Лукас Кранах Старший. Катаріна фон Бора, 1526 / Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop
Мартін Лютер став творцем протестантизму — одного з трьох основних напрямів християнства, поряд із католицизмом та православ’ям. Число протестантів усіх толків наближається до мільярда, і вже важко заперечувати, що основна конфесія населення найблагополучніших країн світу — протестантизм. Наскільки важким та смертельно небезпечним є життя релігійного реформатора за Середньовіччя, легко собі уявити. Що ж допомогло йому подолати жахливий тиск? Багато чого — зокрема й кохання…
Скажіть, як ви гадаєте: чи багато в житті визначається становищем батьків, високим чи низьким? Одні скажуть: «Усе», інші: «Майже все». Заперечувати значення цього я не збираюся, але не треба його й абсолютизувати — надто коли в гру втручається кохання, яке за своєю природою не терпить ієрархій. А якщо хтось не вірить, послухайте історію про дівчинку Катаріну, що народилася 1499 року, передостаннього року останнього століття, коли ще всі християни Західної Європи були католиками.
Катаріна фон Бора була дочкою знатного дворянина. Десь пишуть, що він був барон. Але ж барони теж є різні, буває Маннергейм, а буває й Мюнхгаузен. Батько її до багатих баронів не належав, та й збіднів до краю.
Ба більше, це був саме такий батько, якому його діти були до зовсім ще не винайденої на той час лампочки. Коли малечі Катаріні виповнилося лише дев’ять років, її мати померла. Батько захотів одружитися з іншою. Навіщо йому діти від першого шлюбу? І він вирішує проблему докорінно: є людина — є проблема, немає людини — немає проблеми.
Інша річ, що не нелюд він і не порушник суворих законів. Більше того, він людина законослухняна і чинить за мірками того часу, можливо, навіть високоморально. Він присвячує дівчинку Господу, віддає її до цистерціанського монастиря.
У соціальному плані все благополучно — монастир уже відбився у свідомості її сучасників як місце, в яке можна сплавити молодших синів та дочок, не здійснюючи особливої непристойності. У шістнадцять років вона приймає чернечі обітниці і стає нареченою Христовою.
Катаріна — дочка свого часу, людина моральна і відповідальна, вона веде бездоганне монастирське життя: молиться, працює, підкоряється матері-ігуменні. Але чи здається їй це приємним, чи припадає до душі? Будьте певні, ні.
А саме у ці часи по всій Німеччині голосно звучить проповідь Мартіна Лютера. Як часто буває, він не хотів бути єретиком — єретиком його зробили. Він лише ставив кілька простих питань. Чи можна за гроші прощати смертні гріхи? Чи важливіша думка римського папи, ніж Святе Письмо? Чи можна продаж індульгенцій супроводжувати розбещеною та вульгарною рекламою?
Церкві б послухатися його, виправити ці очевидні помилки, що в результаті їй і довелося зробити, — усім було б краще, чи не так? Церква, може, й могла б, а бюрократична організація не може. І на Лютера обрушуються гоніння — безглузді й тупі, безумовно, за наказом центрального апарату у Ватикані за зразками, що застаріли століття тому.
Та ще й без будь-якого знання рівня обурення безсоромною торгівлею індульгенціями, що виходить за всякі уявлення про пристойність, — усю Німеччину заповнили карикатури на зразок тієї, на якій розбійник купує у ченця індульгенцію, а потім уже грабує його з повним усвідомленням свого права.
Німецькі інквізитори потирають руки та вдоволено заявляють, що вже сушать поліна для багаття. Вони навіть не помічають, як майже вся Німеччина стає на бік скромного доктора богослов’я, котрий думає про папу настільки добре, що вважає, ніби він і сам обурився би зловживаннями торговців «священним товаром».
Через їхній бізнес лише в Німеччині демонструють мощі вісімнадцяти апостолів із дванадцяти можливих — як же цьому вірити? Проте якщо папа це схвалює — як вірити папі?
