Чи можна здійснювати насильство і не накопичувати погану карму?
Будда, що лежить, місто Пегу, М’янма / Facebook.com
СВІДОМІСТЬ ЯК ЗБРОЯ І БУДДИСТСЬКИЙ «ДЖИХАД»
Ніколи в цьому світі ненависть не припиняється ненавистю, але відсутністю ненависті припиняється вона.
Ось споконвічний закон
Дхаммапада (найважливіша книга буддизму)
Буддистська релігія — символ миролюбності, терпимості та ненасильства. Проте чи насправді міф про радикальний пацифізм буддизму відповідає дійсності? Це питання особливо актуальне у наш час не тільки для буддистів, але й для послідовників усіх світових релігій. Як прихильність до моральних принципів, усвідомленості та ненасильства поєднати з реальністю, в якій існують політична конкуренція, війни та вбивства?
ЧИ ВИПРАВДОВУВАВ БУДДА НАСИЛЬСТВО?
З точки зору адептів більшості світових релігійних систем, буддизм — не зовсім релігія. Або навіть зовсім не релігія. Бо в ній немає поняття Бога. Це швидше система світоглядних установок, суспільних та психологічних практик, метою яких є звільнення від страждання шляхом трансформації особистісної та колективної свідомості.
Для буддизму насильство і вбивство — це діяння, які ведуть до максимізації страждання як жертви, так і насильника. Вбивство, множачи страждання у світі, тягне за собою, мабуть, найстрашніші наслідки для посмертної долі людини.
Ніде немає прямих вказівок на те, що Будда будь-яким чином виправдовував насильство. На вбивство іншої істоти у буддизмі існує категорична заборона.
Але з історії християнства та ісламу ми чудово знаємо, наскільки початкові ідеї їхніх засновників можуть відрізнятися від тих чи інших інтерпретацій їхніх послідовників. Щось схоже сталося і з буддизмом.
ВОРОГ ВСЕРЕДИНІ, А НЕ ЗОВНІ
У «священних воєн» християн та ісламського джихаду є свої буддистські аналоги. Апостол Павло підкреслював, що наша «брань не проти плоті і крові, а проти духів злості піднебесних», а пророк Мухаммед наголошував на «внутрішньому джихаді», а не на підриві себе шахідами в людних місцях. Але якось поступово ця «брань» зі світу духовного виплескувалась у світ фізичний, де проповідь про добро перетворювалася на свою протилежність.
У результаті ми стаємо свідками полювання на відьом, хрестових походів, терактів та геноциду. Головною справою життя оголошується не так внутрішнє перетворення особистості, як боротьба за справедливий світоустрій. А тут скільки людей, держав, ідей і думок, стільки й версій того, що справедливо, а що ні.
І тоді пріоритетом стає перемога над чужим та зовнішнім злом, а не над ворогом внутрішнім, тобто власними вадами та гріхами. Виникає потреба постійно проводити межі між добром і злом «по цей бік» реальності, що природно створює ґрунт для множення у світі страждань.
СВЯЩЕННА ВІЙНА БУДДИ
Будда Шакьямуні народився у касті індійських воїнів, тобто його найближчим родичам доводилося, швидше за все, вбивати людей у реальному світі. Але Будда використовує образ битви для опису внутрішньої брані. Він здобуває перемогу над демонічними силами неусвідомлення, спотворених поглядів, емоцій, що турбують, та імпульсивної кармічної поведінки.
Його послідовники також наголошували на тому, що справжні вороги, яких слід перемогти, — усередині. Це приховані в глибині свідомості емоції і стани, які турбують. Невипадково на Тибеті санскритське слово «архат», яким називають святого, перекладають як звільнений, руйнівник ворожих сил, той, хто знищив внутрішнього ворога.
Проте історія релігій показує, що з кожного правила, встановленого засновником вчення, люди намагаються знайти винятки. А потім дати цим виняткам обґрунтування, що не суперечить із вченням. І тут саме час поставити наступне незручне питання.
Якщо людина є християнином чи мусульманином, вона апріорі вважає вчення Христа чи Мухаммеда універсальним. Отже, приймає його повністю без жодних вилучень, цензури, винятків і корективів! Інакше її можна вважати послідовником цього вчення лише формально.
Те ж саме вірно і щодо буддизму. Будда вчив, що не лише злочин як такий, а й спонукання до нього, і співучасть у ньому несуть однакову кармічну тяжкість. З цієї точки зору будь-яке виправдання допустимості вбивства може розглядатися як спонукання до нього, тобто — рівноцінний вбивству смертельний гріх.
