно стигматизує людину, що багато хто відмовляється носити браслет і вимагає, щоби його повернули до в’язниці. Їм видніше…
Футболіст Джеймі Варді змушений був носити такий браслет після бійки. Через це йому не лише довелося відмовитися від матчів на виїзді — він відігравав лише годину, а потім його міняли і він мчав додому, аби повернутися до шостої вечора, як велів йому вирок суду.
Ще раніше, ніж Джек Лав одягнув ці браслети на порушників, ними прикрасили зап’ястя та щиколотки людей невинних, більше того, привілейованих — багаті люди почали надягати такі браслети на власних дітей, щоб завжди знати, де вони перебувають.
Чи знаєте ви, що самі носите такий браслет? Його роль чудово виконує ваш мобільний телефон. Є навіть програми, які дозволяють будь-кому відстежувати за телефонним номером, де ходить дитина чи навіть невірний чоловік… Причому ви його носите добровільно!