На тому стою і не можу інакше. Хай допоможе мені Бог. Амінь!
Мартін Лютер — у відповідь на вимогу підкоритися папі
Торкнулося це й скромної черниці-цистерціанки на ім’я Катаріна. Погляди Лютера сприйняли і багато священнослужителів. А згідно з цими поглядами, ченці та черниці — марні для суспільства люди, яким необхідно залишити свої притулки для паразитів.
Черниці цистерціанського монастиря навіть звернулися до Лютера за порадою: що їм робити? І Лютер, аби допомогти їм, іде на крайні заходи. Шановний торговець Леонард Копп, який продавав обителі солоний оселедець, в’їжджає туди напередодні свята Христового Воскресіння 1523 року.
Оселедець він ввозить, а порожні бочки вивозить. Але в тому й річ, що бочки були не порожні — у дванадцяти бочках він вивіз за монастирські мури дванадцять черниць. Три з них просто повернулися додому, інші, які хоча й пропахли розсолом, та були вільні, приїхали до столиці Лютера Віттенберга.
Один студент навіть написав про це своєму приятелю: «Щойно до міста прибув повний фургон монашок-дів, які найбільше в світі мріють вийти заміж. Так даруй же їм, Господи, чоловіків, бо інакше буде погано!»
Лютер був відповідальною людиною: він почав їх прилаштовувати, кому шукати заняття, кого видавати заміж. «А чому ж він сам не одружується?» — питали його. Він відповів дуже просто: «Будь-якого дня мене можуть стратити як єретика — навіщо ж залишати нещасну вдову?» А своєму другу Спалатіну він пише: «Чого кажуть, ніби я не одружений? У мене є три дружини, двох я віддав іншим чоловікам, а третю утримую лівою рукою».
Так він писав про трьох черниць, яких ніяк не міг прилаштувати. У результаті ще дві вийшли заміж. Сам Лютер одного разу задумався — а чи не підійде йому одна з цих черниць, Єва фон Шенфельд? Поки думав, її вдалося видати заміж, проте Лютер навіть не дуже сумував з цього приводу. Він одружуватися не збирався — його вчення говорило, що це можна, але де у Святому Письмі було сказано, що це обов’язково?
Хто не любить вина, жінок та пісень, так дурнем і помре
Мартін Лютер, явний противник целібату
А що ж Катаріна фон Бора? Навіть за два роки після втечі вона просто займалася домашнім господарством Лютера. Вона теж мріяла про заміжжя і навіть пристала на пропозицію молодого дворянина з Віттенберга, та його батьки заперечували, і в результаті він відмовився. Лютер знайшов дівчині ще одного чоловіка, такого собі доктора Глаца, але вона вже мала свою думку. Вона звернулася до сподвижника Лютера доктора Амсдорфа: «Мені пропонують чоловіка, але він мені ненависний. Скажіть Мартінові, що я вийду заміж тільки за нього чи вас».
Ясна річ, що самого Амсдорфа Катаріна використала в даному контексті лише для «відмазки» — ні на які його емоції, окрім переляку, вона вочевидь не розраховувала. Зрештою, що їй було втрачати? За мірками того часу, вона була не просто перестарок, вона була для жодного шлюбу непридатна — подумати лише, їй було цілих двадцять чотири роки! А Лютеру тоді стукнуло сорок два. Вісімнадцять років різниці — у наш час нічого особливого, а тоді? Також, якщо чоловік старший — матріархату, виявляється, ніколи й не було. Але що скаже Лютер?
Так склалася доля, що він якраз у цей час вирушив додому відвідати своїх батьків та побачив, у якому вони горі через те, що їхній єдиний син — чернець, і їхній рід обірветься. У результаті він знаходить цілих три причини для шлюбу: принести задоволення батькові, позлити папу римського та ще раз підтвердити вірність своєму вченню перед мученицькою смертю.