П’ЯТЬ БУДДИСТСЬКИХ ОБІТНИЦЬ
Першооснова вчення Будди — моральна дисципліна, яка виражається в п’яти обітницях — не вбивати, не красти, не брехати, не розпусничати, не пити. Причому щодо ченців до дотримання цих правил пред’являються ще суворіші вимоги, ніж до мирян. А тепер уявіть, що ми ставимо під сумнів абсолютність та універсальність цих обітниць.
Якщо існують якісь виняткові контексти, коли вбивство не є гріхом, отже, за аналогією можуть бути випадки, коли допустимо красти, чинити перелюб і пиячити? І якщо бути послідовними у подібних винятках, то що тоді зрештою залишиться від вчення Будди, Христа чи Мухаммеда?
У ранньому буддизмі, до якого сьогодні найближчим є буддизм версії тхеравади, це дуже добре розуміли.
ДВА ШЛЯХИ: РЯТУВАТИ СЕБЕ ЧИ ІНШИХ?
Однак у своєму історичному розвитку уявлення буддистів про допустимість вбивства переглядалося залежно від конкретного соціокультурного контексту. Буддизм, як і християнство, і іслам, не єдиний і однорідний. Поширившися за межами Індії у Центральній та Середній Азії, Непалі та Тибеті, Монголії та Китаї, Кореї та Японії, Таїланді та Бірмі — скрізь він трансформувався з урахуванням якихось місцевих історичних та культурних реалій.
Сильно узагальнюючи, можна сказати, що буддизм розділився на дві течії — тхераваду та махаяну. Перший шлях є «вузьким» і вимагає обов’язкової участі у чернечій громаді. Другий — шлях «широкий», на якому навіть мирянин може досягти стану просвітлення (бодхісаттви).
У другому випадку стан бодхісаттви важливий не сам по собі, а як можливість допомагати порятунку інших. І ось тут вперше з’являється та лазівка, яка дає шанс, залежно від контексту, не вважати вбивство абсолютним злом, якщо воно служить «порятуванню».
НАСИЛЬСТВО ПРИМНОЖУЄ НАСИЛЬСТВО
Звісно, неопір злу є однією з основоположних етичних норм буддизму. Із зовнішнім злом та несправедливістю не можна боротися силовими методами. Причина проста — будь-яке насильство викликає насильство у відповідь, тому що все у Всесвіті взаємопов’язане.
Вбивство навіть заради цілей добра, милосердя і порятунку все одно залишається вбивством — недобрим вчинком, що множить страждання. Проте буддисти тхеравади були реалістами, а не утопістами. Якби вони не враховували жорстокі реалії історії та життя, то навряд чи сьогодні вчення Будди налічувало б понад 700 мільйонів адептів по всьому світу.
Для порівняння, джайнізм, колись головний конкурент буддизму, — це лише близько 5 мільйонів людей. Можливо, так сталося тому, що в дотриманні «ахімси», тобто принципа ненанесення шкоди живому, джайни виявилися ще радикальнішими, ніж буддисти.
Для них навіть убивство комара — страшний кармічний злочин. З такими переконаннями займатися прозелітизмом — наверненням у свою віру — дуже не з руки.
СВІДОМІСТЬ — ЗБРОЯ БУДДИСТА
Порівняно з джайнізмом історичний буддизм виявився набагато зговірливішим із сильними світу цього. Тхеравада не забороняє військову службу як професію чи рід занять, а також визнає за державою право на утримання армії, поліції, судів — тобто у широкому розумінні допускає насильство, але — виключно з метою захисту членів суспільства! І при тому, якою б доброю метою не прикривалося вбивство на полі бою чи в мирний час, ченцям це категорично заборонено.
Служити в армії або страчувати злочинців можуть виключно миряни, з тим застереженням, що поблажливість до подібних дій — справа хоч і неблага, але вимушена. Крім того, якщо вбивства не уникнути, рекомендується в жодному разі не допускати ненависті до ворога у своєму серці та зберігати співчутливість розуму.
У V столітті н. е. китайський імператор попросив поради у буддистського мудреця, який прибув з Індії: «На мою країну насуваються вороги, що мені робити?» Монах порадив йому обов’язково вийти на поле бою — адже в цьому полягає дхармічний обов’язок государя! — але водночас зберігати співчутливий стан розуму.
Рецепт чудово спрацював — вороги вийшли на поле бою, постояли якийсь час навпроти імператорських військ, а потім, не розпочавши битви, розвернулися й пішли.