З’явився ще один мотив: і так про нього й Катаріну розповідають усілякі капості, оскільки вони мешкають в одному домі, так чого ж даремно страждати? Для Лютера типовою відповіддю на загрозу був не страх, а агресія. Ах, ви підозрюєте мене в шашнях із колишньою чернечкою, яка дбає про мій побут? Так я й підтверджу ваші підозри та виявлюся ні в чому не винним, вдавіться! І в червні 1523 року його колега Буненхаген вінчає їх — шлюб укладений.
Якщо людина вірить, її ніщо не зупинить
Мартін Лютер — людина рішуча й вольова
Лютер став одруженим священиком, як і належить протестантові, але найсуворіше заборонено католику. Життя їхнє спочатку не було легким — Лютер тоді навіть купив токарний верстат і навчився різьблення по дереву, щоб у разі чого хоч так прогодувати сім’ю. Жити йому доводилося тільки на скромну професорську платню.
Сам Лютер у цьому плані був настільки делікатний, що категорично відмовлявся брати винагороду за свої проповіді та публікації, хоча багато менш популярних проповідників чудово жили на свої гонорари, і величезна кількість видавців озолотилася, друкуючи його праці.
До одруження доктор вів своєрідне життя холостяка з катастрофічним побутом. Сучасний лікар просто розплакався б, дивлячись на його ліжко, — за власним зізнанням Лютера, воно не перестилалося рік і було просочене потом. Яка дружина погодиться спати з чоловіком у такому ліжку?
З’явилася чиста білизна, та й не тільки вона — звідкись взялися пристойна їжа, нескрипучі меблі, вікна, двері, що зачиняються, і каструлі без дір. Втім, шлюб приніс і дивовижніші речі. «Багато до чого треба звикнути, — скаржився Лютер, — прокидаєшся вранці і бачиш на подушці пару кісок, яких там раніше не було».
А потім він виявив, що його дружина — людина досить владна та рішуча. У всякому разі, домашнє господарство вона вела твердою рукою, обкопувала дерева, доглядала худобу, створивши в його будинку не лише побут, а й достаток! Очевидно, не дарма Лютер називав її жартома «майн гер Кете», «мій пан Катарін», — характер у неї був чоловічий. Не менш часто він називав її не Кете, а Кетте, що німецькою означає «ланцюг»! Одружені чоловіки однакові, бодай вони хоч тричі засновники нових релігій.
Людина народжена для праці, як птах для польоту
Мартін Лютер — ніякий не Горький, і саме так!
Проблем було безліч. Лютер був відверто немолодий, та й вона — не юна дівчина. Про деякі речі в тому надмірно цнотливому столітті їм довелося дізнаватися на власному досвіді.
Маса протестантських священиків зверталася до «товстого доктора» (так називав Лютера багато хто) з питаннями, з якими в наш час ходять тільки до сексолога. Звідки на той час сексологи — їх би на вогнищі спалили після першого прийомного дня!
Наприклад, багато хто цікавився у Лютера, наскільки часто дозволено інтимне спілкування — раптом вийде дуже багато і здоров’ю буде шкода? Лютер не залишив ці важливі прохання поза увагою. Хтось бачив килимки з висловами, часто римованими, які вішають у Німеччині над ліжком?
«Як постелиш — так і поспиш», «Яка людина — таку їй і ковбасу смажать», «Дві речі керують людськими вчинками — кохання та випивка», «Хто захоче закопати правду — тому знадобиться надто багато лопат», «Краще десять заздрих, ніж один, що співчуває».
Ось такі нехитрі афоризми, основи життєвого досвіду простого німецького обивателя. Один із найпопулярніших написів цього роду говорить: «Два рази на тиждень не шкодять ні тобі, ні мені». Це Лютер сказав — очевидно, на підставі власного досвіду. Що ж, німці все ж таки північний народ — може, їм так і годиться.
Та й взагалі, з цими проблемами Лютер та Кете вочевидь впоралися. Важко називати її красивою жінкою, але якась чарівність у ній, безумовно, була. В родині Лютер знаходив і спокій, і затишок, і ласку. Цілих шість дітей благословили їхній шлюб. Дві доньки, на жаль, померли, чотири сини дожили до похилого віку. До речі, третій син став відомим лікарем.
Католицький біограф Лютера цідить крізь зуби: «Принаймні втішно, що ніхто з них не приніс сім’ї ніякого безчестя», — зрозуміло, що це його засмучує.
Лютер любив дітей та із задоволенням займався ними кожну вільну хвилину. Він міг бути досить суворим батьком — якось він три рази відмовлявся пробачити сина, хоч і винного, і вся родина благала його про це. Але сам він завжди казав, що поруч із різкою має лежати яблуко.
Диявол панічно боїться співаючого християнина
Мартін Лютер, що анітрохи не заперечує радостей життя
Звісно, без труднощів не обходилося. Катаріна насмілювалася заперечувати чоловікові; коли він багато говорив за столом, вона могла сказати: «Доктор, чому б вам не помовчати та не поїсти?» Одного разу він не витримав і закричав: «Я мрію тільки про те, щоб жінки, перш ніж відкрити рота, повторювали про себе «Отче наш!»
Лютер говорив, що терпіння вимагають «мої стосунки з татом, єретиками, сім’єю та Кете». Знаменитий німецький перелік чотирьох речей на букву К, про які жінка може думати — Kirche, Kuche, Kleider, Kinder (церква, кухня, сукні, діти), — не лютерівське формулювання, але воно достатньо в руслі його ідей.
Від фемінізму доктор, звісно, був дуже далекий і з властивою йому брутальністю любив повторювати, що у жінки така широка дупа, аби вона на ній сиділа, залишаючись вдома, а не бігала, де їй заманеться.
Проте Лютер завжди чітко усвідомлював, що зі шлюбом йому пощастило. Листи до неї він завжди підписував словами «твій люблячий і вірний», і це не виглядає порожніми словами, сказаними для ввічливості. Протягом всього життя Лютера поруч із ним була Кете.
Він страждав на безліч хвороб: подагра, безсоння, катар, геморой, запор, каміння у нирках, запаморочення і дзвін у вухах — невеликої частини вистачило б на те, щоби позбавити його можливості нормально працювати. Але Кете терпляче лікувала його дієтою, травами, припарками та масажем, і він знайшов можливість продовжувати свою працю.
Коли ж Кете хворіла, Лютер вигукував: «О, Кете, тільки не помирай і не залишай мене!» Вона його не залишила, але пережила ненадовго — померла через шість років після смерті чоловіка, бувши шановною матір’ю сімейства, благополучною, впевненою у собі та спокійною жінкою.
Іноді навіть запитуєш себе: а чи зміг би Лютер витримати кілька десятиліть жахливо складного життя без такої відданості, вірності, кохання й турботи?
Кохання, за своєю природою, готове служити й бути підвладним тому, хто є коханим
Мартін Лютер — людина, безперечно щаслива у шлюбі
І скажіть мені тепер: а що, власне, означали безжальні рішення безсовісного батька Катаріни, її важке дитинство та сувора доля в юності? Все залежить від того, як людина поставиться до щасливого випадку, чи вхопить його за бороду, чи пройде повз. Адже зрозуміло, що, якби Катаріна не виявила сама майже немислиму в ті часи для жінок ініціативу, запропонувавши Лютеру себе, вони обидва пройшли б повз головний шанс свого життя.
Добре, що такого не сталося, та це вже не воля випадку — це її заслуга. Ну і, звичайно, все залежить ще й від кохання, бо від нього залежить все! Лютер любив повторювати: «Нехай дружина зробить так, щоб чоловік радів, приходячи додому. А чоловік нехай зробить так, щоб вона сумувала, бачачи, як він іде».
Хай які завгодно складнощі заважають до шлюбу жити дружині, яка надихнула чоловіка на ці слова, і чоловікові, який сказав їй їх, якщо ці слова сказані. Вони все перемогли. Хто заважає іншим, окрім них самих?
